Лекции.Орг
 

Категории:


Теория отведений Эйнтховена: Сердце человека – это мощная мышца. При синхронном возбуждении волокон сердечной мышцы...


Классификация электровозов: Свердловский учебный центр профессиональных квалификаций...


Искусственные сооружения железнодорожного транспорта: Искусственные сооружения по протяженности составляют в среднем менее 1,5% общей длины пути...

Безоплатне користування майном. 1 страница



За договором позичкиодна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку Договір позички безоплатний, може бути реальним так і консенсуальний, одностороннім, так і двостороннім договором. Однією із ознак договору позички є його тривалий характер..Позичкодавцями можуть бути фізичні та юридичні особи. Однак юридична особа, яка займається підприємництвом, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, членом її органу управління або контролю. Договір позички між юр особами, а також між юр та фіз особами укладається письмово. Позичка т/засобів укладається письмово і посвідчується нотаріально. Дог. п. речей побутового значення - усно.
Коли сторони не встановили строку користування річчю, його визначають відповідно до мети користування нею позичкодавець має право відчужити річ.

Користувач не має переважного права перед іншими особами на купівлю речі, яка передана йому в користування. Він має право повернути річ у будь-який час, не очікуючи на закінчення строку договору. Однак, якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про розірвання договору щонайменше за сім днів до повернення речі. Користувач несе звичайні витрати щодо підтримання речі в належному стані. Він зобов'язаний користуватися річчю особисто і лише відповідно до мети, визначеної в договорі, та повернути її після закінчення строку договору в тому самому стані, в якому річ була на момент її передання.
Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі, якщо:
• річ самочинно передана у користування іншій особі; • користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору; • у результаті недбалого поводження з річчю їй загрожує небезпека знищення .
Якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих йому збитків.
До числа близьких до договору позички належать договори дарування, зберігання та оренда. Та лише договору дарування із числа цих договорів властива безоплатність. Позичка -порівняно новий інститут, тому є певні неточності, які цку не регулює.

5. Дії як підстава виникнення зобов»язань.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов’язаннямє правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За підставами виникнення виділяються дві групи цивільнх зобов’язань:

- договірні –виникають на підставі договору;

- недоговірні –виникають з інших юридичних фактів.

Договірні зобов’язання поділяються на: зобов’язання щодо передачі майна у власність або інші речові права; передачі майна в тимчасове користування; передачі об’єктів права інтелектуальної в-сті; зобов’язання щодо виконання робіт; надання послуг; зобов’язання щодо спільної д-сті.

Недоговірні зобов’язання 1) що виникають з неправомірних дій є безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо. (зобов’язання, що виникають із завдання шкоди (деліктні зобов’язання), зобов’язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави тощо).

2) виникають з правомірних дій:

-зобов’язання, що виникають із публічної обіцянки винагороди(знахідка, виявлення скарбу)

-зобов’язання, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

-зобов’язання, що виникають із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Такі дії не є правочинами, оскільки волевиявлення не спрямоване на набуття, зміну, припинення цивіл. прав і обов'язків.

Специфічним видом правомірних дій, що породжують цивільні права і обов'язки, є адміністративні акти У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо на підставі рішення суду.

6. Довіреність і договір доручення як підстава виникнення зобовязань.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Сфера застосування договору доручення в цивільному обороті досить широка. Договір доручення належить до консенсуальних, платним і безоплатний, двосторонній

Предметом договору доручення можуть бути тільки юридичні дії повіреного — підписання документів, укладення угод, фактичні дії —не мають самостійного значення,вони є умовою належного виконання договору доручення.

Слід зазначити, що дії повіреного щодо третіх осіб, здійснені в межах повноважень, визначених договором, створюють або припиняють права та обов'язки безпосередньо для довірителя. Сам повірений, як представник, ніяких прав та обов'язків із правочинів, здійснених третьою особою, не набуває.Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто.

На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами.

Довіреність- це документ, який засвідчує повноваження повіреного для підтвердження обсягу його повноважень у відносинах з третіми особами.

Довіреністьвідтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення. Довіреністьможе охоплювати лише частину юридичних дій, обумовлених у договорі доручення.

Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя. Форма довіреності має відповідати формі договору. Строк у договорі дорученнявизначається з урахуванням характеру доручення, яке має реалізовувати повірений. Якщо повірений невиконує доручення у строки, визначені договором, прострочення тягне за собою відшкодування збитків, виплату неустойки, якщо це передбачено договором.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, мають бути правомірними,конкретними та здійсненними.
Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Договір доручення має багато спільного з договором комісії, який історично виник як вид договору доручення у торговельному обороті.( договору доручення - повірений виступає від імені довірителя, у договорі комісії комісіонер — сторона, яка виконує договір, виступає в інтересах комітента, але від власного імені)

7. Договір зберігання

Договір зберігання належить до договорів про надання послуг. Договір зберігання являє собою дію, направлену на передання майна у власність із наступним обов'язковим поверненням. За договором зберігання одна сторона(зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

-двосторонній; -реальний (може бути консенсуальним); -відплатний

Сфера застосування договору зберігання визначається з урахуванням його суб’єктного складу та об’єктів зберігання.

За цим критерієм договір зберігання поділяється в ЦК України на певні види:

1.загальний договір зберігання; зберігання на товарному складі; 2.зберігання у ломбарді; 3.зберігання у банку; 4.зберігання у камерах схову організацій, підприємств транспорту; 5.зберігання у гардеробі організацій, 6.зберігання речей пасажира під час перевезення; 7.зберігання речей у готелі; 8.зберігання речей, що є предметом спору;

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Так напр товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво (яке є цінним папером).

На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається квитанція або номерний жетон. Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа.

Істотними умовами договору зберігання є: предмет,(речі як визначені індивідуальними, так і родовими ознаками.), плата.Строк.Сторонами у договорі є зберігач та поклажодавець

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання невстановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Обов’язки зберігача:1) прийняти річ на зберігання;2) зберігати річ протягом строку дії договору;3) забезпечити схоронність речі;4) виконувати свої обов’язки за договором особисто;5) не користуватися річчю, переданою на зберігання, та не передавати її у користування іншим особам, без згоди поклажодавця;8) повернути річ на першу вимогу поклажодавця, навіть якщо строк зберігання не закінчився. Обов’язки поклажодавця:1) відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у зв’язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо в розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору зберігання;2) вносити плату за зберігання у строки, встановлені договором;3) забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання;4) відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі.

Гроші можуть бути предметом договору зберігання, якщо вони не знеособлюються. У противному випадку вірніше визначати правочин як договір позики. Від договору позики, зберігання відрізняється тим, що за договором позики переходить право власності, апри зберіганні — зберігач не має права здійснювати у відношенні речі права власника, не може розпоряджатися переданими йому речами, а повинний їх зберігати.

 

8.Договір франчайзингу

Договір комерційної концесії є одним із новітніх договірних інститутів у цивільному праві України. У світовій практиці відповідний інститут має назву «франчайзинг».

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належ­них цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК України).

За юридичною метою договір комерційної концесії спрямо­ваний на передання права користування комплесом прав, що належать правоволодільцеві. Йдеться, в першу чергу, про пра­ва на об'єкти інтелектуальної власності.. Водночас слід зауважити, що договір комерційної концесії не є різновидом ліцензійного договору, як це іноді пропонується у літературі. Відповідно до ЦК України договір комерційної концесії є самостійним видом цивільно-правового договору.

Сторонами у договорі виступають суб'єкти підприємницької діяльності.

Для договору комерційної концесії передбачена письмова форма укладення. Додаткова вимога встановлена ст. 367 ГК України — договір комерційної концесії має бути викладений у формі єдино­го документа.

Поряд із вимогою щодо письмової форми договору комерцій­ної концесії ЦК України закріплює необхідність його державної реєстрації. Проте передбачивши вимогу державної реєстрації, законодавець не передбачив правового механізму її здійснення. –проблема

Предмет, умова про плату за використання комплексу прав. Строк,Територія,не є істотною умовою договору.

Договір комерційної концесії є підставою виникнення низки прав та обов'язків його сторін. Правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, 1) забезпечити державну реєстрацію договору; 3) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії. Користувач зобов'язаний: 1) використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом; 2) забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються, 3) дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, 6) не розголошувати секрети виробництва право володільця.

Проблема- Сьогодні законодавча база комерційної концесії в Україні перебуває на стадії формування. Договір комерційної концесії врегульований положеннями глави 76 ЦК України «Комерційна концесія». Крім цього, окремі норми про цей договір містяться у ГК України (глава 36). Для більш детального регулювання відносин за договором комерційної концесії передбачається прий­няття в Україні спеціального закону.

