1.1. Поняття підприємства та його загальна характеристика
Розвиток товарного виробництва, особливості технології виготовлення більшості видів продукції, а також міркування економічної доцільності обумовили потребу у створенні підприємств, тобто в об’єднанні людей у відносно відособлені колективи, що мають у розпорядженні відокремлене майно та спроможні забезпечувати потребу споживачів у певній продукції (товарах, роботах, послугах) шляхом здійснення виробничої та комерційної діяльності.
Згідно Господарського кодексу України підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.
Таким чином, засновниками підприємства можуть бути органи державної влади та місцевого самоврядування, а також юридичні та (або) фізичні особи.
Підприємство є суб’єктом господарювання, тобто учасником господарських відносин, що
· здійснює господарську діяльність;
· реалізує при цьому свою господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків);
· має відокремлене майно;
· несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна (тобто, наприклад у разі банкрутства підприємства кредитори можуть очікувати задоволення своїх вимог лише в межах вартості майна підприємств), крім випадків, передбачених законодавством (ці випадки будуть розглядатися у темі 2), що забезпечує мінімальну гарантію прав його кредиторів.
При цьому згідно Податкового кодексу України господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та (або) реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання прибутку і проводиться такою особою самостійно та (або) через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Слід відзначити, що термін «суб’єкт господарювання» є більш широкий ніж термін «підприємство». Це пов’язано із тим, що суб’єктом господарювання може бути не лише підприємство (юридична особа) але й фізична особа – приватний підприємець.
1.2. Умови та особливості функціонування підприємства
Для здійснення підприємством господарської діяльності необхідним виконання низки умов, зокрема:
· наявність у підприємства певних видів ресурсів, зокрема, матеріалів, устаткування та робітників. Ці ресурси повинні бути у достатньому розмірі та у певній пропорції, що зумовлена, насамперед, використовуваними на підприємстві технологіями виготовлення продукції;
· наявність необхідної кількості управлінських працівників та інших спеціалістів, які здійснюють організування виробничого процесу на підприємстві у просторі та часі, та відповідної організаційної структури управління підприємством;
· наявність суспільної потреби (платоспроможного попиту) у продукції, яку виготовляє підприємство;
· наявність у підприємства усіх необхідних реєстрацій та дозволів на здійснення господарської діяльності. Така наявність обумовлює низку обов’язків підприємства перед органами державної влади, зокрема, щодо надання фінансової звітності; сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів; надання можливостей для контролюючих органів проводити перевірки діяльності підприємства тощо.
Слід відзначити, що однією з основних умов здійснення державної реєстрації підприємства є наявність відповідних установчих документів. До таких документів належать рішення про його утворення або засновницький договір та статут (положення) суб'єкта господарювання. В установчих документах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предмет (тобто напрями) його господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна підприємства, розподілу його прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації тощо.
Після проходження державної реєстрації підприємство визнається юридичною особою.
Важливими особливостями підприємства як юридичної особи, окрім наявності у нього відокремленого майна та відповідальності за своїми зобов’язаннями належним йому майном, є:
1) право укладати договори на здійснення господарських операцій (придбання матеріалів, реалізацію продукції, отримання позик тощо);
2) можливість бути позивачем і відповідачем у суді;
3) наявність самостійного балансу, в якому надається вартісна оцінка майна підприємства та джерел його утворення;
4) наявність рахунків в установах банків, печатки із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи (без статусу юридичної особи).
1.3. Ресурси та майно підприємства
Для здійснення господарської діяльності підприємство повинно мати у своєму розпорядженні певну сукупність ресурсів, які можуть бути поділені на п’ять груп, а саме:
1. Матеріальні ресурси (наявні на підприємстві запаси матеріалів, сировини, напівфабрикатів, палива, енергії тощо).
2. Технічні ресурси (устаткування, транспортні засоби, виробничий інструмент тощо) та інші засоби праці (зокрема, будівлі).
3. Трудові ресурси (кадри працівників підприємства).
4. Фінансові ресурси (наявні грошові засоби, за допомогою яких підприємство придбає інші види його ресурсів).
5. Інформаційні ресурси (різноманітні відомості про внутрішнє та зовнішнє середовище підприємства).
