Доцільність використання державних запозичень для фінансування додаткових державних витрат визначається значно меншими негативними їх наслідками для державних фінансів порівняно з монетарними прийомами (зокрема, додатковою грошовою емісією). Кредитне фінансування зростаючих державних витрат і з політичної точки зору є більш сприятливим для уряду, ніж підвищення податків.
Виділяють такі цілі державних запозичень:
1) Фіскальну мету;
2) Ціль економічної стабілізації;
3) Алокативну ціль
Фіскальна мета проявляється у запозиченні коштів, а також у створенні ринку боргових державних зобов’язань, що дозволяє в довгостроковій перспективі в міру необхідності позичати фінансові кошти для реалізації державних потреб.
Стабілізація економіки й стимулювання її зростання може відбуватися в результаті діяльності державних органів, які, використовуючи запозичені кошти, намагаються впливати на зайнятість, рівень цін, зовнішньоекономічний баланс.
Алокативна ціль (тобто оптимальний розподіл ресурсів) боргової політики держави проявляється в намаганні за допомогою кредитного фінансування збільшити виробництво товарів і послуг, зроблених у державному секторі і одночасно створити необхідні умови для збільшення обсягів виробництва у приватному секторі.
Слід пам’ятати також, що мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти є антиципованими, тобто наперед узятими податками. Таким чином, державні запозичення дають можливість уряду залучати кошти майбутніх поколінь для фінансування державних проектів, необхідних як для нинішнього, так і для наступних поколінь. Подібне «перекладання фінансового тягаря» на майбутні покоління не може бути оцінено однозначно негативно. Якщо урядові витрати мають переважно інвестиційний характер і спрямовані, наприклад, на будівництво автострад, портів, гідротехнічних споруд або є інвестиціями в «людський капітал» через систему освіти чи охорони здоров’я, то вони зміцнюють майбутній виробничий потенціал економіки. В розпорядженні майбутніх поколінь опиняться суттєво збільшені і модернізовані виробничі потужності. І в цьому випадку державні запозичення матимуть позитивний ефект для економіки.
Серйозні проблеми, пов’язані з накопичення державного боргу, можуть появлятись в наступному:
1) виплата відсотків по державному внутрішньому боргу, вірогідно, збільшує нерівність у доходах;
2) виплати відсотків по боргу вимагають підвищення податків, які можуть підірвати дію економічних стимулів;
3) сплата відсотків або основної суми боргу іноземцям викликають відплив частини реального продукту за кордон;
4) урядові запозичення на ринку капіталів з метою рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки проценту і витіснити приватне інвестиційне фінансування.
Розвиток національної фінансової системи на ринкових засадах, інтеграція економіки України у світове господарство, наявність значних обсягів накопиченого державного боргу та продовження практики фінансування державних витрат шляхом формування нових державних боргів потребує поглибленого вивчення проблеми з метою оптимізації боргової політики держави.
Значна увага до проблематики державного боргу пояснюється, в першу чергу, тими неоднозначними наслідками, які несе його існування. Сучасна фінансова думка визнає як позитивний, так і негативний вплив державного запозичення й існування державного боргу на розвиток економіки та фінансів.
Наслідки державного боргу поділяються на короткострокові тадовгострокові. До перших належить так званий «ефект витіснення» приватних інвестицій внутрішніми позиками, «ефект чистого експорту» (або «подвійного дефіциту») та інфляційні наслідки. Вважається також (зокрема кейнсіанською теорією), що боргове фінансування бюджетного дефіциту через розширення державних видатків стимулює сукупний («ефективний») попит, який і є основним фактором економічного зростання (тобто збільшення сукупної пропозиції — реального ВВП). Довгостроковим наслідком державного боргу є створення ним навантаження на Державний бюджет і на економіку країни.
Державне запозичення й гарантування, як джерело мобілізації грошових ресурсів і розширення фінансових можливостей влади, у короткостроковому періоді має стимулюючий позитивний ефект, збільшуючи споживання, сприяючи тим самим прискоренню темпів соціально-економічного розвитку. Разом зі значними за обсягами державними запозиченнями спостерігається відволікання з ринку частини фінансових ресурсів, які могли би бути інвестовані у виробництво («ефект витіснення»). В Україні в другій половини 90-х років надвисока дохідність ОВДП привела до того, що кредитна система відокремилася від виробництва, і вільні ресурси направлялися на купівлю ОВДП, обминаючи реальний сектор економіки та провокуючи диспропорції на макро- і мікрорівнях. Фактично відбулося трансформування інвестиційних ресурсів у фонди споживання, тобто фінансування соціальних витрат здійснювалося за рахунок позикових, а не продуктивних схем.
Активне державне запозичення спричиняє зростання процентних ставок на внутрішньому ринку державних цінних паперів, що, у свою чергу, може викликати зростання позикових процентів у інших секторах фінансового ринку.
