Навчально-методичний посібник ПЕРЕДМОВА 4 страница

Система технічних засобів навчання

В умовах науково-технічного прогресу швидкими темпами зрос­тає обсяг інформації, що впливає на зміст, форми і методи навчання. Виникає потреба в застосуванні таких нових засобів, які б відпові­дали сучасним завданням підготовки кадрів, допомагали б підвищити продуктивність навчання.

У пошуках подальших шляхів підвищення ефективності навчання потрібно звернути увагу на систему ТЗН. Вона складається з двох частин.

Екранні, звукові та екранно-звукові (аудіовізуальні) носії навчальної інформації — кіно-, діафільми, діапозитиви, фоно- та відеозаписи, матеріали для епіпроекції

Дидактична техніка - апаратура для консервації та відтворення звукової - (магнітофони, магнітоли, електрофони, диктофони), екранної (діапроектори, графопроектори, кодоскопи, епіпроектори), екранно- звукової (кінопроектори, телевізори та відеомагнітофони) інформації.

На допомогу викладачам розроблено широкий спектр технічних засобів.

У більшості випадків як візуальні засоби використовуються різні проекційні прилади, тому нерідко такі засоби називають екранними, а статичні і динамічні засоби - засобами статичної і динамічної проекції

До динамічних засобів належать кіно і телебачення, комп'ютерна графіка, діючі макети і навіть натурні зразки. Динамічні засоби дуже корисні у навчальному процесі, вони дають змогу образно і наочно показати динаміку процесів і явищ.

Порівнюючи застосування кіно і телебачення (ТБ) у навчальному процесі, слід врахувати високу оперативність ТБ, можливість демон­страції експериментів прямо з лабораторії, показ малюнків, плакатів, деталей. Але під час використання ТБ краще записати лекцію на плівку раніше.

Телебачення і кіно у навчальному процесі для передачі динамічної інформації подекуди є взаємозамінними, але кіно виграє порівняною простотою демонстрації, надійністю і дешевизною, а ТБ - оператив­ністю підготовки демонстраційного матеріалу під час використання відеокамери і відеомагнітофонІв. Чіткість кінозображення вища, ніж може забезпечити телевізійний стандарт. Надмірне застосування ди­намічних технічних засобів викликає психофізіологічну втому сту­дентів, особливо якщо такими засобами будуть користуватись викладачі декількох дисциплін протягом шести-восьмигодинного студентського робочого дня. Вважається доцільним обмеження часу демонстрації кінофрагментів до 5-10 хв. протягом двогодинної лекції. Це означає, що динамічні засоби візуальної інформації можуть займати не більше 10 % часу ідеального завантаження аудиторії.

Крім того, кінопродукцією і ТБ, зазвичай, передається значна час­тина статичної інформації. Вона на лекції необхідна, оскільки дає змогу краще зосередитися усуває психологічний настрій квапливості і побоювання що-небудь пропустити. Для цього робляться або стоп- кадри, або знімаються непорушні об'єкти (графіки, деталі, схеми і т. д.). Усе це, по суті, можна успішно передати і за допомогою статичних відеозасобів.

Видами статичних відеозасобів є різні проекційні апарати: епі­діаскопи, діапроектори, графопроектори (кодоскопи), фільмоскопи.

Епідіаскоп дає змогу проектувати на екран зображення безпосе­редньо з книг, фотографії, але через малий світловий потік необхідне повне затемнення. Епідіаскоп поступається діапроектору, для якого треба сфотографувати малюнки і виготовити слайди.

Графопроектор (кодоскоп - перші літери словосполучення "класна оптична дошка") має достатньо великий світловий потік, є прогресивним замінювачем дошки і крейди, не потребує затемнення, що забезпечує хороші умови конспектування. На прозорій плівці графопроектора можна послідовно подати весь матеріал, який проек­тується на екран, але при цьому лектор стоїть обличчям до аудиторії. Завдяки простоті конструкції та надійності графопроектор знайшов широке застосування.

Діаскопічна проекція (діапроекція) - це отримання на екрані збільшеного зображення. Кіноплівка може бути цілою (для фільмо- проекторів або фільмоскопів) і порізаною на кадри або слайди-діапозитиви (для кадропроекторів). У кадропроектор слайди можуть заряджа­тись по одному, по два або серією (до 50 шт.).