9. Зміна змісту зобовязання.

Передбачені в договорі умови є обов’язковими для виконання сторонами. Водночас можуть виникати ситуації, коли в зміст договору необхідно внести зміни. ЦКУ забороняє односторонню зміну умов договору, за винятком випадків передбачених законодавчими актами. Зміна договору стосується будь-якої умови, з якої сторони досягли домовленості і включили в зміст договору. Вимога щодо взаємної згоди сторін є обовязкова для зміни умов дог. В окремих випадках договір може бути змінено незалежно від волі однієї, а інколи і обох сторін. Зокрема, якщо ідеться про підприємницькі договори, які укладенні на обов’язковому для контрагентів державному замовленні. Порядок внесення змін може бути визначений і самим договором, укладеним між сторонами. Це може стосуватись розрахунків, строків виконання. В такому разі у змісті договору мають бути передбаченні обставини, при настанні яких змінюються конкретні умови, а також процедура зміни. Треба врахувати, що зміна умов договору повинна здійснюватись у тій же формі. В якій був укладений договір.

Суб’єкти цив. правовідносин, укладаючи договір, можуть застерегти в ньому право всіх чи будь-якої зі сторін вчинити односторонню відмову від нього або вдатися до односторонньої зміни його умов. За своєю природою і правовими наслідками одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов, вчинена з підстав, передбачених законом або договором, є одностороннім правочином у розумінні ч. 1 ст. 202 ЦК України, оскільки вона спрямована на зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Зі змісту ст. 525 ЦК України випливає, що одностороння зміна його умов може бути правомірною і неправомірною. Про правомірну односторонню зміну його умов йдеться тоді, коли така відмова або зміна вчинюються на підставі відповідної вказівки закону або договору наприклад, ч. 4 ст. 4 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб", абз. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державне оборонне замовлення". одностороння зміна його умов є одним із законних способів поведінки сторони зобов’язання в тому випадку, коли інша сторона порушила зобов’язання, тобто не виконала його або виконала неналежним чином.. Натомість неправомірною в тому разі, коли її вчинено за відсутності законної чи договірної підстави.

Зустрічаються випадки, коли необхідно замінити одне фінансове зобов’язання іншим (наприклад, з віддаленішим строком платежу), об’єднати кілька зобов’язань в одне (консолідувати платежі) тощо. Принцип, виходячи з якого, мають змінювати умови контрактів, називається фінансовою еквівалентністю зобов’язань. Принцип фінансової еквівалентності полягає в тому, що за будь-якої заміни умов контрактів фінансові зобов’язання до і після вказаних змін залишаються однаковими, тобто зберігається незбитковість для обох сторін.

10. Зобовязання у житловій сфері

Договір купівлі-продажу житлового будинку і квартири має (порівняно з загальними правилами купівлі-продажу) відповідні особливості. Наприклад форма- обов'язково повинен бути нотаріально посвідченим і підлягає державній реєстрації.
Інколи квартири продають спадкоємці померлого, Необхідно пам'ятати, що власником особа стає тільки через шість місяців після відкриття спадщини, отримавши в нотаріальній конторі свідоцтво про прийняття спадщини.
Якщо будинок належить подружжю на праві спільної власності, необхідна взаємна згода їх на його продаж. Така згода має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Різноманітні господарські забудови (літня кухня, сарай та ін.) відповідно до цієї Інструкції є підсобними забудовами і становлять разом з будинком єдине ціле. У разі продажу будинку вони переходять до нового власника разом з будинком, якщо при укладенні договору куп-продажу не було передбачено інше.
Якщо квартира належить державній організації, то її можна продати тільки з дозволу Фонду державного майна України.
Ціна будинку (квартири), що продається, визначається угодою сторін, але не може бути меншою за балансову оцінку, яку зазначено в довідці-характеристиці.
Після посвідчення договору куп-продажу покупець зобов'язаний звернутись до Бюро технічної інвентаризації і перереєструвати на себе придбане домоволодіння.
Покупець має право заявити претензію за недоліками в будинку , якщо їх було виявлено не пізніше ніж за три роки з дня передачі будинку покупцеві, а якщо день передачі установити неможливо — з дня укладення договору куп-продажу.
Особливості міни житла

Договір міни житла є двостороннім, оплатним, консенсусним. За договором міни може бути встановлена доплата за житло більшої вартості, яке обмінюється на житлі меншої вартості, але при цьому не можна в цьому випадку говорити про те, що полягає договір купівлі-продажу.