Перші три перелічених вище видів ресурсів підприємства мають назву виробничими, так як вони безпосередньо застосовуються у виробничому процесі.
Розглядаючи склад майна підприємства, насамперед потрібно виокремити дві його складові:
· майно, яке має тривалий термін експлуатації та сталі форму та розміри – будівлі, обладнання, виробничий інструмент, меблі тощо. Таке майно відноситься до основних засобів підприємства;
· майно, яке достатньо швидко перетворюється в інші його види і процес такого перетворення відповідає кожному циклу виготовлення та реалізації певної продукції, – запаси матеріалів, незавершене виробництво (тобто продукція, яку вже почали виготовляти, але ще не закінчили), запаси готової продукції на складах підприємства, кошти на рахунках підприємства та у касі тощо. Таке майно відноситься до оборотних засобів підприємства.
Оборотні засоби підприємства роблять кругообіг, що відповідає циклу виготовлення та реалізації певної продукції: маючи грошові засоби підприємство купує матеріали; ці матеріали починають обробляти, вони проходять стадію незавершеного виробництва та перетворюються у готову продукцію; готова продукція реалізується і за отримані внаслідок цього кошти робиться чергова купівля матеріалів і т.д.
З точки зору бухгалтерського обліку майно підприємства включає такі дві основні його групи:
1. Необоротні активи. Для більшості підприємств основну частку цих активів займають основні засоби. Однак, існують і інші види необоротних активів, зокрема, нематеріальні активи (наприклад, права на певні винаходи, на здійснення деяких видів діяльності, на володіння певними природними ресурсами, інші привілеї).
2. Оборотні активи, зміст яких співпадає з описаними вище видами оборотних засобів підприємства.
1.4. Джерела фінансування майна підприємства
Джерелами формування майна підприємства, зокрема, є:
· грошові та матеріальні внески засновників. За допомогою таких внесків утворюється статутний капітал підприємства. Утворення початкового статутного капіталу є необхідною умовою створення підприємства;
· частина коштів, одержаних підприємством внаслідок здійснення його фінансово-господарської діяльності. Зокрема, отримавши кошти від реалізації продукції, підприємство може вкласти частину їх у придбання запасів матеріалів, обладнання тощо;
· кредити банків та інших кредиторів;
· капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
· інші джерела, не заборонені законодавством України.
З точки зору джерел утворення майна підприємства вони можуть бути поділеними на дві великі групи:
· власні джерела (статутний капітал, резервний капітал тощо);
· позичкові джерела (кредити банків, інші види позик та позичкових зобов’язань).
При цьому перелічені джерела у своїй сукупності становлять відповідно власний та позиковий капітал підприємства.
Основна відмінність позичкових коштів від власних полягає у тому, що власні кошти не підлягають поверненню їх власникам у заздалегідь визначений термін. Окрім того, використання позичкових коштів часто супроводжується обов’язком сплачувати за таке користування певний розмір винагороди (процентів). Зокрема, такий обов’язок стосується випадків взяття підприємством банківського кредиту та випуску ним облігацій.
Банківські кредити поділяються на дві групи – короткострокові (терміном до одного року) та довгострокові (узяті на більш тривалий термін).
Що стосується такого засобу позичкового фінансування як випуск облігацій, то він полягає у тому, що підприємство здійснює емісію (випуск) цих цінних паперів, зобов’язуючись протягом певного часу сплачувати їхнім покупцям фіксовані проценти, а після закінчення даного терміну викуповувати ці облігації в їх власників за заздалегідь визначеною (номінальною) вартістю.
Характеристика господарських засобів підприємства та джерел їх утворення на певну дату у грошовому виразі подається у балансі підприємства (форма 1).
З точки зору теперішніх власників підприємства (а усі фінансово-інвестиційні рішення на підприємстві приймаються переважно, враховуючи інтереси його теперішніх власників) джерела фінансування його майна поділяють на три групи:
· власні джерела (зокрема, частина коштів, одержаних підприємством внаслідок здійснення його фінансово-господарської діяльності);
· залучені джерела (зокрема, внески сторонніх осіб у статутний капітал підприємства, наприклад у придбання акцій додаткової емісії, яку здійснює акціонерне товариство);
· позичкові джерела (склад яких такий самий, як і у попередньому способі групування).
