Тема: Основи геронтології. Основні завдання геріатричної допомоги в Україні. Роль м/с в організації. Охорона праці в галузі.

План

1. Поняття про геронтологію як науку. Основні розділи геронтології-біологія старіння, геріатрія,соціальна геріатрія 2. Біологія старіння: теорія, закономірності, механізми; види старіння: сповільнення(ретардоване ), патологічне (прискорене),передчасне (прогерія). Теорія довголіття, запобігання передчасному старінню. 3.Основні завдання, геріатричної допомоги в Україні. 4. Роль м/с в організації геріатричної допомоги. 5. Уявлення про хвороби «Старіння», їх клінічні прояви. 6.Організація медико-соціального обслуговування людей похилого та старечого віку. 7. Традиційні й альтернативні методи лікування в геронтології.

Основи геронтології
Умови життя сучасного суспільства, особливо захворювання, широко поширені в другій половині життя - ATS, ІХС, ГХ, ЦД і т.д., приводять до передчасного старіння людини. Численні приклади довготривалого життя й результати наукових досліджень надають право вважати, що можливі строки максимальної тривалості людського життя при фізіологічному старінні людей можуть коливатися в діапазоні 100-120 років.
Постаріння населення - одна з основних проблем, що тривожать у цей час майже все без винятку країни миру. Люди похилого віку стали окремою демографічною, соціальною й медико - біологічною категорією, що вимагає спеціального підходу до рішення своїх проблем. В 1982 р. у Відні Організація Об'єднаних Націй провела Першу Всесвітню асамблею із проблем старіння. Вироблений асамблеєю міжнародний план дій стимулював у багатьох країнах розробку національних програм по поліпшенню здоров'я і якості життя людей літнього й старечого віку.
В Україні особи пенсійного віку становлять 1/5 усього населення, при цьому 1,2 млн. чоловік - у віці 80 років і більше.
По класифікації вікових періодів ВООЗ, люди 60-74 років вважаються літніми, 75-89 років - старими, старше 90 років - довгожителями.
Сьогодні середня тривалість життя у світі досягла 78 років. Перше місце займає Японія, де тривалість життя становить 78,3 роки. Геронтологи вважають, що ті, хто народився в 1990 р. в Іспанії, Швеції, ШвейцаріЇ, Голландії й США, проживуть у середньому ледве менше, ніж у Японії. Тривалість життя українців на 1998 р. склала всього лише 67,2 роки. З 1995 по 1998 р. тривалість життя збільшилася з 64,6 року до 67,2 роки. З початку 90-х рр. в Україні смертність росте, а народжуваність знижується. По тривалості життя Україна перебуває на 15-му місці у світі. Чоловіки в нашій країні живуть значно менше (60,8 рік), чим жінки (72,8 рік).
Темпи постаріння населення України ростуть. До 2025 р. очікується, що кожний п'ятий громадянин країни буде у віці 60 років і більше. Збільшиться також і чисельність осіб старечого віку (75 років і більше). Уже зараз їхня частка серед людей 60 років і більше наближається до 25 %.
Прогресуюче постаріння населення ставить перед суспільством завдання - забезпечити гідне життя людям похилого віку. Старі люди мають право на забезпечення своїх потреб й лікування як вдома, так і в стаціонарі, а також на задоволення своїх соціальних і духовних потреб.

Геронтологія — наука, що вивчає закономірності старіння живих організмів (вищих тварин і людини), а також окремі його аспекти: біологічні, медичні, психологічні, соціальні, економічні.
Історія геронтології. Вчення про старість з'явилися ще до нашої ери. У роботах Гіппократа (460-377 до н.е.) і Аристотеля (384- 322 до н.е.) були викладені перші положення геронтології. Гален (199-129 до н.е.) і Авицена (980-1037) вважали основними факторами, що зберігають здоров'я й сприяють довголіття, дієту, фізичні вправи, теплі ванни й масаж.
З роботами в області геронтології зв'язані імена англійського вченого Ф. Бекона (1214-1294), італійського анатома Г. Зербі (1445-1505), великого вченого й геніального художника Леонардо да Вінчі (1452-1519). Дюранфардель (1816-1889) і Ж.М. Шорко (1825-1893) зробили перше узагальнення праць по фізіології й патології старіння. Велике значення в розвитку геронтології мали праці Shawalbe (1909), I.L. Nascher (1914), Маринеску (1928, 1934), Рузички (1926), Пархона (1962). Основоположником наукової геронтології вважають Корничевски.
Видатний російський лікар СП. Боткін і його учні провели масове обстеження старих у Петербурзі. Результати цього обстеження дали підстава розглядати старіння як природний фізіологічний процес. Родоначальником сучасної вітчизняної геронтології вважається И.И. Мечников (1845-1916). Його роботи присвячені ролі міжтканинних взаємин у механізмах старіння. И.И. Мечников уперше у світі одержав експериментальну модель старості. Видатний російський фізіолог И.П. Павлов (1849-1936) довів роль порушень вищої нервової діяльності в розвитку передчасного старіння. Важливу роль у розвитку геронтології зіграли праці A.A. Прочанина (1881-1946), спрямовані на вивчення клітинних механізмів старіння. Ним при сприянні Н.Д. Стражеско (1876-1952) в 1938 р. у Києві була проведена конференція «Старість», за результатами масового обстеження довгожителів гірських районів Абхазії й Азербайджану (1937). На цій конференції були представлені праці A.B. Нагорного (1887-1953) про молекулярні механізми старіння.
Загальновизнаний значний внесок у розвиток вітчизняної геронтології В.В. Фролькиса, Д.Ф. Чеботарева, О.В. Коркушко. Сучасні вітчизняні геронтологи: М.В. Глезер, П.А. Воробйов, И.Н. Денисов, Н.М. Михайлов, В.В. Сєров, C.B. Яковлев, H.H. Яхпо, Л.Б. Лабезников, А.Л. Грібнев, А.П. Голиков, A.C. Мелентьєв, B.C. Гасилин, ФИ. Комарів, Е.И. Гусєв, И.В. Мартинов, А.И. Мартином, А.И. Маліновський, Н.В. Корнілов і ін.
Геронтологія має три основних складових розділи
1. Біологія старіння — розділ геронтології, що поєднує вивчення процесу старіння живих організмів (вищих тварин і людини) на різних рівнях їх організації: субклітинному, клітинному, органному й системному. Біологія старіння вивчає механізми нормального старіння тварин і людини, використовує методи експериментального дослідження на тварин з різною видовою тривалістю життя й клініко-фізіологічне дослідження людини в різні вікові періоди.
2. Геріатрія — вчення про хвороби людей літнього й старшого віку. Геріатрія вивчає виникнення, розвиток,діагностику, лікування й попередження вікової патології, особливості звичайних захворювань у літньому віці,а також організацію медико-соціальної допомоги особам старших вікових груп.