Особливості дарування

Договір даруваннянерухомої речі (напр, квартири) укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріусом.,

Особливості договору найму (оренди) житла

За договором найму (оренди) житла одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ст. 810 ЦК).

Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або консенсуальний, відплатний, строковий, письм.форма.

Специфіка договору найму (оренди) житла полягає в наявності низки особливостей змісту прав та обов'язків сторін, зокрема наймача. Основні обов'язки наймача житла:

1) використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані 2) своєчасно вносити плату за житло (у строк встановлений договором найму житла, а якщо строк не встановлено — щомісяця) 3) здійснювати поточний ремонт житла, переданого у найм, якщо інше не встановлено договором.

Наймач має право: 1) вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому за взаємною згодою з особами, які постійно проживають разом із ним, та за згодою наймодавця; 2) переважне право на укладення договору найму житла на новий строк у разі спливу строку договору, а у разі продажу житла — переважне перед іншими особами право на його придбання;

11. Зобовязання у зовнішньоекономічній сфері

Відповідно до Закону України “Про зовнішньоекономічну д-сть” під поняттям зовнішньоекономічного договору розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній д-сті.

Суб’єкти ЗЕД діяльності мають право укладати будь-які ЗЕД договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України .

Звертає на себе увагу формулювання визначення ЗЕ договору в Законі. У ньому вказується, що суб’єктом укладення даного договору є “суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності”. Суб’єкти ЗЕ діяльності мають право здійснювати ЗЕ д-сть лише після держ. реєстрації їх як учасників ЗЕ д-сті, що здійснює Мінекономіки (ст. 5 Закону). Таким чином, лише той суб’єкт, який у передбаченому законодавством України порядку зареєстрований суб’єктом ЗЕ д-сті, має право на укладення такого договору. Про це також йдеться в ст. 6 Закону, де зазначається, що суб’єкти, які є сторонами ЗЕ договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору, де поряд з іншими умовами (наявність реєстрації юридичної особи, правоздатність та дієздатність фізичної та юридичної особи тощо) повинна бути реєстрація суб’єктом ЗЕ діяльності.

ЗЕД договір (контракт) є консенсуальним і укладається в письмовій формі Письмова форма є важливою в тому плані, що додатково розширює можливості З договору. Так, внаслідок здійснення діяльності з підакцизними товарами на оригіналі ЗЕ контракту ДПА робиться відмітка про кількість виданих акцизних марок, які необхідні для товарів, які імпортуватимуться в Україну через деякий час, виходячи з умов ЗЕД договору (контракту). На “зворотному шляху”, а саме при ввезенні алкогольних напоїв на територію України, у контракті ДПА робиться відмітка про кількість завезених товарів, що маркуються. При цьому, якщо товар ввозиться кількома партіями, відмітка робиться про кожну партію. Як бачимо, якби не була додержана письмова форма ЗЕ договору (контракту), здійснення такої діяльності було б юридично не можливим. Форма ЗЕ угоди визначається правом місця її укладення. Так, якщо угода була укладена за правом іноземної держави у формі, яка не передбачена законодавством України, то даний договір не може бути визнаний недійсним.Відповідно до ст. 383 ГК України Кабмін з метою забезпечення відповідності ЗЕ договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію.

ПРОБЛЕМА МОВНОГО БАРЄРУ!!!!!!! виходячи із норм українського законодавства, можна говорити про те, що зовнішньоекономічний договір (контракт) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України з іноземною стороною має укладатися українською мовою та мовою іншої сторони, тобто іноземною мовою. Відтак, ЗЕ договір (контракт) постає як текст, що укладаються різними мовами, і тому є багатомовним.

ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ СУБЄКТІВ!!!!! Із нормативного визначен­ня ЗЕ договору випливає, що нібито його сторони завжди є суб'єкти господа­рювання, насправді це не так. Наприклад, ЗЕД може мати вияв у створенні суб'єктами ЗЕ дія­льності банківських, кредитних та страхових уста­нов як за межами, так і на території України, а також підприємницька діяльність на території України та за її межами, пов'язана із наданням ліцензій. У свою чергу, для того, щоб укласти установчий чи ліцензійний договори, сторонам не потрібно мати статус суб'єктів господарювання.

