Вашингтонські договори 1921-1922 роки. Сильні і слабкі сторони Версальської системи.

Суперечності, що загострилися між провідними країнами світу стосовно розмежування сфер впливу на Тихому океані, на Далекому Сході та щодо морських озброєнь, покликана була усунути Вашингтонська конференція (12 листопада 1921 – 6 лютого 1922 р.). Учасниками конференції були США, Велика Британія, Франція, Італія, Португалія, Бельгія, Нідерланди, Японія, Китай. Між ними було підписано низку багатосторонніх та двосторонніх договорів. Найважливішими з них були три: «договір чотирьох», «договір п’яти» і «договір дев’яти».

«Договір чотирьох» (13 грудня 1921 р.) (США, Велика Британія, Франція, Японія) про спільний захист договірними державами їх територіальних «прав» у Тихому океані. Договір мав на меті об'єднати сили союзників проти національно- визвольного руху народів басейну Тихого океану і Далекого Сходу.

• Японсько-англійський союз 1902 р. про поділ сфер впливу на Тихому океані скасовувався.

• Країни, що підписали договір, зобов’язувалися взаємно поважати права одна одної щодо їх острівних територій у Тихому океані та спільно захищати їх у разі нападу іншої держави.

• Такі ж гарантії надавалися тихоокеанським володінням Португалії і Голландії.

«Договір п’яти» (6 лютого 1922 р.) (США, Велика Британія, Франція, Італія, Японія) про обмеження морських озброєнь, що змінили співвідношення останніх на користь США.

• Договір обмежував тоннаж лінійного флоту країн, що підписали Угоду.

Лінкори не повинні були перевищувати 35 тис. тонн водотоннажності. • Встановлювався загальний тоннаж авіаносців (найбільший - для США і Англії). • Корабельні гармати - калібру не більше 16 дюймів. • Військово-морські бази не повинні були створюватися американцями та англійцями ближче, ніж за 5 тис. км від Японії. Оскільки договір не обмежував загальний тоннаж військово-морських флотів, то фактична перевага британського флоту зберігалася.

«Договір дев’яти» (6 лютого 1922 р.) (США, Велика Британія, Франція, Японія, Нідерланди, Португалія, Італія, Бельгія, Китай)

• Держави, що підписали договір, визнавали суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність Китаю. Усі вони отримували рівні можливості в економічній діяльності в Китаї і торгівлі з ним. • Зобов’язалися не використовувати внутрішню ситуацію в Китаї (тут було два ворогуючі один з одним уряди: у Пекіні - монархічний, у Нанкіні - республіканський) з метою

отримання одноосібної вигоди за рахунок інших учасників угоди. Рішення Вашингтонської конференції зафіксували нове співвідношення сил на Далекому Сході та в зоні Тихого океану. Очевидним стало зростання впливу США в цьому регіоні й у світі в цілому. Проте суперечності не були усунуті. Зокрема, США були незадоволені тим, що Японія зберегла сильні позиції в

Китаї. Японія ж майже відразу після конференції розпочала перегляд її рішень.

Нове міжнародне правове поле, що утворилося внаслідок укладення низки міжнародних угод, починаючи від Версальського договору й до рішень Вашингтонської конференції, назвали Версальською (або Версальсько-Вашингтонською) системою.

Сильні сторони Версальської системи Новий міжнародний порядок: - поклав край Першій світовій війні; - розрядив повоєнну міжнародну на­ пругу; - заклав основи міжнародної стабільності; - встановив цивілізовані засади нового міжнародного права. Було проголошено право народів на самовизначення; відмова від війни як способу розв’язання міждержавних проблем.

Було створено Лігу Націй - першу всесвітню організацію. Гарантовано цілісність Китаю. Ряд країн здобули незалежність (Польща, Чехо-Словаччина, Угорщина та ін.). Розпалися багатовікові колоніальні імперії.

Слабкі сторони Версальської системи За помилки і злочини своїх попередників тепер відповідали демократичні уряди і народи Німеччини, Австрії, Угорщини, Болгарії. Несправедливі щодо Німеччини статті Версальського договору породили в Німеччині реваншистські настрої. Репарації, визначені для переможених країн, були несправедливими і нереальними.