Слід відзначити, що поділ джерел фінансування майна підприємства на власні, залучені та позичкові стосується величини приросту (збільшення) його капіталу протягом звітного періоду (рис. 1.1).
| Загальний капітал підприємства на початок звітного періоду | Приріст загального капіталу підприємства протягом звітного періоду | |||
| За рахунок внутрішніх джерел коштів | За рахунок зовнішніх джерел коштів | |||
| Власний капітал | Позичковий капітал | За рахунок власних джерел коштів | За рахунок залучених джерел коштів | За рахунок позичкових джерел коштів |
| Приріст власного капіталу підприємства | Приріст позичкового капіталу підприємства | |||
| Загальний капітал підприємства на кінець звітного періоду |
Рис. 1.1. Формування капіталу підприємства
При цьому з точки зору теперішніх власників підприємства як залучені, так і позичкові кошти є зовнішніми джерелами. Проте, залучені кошти не підлягають поверненню – особа, що їх надала, стає новим співвласником підприємства (компаньйоном теперішніх його власників). Однак, з точки зору підприємства (згідно попереднього способу групування джерел фінансування) залучені кошти відносять до його власних джерел, так як вони спрямовуються у збільшення власного капіталу підприємства.
1.5. Цілі та показники діяльності підприємства
У процесі своєї господарської діяльності підприємство отримує від її здійснення надходження, які отримуються переважно у грошовій формі. Такі надходження мають назву доходів підприємства. Основною частиною доходів підприємства є, як правило, виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Однак, можуть існувати також і інші джерела доходів підприємства, зокрема, проценти за депозитними рахунками та дивіденди за цінними паперами (якщо підприємство має такі рахунки та цінні папери), кошти від продажу зайвого майна тощо.
Здійснюючи господарську діяльність, підприємство купує матеріали, сплачує заробітну платню найманим працівникам тощо, тобто несе витрати.
Різниця між доходами та витратами підприємства за певний проміжок часу має назву прибутку підприємства. Вважається, що для більшості господарюючих суб’єктів основною метою їх діяльності є отримання максимального прибутку. Досягнення цієї мети потребує від підприємств реалізації певних заходів, спрямованих, зокрема, на зростання обсягів продажів та зниження розміру витрат у розрахунку на одиницю продукції. У свою чергу, таке зниження забезпечується за допомогою підвищення продуктивності праці, економії матеріальних ресурсів тощо. Отже, можна вести мову про існування ієрархії цілей діяльності підприємства.
Слід відзначити, що окрім збільшення прибутку цілями підприємства можуть бути соціальні здобутки – покращення умов праці, поліпшення зовнішнього природного середовища тощо.
Також існують підприємства, у яких основною метою діяльності є надання якісних та своєчасних послуг населенню. До таких підприємств, зокрема, відносяться комунальні підприємства, що знаходяться у власності територіальних громад.
Оцінювання міри досягнення поставлених цілей функціонування підприємства здійснюється за допомогою різноманітних показників, які за способом розрахунку поділяються на три групи, а саме:
· моментні, що обчислюються станом на певну дату (наприклад, вартість майна підприємства);
· інтервальні, що обчислюються за певний проміжок часу (наприклад, річна чи квартальна величина доходів прибутків підприємства);
· відносні, що обчислюються шляхом зіставлення між собою показників, які входять у попередні дві групи.
Різновидом відносних показників є питомі показники, які обчислюються у розрахунку на одиницю натурального обсягу продукції підприємства. Зокрема, питомим показником поточних витрат підприємства є собівартість певного виду його продукції, а питомим показником виручки від реалізації – її ціна.
1.6. Системний підхід до сутності функціонування підприємства. Неокласична теорія підприємства
Вивчення сутності підприємства та особливостей його діяльності дозволяє стверджувати, що підприємство являє собою систему, тобто сукупність взаємопов’язаних між собою елементів. Такими елементами є ресурси підприємства, а також його підрозділи, виробничі ділянки та окремі робочі місця.
При цьому підприємство як система характеризується такими особливостями:
1) вона є складною, що відображається у значній кількості елементів (особливо на великих підприємствах) та зв’язків між ними;
2) вона є відкритою, тобто знаходиться під впливом зовнішнього середовища;
3) вона є динамічною, тобто знаходиться у процесі постійних змін, що можуть мати як локальний, так і в деяких періодах і глобальний (трансформаційний) характер.
