Найбільш поширеною формою ненаукового пізнання є повсякденне (буденне пізнання). Буденне - це пізнання, що спирається на здоровий глузд людей, воно є узагальненням їх життєвого повсякденного досвіду. Воно включає в себе різні форми уявлень про навколишній світ: вірування, прикмети, традиції, перекази, повчання, передчуття. Також буденне пізнання включає розрізнені наукові дані, естетичні, моральні норми і ідеали.
Повсякденне знання:
· ґрунтується на життєвому досвіді та здоровому глузді;
· не припускає постановку будь-яких пізнавальних завдань, які б йшли далі потреб повсякденної практики;
· усвідомлюється не в повному обсязі, і, як правило, не формалізується;
· обумовлено соціальними, професійними, національними, віковимиособливостями носія;
· навантажено моральними та естетичниминормами та ідеалами, релігійнимивіруваннями, поширеними в даній культурі;
· результати виражаються та закріплюються у досвіді, системі інтелектуальних навичок
· не організовано і не систематизовано.
У структурі буденного знання зазвичай розрізняють практичне і духовно-практичне знання.
· Практичне знання виникає і функціонує в контексті різних практи к (обробка землі, будівництво будинку, догляд за дитиною, виховання, лікування хворих і т.д.). Це знання поставляє елементарні відомості про природу, а також про самих людей, умови їхнього життя, спілкування, соціальні зв’язки і т.д. Отриманні на цій базі знання носять хоча і чіткий, але хаотичний характер, представляючи собою простий набір відомостей, правил, і т. д.
· Духовно-практичне знання - це нормативне, ціннісно-світоглядне знання. Воно є результатом накопичення, обробки та передавання пізнавального досвіду, даного в контексті людського світу. Малюючикартинусвіту крізь призму інтересів і потреб людини, духовно-практичне знання говорить про те, як слід ставитися до світу, до інших людей, до самих себе. Основні форми (і функції) духовно-практичного знання - унормування, цілепокладання і побудова ідеалів діяльності. Воно виражається в притчах, ритуальних дій, легендах, культових зображеннях. Критерієм його прийнятності є погодженість з системою суспільних відносин.
Лінгвістична філософія –це філософія буденної мови- галузь аналітичної філософії, прихильники якої вбачають коріння традиційних філософських проблем в способах повсякденного спілкування і займаються його дослідженням в цілях прояснення цих проблем, а також задля поглиблення знань про мову.
Склалося у середини XX в. і отримало поширення у Великобританії і США.
· Мур, слідуючи «філософії здорового глузду», розглядає ужиткові вислови й свідомо використовує їх для спростування філософських парадоксів. У вивченні мови він бачить ключ до її розуміння. Вітгенштейнвважає, що завдання філософії – усунення метафізичних труднощів за допомогою лінгвістичного аналізу.
· Джон Остін розробив концепцію, в основі якої лежить ідея аналітичної філософії про те, що головною метою філософського дослідження є тлумачення виразів повсякденної мови. У нього відносно мало опублікованих робіт, тому що аналіз повсякденної мови здійснювався більше в обговореннях, ніж у пресі. Студенти зібрали й обробили його лекції, які були видані посмертно. Багато лекцій Дж. Остіна були спрямовані проти неправильного вживання слів і цілих фраз окремими філософами, що порушує логіку повсякденної мови.
Гносеологія і епістемологія
Гносеологія — це вчення про можливість пізнання людиною предметів і явищ дійсності, їх властивостей, зв'язків і відношень, про джерела, шляхи, методи, форми і закономірності пізнавального процесу.
Передусім в питанні про пізнанні важливим є поняття знання. " Знання" - об'єктивна реальність, дана у свідомості людини, яка у своїй діяльності відбиває, ідеально відтворює об'єктивні зв'язки реального світу.