3. Соціальна геронтологія вивчає вплив умов життя на процеси старіння й старіючої людини й розробляє заходи, спрямовані на усунення негативного впливу факторів навколишнього середовища з метою максимального продовження активного й повноцінного життя людини. Це вчення про взаємозв'язок між віком старіючої людини, його здоров'ям і працездатністю в умовах навколишнього середовища. Соціальна геронтологія вивчає питання соціальної статистики, вплив соціально-економічних факторів на якість життя літніх, положення людей похилого віку в родині й суспільстві, взаємини між поколіннями й ін., а також вплив фактора старіння населення на розвиток країни. Соціальна геронтологія поєднує подання про спосіб життя старіючої людини (праця в перед пенсійному і пенсійному віці, гігієна харчування, відпочинку, режим рухової активності, особиста гігієна й ін.), а також з'ясовує причини раннього старіння, у тому числі й раннім професійному старінні.
СТАРІННЯ Й СТАРІСТЬ
Дотепер не припиняються суперечки про те, коли виникає старіння організму. Варто розрізняти поняття «старіння» і «старість».
Старіння — це руйнівний процес, що неминуче розвивається з віком у результаті наростаючої дії, що ушкоджує, екзогенних факторів і ведучий до недостатності фізіологічних функцій організму. Старіння приводить до зменшення пристосувальних можливостей організму, зниженню його надійності, розвитку вікової патології й збільшенню ймовірності смерті.
Старість — це закономірно наступаючий заключний етап життєдіяльності людини, що є наслідком процесу старіння.
Вітаукт — процес, що стабілізує життєдіяльність організму, що підвищує його надійність,спрямований на попередження ушкодження живих систем з віком і збільшення тривалості життя. Люди старіють у різному темпі. Тривалість життя й пристосувальні можливості в тому самому віці в різних людей істотно відрізняються. Тому в геронтології існує поняття «біологічний вік». Біологічний вік — це міра старіння організму, його здоров'я, що визначає майбутню тривалість життя. Для визначення біологічного віку розроблені тести, що визначають морфологічні, фізіологічні, психологічні зміни (ударний обсяг крові, артеріальний тиск, визначення функції зовнішнього подиху, аудіометрія, акомодаційні здатності ока, зміни в аналізах крові й ін.). Визначення біологічного віку дозволяє розмежувати фізіологічне й передчасне старіння. Чим більше календарний вік людини випереджає біологічний, тим повільніше темпи його старіння, тим більше буде тривалість його життя. У довгожителів біологічний вік менше календарного
При старінні зміни відбуваються на всіх рівнях організації живої матерії — молекулярному, субклітинному, клітинного, системному, цілісного організму. Закономірні вікові зміни організму називаються гомеорезом.
Старіння в окремих органах і тканинах наступає в різний час (гетерохронність). Атрофія тимуса в людини починається у віці 13—15 років, полових залоз у жінок в 48—52 року, а деякі функції гіпофіза зберігаються на високому рівні до глибокої старості. Виразність процесу старіння неоднакова для різних органів і для різних структур того самого органа (гетеротопність). Наприклад, старіння пучкової зони коркової речовини надниркових залоз виражено менше, ніж клубочкової. Вікові зміни в різних органах розвиваються з різною швидкістю. ‘ Старіння - багатопричинний процес. Такі фактори, як стрес, хвороби, активізація вільно-радикального окислювання й нагромадження перекісних продуктів метаболізму, вплив ксенобіотиків (чужорідних речовин), Зміна концентрації водневих іонів, температурні ушкодження, недостатнє виведення продуктів обміну речовин та білка, гіпоксія, вплив іонізуючого випромінювання й г. буд., прискорюють процес старіння й зменшують тривалість життя. Старіння є багатофакторним процесом, що виникає в різних структурах клітки (ядрі, мітохондріях, мембранах і т.д.); у різних типах кліток (нервових, секреторних, імунних, печіночних, сполучнотканинних і ін.).
ФІЗІОЛОГІЧНЕ Й ПЕРЕДЧАСНЕ СТАРІННЯ
У сучасній геронтології широко застосовуються терміни «фізіологічне» і «передчасне старіння».
Фізіологічне, або природне, старіння характеризується певним темпом і послідовністю вікових змін, що відповідають біологічним, адаптаційно-регуляторним можливостям даної людської популяції.
Передчасне (прискорене) старіння характеризується більше раннім розвитком вікових змін або ж більшою їхньою виразністю в той або інший віковий період.
І фізіологічне й передчасне старіння обумовлене впливом як внутрішніх факторів (у тому числі генетичних), так і факторів зовнішнього середовища.
При передчасному старінні більше виражене обмеження пристосувальних можливостей організму, що приводить до різкого скорочення резервних можливостей функціонування органів і систем.
Установлено, що такі захворювання, як ішемічна хвороба серця, хронічні захворювання органів дихання, виразкова хвороба, цукровий діабет і ін., сприяють передчасному старінню. Причиною прискореного старіння можуть бути емоційна перенапруга, психічні стреси, радіоактивне випромінювання, гіподинамія, шкідливі звички, забруднення навколишнього середовища й багато інших факторів.
Відомі випадки прогеріі, коли характерне для старіння зміна зовнішнього вигляду й діяльності внутрішніх органів відзначається навіть у ранньому віці. Передчасне старіння може бути спадково обумовлено.
Найбільш частими проявами передчасного старіння людини є легка стомлюваність, зниження працездатності, ранні зміни пам'яті, емоційної сфери, репродуктивної здатності, зниження адаптаційних можливостей серцево-судинних, дихальної систем і ін.
Існує вповільнене (ретардіроване) старіння, що веде до збільшення тривалості життя, довголіттю. У цих випадках вікові зміни з'являються значно пізніше, ніж у цілому по популяції.
По статистиці, частіше зустрічається передчасне старіння. Тому актуальним є пошук засобів профілактики й лікування захворювань, що прискорюють старіння, оздоровлення навколишнього середовища, пропаганда здорового способу життя, раціонального харчування, рухової активності.
ТЕОРІЇ СТАРІННЯ
Із часів Гіппократа людину цікавило, чому наступає старість і як зберегти молодість. Але до цих пір вчені не прийшли до єдиної думки про причини й сутність старіння. Класики вітчизняної біології — Мечников, И.П. Павлов, A.A. Прочанин, A.B. Нагорний внесли істотний вклад у формування теорій про сутність старіння. И.И. Мечников висунув аутоінтоксикаційну теорію старіння, відповідно до якої старіння пояснювалося отруєнням організму токсинами, що утворяться в кишківнику. Для збереження молодості й збільшення тривалості життя И.И.Мечников пропонував вести розумний спосіб життя й правильно харчуватись. Більша роль у раціональному харчуванні приділялася кисломолочним продуктам. И.П. Павлов зв'язував провідні механізми старіння зі зміною нервової діяльності. Порушення з боку центральної нервової системи приводять до змін у всіх органах і системах людського організму. A.A. Прочанин уважав, що старіння визначається віковими змінами сполучної тканини. Для вповільнення процесів старіння він запропонував використовувати антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС). A.B. Нагорний вважав, що старіння - це системний процес, пов'язаний із згасаючим самовідновленням протоплазми.
