Конституційно-правовий статус народного депутата України і правові гарантії його діяльності. Природа депутатського мандату.

Народний депутат України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі.

При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі.

Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень.

Звання народного депутата із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігається за

ним довічно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до пунктів 1-4, 6 статті 4 цього Закону.

Повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Народний депутат не може брати участі у засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом. Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Основні гарантії діяльності народного депутата закріплені в Конституції та Законі України «Про статус народного депутата України». Це, зокрема: непорушність повноважень народного депутата України, недоторканність народного депутата України,

забезпечення народному депутату України умов для виконання депутатських повноважень, звільнення народного депутата України від призову на військову службу або збори,

державне страхування народного депутата України, забезпечення народному депутату України умов для підвищення професійного рівня, фінансове, медичне та соціально-побутове забезпечення народного депутата України, забезпечення народних депутатів України жилими приміщеннями та інші.

Правова природа мандату народного депутата України зумовлена, в першу чергу, вільним його характером, що означає відсутність нормативного закріплення будь-якого механізму, що б зумовлював право відкликання парламентарія України, відсутність необхідності виконання народними депутатами України наказів виборців та відсутність безпосередньої відповідальності перед ними. При здійсненні своїх повноважень народний депутат повинен враховувати не волю окремих груп чи осіб, а спільні інтереси всієї нації, всього суспільства.

Є наступні принципи конституційної моделі існуючого мандату народного депутата України: принцип незалежності, принцип непорушності повноважень, принцип професійності, принцип недопущення суміщення посад, принцип рівноправності народних депутатів України.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.
Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.

Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

96. Інститут президентства в Україні: історія становлення і сучасний етап розвитку.

Нинішній інститут президентства в Україні склався не відразу. Спочатку Президент за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і

главою виконавчої влади, а нині, за чинною Конституцією, є суто главою держави.

У своєму розвитку інститут президентства пройшов кілька етапів.

І етап: 1991 — 1995 pp. У цей період відбулося закладення основ для функціонування напівпрезидентської (президентсько-парламентської) форми правління.

Президентська посада вперше з’явилася в Україні згідно із Законом УРСР від б липня 1991 р. «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР». Тоді ж було прийнято Закон «Про вибори Президента Української РСР».

Перші вибори Президента у незалежній Україні відбулися 1 грудня 1991 р. Першим Президентом України, обраним на загальних виборах, став Л. Кравчук, якого підтримала більш як половина населення країни вже в першому турі.

II етап: 1995 — 1996 pp. Період наближення вітчизняного владного механізму до президентської форми правління відповідно до Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року.

Серед основних повноважень Президента України за Конституційним договором можна назвати: право призначати Прем’єр-міністра; право формувати уряд; право призначати та звільняти вище командування Збройних Сил; подання кандидатури для призначення Верховною Радою Голови Конституційного Суду право призначати половину складу Конституційного Суду; право подавати кандидатури для призначення Верховною Радою на посади голови Верховного Суду, голови Вищого арбітражного суду, голови Національного банку України; створення, реорганізація та ліквідація міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади; скасування актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади; управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, та інші.

III етап: 1996 — 2004 pp. Це період повернення до президентсько-парламентської форми. Конституційний договір, ухвалений у Києві 8 червня 1995 p., завершувався визнанням необхідності прийняття нової Конституції в термін не пізніше одного року з дня підписання цього документу. Верховна Рада ухвалила Конституцію України 28 червня 1996 р.

Нова Конституція України формально виводить Президента України за межі виконавчої влади взагалі та уряду зокрема. Стаття 102 Конституції визначає Президента главою держави, тобто він є уособленням держави і державної влади в цілому.

IV етап — з 2004 р. по 2010. Прийняття проекту конституційної реформи, змістом якої перехід України від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки.

Запроваджена у 2006 р. політична реформа суттєво вплинула на роль і місце інституту президентства у сучасній політичній системі України.

Обмеження ролі Президента України полягало в наступному:

1.

державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах.

Визнання Президента України главою держави має суттєве значення. Конституція виходить з того, що Президент формально не належить до виконавчої гілки влади. З іншого боку, повноваження Президента України сформульовані в Конституції України таким чином, що це вимагає від нього бути політично відповідальним за діяльність державної виконавчої влади в країні, адже йому за Конституцією підпорядковується вся виконавча вертикаль.

Треба врахувати й те, що важливим завданням президента будь-якої країни є забезпечення функціонування органів державної влади, держапарату в режимі певного спрямування, конкретного політичного курсу. Таким чином, Президент звичайно не може належати до якоїсь однієї владної структури. Тому політична позиція Президента часто нагадує роль політичного арбітра у взаєминах між окремими гілками державної влади.

Отже, Президент України займає особливе місце в системі органів державної влади і не належить виключно до жодної з гілок державної влади, про які йдеться в ст. 6 Конституції. Він отримує повноваження безпосередньо від народу, оскільки обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років.