1. Знання – сила!
2. Буття було, є і буде.
3. Все, що здійснюється людиною, повинно здійснюватися вільно, розумно, якісно, гідно, солідарно й відповідально.
4. Людина людині – Бог.
5. Пізнавати – щоб могти.
73. Міжнародна неурядова громадська організація, що має за мету поглибити розуміння особливостей розвитку людства в добу НТР, метою якої є пошук варіантів конструктивного природо- й людиноохоронного напряму, -
1. ЮНЕСКО.
2. ООН.
3. Римський клуб.
4. ЄЕП.
5. НАТО.
74. В сучасних умовах і діяльність, і науковий розум стали планетною силою, сумірною з силами природи. Цей феномен і є сутністю:
1. Історичної місії робітничого класу.
2. Філософської антропології.
3. Любові.
4. Ноосфери.
5. Нової релігії.
75. Упорядкований і повторюваний спосіб дій, який веде до досягнення певної дослідницької мети у певній сфері явищ, іменується:
1. Дискурсом.
2. Методом.
3. Нормою.
4. Імлікацією.
5. Інтуїцією.
76. Думка про “здатність правильного судження та розрізнення істини та хиби, яку ми й називаємо здоровим глуздом або розумом, що є за природою своєю однаковою у всіх людей”, а відтак про метод, який повинен був дати можливість “правильно керувати розумом”, щоб досягти зазначених цілей, висловлена:
1. Бенедетто Кроче в “Сучасній літературній критиці”;
2. Вільгельмом Дільтеєм у “Переживані і розумінні”;
3. Рене Декартом в “Міркуваннях про метод”;
4. Анрі Бергсоном у “Вступі до метафізики”.
77. Так звані апріорні науки (математика, геометрія) у своїх дослідженнях спираються головним чином на:
1. Аксіоми чи дедукції;
2. Розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань;
3. Досліди та експерименти;
4. Інтуїцію;
5. Віру.
78. Систематика відрізняє ці науки від інших тим, що вони спираються головним чином (але не виключно) на розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань; їхньою безпосередньою, елементарною реальністю є текст. Йдеться про:
1. Природничі науки;
2. Гуманітарні науки;
3. Апріорні науки;
4. Міфологію.
79. Прибічники цієї концепції історико-освітнього процесу (Дж. Бернал, Р. Мертон, Дж. Холдейн та ін.) вважали, що вирішальними детермінантами розвитку освіти та науки були економічні умови, характер та тенденції культури – зовнішні щодо науки і освіти фактори. Йдеться про:
1. Критичний раціоналізм;
2. Екстерналізм;
3. Інтерналізм;
4. Антисцієнтизм;
5. “Епістемологічний анархізм”.
6. Континуїзм
7. Екзистенціалізм.
80. Природознавство (в широкому розумінні) у своїх дослідженнях спирається насамперед на:
1. Інтуїцію;
2. Досліди та експерименти;
3. Розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань;
4. Аксіоми чи дедукції;
5 Віру.
81. Прибічники цієї позиції (О. Койре, А.Р. Холл, П. Россі) обстоюють позицію, за якою історичний розвиток освіти і науки зумовлюється внутрішніми (іманентними) чинниками: їх історія – це історія ідей, інтелектуального розвитку. Цей напрямок називається:
1. Сцієнтизмом;
2. Антисцієнтизмом;
3. Континуїзмом;
4. Дисконтинуїзмом;
5. Екстерналізмом;
6. Інтерналізмом;
7. Марксизмом.
82. З грецької назву цього напрямку і дослідницької школи виводять зі слів, що перекладаються як “висловлювання”, “виражання”, “вияснення прихованого”, “переклад” тощо. Йдеться про:
1. Позитивізм;
2. Інструменталізм;
3. Герменевтику;
4. Екзистенціалізм;
5. Психоаналіз.
83. Полем та сферою застосування цього методу є: а) практика розуміння текстів (написаних, вимовлених, культурних); б) сукупність правил їх інтерпретації; в) метод і теорія інтерпретації (в теології, філології, праві, історіографії, психології); г) теорія розуміння, яка проблематизує сам його феномен та механізми; д) напрям і дослідницька школа в літературі і філософії (зокрема, у філософії освіти). Йдеться про:
1. Герменевтику;
2. Структуралізм;
3. Патристику;
4. Ірраціоналізм;
5. Фідеїзм;
6. Номотетичний метод.
84. Першу теоретико-практичну концепцію інтерпретативної методології (прообразу герменевтики) запропонував:
1. Філон з Олександрії (бл. 13 р. до н.е. – бл. 54 р. н.е.);
2. Мартін Гайдеггер (1859-1938);
3. Фрідріх Ернст Даніель Шляєрмахер (1768-1834).
85. Утвердження герменевтики як науки про процедури інтерпретації (екзегези) та механізми розуміння пов’язане з особою:
1. Вільгельма Дільтея;
2. Бенедетто Кроче;
3. Анрі Бергсона;
4. Карла Маркса;
5. Фрідріха Шляєрмахера.
Інтерпретація та розуміння будь-якого тексту має дві сторони, які описуються за допомогою опозиційних категорій граматичного розуміння і психологічного (технічного) розуміння. При цьому граматична інтерпретація є об’єктивною (предметною) і визначає спосіб конструкції та форму делімітації значення. Яку функцію виконує психологічна (суб’єктивна, суб’єктна) сторона розуміння?
1. Навіювання, “підсування” значення;
2. Пояснення станів речей, які існують незалежно від людини;
3. Об’єктивізованої експресії.