Н. Емануель і Д. Харман обґрунтували теорію вільно-радикального старіння. Однак тривалість життя визначається не стільки агресивністю вільних радикалів, скільки надійністю антиоксидантних систем.
Концепція Хетока (1961-1965) говорить, що старіння організму - це старіння клітки. Організм людини потенційно містить нестаріючі клітки, і в цьому - зміст збільшення тривалості життя.
Багато вчених уважають, що старіння має генетичну детермінованість. Відомо, що вся генетична інформація закладена в молекулі ДНК. Протягом життя молекула ДНК часто ушкоджується, але в клітці існує спеціальна система «ремонту». Їсти підстава думати, що існує залежність між цією системою й тривалістю життя. Іони кальцію й цинку подовжують строк життя інформаційної РНК, а отже, подовжують тривалість життя клітки.
Сьогодні у світі всі геронтологи розділені на два табори. Одні вважають, що старіння генетично запрограмоване (є певний код старіння). Це теорія «генетичного годинника». Інші думають, що старіння - процес імовірнісний, що є результатом множинних ушкоджень організму, викликаних зовнішніми й внутрішніми факторами. Очевидно, що генетично запрограмовано не старіння, а тип обміну речовин, від якого залежить темп руйнування органів і систем.
Популярністю в усьому світі користується адаптаційно-регуляторна теорія старіння, автором якої є В.В. Фролькис. Відповідно до цієї теорії, старіння - руйнівний, імовірнісний процес, що розвивається в організмі з генетично запрограмованими властивостями.
Темп вікових змін визначається співвідношенням старіння й вітаукта.
Механізми вітаукта можуть бути розділені на дві групи.
1. Генотипічні — генетично запрограмовані механізми:
а) система антиоксидантів, що зв'язує вільних радикалів;
б) система мікрозимального окислювання печінки, що знешкоджує токсичні речовини;
в) система репарації ДНК, що ліквідує ушкодження цієї макромолекули;
г) аптигіпоксична система, що попереджає розвиток глибокого кисневого окислювання.
2. Фенотипічні механізми, що виникають протягом всього завдяки життя процесам саморегуляції й сприятливому збереженню адаптаційних можливостей організму:
а) поява багатоядерних кліток;
б) збільшення розмірів мітохондрій;
в) гіпертрофія й гіперфункція окремих кліток в умовах загибелі частини їх;
г) підвищення чутливості до медіаторів в умовах ослаблення нервового контролю У важливій для всієї клінічної медицини проблемі взаємин між медичним персоналом і пацієнтом геріатрична медицина має свої особливості. У першу чергу повинне бути виключене негативне, нігілістичне відношення до можливості допомогти пацієнтові, що звертається, тому що він старий, тому що слабшають його функціональні системи, тому що він здається безперспективним відносно ефективності терапії. Уже досить затвердилося положення про те, що старість - це не хвороба, що старіюча людина в силу своїх вікових особливостей особливо ранима й піддатлива захворюванням, розвитку патологічних процесів, однак він зберігає значні резерви - здатність поліпшення стану здоров'я.
У зв'язку із цим ефективна медична допомога, по суті, неможлива, якщо розглядати пацієнта стереотипно, без індивідуального підходу, з урахуванням не тільки соматичних змін, але й психіки літньої людини.
Кожний медичний працівник повинен усвідомити, що літня або стара людина - це член суспільства, що заслуговує поваги й уваги. Для того щоб правильно підійти до лікування хворого, необхідно знати його історію, причому не тільки її медичні, але й соціально-психологічні аспекти.Варто підкреслити неправомочність думки про те, що літню людину, що страждає звичайними, як правило, множинними патологічними процесами, хворобами, характерними для його віку, треба досліджувати менш ретельно. Медичний огляд і лікування цих пацієнтів повинні бути такими ж ретельними, як і в інші вікові періоди.
Геріатрія, на відміну від багатьох медичних спеціальностей, тісно пов'язана з індивідуальною орієнтацією в сімейній обстановці. Дільничні лікар і медична сестра повинні довгочасно підтримувати особливі відносини з пацієнтом літнього й особливо старечого віку, зберігати психологічний контакт, ураховувати вразливість його психіки.
Лікар і медична сестра, що користуються довірою пацієнта, повинні чітко намітити шляхи профілактики як передчасного старіння, так і лікування вже наявних патологічних процесів, вторинної їхньої профілактики.
Варто враховувати, що люди похилого віку по-різному сприймають наступаючу старість із її обмеженнями. Задовго до досягнення періоду старості варто познайомити пацієнта зі зрушеннями, які поступово відбуваються в організмі, допомогти усвідомити наступаючі зміни й дати рекомендації з перебудови різних елементів способу життя.
Даючи рекомендації, необхідно враховувати, що передчасний фізичний і духовний спокій є одним з факторів, що наближають хворобливу старість, постаріння й смерть. В особливій увазі, медичному й соціальному обслуговуванні бідують люди зі зниженою здатністю до самообслуговування, що не виходять із квартири або прикуті до постелі. Положення про те, що стара людина, у тому числі й хворій, якщо він не має потреби в ургентній стаціонарній допомозі, як можна довше повинен перебувати в домашній обстановці, залишається непорушним до певної межі, тому що іноді в родині неможливо забезпечити відповідний догляд. Переміщення в лікарню часто необхідно вже після перенесеного гострого захворювання або ускладнення, зокрема мозкового інсульту в підгострий період, для проведення реабілітаційної терапії. Тому що багато хто із старих людей думають, що вони йдуть у лікарню для того, щоб там умерти, під час очікування госпіталізації за допомогою близьких і родичів варто переконати хворого в тім, що госпіталізація проводиться тільки з метою усунення наявних порушень, після чого він вернеться додому.
Ефективне надання геронтологічної допомоги й виявлення захворювань, що нерідко вимагають госпіталізації, повинні здійснюватися шляхом активного відвідування лікарем або медичною сестрою людей старше 65-70 років вдома. Люди цього віку часто не звертаються за медичною допомогою, тому що не в змозі відрізнити симптоми хвороб від тих змін, які вони помилково відносять до проявів старіння. Рекомендується виділяти групи «загрозливих» - потребуючої особливої уваги. До них ставляться всі особи у віці 70 років і більше, літні й старі люди, що недавно втратили близьких, виписані з лікарень, що недавно пішли на пенсію.
Літня або стара людина, змушена довго перебувати в лікувальній установі або інтернаті, повинен мати певну волю, правом збереження своєї індивідуальності, деяких своїх звичок, елементів звичайної навколишньої його обстановки (він повинен почувати себе хазяїном тих декількох квадратних метрів площі, на яких йому має бути прожити певне, часто досить тривалий час). У лікарні це можуть бути фотографії, альбоми, що нагадують про минуле, різні дріб'язки, пов'язані із захопленням хворого. У будинку-інтернаті, по суті, останньому будинку на завершальному етапі існування літньої або старої людини, зручне, звичне крісло, інші предмети меблів і побуту значною мірою скрашують його життя, сприяють збереженню індивідуальності, поваги до себе, якоюсь мірою примиряють старої людини з необхідністю ділити свою площу з іншою людиною (хоча не заважало б у лікувальній установі або інтернаті забезпечити літньої або старої людини зі збереженою психікою індивідуальною кімнатою).
