Макроекономічні та соціальні наслідки державного боргу

Доцільність використання державних запозичень для фінансу­вання додаткових державних витрат визначається значно меншими негативними їх наслідками для державних фінансів порівняно з монетарними прийомами (зокрема, додатковою грошовою емісією). Кредитне фінансування зростаючих державних витрат і з політичної точки зору є більш сприятливим для уряду, ніж підвищення по­датків.

Виділяють такі цілі державних запозичень:

1) Фіскальну мету;

2) Ціль економічної стабілізації;

3) Алокативну ціль

Фіскальна мета проявляється у запозиченні коштів, а також у створенні ринку боргових державних зобов’язань, що дозволяє в довгостроковій перспективі в міру необхідності позичати фінансові кошти для реалізації державних потреб.

Стабілізація економіки й стимулювання її зростання може від­буватися в результаті діяльності державних органів, які, викорис­товуючи запозичені кошти, намагаються впливати на зайнятість, рівень цін, зовнішньоекономічний баланс.

Алокативна ціль (тобто оптимальний розподіл ресурсів) бор­гової політики держави проявляється в намаганні за допомогою кредитного фінансування збільшити виробництво товарів і по­слуг, зроблених у державному секторі і одночасно створити необ­хідні умови для збільшення обсягів виробництва у приватному секторі.

Слід пам’ятати також, що мобілізовані за допомогою держав­ного кредиту кошти є антиципованими, тобто наперед узятими податками. Таким чином, державні запозичення дають можли­вість уряду залучати кошти майбутніх поколінь для фінансування державних проектів, необхідних як для нинішнього, так і для на­ступних поколінь. Подібне «перекладання фінансового тягаря» на майбутні покоління не може бути оцінено однозначно негативно. Якщо урядові витрати мають переважно інвестиційний характер і спрямовані, наприклад, на будівництво автострад, портів, гідроте­хнічних споруд або є інвестиціями в «людський капітал» через систему освіти чи охорони здоров’я, то вони зміцнюють майбут­ній виробничий потенціал економіки. В розпорядженні майбутніх поколінь опиняться суттєво збільшені і модернізовані виробничі потужності. І в цьому випадку державні запозичення матимуть позитивний ефект для економіки.

Серйозні проблеми, пов’язані з накопичення державного боргу, можуть появлятись в наступному:

1) виплата відсотків по державному внутрішньому боргу, віро­гідно, збільшує нерівність у доходах;

2) виплати відсотків по боргу вимагають підвищення податків, які можуть підірвати дію економічних стимулів;

3) сплата відсотків або основної суми боргу іноземцям викли­кають відплив частини реального продукту за кордон;

4) урядові запозичення на ринку капіталів з метою рефінансу­вання боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки проце­нту і витіснити приватне інвестиційне фінансування.

Розвиток національної фінансової системи на ринкових засадах, інтеграція економіки України у світове господарство, наявність значних обсягів накопиченого державного боргу та продовження практики фінансування державних витрат шляхом формування но­вих державних боргів потребує поглибленого вивчення проблеми з метою оптимізації боргової політики держави.

Значна увага до проблематики державного боргу пояснюється, в першу чергу, тими неоднозначними наслідками, які несе його існу­вання. Сучасна фінансова думка визнає як позитивний, так і нега­тивний вплив державного запозичення й існування державного бо­ргу на розвиток економіки та фінансів.

Наслідки державного боргу поділяються на короткострокові тадовгострокові. До перших належить так званий «ефект витіснення» приватних інвестицій внутрішніми позиками, «ефект чистого екс­порту» (або «подвійного дефіциту») та інфляційні наслідки. Вважа­ється також (зокрема кейнсіанською теорією), що боргове фінансу­вання бюджетного дефіциту через розширення державних видатків стимулює сукупний («ефективний») попит, який і є основним фак­тором економічного зростання (тобто збільшення сукупної пропо­зиції — реального ВВП). Довгостроковим наслідком державного боргу є створення ним навантаження на Державний бюджет і на економіку країни.

Державне запозичення й гарантування, як джерело мобілізації грошових ресурсів і розширення фінансових можливостей влади, у короткостроковому періоді має стимулюючий позитивний ефект, збільшуючи споживання, сприяючи тим самим прискоренню тем­пів соціально-економічного розвитку. Разом зі значними за обсягами державними запозиченнями спо­стерігається відволікання з ринку частини фінансових ресурсів, які могли би бути інвестовані у виробництво («ефект витіснення»). В Україні в другій половини 90-х років надвисока дохідність ОВДП привела до того, що кредитна система відокремилася від виробниц­тва, і вільні ресурси направлялися на купівлю ОВДП, обминаючи реальний сектор економіки та провокуючи диспропорції на макро- і мікрорівнях. Фактично відбулося трансформування інвестиційних ресурсів у фонди споживання, тобто фінансування соціальних ви­трат здійснювалося за рахунок позикових, а не продуктивних схем.

Активне державне запозичення спричиняє зростання процент­них ставок на внутрішньому ринку державних цінних паперів, що, у свою чергу, може викликати зростання позикових процентів у інших секторах фінансового ринку.