Грецький термін ou topos позначає «місце, якого немає». Від цього слова сер Томас Мор використав слово «утопія» для позначення ідеального гуманістичного суспільства. Його книга «Утопія» була надрукована латинською мовою в 1516 році, і в англійському перекладі в 1551. Мор писав у той час, коли соціальні інститути, що формували суспільство Середніх віків, починали руйнуватися.
Утопічний соціалізм як велике досягнення суспільної думки, що став одним з найважливіших джерел наукового комунізму, народженням багатьох ідей зобов'язаний Томасу Мора. Написана Мором у 1516р. «Утопія» дала назву домарксистському соціалізму. У своїх здобутках Мор запропонував зовсім нові для його епохи демократичні початки організації державної влади, поставив і вирішив з гуманістичних позицій правові проблеми, що сформувалися в період становлення капіталістичної формації, зародження ранньокапіталістичних відносин погляди Мора не втратили свого історичного значення. Його проект ідеальної держави викликає і нині гострі зіткнення думок учених різних країн. Життя і діяльність Т.Мора, ученого, поета, юриста і державного діяча, привертає увагу багатьох дослідників.
Епоха Відродження XV — XVIII ст. — період ранній стадії кризи феодалізму зародження буржуазних відносин. Термін «>Возрождение» вживається у тому, щоб позначити прагнення ведущих діячів цього часу відродити цінності й ідеали античності. Але цього значенні термін «Відродження» слід тлумачити дуже умовне. Відродження насправді означало пошук нового, а чи нереставрацию старого. У історії неможливо повернути тому,возвратиться у будь-яку минулу епоху. Пережите, накопичений досвід минулого і культурний потенціал, не викинеш і подолаєш. Він одно надавати свій вплив, оскільки цей капітал є економічної й нерозривності культурної середовищем, у якійприходится діяти людям, орієнтованим з його подолання. Таким капіталом, спадщиною для мислителів та діячів Відродження було середньовіччя. Хоча, Відродження і протиставляє себе християнству, але це виник як підсумок розвитку середньовічної Культури, тому несе у собі відбиток багато її чорт. Об'єктивно Епоху Відродження було б характеризувати як епоху переходу, Тому, що вона є мостом до системи громадських відносин також Культурі Нового часу. Саме цю епоху закладаються самі основи буржуазних громадських відносин, передусім, у сферіекономики, саме цей період отримують розвиток науки, змінюютьсяотношения церкві та держави, формується ідеологія секуляризму і Гуманізму.
Найважливішою відмінністю світоглядної епохи Відродження є орієнтація на людини. Якщо центрі уваги філософії античності булаприродно-космическая життя, й у середньовіччі — релігійна життя — проблема «порятунку», то добу Відродження на чільне місце виходить світське життя, деятельность людини у цьому світі, задля того світу, задля досягнення щастя людини у цьому житті, Землі. Філософія розумієтьсякик наука, зобов'язана допомогти людині знайти у житті.
Філософське мислення цього періоду можна охарактеризувати як антропоцентричний Центральна постать не Бог, а людина.Бог—начало всіх речей, а людина — центр усього світу. Суспільство не продукт Божої волі, а результат діяльності людей. Людина перетворюється на своєї роботи і задумах може бути нічим обмежений Йому весь під силу, може все. Епоха Відродження характеризується новим рівнем самосвідомості людини: гордощі й самоствердження, свідомість власної сили та таланту, життєрадісності вільнодумство стають відмітними якостями передова людини тієї часу. Саме тому епоха Відродження дат світу ряд видатних індивідуальностей, які мають яскравий темпераментом, всебічної освіченістю, що виділялися між людьми своєї волею, цілеспрямованістю, величезної енергією Світогляд людей епохи Відродження має яскраво виражений гуманістичний характер. Людина перетворюється на цьому світогляду тлумачиться як вільне істота, творець себе і навколишнього світу. Мислителі епохи Відродження, природно, моє бути атеїстами чи матеріалістами. Вони вірив у Бога, визнавали йогопервотворцом світу і життя людини.Сотворив світ і людину Бог, на думку, дав людині вільну волю, і тепер людина має діяти сам, визначати все своє долі й відвойовувати своє у світі. У філософії цієї епохи значно ослаблені мотиви гріховним сутності людини, «зіпсованість його природи" Основна ставка робиться не так на допомогу Божу — «благодать», а власні сили людини. Оптимізм, віра і безмежні можливості людини притаманні філософії цієї епохи.