У роботі із хворими літнього й старечого віку особливо важливі такі риси, як терпіння, почуття такту. Коли ми говоримо про необхідність установити психологічний контакт із хворим, це значить, що потрібно пристосуватися до нього, довідатися й зрозуміти його особливості. При госпіталізації хворої зіштовхується із цілим рядом неминучих явищ, таких як необхідність спати й приймати їжу разом з іншими, піддаватися оглядам, опитуванням і дослідженням, жити окремо від близьких йому людей. Більші незручності, як правило, доставляє відсутність санітарного вузла при палаті і його віддаленість, що нерідко є причиною поганого сну, якщо сестра тактовно не запропонує хворому судно.
Обслуговуючий персонал повинен прагнути по можливості зменшити незручності, з якими зіштовхується хворий, не ущемляючи його ініціативи в плані самообслуговування. Тверді вимоги дотримання несуттєвих елементів розпорядку дня звичайно приносять негативні результати, викликають подразнення хворого, сутички з медперсоналом. Зробити хворого старого дисциплінованим, позбавити його індивідуальності, необразливих звичок, його зв'язку з минулим, придушити його волю - значить послабити його інтерес до життя, волю до видужання. Більше вільним, чим у звичайних лікарнях, повинне бути відвідування родичів. Розміщати геронтологічні установи треба в межах й по можливості в місцях, не дуже віддалених від центра. Хворого варто стимулювати до догляду за собою, збереженню привабливості й охайності, до контактів з навколишніми, до занять трудотерапією. Однак досягати цього потрібно шляхом тактовних роз'яснень, а не наказів, часто зухвалі негативні реакції.
У колективі повинні бути вироблені стосовно хворого певна наступність у здійсненні як лікувальних заходів, так і відходу, загальне, погоджене з лікарем і спрямоване на поліпшення його фізичного й психічного здоров'я, забезпечення спокійної обстановки.
Кожний хворий, що перебуває в лікарні, повинен відчувати, що є хоча б одна людина, що піклується про нього, знає його потреби.
Лікар і медична сестра повинні вміти зберігати таємницю й не зловживати особливою довірою, яким користуються завдяки своєму положенню. Неприпустимо доводити до відома хворих усе, що обговорюється медперсоналом і не призначено для хворих недовірливого хворого часто досить необережного слова, жесту, для того щоб зробити неправильні висновки про стан свого здоров'я. Хворому можна нанести важку травму, якщо він довідається, що його таємні думки й особливості його життя, або його організму, довірені медичній сестрі, стали надбанням інших
Нерадісні думки про майбутнє життя, про смерть природні для хворої старої людини. Відношення до смерті залежить від того, як стара людина оцінює свій життєвий шлях. При наявності психологічного контакту з пацієнтом лікар і медична сестра повинні виявити здатності психолога. Важливо вселити хворому, що життя прожите не даром, що його діяльність принесла велику користь суспільству, підкреслити, що він виховав дітей, що вносять своєю професійною діяльністю внесок у розвиток суспільства. Роз'яснення заспокоюють пацієнта.
Анамнез. Вікові особливості організму літньої й старої людини, особливості його психології й клінічних проявів хвороби вимагають особливостей при опитуванні, складанні анамнезу. Оцінка анамнезу вимагає знання вікових змін, того, як ці зміни впливають на органи й системи літньої людини, на його психологію, орієнтацію в навколишнім середовищі. Ретельно зібраний анамнез пацієнта літнього й особливо старечого віку - показник відносини до геронтологічного хворого. Необхідно враховувати цілий ряд причин і труднощів, уміло підійти до їхнього рішення, необхідних для правильної діагностики.
Методика опитування. Для опитування геронтологічного пацієнта, як правило, що має порушення ряду систем організму, потрібно більше часу, чим для опитування парубка. Варто враховувати можливості порушення слуху, зору, сповільненості реакцій, подразнень, які можуть виникнути при відсутності взаємного психологічного контакту. При необхідності хворий повинен користуватися слуховим апаратом, окулярами, вставними зубами. Кабінет повинен бути добре освітлений, щоб хворий міг бачити особу лікаря й медичної сестри, тому що рух губ уже в якімсь ступені допомагає розумінню питання, а вираження обличчя, що відбивають інтерес і співчуття, сприяє психологічному контакту. Говорити потрібно ясно й трохи повільніше, ніж звичайно, у жодному разі не кричати. Іноді глухота пацієнта й нерозуміння питань, що задаються, пов'язані з наявністю сірчаних пробок у вухах. У цих випадках варто провести повторне опитування хворого після їх видалення. Якщо хворий прийшов з родичем, то спочатку варто проводити опитування родича. Це дозволяє з'ясувати багато сторін особистісних взаємин, положення в родині, проблеми, приховувані від навколишніх. При проведенні опитування за участю родичів можна з'ясувати відношення до хворого родини, можливість відходу в родині, шляху реабілітації. Первинний анамнез дементного хворого повинен проводитися за участю родичів.
Особистісні особливості зберігаються й у літньому, і в старечому віці. Існують «незадоволені пацієнти», що не слід трактувати як прояв хвороби, якщо пацієнт завжди був у складних взаєминах з навколишніми.
Особливе значення має недостатня інформація пацієнта про свій стан, часте прагнення трактувати симптоми захворювання як прояв старості. Основні, на думку пацієнта, скарги можуть бути неспецифічними, не відповідній певній картині захворювання. Звичайно в процесі опитування прагнуть з'ясувати наявність коронарної хвороби, гіпертензії, інсульту, депресії, злоякісній пухлині, діабету, артриту. Деякі з них є у хворих, що звертаються, і вимагають уваги в першу чергу. Однак багато проявів патологічних процесів можуть бути й упущені, тому що вони не є, на думку хворого, «головними» захворюваннями. Це стресова нездержливість, ніктурия, зниження слуху, погані зубні протези, запаморочення, падіння, почуття тривоги й т.д. Тому варто звертати увагу й на так звані малі скарги, збирати й вивчати їх. Варто пам'ятати, що гадані «малі» симптоми можуть бути «вершиною айсберга». Так, що прогресує слабість, недостатнє втримання калу або, навпаки, розвиток раніше не існуючих запорів, які хворому здаються незначними симптомами, можуть виявитися проявами важких захворювань. Симптомом перелому стегна може бути не сильний біль і напруга м'язів стегна, а неможливість прийти в поліклініку через біль у коліні або сплутаності свідомості й т.д.
