Паризька мирна конференція. Версальський договір. Створення Ліги Націй.

ТЕМА: Повоєнне облаштування світу.

 

Питання:

1. Паризька мирна конференція. Версальський договір. Створення Ліги Націй.

2. Мирні договори із союзниками Німеччини.

3. Вашингтонські договори 1921-1922 роки. Сильні і слабкі сторони Версальської системи.

Література:

1. Полянський П.Б. Всесвітня історія: підручник для 10 кл.– К.: Ґенеза, 2012.

2. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: підручник для 10 кл. – К.: А. С. К., 2006.

3. Щупак І. Я., Морозова Л. В. Всесвітня історія: підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів. – Запоріжжя: Прем’єр,

2010. – 272 с.

4. Бураков Ю. В. та ін. Всесвітня історія: новітні часи. Підручник для 11 класу. – К.: Генеза, 2007.

5. Рожик М.Є. та ін. Всесвітня історія. 10 кл., підручник - Ґенеза, 2004.

6. Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 1914-1939 рр.: посібник для 10 кл. – К.: Прем’єр, 2002.

7. Давлєтов О.П. та ін. Всесвітня історія: посібник для 10 кл. – К.: Просвіта, 2002.

8. Ніколенко К.І., Муценко М.П. Тестові завдання зі всесвітньої історії – К.: Грамота, 2008.

9. Всесвітня історія. Тести, 6-11 кл. / за ред. Л. Мицик. – К.: Академія, 2007.

 

Паризька мирна конференція. Версальський договір. Створення Ліги Націй.

Паризька мирна конференція (18 січня 1919 - 20 січня 1920 рр.).

Війна скінчилася, й настав час дбати про мир. З метою облаштування повоєнного світу переможцями було скликано всесвітню мирну конференцію, якій судилося стати найзапеклішою дипломатичною битвою між вчорашніми союзниками. На відкритті конференції 18 січня 1919 р. були присутні 72 делегати з 26 суверенних країн і 4 британських домініонів. Росію, яка вийшла з війни до переможного для Антанти завершення і в якій була неприйнятна для Заходу влада більшовиків, та переможені країни на конференцію не було запрошено. Хоч і не маючи формального запрошення, до Парижа прибула також спільна від Української Народної Республіки і Західної Області УНР делегація. Вона мала намір домогтися визнання незалежності України, виведення з української території іноземних військ (Антанти, польських та румунських), надання допомоги в обороні від радянської Росії та антибільшовицької російської Добровольчої армії генерала Антона Денікіна.

Пізніше, навесні 1919 р., до Парижа прибула спеціальна українська делегація, що мала домагатися припинення війни Польщі проти Західно­української Народної Республіки.

Головну роль на конференції відігравала «Велика четвірка» в особі президента США Вудро Вільсона та прем’єр-міністрів Жоржа Клемансо (Франція), Девіда Ллойд Джорджа (Велика Британія), Віктора Орландо (Італія). Усередині четвірки вирізнялася «Велика трійця», у якій місця італійцю вже не знайшлося. Крім «Ради чотирьох», найважливіші рішення приймалися також «Радою десяти», яка складалася з глав урядів і міністрів закордонних справ США, Великої Британії, Франції, Італії та Японії. Ще задовго до відкриття конференції між членами «Великої трійці» загострилася боротьба. Навіть з такого другорядного питання, як де проводити її - у Франції чи у Швейцарії. Англія і Франція, віддаючи належне внеску на завершальному етапі війни американських дивізій у Франції, закидали США, що ті не виробили жодної гармати і жодного танка, а із задіяних 1918 р. у Франції 4 млн союзницьких військ майже 2 млн становили англійські вояки. Те, що саме 1 млн американців схилив на Західному фронті шальки терезів на бік Антанти, уже не згадувалося. Війна закінчилася, і США перестали бути «рятівним колом» для Європи.

Ситуація у світі на час проведення Паризької конференції:

• Спільними зусиллями Німеччина була переможена. Тепер потрібно було вжити заходів, щоб у майбутньому з німецької землі не розгорілося полум’я нової війни.

• Владу в Росії захопили більшовики, які закликали народи до всесвітньої комуністичної революції. Це, природно, непокоїло переможців. Вони боялися, що полум’я комуністичної революції може охопити всю Європу й навіть Америку.