Кордони новостворених держав у Європі виявилися такими ж несправедливими, як і довоєнні кордони. Новий міжнародний порядок ігнорував Росію, штовхаючи її на зближення з Німеччиною. Традиційна система економічних зв’язків виявилася зруйнованою, країни, як і до війни, далі боролися за ринки збуту товарів і ринки сировини. Нестабільність у Європі не була усунута. Новий світовий правопорядок не розв’язав заплутаного клубка міжнародних проблем, що постали після завершення Першої світової війни, тому в нього були як палкі прихильники, так і послідовні критики.

Узгодити позиції і прийняти виважені рішення в інтересах усіх країн були покликані міжнародні конференції, що відбулися в першій половині 1920-х років: Генуезька (1922 р.), у ході якої між Росією та Німеччиною було підписано Рапалльський договір, Гаазька (1922 р.), Лозаннська (1922-1923 рр.), Локарнська (1925 р.). Генуезька конференція (м. Генуя, Італія. 10 квітня-19 травня 1922 р.) 29 країн-учасниць (з британськими домініонами - 34).

Мета: пошук шляхів для економічного відновлення Центральної і Східної Європи. Головним стало питання, пов’язане з Росією.

Взаємні вимоги, пред’явлені, з одного боку, Росією, а з іншого - західними державами: а) вимоги до Росії:

• Сплатити борги попередніх російських урядів (майже 18,5 млрд золотих рублів). • Повернути або відшкодувати вартість націоналізованих

іноземних підприємств у Росії.

• Ліквідувати монополію на зовнішню торгівлю. б) вимоги Росії до Заходу:

• Відшкодувати збитки, завдані інтервенцією Антанти в роки громадянської війни в Росії (за російськими оцінками 39 млрд золотих рублів).

•Надати Росії економічну допомогу і дешеві кредити.

• Підписати з Росією вигідні для неї торговельні угоди. Конференція не

змогла прийняти загального документа; було вирішено продовжити її роботу в Гаазі. У драматичні за напругою дні роботи Генуезької конференції в містечку Рапалло, що поблизу Генуї, дві країни - Німеччина і Росія на таємній нічній нараді (звідси назва - «піжамна нарада») 16 квітня 1922 р. уклали сепаратний договір. Документ підписали російський народний комісар (міністр) закордонних справ радянської Росії Георгій Чичерін і міністр закордонних справ Німеччини Вальтер Ратенау.

Основні положення Рапалльського договору:

• Між Німеччиною і Росією відновлювалися дипломатичні відносини

• Країни зобов’язувалися врегульовувати усі спірні питання шляхом взаємної відмови від претензій. • Німеччина визнавала націоналізацію німецької власності в Росії і не вимагала її повернення чи відшкодування.

• Країни встановлювали режим найбільшого сприяння в двосторонніх торговельно-економічних відносинах.

• Країни взаємно відмовлялися від відшкодування будь-яких збитків, заподіяних одна одній у попередній період. • Припиняли виплати за утримання військовополонених. У 1925 р. цей договір було доповнено торговельною угодою між двома країнами, а в 1926 р. - пактом про ненапад.

Гаазька конференція (м. Гаага, Голландія. 15 червня 29липня 1922 р.) Працювала у двох комісіях: російській і неросійській

Питання, що обговорювалися:

• Про іноземну приватну власність.

• Про зовнішні борги.

• Про надання кредитів. Через те що учасники конференції не дійшли спільної думки з російською делегацією, конференція зайшла в глухий кут і не спромоглася прийняти заключний документ.

Лозаннська конференція (м. Лозанна, Швейцарія. 20 листопада 1922 - 24 липня 1923 р.)

Країни-учасниці:Англія, Франція, Італія, Росія, Греція, Румунія, Югославія, Японія, США. Мета: підготувати мирний договір з Туреччиною та встановити режим чорноморських проток Босфор і Дарданелли. Положення Лозаннського договору (1923 р.):

• Між Туреччиною і державами Антанти встановлювався мир.

• Узаконювалися нові кордони Туреччини.

• Встановлювався режим вільного проходу військових і торгових суден через протоки Босфор і Дарданелли.

• Жодна країна не мала права тримати війська і зброю в протоках.