12.Зобов’язання в інвестиційній сфері Згідно з Закону України “Про інвестиційну діяльність” основним правовим документом що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода),який іменується інвестиційним договором - це угода двох або більше учасників інвестиційної діяльності, змістом якої є взаємні права та обов’язки, спрямовані на реалізацію іноземних інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту. В результаті наукових досліджень виявлена основна відмінність інвестиційного договору від інших цивільно-правових договорів, якою є досягнення кінцевої мети, а саме – здійснення інвестицій та одержання прибутку. На інвестиційні договори поширюються (крім загальних цивілістичних норм) положення ГКУ , ЗУ“Про зовнішньоекономічну д-сть”, а також ЗУ«Про режим іноземного інвестування», Про інвестиційну діяльність

Умови : Предмет. сторони договору - інвестором і реципієнтом, Ціна,Строк.

Правовий зв’язок інвестора і матеріального об’єкта інвестиційного правовідношення – інвестиційний титул, що поділяється на первинний інвестиційний титул, який відбиває зв’язок інвестора з вкладеними ним цінностями до моменту вкладення, і вторинний – після вкладення.

До цивільно-правових інвестиційних договорів відносяться договори про спільну інвестиційну діяльність, установчий договір, договір на придбання акцій на первинному ринку цінних паперів не в процесі приватизації, ліцензійні угоди, договір франчайзингу, лізингу, кредитний договір і деякі договори на надання послуг як інвестиції. Кредитний договір є інвестиційним договором, який закріплює позичкову форму інвестування з умовою вкладення коштів в об’єкти підприємницької діяльності. Договір підряду на капітальне будівництво не є суто інвестиційним, тому що відносини по ньому не носять двостороннього інвестиційного зобов’язуючого характеру. Одна сторона (інвестор) дійсно бажає вкласти кошти в реальний об’єкт інвестування (основні фонди) шляхом здійснення нового будівництва чи реновації. Інша сторона – підрядник, зовсім не має на меті реалізацію інвестиції й одержання прибутку від її використання, її інтерес обмежується лише своєчасним здійсненням будівництва об’єкта.

Інвестиційною угодою з особливим суб’єктним складом є договір між приватним інвестором і державою або територіальною громадою, в якому визначаються умови допуску і функціонування приватного інвестора в даній країні або на даній території, взаємні права й обов’язки вкладника капіталу і держави (територіальної громади). Такими угодами є концесійні угоди та договори про реалізацію інвестиційного проекту у вільній економічній зоні (39 ГК України).

Що стосується договорів про реалізацію інвестиційного проекту у вільній економічній зоні, то такі договори не можна суворо віднести ні до цивільно-правових договорів, ні до адміністративних актів і тому вони теж мають особливий суб’єктний склад. Такий договір є специфічним тому, що

1. його суб’єктами є суверенна держава або територіальна громада та приватний інвестор;

2. предметом угоди є не майнові відносини, а пільги і гарантії в межах території даної держави;

3. угода укладається на підставі спеціального дозволу державних органів, що передбачає надання конкретному інвестору спеціального правового режиму.

Проблема полягає в нестабільності законодавства, це полягало в погіршенні становища інвесторів.

 

13. Зобов’язання в сфері виконання науково-дослідних робіт За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт підрядник(виконавець) зобов’язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов’язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Х-ка договору: двосоронній, консенсуальний, оплатний та укладається у простій письмовій формі. Істотними умовами договору є: - предмет(одержані в процесі проведення фундаментальних або прикладних наукових досліджень наукові результати, зокрема: нові знання, відкриття, винаходи). Проблема:виконання науково-дослідних робіт пов’язане з процесом пізнання невідомого, носить елемент невизначеності, а тому не завжди в такому договори можна встановити його предмет конкретно. Тому розв’язати цю проблему сторони можуть шляхом окреслення переліку видів робіт, напрямів робіт, напрямів та рівня майбутніх досліджень, загальних вимог, яким повинен відповідати результат.– ціна (складається з винагороди виконавцю, обов’язкових платежів та витрат на виконання робіт та встановлюється, як правило, у погодженому сторонами кошторисі) - строквиконання робіт складається з моменту їх початку та кінця.Метою науково-дослідних робіт є науковий результат, який може мати як позитивний так і негативний характер.Тому договір на виконання згаданих робіт можна вважати виконаним належним чином незалежно від того, буде результат позитивним або негативним.





Дата добавления: 2016-11-24; просмотров: 364 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.