Не врегульований порядок задоволення вимог.

Припинення юридичної особи також не завжди припиняє зобов'язання з її участю. Оскільки реорганізація пов'язана з правонаступництвом, зобов'язання реорганізованої юридичної особи не припиняються.

Ліквідація виключає правонаступництво і є підставою для припинення зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 466 ЦК при ліквідації юридичної особи належні потерпілому платежі мають бути капіталізовані за правилами державного страхування і внесені його органом для виплати їх у розмірі і строки, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди. В разі ліквідації юридичної особи позови про відшкодування шкоди, заподіяної ліквідо­ваною юридичною особою, пов'язані з ушкодженням здоров'я чи смертю громадянина, пред'являються до вищестоящої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи (ч. З ст. 466 ЦК).

 

56. Проблеми припинення недоговірних зобов’язнаь

Норми гл. 50 ЦК, поширюється на усі види зобов'язань, незалежно від підстав їхнього виникнення, тобто норми цієї глави є загальними стосовно зобов'язань з договорів, унаслідок заподіяння шкоди та ін. недоговірних зобов'язань.

Підстави припинення зобов’язання: Виконання зобов’язання, Припинення зобов’язання переданням відступного, Зарахування зустрічних однорідних вимог, За домовленістю сторін, Новація, Прощення боргу, Поєднання боржника і кредитора в одній особі, Неможливість виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна з сторін не відповідає, Сметь Фо, Ліквідація Юо.

Виконання зобов'язання є ідеальною підставою його припинення. Власне кажучи, зобов'язання для того і встановлюються (як договором, так і законом), щоб бути згодом викопаними.

Існує думка, шо дії, спрямовані на виконання зобов'язання, можна вважати односторонніми правочипами. Якщо формально підходити до вирішення цього питання, використовуючи визначення правочину як дії суб'єктів цивільного права, спрямованої на встановлення, зміну, припинення цивільних прав і обов'язків, то підстави для такого висновку начебто є.

Однак такий підхід видається виправданим лише щодо недо-говірних зобов'язань. Наприклад, добровільне відшкодування заподіяної шкоди можна розглядати як одностороннє волевиявлення порушника, спрямоване на припинення зобов'язань з заподіяння шкоди. Проте він непридатний для характеристики виконання зобов'язань договірних

Щодо інших підстав припинення зобов’язань, в недоговірних зобов’язаннях є певні винятки: не допускається зарахування зустрічних вимог, новація, ліквідація юридично особи про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смерті.

Смерть боржника або крдитора припиняє зобов’язання лише, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою. Наприклад, у разі смерті кредитора (потерпілої особи) припиняєтьсязобов'язання з відшкодування боржником шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

57. Систематизація зобов’язань

Все зобов'язальне право може бути поділене на загальну частину і спеціальну частину (окремі види зобов'язань).

У свою чергу, загальна частина зобов'язального права включає в себе:

1) універсальні загальні положення;

2) загальні положення договірного права.

Універсальні загальні положення стосуються всіх видів зобов'язань. Вони містять характеристику зобов'язань, його елементів, визначають загальні правила виконання і припинення зобов'язань, забезпечення їх виконання тощо.

Загальні положення договірного права містять правила, що стосуються лише договорів як основної підстави виникнення зобов'язань. Це визначення поняття договору, принципів договірного права, змісту договору, порядку його укладення, зміни, виконання і припинення договору тощо.

Якщо у ЦК 1963 р. загальні положення договірного права були розмішені серед інших загальних положень зобов'язань (ст.ст.153-160 ЦК 1963 p.), то у ЦК 2003 р. вміщено спеціальний розділ (розділ II книги п'ятої) "Загальні положення про договір". До речі, подібний підхід має місце і у багатьох інших європейських країнах. Наприклад, у Німецькому цивільному кодексі загальним положенням договору присвячений розділ ПІ книги першої — "Загальна частина" і розділ II книги другої — "Зобов'язальне право". Такий підхід видається цілком виправданим, оскільки, як зазначалося вище, відповідає значенню договірного права в опосередкуванні цивільного обігу.

Спеціальна частина зобов'язального права (окремі види зобов'язань) поділяється на:

1) окремі види договорів (гл.54-77 ЦК);

2) окремі види недоговірних зобов'язань (гл.78-83 ЦК)

1. У свою чергу окремі види договорів з урахуванням мети, суті і змісту угод, можуть бути об'єднані в такі групи договорів: — договори про передачу майна у власність; договори про передачу майна у тимчасове користування; - договори про надання послуг; - договори про виконання робіт; -договори у кредитно-розрахункових відносинах; - договори про спільну діяльність; - договори про забезпечення зобов'язань.