• Скасовувався міжнародний фінансовий контроль над Туреччиною. Туреччина зобов’язувалася сплатити частину боргу Османської імперії. Проблема репарацій. Як вже зазначалося в попередньому параграфі, у статтях Версальського договору не було конкретно зазначено суму німецьких репарацій. Після війни це питання стало яблуком розбрату між Німеччиною та Францією. Для Франції «німецьке питання» було справою честі, але без підтримки чи хоча б згоди США і Британії вона не могла реалізувати жодного з рішень Версаля. Німецькі репарації були для Франції не тільки і не стільки питанням грошей, скільки проблемою відновлення «історичної справедливості» у французькому її розумінні. Від того, наскільки знову стане могутньою в майбутньому Німеччина, залежала безпека Франції, вважали французи. На міжнародній конференції у бельгійському місті Спа (липень 1920 р.) за участю Німеччини було розподілено квоти на отримання репарацій від Німеччини. На думку французів, якщо дозволити німцям ухилитися від сплати репарацій, то вони згодом відмовляться і від військових, і від територіальних статей Версальського договору. На Лігу Націй французи тут особливо не покладалися. Під загрозою військових санкцій Німеччина пообіцяла щомісяця поставляти до союзних держав по 2 млн тонн вугілля в обмін на кредит, вартість якого удвічі

перевищувала вартість вугілля, що поставлялося німцями. Наступного, 1921 р. репараційна комісія в Лондоні зменшила суму німецьких репарацій до 132 млрд золотих марок. У разі несплати 1 млрд протягом 25 днів Німеччині загрожувала окупація Руру. Німці вимушені були погодитися на ці умови. До кінця 1922 р. Німеччина справно виплачувала репарації, але з часом, оголосивши, що більше не спроможна цього робити, припинила виплати. У відповідь у січні 1923 р. Франція і Бельгія окупували Рурську область - «серце» німецької економіки. Французькі і бельгійські війська вступили до Руру для вилучення німецького

устаткування і сировини в рахунок репарацій. Німецькі робітники оголосили страйк і відмовилися співпрацювати з французами, а німецький уряд закликав до пасивного опору в Рурі й розпочав друкувати паперові гроші для виплати допомоги по безробіттю страйкуючим робітникам Руру. Наразившись на осуд світової громадської думки і віддаючи собі звіт у тому, що силовими методами проблему не вирішити, восени 1923 р. французький уряд вивів війська з Руру. Події у Рурі спонукали Лігу Націй до розроблення міжнародного механізму врегулювання економічних проблем у повоєнній Європі. У результаті з’явилися

«план Дауеса» і «план Юнга». Стабілізація та відновлення Німеччини, а відтак - стабільність в Європі, у значній мірі залежали

від американських позичок.

У квітні 1924 р. американським банкіром Чарльзом Дауесом і британським міністром закордонних справ Джозефом Остіном Чемберленом (останнього було за це відзначено Нобелівською премією) було розроблено план економічного оздоровлення Німеччини, названий «планом Дауеса». У серпні того ж року його затвердила Лондонська міжнародна конференція. План складався з трьох частин і мав на меті забезпечити сплату Німеччиною репарацій через відновлення її господарства. Для цього, насамперед, потрібно було зміцнити німецьку марку і забезпечити виконання країною бюджету.

Основні положення «плану Дауеса»

• Франція виводить свої війська з Руру;

• Німеччина щорічно сплачує певну суму репарацій

(5,4 млрд - до 1928 р., з 1929 р. - 2,5 млрд марок щорічно);

• Джерелом покриття репарацій мають бути прибутки Німеччини за рахунок встановлення високих податків на товари широкого вжитку, а також прибутки від важкої індустрії і залізничного транспорту;

• США надають Німеччині значні позики (близько 800 млн золотих марок) для сплати перших внесків. Відповідно до «плану Дауеса», кредити були спрямовані насамперед на подолання інфляції та відбудову економіки. Більшість із цих короткотермінових кредитів німецький уряд спрямовував на житлове будівництво і громадські роботи, щоб зменшити в країні

безробіття. Природним ринком збуту німецьких товарів була радянська Росія. Це, з одного боку, зближувало дві країни, а з іншого - США, Англія і Франція позбувалися в Європі конкуренції якісних німецьких товарів. На перших порах безробіття в Німеччині продовжувало зростати і більшість простих німців не відчували, що в їхньому житті сталися зміни на краще.

