Суті слов’янських релігійних свят не можна зрозуміти, не взявши до уваги значення землеробства в господарській системі руських слов’ян IX — X ст. Особливо показове є те, що після прийняття християнства виниклий своєрідний синкретичний культ також набрав яскраво виявленого землеробського характеру.
Особливо яскравий землеробський характер мав культ Юрія, який «жито засіває і жито родить», «яр засіває, горох сіє» і «на полі перший бог». Населення після прийняття християнства продовжувало, як про те свідчать деякі списки Устава князя Володимира, молитись під клунею або в житі.
З дохристиянського часу ми мали свої Свята, себто дні, а правильніше пори року, призначені на пошанування чи на пам`ять того чи іншого бога. В глибоку давнину був свій особливий релігійний календар, досить великий і широко розроблений, його характерною рисою було те, що він був міцно зв`язаний з природою та з хліборобством цілого року. Складався цей календар головним чином в полян, що з глибокої давнини були вже хліборобами. Наші стародавні Свята — це наші хліборобські обряди, яких у нас завжди було дуже багато, і ось вони й склали наш річний календар Свят.
Точно усталеного дня якогось Свята в давнину ще не було, бо це були Свята хліборобські: обряди справлялися в залежності від погоди й часу хліборобських занять, в залежності від сонячної сили, і тільки Християнство пізніше поприв`язувало їх до певних днів. Звичайно, свято тяглося кілька днів, а то й тиждень і більше, що полишилося й до нашого часу. Усі свята були пов`язані однією спільною ідеєю: пошанування сонця й сонячних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом, а це є те, що становить основу хліборобства. Наш стародавній святковий обряд був дуже широкий і багатий, від чого й до сьогодні зосталося чимало залишків, особливо обрядових пісень: веснянки, гаїлки, купальські, колядки, щедрівки й т.д. До кожного свята заздалегідь готувалися, наприклад, досконало чистилися й прибиралися домівки, щоб взагалі вивести з хати всяку нечисть, що скрізь робиться й тепер. Перед Великоднем уже в «чистий» четвер у хаті мусить бути чисто. В обрядовому українському календарі заховалося дуже багато глибокої старовини. Наші обрядові пісні часто являються формою й змістом закляття, щоб сталося конче те, про що співається: щоб збіжжя й плоди родили. Завданням таких обрядових пісень є, — піснею, голосом, танками, ритуальними діями допомогти зросту плодів. Наші веснянки взагалі переповнені вегетаційними (рослинними) магічними діями.
Виступи проти стародавніх обрядів у нас не спинялися й за нового часу, пригадаймо виступи нашого полеміста Івана Вишенського в XVII віці проти всіх народніх Свят: Коляди, щедрівок, Купала, Проводів, гойдалок на Петра, Юрія й т. ін. Виступав проти двоєвір`я й Архимандрит Іоаникій Галятовський (і 1688). «Супліка на Попа» ще в XVIII віці скаржиться, що той не велів Колядки колядувати, На вулицю ходити, й на Купайла через огонь скакати,
Варто згадати, що 1719-го року вийшов наказ проти вечорниць, — з наказу гетьмана Івана Скоропадського видала його Київська Консисторія. Ось тому від стародавнього дохристиянського культового календаря позосталося не так уже багато, і сам він обернений часто тільки на етнографію. Магічне значення культів та обрядів поволі все гинуло, і переходило в забаву молоді та дітей, як то сталося з Купайлом.
Чимало з християнських святих увійшли до народного стародавнього календаря, але набули собі нових сил, згідно з народними потребами. І навпаки, стародавні свята й святі міцно поєдналися з новими, передавши їм усі свої ознаки та сили. Дохристиянська віра в головному була хліборобська, і власне хліборобство було тією основою, біля якої вертілися всі стародавні вірування, воно їх об`єднувало в одну систему. Коли прийшли нові християнські свята, і стали засвоюватися в суспільному житті, народ і на них попереносив свої попередні хліборобські вірування, обряди й повір`я.