• Центральна і Східна Європа були дестабілізовані; на руїнах Російської та Австро-Угорської імперій внаслідок національного руху постали нові держави: Польща, Чехо-Словаччина та ін.

• Монарші династії Німеччини і Австро-Угорщини напередодні мирної конференції зреклися тронів й лише Велика Британія залишалася монархією.

• Британський і французький уряди підписали впродовж війни низку таємних угод. Зокрема, вони пообіцяли надати Японії особливий статус в Азії. За Лондонським договором 1915 р. союзні держави пообіцяли Італії, що вона отримає ряд територій тепер уже не існуючої Австро-Угорщини. Італія чекала на виконання обіцянки.

• Японія також наполягала на задоволенні її претензій в Азії.

 

Війна закінчилася швидше, ніж цього очікували союзники. Відтак на підготовку мирних договорів і узгодження позицій залишалося обмаль часу. Виявилося, що єдині в боротьбі проти Німеччини, переможці мають дуже різні погляди на майбутнє повоєнного світу. Уже в ході конференції інколи складалося враження, що здобути військову перемогу було легше, ніж домовитися про розподіл її плодів. Франція насамперед вбачала в конференції місце реваншу, помсти німцям. Відсутність на конференції традиційного союзника Франції проти Німеччини - Росії змушувала Париж триматися Англії. Велика Британія сподівалася, що конференція стане трампліном для відновлення її могутності. Д. Ллойд Джордж, як і Ж. Клемансо, не хотів бачити американського президента в Парижі. Французький прем’єр, боячись, що сама присутність В. Вільсона на конференції дасть змогу німцям маневрувати на переговорах, писав Д. Ллойд Джорджу: «Я не вважаю за потрібне приховувати від вас, що вважаю його присутність і небажаною, і неможливою».

США перебували в особливому становищі. На початку грудня 1918 р. американська делегація у складі 1300 осіб вирушила на пароплаві «Джордж Вашингтон» до Європи. В. Вільсон - «батько» історичних «14 пунктів», не приховував, що метою США на конференції є доповнення економічної і військової могутності міцним політичним впливом на Європу. Американці мало переймалися гаслом Д. Ллойд Джорджа «Німці за все заплатять!», адже часи, коли вони кланялися у Вестмінстері й Пале- Бурбоні, пройшли. Головне, на думку американців, полягало в установленні рівноваги між Англією та Німеччиною через заснування на конференції всесвітнього парламенту - Ліги Націй. Америка розраховувала, опершись на нові держави, стримати

апетити Англії і Франції щодо Німеччини, адже лише за умов рівноваги США могли стояти над іншими державами. Англія вже не могла цьому зарадити, адже втратила свій єдиний традиційний козир - перевагу над США у військово-морському флоті.

Єдиним серйозним конкурентом лідерству США міг бути лише Ватикан, і щоб не допустити контролю Папи Римського над об’єднаною німецько-австрійською державою, Сполучені Штати виступали проти об’єднання Австрії з Німеччиною.

У ході конференції було підготовлено проекти окремих мирних договорів з п’ятьма країнами: Німеччиною, Австрією, Болгарією, Туреччиною й Угорщиною.

Щодо «українського питання», то в ході конференції та в її підсумкових документах українські інтереси було проігноровано. Принципово негативна позиція Польщі щодо українських домагань була підтримана французькою делегацією.

Прихильність до українських інтересів виявила делегація Великої Британії, але це не мало позитивних для української справи

наслідків. Поразка українських армій у війні з поляками і більшовиками в 1919-1920 рр. призвела до послаблення й без того хиткої позиції української делегації в Парижі. У червні 1919 р. Польща отримала повноваження на приєднання всієї Галичини. У грудні 1919 р. Паризька конференція прийняла декларацію про тимчасовий східний кордон Польщі, за якою їй передавалися

території з переважно польським населенням. Проте передавалися й українські території: Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина (У 1920р. лінію розмежування між Україною та Польщею назвуть за іменем британського міністра закордонних справ лорда Керзона «лінією Керзона». У 1923 р. рішенням Ради послів країн Антанти до Польщі було приєднано Галичину.).

У травні 1919 р. конференція передала Закарпатську Україну Чехо-Словаччині (у вересні це рішення було вписано у текст Сен- Жерменського договору).