Власне, відбудову країни вони оплачували зі своїх гаманців. Ці зміни стали помітними тоді, коли було двічі скорочено суму репарації. Першим з необхідних кроків до оздоровлення політичного клімату в Європі було відновлення німецької економіки. Складність полягала в тому, що німецький міністр закордонних справ Густав Штреземан і французький прем’єр Арістід Бріан вкладали різний зміст у слово «безпека». Для Франції воно означало бездіяльність Німеччини у кордонах, накреслених у Версалі, а для Німеччини - свободу дій. Г. Штреземан не бачив іншого шляху для відновлення величі Німеччини, як мирні переговори. Виступаючи в 1924 р. на засіданні німецького Рейхстагу, він заявив: «Німеччина повинна грати картою примирення з Францією». А. Бріан, природно, дбав насамперед про безпеку Франції. Він був зацікавлений, щоб на кордонах Франції була миролюбна, а не агресивна Німеччина. Третій впливовий учасник європейської політики британський міністр закордонних справ консерватор Остін Чемберлен стояв на тій позиції, що єдиним засобом зберегти в Європі мир є замирення з Німеччиною.

У цілому виконання «плану Дауеса» дало добрі результати: до Німеччини прийшов іноземний, в основному американський, капітал, сума якого перевищувала репарації; виплативши 7,5 млрд марок репарацій, Німеччина отримала позик на 21 млрд. Без загальної нормалізації міжнародних відносин неможливо було остаточно розв’язати й репараційні питання.

У 5-16 жовтня 1925 р. за ініціативою Г. Штреземана в м. Локарно (Швейцарія) було скликано міжнародну конференцію, яка повинна була врегулювати міжнародні протиріччя. Основні рішення Локарнської конференції. Проекти договорів, розроблених у Локарно, були підписані 1 грудня 1925 р. у Лондоні Країни-учасниці:Англія, Франція, Бельгія, Чехо-Словаччина, Польща, Німеччина, Італія.

Було попередньо підписано такі договори: Рейнський гарантійний пакт: (між Англією, Францією, Бельгією, Німеччиною, Італією):

• Німеччина, з одного боку, і Франція з Бельгією, з іншого, взаємно визнавали існуючі кордони.

• Ці кордони також гарантувалися Англією, Францією й Італією.

• Сторони зобов’язалися не нападати одна на одну.

• Спірні питання мали розв’язатися через міжнародний арбітраж.

• У разі порушення попередньої угоди однією з країн інші повинні були надати

допомогу жертві неспровокованої агресії.

• Рейнська зона залишалася вільною від військ і озброєнь. Франко-польський, франко - чехословацький договори: (16 жовтня 1925 р.)

• Було заявлено, що угоди Франції з Польщею і Чехо-Словаччиною не

спрямовані проти східних кордонів Німеччини.

• Франція, з одного боку, та Польща і Чехо-Словаччина, з іншого,

зобов’язувалися надати взаємну допомогу в разі нападу Німеччини на одну з цих країн. Локарнські договори не були ідеальними домовленостями. Зокрема, вони недостатньо задовольняли поляків і чехів, оскільки в разі нападу на них Німеччини Англія разом з Італією могли й не допустити, щоб Франція стала на їхній захист, мотивуючи такі свої дії «турботою про недопущення нової світової війни». Становище Польщі ускладнювалося ще й тим, що в разі її війни з Радянським Союзом (утворився в 1922 р.) Франція могла допомогти полякам лише провівши свої війська через територію Німеччини. Природно, німці такого ніколи б не дозволили. Г. Штреземан відмовився визнати кордони Німеччини на сході незмінними, але заявив, що із часом вони можуть бути змінені мирним шляхом. Це, у свою чергу, непокоїло французів.

Локарнські договори підвели остаточну риску під Першою світовою війною. Вони стали тим штрихом, який не було зроблено у Версалі, на загальній картині європейського миру. Локарно повернув європейцям надію на тривалий мир. У 1926 р. Німеччину прийняли до Ліги Націй, а в 1928 р. 65 країн підписали договір, названий за іменами його ініціаторів «пактом Бріана-Келлога».

Бріан Арістід (1862-1932), французький державний діяч. 11 разів був прем’ єрміністром і міністром закордонних справ у 14 різних урядах. Переконаний соціаліст і неперевершений оратор. Уперше був обраний до французького парламенту в 1903 р. У 1909 р. став прем’ єр-міністром. У 1920-х роках був однією з центральних політичних постатей Європи; прихильник Ліги

Націй. Очолюваний ним у 1921 р. уряд через незгоду А. Бріана з жорсткою політикою щодо Німеччини після Версальського мирного договору було відправлено у відставку. У тісному контакті з О. Чемберленом і Г. Штреземаном - англійським і німецьким міністрами закордонних справ, підготував Локарнські договори 1925 р. і «пакт Бріана-Келлога». Країни – учасниці пакту взяли на себе зобов’язання ніколи не вдаватися до війни, окрім як для «самозахисту». Для підписів навіть було виготовлено спеціальну золоту ручку, але й вона не могла усунути недоліків договору. Наступного року Арістід Бріан на засіданні Ліги Націй запропонував план створення Сполучених Штатів Європи. Так, кожна країна могла на свій розсуд тлумачити поняття «самозахист». А. Бріан сподівався, що німці тепер задоволені й забудуть образи, а Г. Штреземан – що французи й далі йтимуть на поступки. Рано чи пізно це мало зробити Версальський договір непотрібним.