Важливе місце в анамнезі літнього й старого пацієнта займає знайомство з ним як з особистістю відповідно до класичного положення «лікувати не хвороба, а хворого». Зосередивши увагу на стані органів, можна втратити подання про пацієнта як особистості. Необхідно з'ясувати життєвий, трудовий анамнез пацієнта, одержати загальну інформацію про типовий день, тиждень життя хворого, його денної активності (читання, перегляд телевізійних передач, дієта, трудова діяльність, хоббі, наявність цілей, планів на майбутнє й т.д.). Якщо вся ця інформація збирається тактовно й з інтересом, у хворого виникає довіра до лікаря й медичної сестри.

Класична форма анамнезу, модифікована для сенильного хворого, включає:

1) опитування по системах; 2) медичний і хірургічний анамнез (перенесені захворювання, операції); 3) сімейний анамнез; 4) соціальний анамнез; 5) харчування; 6) проведене раніше й проведене лікування; 7) сексуальний анамнез; 8) психіатричний анамнез.

Соціальний анамнез включає питання про місце й умови проживання; про склад родини й внутрісімейних взаємин, пов'язаних з підтримкою літньої або старої людини, про друзів і знайомих, що здійснюють допомогу в задоволенні виникаючих потреб. Варто з'ясувати, яка допомога з боку медичних і соціальних служб, чи продовжує хворий і в якому обсязі професійну або іншу трудову діяльність, чи вдоволений роботою, як переносить службові навантаження, а непрацюючі - можливість самообслуговування, як пережив або переживає припинення трудової діяльності і яке його участь у суспільному житті, як адаптується до нових умов існування як непрацюючий пенсіонер. Обережно варто з'ясувати, як пережив смерть дружини (чоловіка), чи не розвилася тенденція до самоізоляції, відходу від друзів і близьких і т.д.
Харчовий анамнез: частота прийому їжі, у тому числі гарячої, чи добре жує, є чи й чи справні зубні протези? Яка дієта колись і тепер? Важливо з'ясувати збалансованість дієти (співвідношення жирів, вуглеводів, кількість яких повинне бути зниженим, і білків - м'яса, риби, яєчного білка, молочних продуктів, особливо нежирного сиру, і молока). Чи може хворий сам готовити? Чи споживає алкоголь і в яких кількостях? Чи схуд в останні місяці, роки?
Як далеко від будинку до продуктового магазина, ринку або їдальні й т.д.
Проведене лікування. Варто з'ясувати фізичне навантаження, пов'язану із професійною діяльністю, тривалість прогулянок, елементи фізичної культури, самопочуття при їхньому виконанні, самоконтроль, лікарські призначення. Бажано, щоб пацієнт приніс всі ліки (або їхній перелік), які він приймав або приймає в цей час, пояснив послідовність, частоту, тривалість медикаментозної терапії. Особливе значення мають зміни самопочуття при її проведенні, зменшення симптомів захворювання або поява нових неприємних відчуттів.
Психіатричний анамнез. Варто з'ясувати, чи бувають у хворого тривожно-депресивні стани, із чим зв'язано їхня поява, суїцидальні думки, наявність психічних захворювань у родичів.
Сексуальний анамнез можна збирати у випадку довірчих відносин пацієнта й лікаря. У жінок похилого віку його можна не збирати.

ПРИНЦИПИ МЕДИЧНОГО ДОГЛЯДУ ЗА СТАРИМИ В СТАЦІОНАРІ
Важливою складовою частиною комплексного лікування хворих літнього й старечого віку є відхід - система заходів, спрямованих на полегшення стану старої людини, забезпечення успіху лікування у випадку його захворювання. Сюди входить допомога старому, особливо хворому людині при задоволенні їм основних життєвих потреб (їжа, питво, рух, фізіологічні відправлення); допомога під час хворобливих станів (блювота, ядуха, кашель, біль). Догляд включає також створення умов комфорту, сприятливого мікроклімату. Він спрямований на підтримку, а при необхідності й на відновлення порушених фізичних і психічних функцій, на збереження або формування соціальних зв'язків старої людини з родиною, близькими, медичними й суспільними установами.
Природний і закономірний процес старіння - процес у цілому руйнівний, неминуче обмежуючий діапазон адаптації й, отже, біологічні можливості організму. От чому навіть практично здорові люди старечого віку мають потребу в опіці й допомозі. Відомо, що близько 80 % людей у віці 85 років і більше не в змозі обходитися без сторонньої допомоги, тому що зі збільшенням віку внаслідок вікових змін організму, а також розвитку патологічних станів у них знижується здатність до самообслуговування. У цьому зв'язку велика увага варто приділяти підготовці медичного персоналу.
Працювати зі старими пацієнтами повинен кваліфікований медичний персонал, що пройшов спеціалізовану й всебічну підготовку в області геронтології й геріатрії.
У зв'язку зі збільшенням ролі догляду в медичному обслуговуванні літніх і старих, що часто довгостроково хворіють людей у геріатрії відбувається переміщення обов'язків від лікаря до медичної сестри, від медичної сестри до молодшого медичного персоналу. Тому від якості обслуговування персоналом значною мірою залежить і успіх лікування гериатричного пацієнта.
Для успішного обслуговування й лікування старої людини необхідно створити сприятливий психологічний клімат, завоювати його доброзичливе ставлення.
Неухильне дотримання принципу гуманізму в роботі з гериатричним пацієнтом - борг кожного медичного працівника. Через вікові нейропсихологічні зміни стара людина характеризується насамперед підвищеною уразливістю. От чому при відході потрібно дбайливе, доброзичливе, уважне ставлення навколишніх до хворої старої людини. Старі люди важко переживають свою безпорадність, хвороби. Вони легко ранимі, необережно кинуте слово може викликати в них глибоку депресію. Через зниження пам'яті літня людина може забути, що йому було дане ліки, що він прийняв ту або іншу процедуру. Внаслідок змін нервової системи й опорно-рухового апарата рухи хворого вповільнюються, він довше виконує навіть звичайні маніпуляції (вдягання, гоління). Все це не повинне викликати подразнення, невдоволення в навколишніх. У спілкуванні за старим хворим медперсонал повинен проявляти велике почуття такту, терпіння; приймати стару людину таким, який він є, з його достоїнствами й недоліками.
Досвід показує, що люди похилого віку почувають себе більше щасливими й здоровими у власному будинку, в оточенні родини. У зв'язку із цим варто організувати компетентну медичну допомогу, забезпечити різні види обслуговування вдома як у денне, так і в нічний час, а також допомога у веденні домашнього господарства. Для цього необхідні регулярні відвідування медичних і соціальних працівників.
Стара людина важко перебудовується й пристосовується, тому при госпіталізації можна рекомендувати літнім і старим хворим брати із собою знайомі предмети, які оточували їх у домашній обстановці. Все це дозволяє послабити переживання у зв'язку зі зміною обстановки.
Лікар і обслуговуючий персонал повинні познайомитися не тільки із сьогоденням, але й з минулим хворого, знати його сімейний і соціальний стан, матеріальне забезпечення, для того щоб успішно лікувати його, допомагати старій людині, підтримувати його оптимізм, боротися з тенденціями до ізоляції, замкнутості й ін.