2. Окремі види недоговірних зобов'язань можуть бути поділені на зобов'язання, що виникають внаслідок правомірних дій, і зобов'язання, шо виникають внаслідок правопорушень.

Правомірними діями можуть бути односторонні правочини, юридичні вчинки, акти цивільного стану (наприклад, рятування майна, життя і здоров'я громадян, ведення справ без доручення, публічна обіцянка винагороди, укладення шлюбу тощо — глави 78— 80 ЦК та інші).

Правопорушення породжують зобов'язання внаслідок створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, заподіяння шкоди, безпідставного збагачення тощо (глави 81-83 ЦК).

 

59. СПІВВІДНОШЕННЯ КАТЕГОРІЙ “РОЗІРВАННЯ” ТА “ПРИПИНЕННЯ” ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Розірвання договору – це припинення його дії, один з випадків припинення зобов’язань. При розірванні договору зобов’язання сторін припиняються.

Поняття розірвання договору пов’язано з фактом часткового або повного невиконання договору.

Припинення та розірвання співвідносяться як ціле і частина

Договір може бути розірваний в суді, господарському суді, третейському суді на вимогу однієї із сторін. При цьому розірвання розглядається як дострокове припинення договірних зобов’язань. Оскільки одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, розірвання договору може здійснюватися лише з підстав, передбачених законом або договором. Як правило, ці підстави є наслідком невиконання або неналежного виконання однією із сторін своїх договірних обов’язків або обставинами форс-мажорного характеру. Наприклад,

наймач може вимагати дострокового розірвання договору найму, якщо наймодавець не робить капітального ремонту майна, що лежить на його обов’язку або майно в силу обставин, за які наймач не відповідає, виявляється в стані, непридатному для користування (ст.270 ЦК).

Таким чином, підстави розірвання договірних відносин можна диференціювати на такі види:

а) підстави, погоджені самими сторонами в договорі;

б) підстави форс-мажорного характеру, передбачені законом або договором;

в) інші підстави, визначені законом;

г) у разі невиконання однією із сторін договірних зобов’язань.

Виконання умов договору сторонами також є підставою припинення договірних відносин.

Договір може бути припинений угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного договірного зобов’язання іншим між тими особами. В такому разі попередній договір припиняється. Закон передбачає й інші підстави припинення зобов’язань, що базуються на договорі (збіг боржника і кредитора в одній особі, зарахування зустрічних вимог, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи, неможливість виконання,яка викликана обставинами, за які боржник не відповідає)

 

60. УЧАНИКИ ЗОБОВЯЗАЛЬНИХ ВІДНОСИН

Основними учасниками ЗВ є його сторони – кредитор (має право вимагати від боржника вчинення дії чи утримання від неї) і боржник (обов’язок вчинити певну дію чи утриматись). У ЗВ існує так звана „множинність осіб”, коли на стороні кредитора або боржника виступає декілька осіб (відповідно – активна і пасивна множинність). Ідеальною є модель, коли на боржника покладено виключно певний обов’язок, якому кореспондує право вимоги кредитора. Проте більшість зобов’язань має двосторонній характер, коли обидві сторони мають і права і обов’язки.

Зобов’язання із множинністю за розподілом прав і обов’язків поділяються на:

* часткові (кожен із кредиторів має право вимагати виконання від боржника зобов’язання у рівних частках)

* солідарні (кожен з кредиторів має право вимагати від усіх боржників або 1 з них виконання зобов’язання повністю чи частково)

* субсидіарні (кредитор має право вимагати виконання зобов’язання іншим боржником у разі незадоволення вимоги основним боржником)

В межах одного зобов’язання зі сторонами у правовому зв’язку можуть перебувати 3 особи, які не є сторонами ЗВ – це зобов’язання за участю 3 осіб. ЦК передбачає такі їх види:

* регресні ( особа, яка виконала зобов’язання замість іншої особи має право пред’явити до неї зворотню вимогу)

* зобов’язання на користь 3 особи (боржник вчиняє дію не лише кредитору, але й вказаній ним 3 особі, яка має право такої вимоги; на 3іх осіб не можуть покладатися обов’язки – лише права)

* зобов’язання, які виконують 3 особи (боржник покладає виконання свого обов’язку на 3 особу – передоручення виконання)