З часом стало очевидним, що з кожною французькою поступкою німці хотіли дедалі більше. Ні США, ні Росія не були присутні в Локарно. Американська допомога Європі зводилася до значних позичок Німеччині, а Росія була заклопотана внутрішніми справами. Через відсутність у цей час на сцені європейського дипломатичного театру таких двох важливих персонажів - Сполучених Штатів і Радянського Союзу - було безпідставно переоцінено вплив Італії на європейські справи, ніби вона й справді була сильною країною і від неї багато що залежало у справі збереження миру. 1929 р. «план Дауеса» було замінено «планом Юнга», названим на честь голови комітету експертів з репараційної проблеми Ліги Націй американця Оуена Юнга. Головна ідея плану полягала в зменшенні загального розміру німецьких репарацій.

1929 р. розміри виплати Німеччиною репарацій за «планом Юнга» знову було зменшено, а наступного року війська союзників на п’ять років раніше встановленого терміну було виведено з Рейнської зони. Проіснував план фактично до 1931 р., хоча формально був скасований в 1932 р.

Головні положення «плану Юнга»

• Німеччина зобов’язувалася до 1988 р. сплатити 34,5 млрд золотих марок. Репарації сплачуються Німеччиною винятково за рахунок надходжень до її бюджету та прибутків залізниць.

• Відрахування від прибутків промисловості скасовувалися.

• Фінансовий контроль і контроль над економікою Німеччини скасовувався.

Запитання та завдання для самоперевірки:

1. Поясніть значення історичних понять «анексія», «репарація», «контрибуція».

2. Коли тривала Паризька мирна конференція?

3. У чому, на Вашу думку, полягали головні причини загострення стосунків між країнами-переможницями напередодні і в

ході Паризької конференції?

4. Опишіть хід Паризької конференції.

5. Що свідчить про те, що держави-переможниці, підписуючи з переможеними договори, дбали про свої власні політичні

інтереси?

6. Коли було підписано Версальський договір?

7. Назвіть головні положення Версальського договору. Які територіальні зміни були передбачені цим договором?

8. Як були налаштовані щодо Німеччини переможці?

9. Коли та з ким було підписано Сен-Жерменський, Нейїський мирні договори?

10. Коли та з ким було підписано Тріанонський, Севрський мирні договори?

11. Коли було підписано Лозаннський договір з Туреччиною?

12. Назвіть основні положення мирних договорів з Австрією, Угорщиною, Болгарією, Туреччиною. Які територіальні зміни

були передбачені цими договорами?

13. Які нові незалежні держави у Європі були створені?

14. Назвіть період існування Ліги Націй.

15. Розкрийте механізм створення, сильні й слабкі сторони Ліги Націй.

16. Чи вважаєте Ви, що рішення американського Конгресу про неприєднання США до Ліги Націй завдало тяжкого удару по

цій організації?

17. Охарактеризуйте політичні портрети Девіда Ллойд Джорджа, Раймона Пуанкаре, Жоржа Клемансо.

18. Коли тривала Вашингтонська конференція? Які головні рішення вона прийняла?

19. Назвіть розмежування сфер впливу в Тихому океані й на Далекому Сході за наслідками підписаних у Вашингтоні

договорів.

20. Назвіть сильні та слабкі сторони Версальської системи. Які з них, на Вашу думку, переважали?

21. Схарактеризуйте головні постанови Локарнської конференції та пакту Бріана-Келлога.

22. Коли було підписано Рапалльський договір? Яким було його значення?

23. Чи вважаєте Ви, що проблема виплати Німеччиною репарацій була не лише проблемою для Німеччини, а й для всієї

Європи? Поясніть механізм розв’язання проблеми репарацій та значення її подолання для стабільності у світі.

24. Чим була спричинена французько-бельгійська окупація Руру і чим вона завершилася?

25. Коли було прийнято «план Дауеса»?

26. Коли було прийнято «план Юнга»?

27. Схарактеризуйте значення планів Дауеса і Юнга для Європи і США.