До важких проблем старості ставляться проблеми морально-етичного плану, зокрема проблема десоціалізації - втрати звичних соціальних контактів з відходом на пенсію, сімейних і дружніх контактів у зв'язку зі смертю близьких і друзів. Виникаюче десоціалізації й закономірне обмеження людського спілкування, а, як наслідок, припливу інформації несприятливо позначаються на психічному статусі старої людини, приводять часом до психічної й фізичної декомпенсації. Тому стара людина, що перебуває в стаціонарі, гостріше, ніж люди середнього віку, має потребу у відвідуваннях. Його почуття безпорадності й ізоляції зменшується, якщо він відчуває любов і увагу родини, близьких, членів колективу, у якому він трудився. У зв'язку із цим більше широка відвідуваність геронтологічного пацієнта рідними й близькими, а нерідко й активне налагодження медичним персоналом соціальних контактів хворого, що забезпечують йому більший приплив інформації, - обов'язковий елемент роботи медичного персоналу з людьми старечого віку. Разом з тим довгі бесіди стомлюють старих. Тому іноді досить у його присутності пов'язати, написати лист, почитати. Не слід говорити літній і старій людині про неприємності в родині, які він не зможе усунути й важко це переживає.
Для правильної організації геронтологічного догляду необхідне знання багатьох особливостей літніх і старих людей. Так, старечий організм пред'являє ряд вимог до приміщень, де проходить лікування старої людини. Для геронтологічних пацієнтів переважніше виділяти невеликі палати. Рекомендуються ліжка не нижче 60 см, зі спеціальним пристроєм для підйому головного й ножного кінців, так звані функціональні ліжка. Необхідне пристосування для фіксації знімного столика, що дає можливість організувати харчування пацієнта й деякі його заняття. Дуже важливо забезпечити хворому старечого віку можливість прийому їжі хоча б у напіввертикальному положенні, тому що з віковими змінами системи травлення, особливо на рівні стравоходу, розвивається вікова дисфагія, що обумовлює закономірні порушення ковтання й подальшого проходження харчових мас у горизонтальному положенні (виникають поперхування, почуття грудки й ін.).
Не менш важливо забезпечити хворому помірковано тверду постіль, тому що при наявності спондилоартрозів і підбурниці можливі болі й, виходить, поганий сон.
Крісла для літнього й старого хворого варто підбирати досить м'які, неглибокі (щоб край крісла не давив на область підколінних ямок і не порушував місцевий кровообіг), з невисокими зручними підлокітниками й спинкою, досить високої для опори голови. Потрібна гарна сигналізація, двосторонній телевізійний зв'язок, що необхідно враховувати при проектуванні медичних геронтологічних установ.
Зниження зору й слуху, недостатня координація рухів і рівноваги - звичайні причини частого падіння старих, а вікові зміни кісткової тканини (остеопороз) - легко виникаючих при цьому переломів. Тому підлога в місцях проживання старих людей повинна бути чистою, сухою і неслизькою, без килимів і доріжок; висвітлення в коридорах, холах, на сходових клітках, у туалетах - досить яскравим. У коридорах, туалетах і ванних кімнатах необхідні поручні, світлосигнальна система.
Бажано офарблювати нижню сходинку сходів у жовтий колір, що сигналізує про кінець спуска. Приміщення не слід захаращувати меблями.
У процесі старіння організму неминуче погіршується функція судин, особливо утрудняється їхнє пристосування до ситуації, що змінюється, у внутрішнім середовищі організму й при зовнішніх впливах. От чому хворий повинен уникати різких рухів, повільно підніматися з постелі, особливо в нічний час, коли ор-тостатичні коливання артеріального тиску дуже виражені. Хворим із запамороченнями рекомендується в нічний час мочитися в сидячому положенні біля ліжка. У зв'язку зі сказаним палата гериатричного хворого повинна перебувати недалеко від туалету. Часто нещасні випадки в гериатричній практиці пов'язані з купанням: падіння в слизькій ванні або біля її на слизькій підлозі, опіки, коли хворий перебуває у ванні й відкриває кран для того, щоб додати гарячої води, і непритомніє. Тому у ванній кімнаті необхідні опори й гумові коври. Спочатку потрібно наповнити ванну водою, а потім сідати в неї. Бажана присутність медичного працівника при купанні хворого. Тому що ванна й підлога у ванному приміщенні слизькі, варто допомогти літній людині ввійти у ванну й вийти з її. Якщо хворому стає погано у ванні, не слід витягати його звідти, або, залишивши, бігти за допомогою. Треба просигналізувати про нещастя й очікувати допомоги, перебуваючи поруч із хворим. Ванна кімната не повинна закриватися зсередини.
Старі нерідко страждають від м'язового болю, що підсилюється на холоді й протягах. Через зменшення шкірної мікроциркуляції знижується шкірна температура. Підшкірна основа розвинена гірше, ніж у молодих. Все це обумовлює мерзлякуватість, потерпають від зниженої температури в зовнішнім середовищі в старості. Оптимальна температура приміщення при строгому постільному режимі хворого 20°С, при нестрогому постільному й напівпостільному — 22—23 °С. Старі мають потребу в теплій спальній білизні, теплих, але легких ковдрах, двох невеликих м'яких подушках.
Часто джерелом комфорту й заспокоєння для старих є читання. Варто подбати про зручне висвітлення, про настільну лампу біля ліжка, настінному висвітленні, які забезпечать хворому можливість читання без напруги зору. Якщо хворий перебуває в палаті один, то багато лікарів вважають за можливе читання в перервах між сном. У більшості випадків уже короткочасне читання сприяє подовженню сну. Важливо, щоб окуляри відповідали поступово прогресуючому порушенню зору. Хворі часто переживають через втрату окулярів, тому рекомендується надягати на дужки окулярів ланцюжок, що фіксує їх на шиї, грудях, коли окулярами не користуються.
Старі мають потребу в більше частому сні, чим люди середнього віку. Нерідко в літньої й старої людини з'являється бажання поспати вдень. Для цього набагато зручніше м'яке глибоке крісло, чим ліжко. Бажання укласти дрімаючого в кріслі хворого в постіль не завжди виправдане й викликає нерідко його протидію. Він затверджує, що «лише зімкнув ока».
Старі люди часто через безсоння застосовують снотворні й заспокійливі засоби. Тим часом звичне вживання цих засобів приводить до небажаних наслідків, тому що вони погано виводяться з організму у зв'язку зі зниженням функції нирок. Тривалий прийом снотворних може викликати завзяті запори, порушення сечовипускання, гноблення збудливості дихального центра. Варто також пам'ятати, що при безконтрольному застосуванні седативних засобів і транквілізаторів у старих легко виникає сплутаність свідомості. Дотримання гігієнічних правил протягом дня, ритму харчування, при якому сну передує тільки прийом фруктів або кисляку, а легка вечеря накривається не менш чим за 4—5 годин до сну, прогулянки перед сном, чисте повітря в приміщенні, зручна постіль із пружною, що мало прогинається під вагою тіла сіткою або матрацом, спокійна обстановка, упевненість в ефективності сигналу, що викликає медичний персонал, легкий масаж спини, читання перед сном — все це важливі фактори в боротьбі з безсонням. Буває, що стара людина добре засинає, але прокидається по ночах. У цих випадках можна випити склянка теплого молока, з'їсти ложку меду, вдихати пари настойки валеріани й ін.