Функціонування підприємства можна розглядати у короткостроковому (рис. 1.2) та довгостроковому періодах. На відміну від розгляду підприємства у короткостроковому періоді, у довгостроковому проміжку часу величина технічних та трудових ресурсів не є сталою, а змінюється залежно від зміни попиту на продукцію підприємства.
Рис. 1.2. Спрощена модель функціонування підприємства у короткостроковому періоді
Використання системного підходу є необхідною умовою при розробленні будь-якої науково обґрунтованої моделі підприємства.
В економічній науці є кілька основних теорій (концепцій) підприємства, в яких розкриваються питання його виникнення, діяльності та ліквідації. У кожній із них підприємство розглядається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші йогоособливості.
Зокрема однією з найвідоміших є неокласична теорія, якарозглядає підприємство як цілісний об'єкт, що залучає та перетворює вихідні ресурси в продукцію.
Ця теорія підприємства базується на виробничій функції, котра виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів. Одним з найбільш поширених видів такої функції є залежність обсягів виробництва підприємством продукції від двох чинників – вартості його основних фондів та чисельності робітників. При цьому параметри виробничої функції підприємства визначаються конкретними технологічними процесами, які застосовуються для виробництва продукції.
Поведінка підприємства згідно неокласичної теорії визначається вибором обсягів ресурсів, що залучаються, а відтак і продукції, що виробляється. При цьому головне завдання підприємства полягає у визначенні необхідних обсягів ресурсів та співвідношення витрат, які дали б змогу установлювати таку ринкову ціну на продукцію, яка максимізувала б прибуток. На думку розробників неокласичної теорії,прибуток є формою вираження результативності та ефективності діяльності підприємства. Вважається, що коли підприємство не максимізуєприбуток, то воно рано чи пізно буде ліквідоване внаслідок дії механізму ринкової конкуренції.
1.7. Інституційна та еволюційна теорії підприємств
Невідповідність між окремими висновками неокласичної теорії та практикою діяльності підприємств обумовлювала потребу в пошуках нових підходів до вирішення проблеми. Одним з таких підходів є інституційна теорія підприємства. Вонарозглядає підприємство як організацію, що створюється людьми для більш ефективного використання їх можливостей. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями та працівниками.
Інституціональний варіант теорії підприємства, на відміну від неокласичного, не робить акценту на передбачену поведінку підприємства відповідно до його виробничої функції, тобто на технологічну залежність виходу продукції від витрат факторів виробництва та їх комбінації. Тут у центрі уваги інше: пояснення існування різноманітних форм ділових підприємств, меж їх зростання, можливих варіантів вирішення проблем мотивації працівників, організування, контролюванню, планування тощо. З цієї точки зору інституціональний варіант теорії підприємства є немовби "містком" між стандартною неокласичною теорією і теоріями управління. "Завданням" інституціональної теорії є аналіз поведінки підприємства за умов дорогої та неповної інформації.
На початку 80-х років набув розвитку еволюційний підхід до вивчення підприємства. В еволюційній теорії фірма розглядається як один із об’єктів системи, яку можна порівняти з біологічною популяцією. Поведінка підприємства обумовлена еволюційними реакціями на вплив ділового, адміністративного та технологічного середовища. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з іншими суб’єктами господарювання формуються відповідні традиції та виробляються процедури прийняття рішень, певні правила реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Характерним для еволюційної концепції є системне уявлення про підприємство як подвійний об’єкт: з одного боку, підприємство є членом ділової спільноти («популяції») і повною мірою перебуває під впливом її еволюції, з іншого боку – йому притаманні власні традиції у визначенні напрямків діяльності, обсягів і пропорцій залучення ресурсів. На думку "еволюціоністів", саме правила, що склалися, а не сліпе прагнення до максимізації прибутку в усіх ситуаціях і за всіх умов визначають характер рішень, що приймаються. Ці правила змінюються (еволюціонують) відповідно до змін ділового середовища підприємства та несуть на собі відбиток як особистостей керівників підприємства, так і характеру взаємовідносин їх з партнерами.