Нерідко літні й старі люди страждають від порушення сечовипускання. При старінні значно змінюються функції апарата сечовиділення й нирок. У зв'язку зі склерозуванням стінки сечового міхура й зменшенням його обсягу з віком частішають сечовипускання. У багатьох літніх і старих людей збільшується нічний діурез, що пояснюється відсутністю в них фізіологічного гноблення процесів січотворення під час сну, а також нерідко супутньою патологією серцево-судинної системи.
У чоловіків частішання сечовипускання, нічні позиви до сечовипускання можуть бути ранніми ознаками гіпертрофії передміхурової залози. Прискорене, хворобливе сечовипускання й нетримання сили в жінок нерідко пов'язані з опущенням стінок піхви, а також можуть бути наслідком родової травми з порушенням підтримуючий сечовий міхур тканин і ушкодженням м'язів тазового дна. Тому у всіх випадках порушення сечовипускання необхідно відповідне обстеження.
Часто в літніх хворих з'являється нетримання сечі, що спостерігається в 20 % людей у віці старше 65 років. Багато люди похилого віку скаржаться на нетримання сечі в силу характерологічних особливостей. У зв'язку із цим медичний персонал повинен активно виявляти ці порушення й проводити відповідні лікувальні впливи по усуненню або зменшенню цього стану. У той же час клінічний досвід показує, що медичний персонал приділяє недостатньо увагу симптому нетримання сечі, мало обізнаний про методи лікування нетримання сечі в старих людей. При наявності нетримання сечі у хворого старшого віку потрібно уточнити причину, його що викликала. Наприклад, нетримання сечі може виникнути при призначенні сильних сечогінних. У людей, які вже протягом багатьох років через вікові або патологічні зміни сечостатевої системи змушені вночі вставати, щоб помочитися, при прийманні снотворних, седативних засобів у зв'язку із глибоким сном може виникнути мимовільне сечовиділення. У таких випадках хворого потрібно розбудити вночі, щоб він помочився.
При безперервному або завзятому нетриманні сили, обумовленому частіше атеросклеротичною поразкою центральних механізмів регуляції сечовипускання, коли всі існуючі консервативні можливості лікування вже вичерпані, варто ввести постійний катетер. Існують памперси, виготовлені зі спеціального матеріалу, при носінні яких сеча попадає на адсорбуючу поверхню, не забруднюючи шкіру. Це дозволяє людям похилого віку з вираженим нетриманням сечі зберігати достатню фізичну активність.
Для профілактики й лікування порушень сечовиділення необхідно кожні 2 години відвідувати туалет. Він повинен розміщатися близько, тому що більшість старих людей не здатні пройти більше 10 м після появи позиву до сечовипускання.
Сестра або її помічники, що супроводжують геронтологічного хворого в туалет, не повинні виражати невдоволення й розглядати як каприз його бажання вернутися в туалет після сечовипускання або дефекації, тому що цей звичайний прояв неповноцінності апаратів, що регулюють ці функції, а в ряді випадків симптом аденоми передміхурової залози (ослаблення скорочувальної здатності сечового міхура й наявність значних кількостей залишкової сили). При частих нічних сечовипусканнях хворому рекомендується обмежити прийом рідини в другій половині дня, безпосередньо перед сном. Однак потрібно враховувати, що деякі особи літнього й старечого віку для зниження нічного діурезу відмовляються від рідкої їжі вже із другої половини дня, що веде до значного зменшення добового споживання рідини й добового діурезу. Дегідратація ж організму досить небажана й навіть - небезпечна, тому що вона сприяє розвитку загальної інтоксикації, особливо в старих людей, при зниженні змісту води в організмі. Тому медсестра повинна ретельно враховувати водний баланс хворого старечого віку, пам'ятаючи, що для виведення продуктів обміну із сечею для нього необхідний добовий діурез, що перевищує 1 л.
У більшості літніх і старих людей спостерігаються запори. Вони є закономірним наслідком вікового зниження моторної функції товстої кишки. При виключенні таких причин запорів, як хронічний ентероколіт, спастичний стан кишок, виразкова хвороба шлунка й 12-палої кишки, холецистит, геморой, гипотиреоз, для боротьби із запорами рекомендуються наступні заходи:
1. Фізичні вправи, особливо ходьба. Корисні вправи для черевного преса, легкий масаж живота.
2. Рекомендується їжа з більшою кількістю клітковини. Це чорний хліб (але не свіжовипечений), печиво з борошна грубого млива, медяники, гречана й вівсяна каші. З овочів і фруктів корисні: капуста, помідори, огірки, морква, буряк, шпинат, кабачки, лук, редиска, мандарини, апельсини, яблука, кавуни, дині, персики, аґрус і особливо сливи. Крім того, корисний мед, ряжанка, кисляк, кефір, рослинні масла, гриби. Нормальній роботі кишок сприяють газована холодна вода, мінеральні й фруктові води, насичені вуглекислотою. Добре діють фруктові соки, сік кислої капусти. Але надлишкова кількість соків може викликати понос і здуття. Оптимальна кількість соку повинне визначатися індивідуально.
3. Медикаменти. Мінеральні проносні варто застосовувати однократно. Сольові проносні викликають зневоднювання організму, що особливо небезпечно при старінні у зв'язку зі зміною водно-сольового обміну. Для більше тривалого застосування припустимі ніжні, переважно рослинні проносні (препарати ревеню, олександрійський аркуш, порошок кореня солодцю, морська капуста, препарати жостеру, плоди жостеру й ін.).
4. Клізми рекомендується використовувати епізодично. Тривале вживання їх, як і проносних, приводить до зниження збудливості нервово-м'язового апарата кишечника, поступовому розширенню товстої кишки й змиванню слизу, що є природним змащенням. Переважніше клізми з маслинового, соняшникового, кукурудзяного, вазелінового масла.
5. Формування адекватних умовних рефлексів на дефекацію, тобто заборона безладного відвідування вбиральні в різні годинники, відволікання уваги хворого від акту дефекації; звикання до певного часу дефекації (наприклад, ранком). Із цією метою в певне для хворого час призначають супозиторії, клізми на ніч із метою спорожнювання кишечника ранком.
Велике значення для людини старечого віку має раціональний догляд за тілом. Варто врахувати, що в старості шкіра помітно потончується, секреція сальних залоз, захисна функція шкіри знижуються. При прийманні ванни шкіра знежирюється, що сприяє її висиханню й сверблячці. Для заміщення відсутнього шкірного жиру досить додати у ванну кілька крапель рослинного масла. Бажано користуватися милом з більшим змістом жиру. Хворих досить купати 1-2 рази в тиждень. Здоровим людям похилого віку можна щодня приймати короткочасний теплий душ, обережно розтирати й масажувати тіло. Не рекомендується часто очищати шкіру спиртом, тому що він викликає сухість шкіри.
Особливе значення має догляд за нижніми кінцівками. Більше виражені вікові порушення трофіки на цьому рівні організму вимагають підвищеної обережності. Важливо вчасно стригти нігті на ногах, видаляти мозолі, тому що навіть невеликі травми з наступним запаленням (і навіть гангреною), обмежуючи рухливість старої людини, несприятливо впливають на його психічне й фізичне здоров'я. Звичайно тверді й ламкі нігті на пальцях ніг перед обстриганням варто зм'якшити теплими масляними припарками (краще з касторового масла). Не можна занадто коротко обрізати нігті. Рекомендується носіння м'якого, зручної, відповідного розміру взуття.
Потрібен ретельний догляд за порожниною рота. Обов'язково після прийому їжі треба полоскати рот і горло. Якщо хворий не може полоскати рот, його очищають серветкою, змоченою сумішшю рівних частин гліцерину й лимонного соку. Якщо в літньої людини є зіпсовані зуби, рекомендується видалити їх і зробити протезування. Це, як правило, сприяє поліпшенню травлення. Зубні протези варто мити щіткою теплою або прохолодною водою з милом, тому що багато матеріалів від жари деформуються. Рекомендується потримати протез 5-10 хв у чашці з водою, додавши трохи краплі хлорного вапна. Перед користуванням протез потрібно добре промити. У місцях тиску протезів можуть утворитися ділянки почервоніння й ранки. Тому потрібно регулярно оглядати порожнину рота й санувати виниклі виразки.
Не менш важливе значення при догляді за старіючою людиною має герокосметологія. Вікові зміни зовнішнього вигляду, особливо особи, шиї, негативно позначаються на настрої й самопочутті старіючої людини. Тому важливо формувати й усіляко підтримувати в людей старечого віку прагнення до збереження привабливості. Розумне дотримання правил герокосметології забезпечує старіючій людині щиросердечний підйом, бадьорість, упевненість у собі, що в цілому підвищує його працездатність. У зв'язку із цим у геронтологічних відділеннях дозволяється носити власний одяг, усіляко заохочується бажання хворого бути акуратним і привабливим.
Харчування. Особливості харчування в літньому й старечому віці обумовлені зміною жувального апарата, зниженням моторної-секреторно-моторної функції травного тракту, зменшенням інтенсивності обмінних процесів і самовідновлення тканин, надзвичайною поширеністю атеросклерозу. Енергетична цінність їжі знижується до 2000—2300 калорій. Обмежується прийом цукру, білого хліба, здоби, кондитерських виробів, варення. Рекомендуються овочі, фрукти й інші продукти, що містять удосталь клітковину, пектинові речовини. Серед Цукрів переважніше фруктоза, тому що вона менш здатна перетворюватися в жир, підвищувати зміст холестерину в крові. Фруктозою багаті мед, фрукти.
Старіючому організму необхідні білки, що є будівельним матеріалом тканин. Краще джерело білків - нежирне м'ясо. У зв'язку із труднощами жування м'ясо треба попередньо подрібнювати (мелене, рубане). Варто включати в раціон такі білкові продукти, як молоко, сир, птахи, риба, попередньо вийнявши кості. М'ясо й рибу краще вживати у вареному виді.
У зв'язку зі зниженням потреби в калоріях, атрофічними змінами травного тракту, великою частотою атеросклерозу кількість жирів у харчуванні літніх і старих людей обмежується до 1 г на 1 кг маси тіла, з них 20-30 % рослинних.
У зв'язку зі зниженням у літньому й старечому віці вітамінного балансу потрібно збагачувати вітамінами їжу, а також додатково приймати вітамінні препарати,
- При старінні, як правило, знижується апетит. Тому дуже важлива обстановка, у якій проходить прийом їжі. Кращому засвоєнню їжі сприяють тиша, затишок, гарна сервіровка, у тому числі такі дріб'язки, як гілочка петрушки на тарілці, квітка на столі, кольорова серветка.
Рухова активність. Через вікові зміни нервово-м'язового апарата, нерідких у цьому віці порушень мозкового й коронарного кровообігу, болі й обмеження рухливості суглобів, остраху впасти деякі літні й старі люди дуже мало рухаються. До того ж у старості частішають захворювання, що вимагають тривалого постільного режиму (інфаркт міокарда, недостатність кровообігу, що приєднуються пневмонії й ін.). Тим часом відсутність рухів украй несприятливо позначається на організмі, що особливо старіє. В осіб літнього й старечого віку вже шестиденний строгий постільний режим приводить до виразних порушень діяльності дихальної й серцево-судинної систем. Тому колишнє подання про користь пасивного відпочинку для літніх і старих людей як засобу збереження сил виявилося невірним. Навпаки, у літньому й старечому віці необхідні раціональні фізичні вправи не тільки для збільшення тонусу м'язів, але й для підвищення працездатності нервових кліток, поліпшення крово- і лімфообігу. Останнє не має такого рушійного насоса, як серце, і у вирішальному ступені залежить від тонусу й скорочень м'язів. У процесі занять фізичними вправами нормалізуються ритм і глибина подиху, підвищується життєва ємність легенів, стимулюється травлення, поліпшується самопочуття, зменшується відчуття безпорадності.
У зв'язку з викладеним у геронтологічній практиці особливу актуальність здобуває догляд за хворими, що довгостроково перебувають на постільному режимі. Навіть у практично здорових старих людей, які нерідко по звичці подовгу лежать у постелі, за короткий час наступають значні структурні й функціональні зміни органів і систем. Часті такі ускладнення, як гіпостатична пневмонія, тромбоемболія, гостра лівошлуночкова недостатність, порушення сечовипускання з наступною інфекцією сечових шляхів, пролежні, втрата маси тіла, загальна слабість і ін. Постільний режим у людей старшого віку - часта причина м'язової атрофії, порушення метаболізму (погіршення тихорєцького кисневого обміну, підвищення втрати білка, кальцію й ін.), детренованість фізіологічних механізмів регуляції й пристосування, а в результаті - розвиток таких захворювань і синдромів, як остеопороз, остеомаляція, закляклість суглобів, запори, безсоння, психічні порушення й ін. Тому людям старшого віку потрібно зменшувати тривалість постільного режиму, обмежувати іммобільність за допомогою активних, а в ряді випадків і пасивних рухів. Сучасні методи догляду за лежачими хворими дозволяють зменшувати негативний вплив гіподинамії на стан організму. Для найшвидшого відновлення здоров'я хворих старшого віку необхідно якомога раніше застосовувати легкий масаж, лікувальну гімнастику в постелі, звертаючи особливу увагу на подих. Обов'язкова рання профілактика пролежнів, забезпечення раціонального харчування, попередження й боротьба зі зневоднюванням, своєчасне перестилання постелі, обтирання тіла, особливо його ділянок, що піддаються тиску, камфорним спиртом, обмивання й ретельне висушування шкіри після сечовипускання й дефекації.

Лекція № 2