Еволюційна модель підприємства на відміну від неокласичної визнає, що у підприємства немає єдиного критерію оптимальності прийняття рішень. Цей критерій має строго індивідуальний характер, який враховує історичний досвід діяльності підприємства. Тут мова йде не про постійний, як у неокласичній теорії, а про динамічний критерій, що змінюється час від часу.
1.8. Інші теорії та моделі підприємства. Логістичний підхід до управління підприємством
Окрім перелічених вище у науковій літературі отримали поширення також і інші теорії та моделі підприємства, найбільш відомими з яких є такі:
· підприємницька модель підприємства, що ґрунтується на уявленні про нього як сферу прикладення господарської ініціативи та власних або доступних до залучення зовнішніх ресурсів. Згідно цієї моделі в центрі діяльності підприємства перебуває фігура підприємця незалежного, активного, енергійного, налаштованого на успіх, схильного до ризику, настирливого, адаптивного, упевненого в собі тощо. Згідно з підприємницькою концепцією є три типи підприємців, дії яких впливають на діяльність підприємства: макропідприємці (керують зовнішніми зв'язками підприємства); • мезопідприємці (здійснюють управління матеріально-фінансовими потоками у внутрішній діяльності підприємства); мікропідприємці (діють на рівні мікроланки підприємства включно до організації робочих місць). Для успішного функціонування будь-яке підприємство потребує підприємців усіх трьох типів;
· концепція агентської моделі підприємства відображає взаємовідносини між власниками та менеджерами підприємства. Згідно з цією концепцією власники, які не є керівниками підприємства, як правило, не володіють тією інформацією, що її мають менеджери. У таких умовах вони мусять бути впевненими в тому, що менеджери діятимуть в інтересах підприємства, тобто власника. На практиці узгодженість інтересів власника та менеджера досягається за допомогою відповідної системи стимулювання.
· теорія виживання (що є певною мірою антиеволюційною), яка розглядає підприємство в перехідний період, коли воно не в змозі пристосуватися до постійних змін зовнішнього середовища, передусім до коливань номенклатури та обсягів виробництва, а також фінансового стану постачальників і споживачів. За таких умов зв'язки між основними ланками економічної системи не забезпечують стабільності її існування в цілому, тому головним завданням підприємства є виживання. Отже, поступова та узгоджена із зовнішнім середовищем еволюція неможлива, а правила прийняття рішень на підприємстві, які ще не встигли сформуватися, руйнуються під тиском стресових ситуацій. У таких умовах керівники підприємства приймають рішення на основі лише короткострокової власної вигоди та прагнуть до зміцнення свого безконтрольного становища.
· інтеграційна концепція розглядає підприємство як відносно стійку, цілісну соціально-економічна систему, яка інтегрує в часі та просторі процеси виробництва, реалізації продукції, а також відтворення ресурсів. Сполучною ланкою між цими процесами та іміджем підприємства є його економічний потенціал. Останній розглядається як сукупність ресурсів і можливостей, що визначають очікувані характеристики розвитку підприємства за змінного зовнішнього середовища. Головним об'єктом прийняття рішень згідно цієї концепції є розподіл ресурсів та зусиль підприємства між нарощуванням потенціалу та його використанням, між виробництвом та відтворенням, між сучасністю та майбутнім. Певною мірою в інтеграційній концепції відображені всі ті аспекти діяльності підприємства, які становлять основи перелічених вище концепцій.
· концепція реінжинірингу бізнесу (революційна модель змін). Реінженіринг щодо підприємства – це фундаментальне переосмислення і радикальне перепроектування підприємства та його найважливіших процесів. Результатом цього може стати суттєве покращення кількісно вимірювальних показників витрат, якості, обслуговування і термінів.
На теперішній час усе більше розповсюдження набуває логістичний підхід до управління підприємством. Логістика підприємства – це наукова дисципліна, яка вивчає рух матеріальних та інформаційних потоків підприємства. Основне завдання логістики підприємства полягає у синхронізації цих потоків у часі та просторі. За таких умов усуваються простої, пов’язані з тим, що проміжні продукти, отримані на попередніх етапах технологічного процесу прибувають на його наступний етап із запізненням. Особливо важливим є логістичний підхід у практиці діяльності великих підприємств, для технології яких є характерним послідовне проходження проміжного продукту через низку виробничих підрозділів (цехів, дільниць, робочих місць), у кожному з яких відбувається його певне доопрацювання.