Крім кадропроекторів і фільмопроекторів, випускаються ще комбіновані кадрофільмопроектори.

Що ж до методичної мобільності, то слайд має велику перевагу перед діафільмом. Комплект слайдів нагадує картотеку, яку можна по­повнювати новими слайдами, вилучати застарілі і заміняти їх новими.

За технічним виконанням слайди можна поділити на сірі (чорно-білі) і кольорові, кожні з яких можуть бути поділені на тональні І штрихові.

Для викладання багатьох дисциплін можна і навіть краще вико­ристовувати слайди штрихового виконання з використанням кольорових елементів. Такий слайд відрізняється не тільки простотою виготов­лення, але має важливу методичну особливість: інформацію, що пере­дається, можна ділити на певні оптимальні елементи, які дають мож­ливість лектору затримати увагу студентів на пояснюваних деталях і в перебігу викладення нарощувати інформативність слайду.

Великі можливості відкриваються перед лектором із застосуванням біпроекції. Двохекранна біпроекція дає змогу ніби розширити прин­ципи зображення, зберігати велику кількість "залишкової" інформації, якщо це потребується для викладення навчального матеріалу. Багатоекранна біпроекція здійснюється таким чином: услід за проекцією на екран одного слайду однією системою, зображення якого поступово гасне, з'являється зображення іншого слайду. Деякий час глядач ба­чить зображення двох слайдів, за змістом доповнюючих один одного, потім з'являється зображення третього на тлі другого, який гасне, і т. д. Деякою мірою застосування такої біпроекції створює ефекг руху деталей зображення (квазі-динаміку), тому можливе створення і демонстрація своєрідних "мультфільмів".

Стереопроекція дає можливість дати "об'ємні" зображення.

Проблема використання ТЗ має кілька аспектів: педагогічний (дидактичний) - охоплює проблеми дидактики та методики; методичний використання ТЗ.

Технічний та ергономічний - охоплюють проблеми раціональ­ного оснащення аудиторій для занять та використання апаратури, яка задовольняла б педагогічні вимоги, була пристосована для роботи ви­кладачів, забезпечувала б можливість оптимального використання ТЗН.

Систематичне, цілеспрямоване та ефективне використання ТЗ можливе лише тоді, коли створено необхідні умови, коли викладач вільно володіє технікою та методикою застосування ТЗ.

Основні положення застосування ТЗН

Застосування ТЗН - процес творчий.

У процесі вдосконалення навичок у їх застосуванні викладач ви­робляє свої власні прийоми, які відповідають його індивідуальним особливостям. Проте він має враховувати об'єктивно існуючі загальнодидактичні ідеї та положення, які лежать в основі використання технічних засобів і впливають на структуру, методи і форми організації процесу навчання, а саме:

ТЗН є допоміжними, вони не заміняють, а розширюють можли­вості викладача, сприяють підвищенню його майстерності.

Застосування ТЗН повинно бути психологічно і методично обґрунтовано, а не перетворюватися на самоціль.

У кожному конкретному випадку має бути визначена мета і функції застосування ТЗН.

ТЗН повинні оптимально поєднуватися з іншими засобами навчання.

Повинна бути чітка система застосування ТЗН.

Саме керуючись цими положеннями, викладач зможе науково обґрунтовано використати весь багатий арсенал технічних засобів навчання. Крім того, для ефективного сприйняття інформації під час застосування ТЗН потрібно враховувати певні фактори:

- сприйняття екранних посібників починається із заголовка (назви);

- зорові зображення краще супроводжувати текстом або музикою;

- велике значення має монтаж фільму: зміна планів, зміна ракурсів, уповільнення чи прискорення;

- радіо- і звукозапис відрізняються від екранного сприйняття тим, що словесний образ створюється кожним слухачем індивідуально;

- схематичне зображення сприймається значно швидше, ніж образно-опосередковане;

- сприймання та засвоєння змісту екранних і звукових посібників - активний процес.

Раціональні та організаційні форми використання технічних засобів

Ефективне застосування на заняттях ТЗН визначається, насампе­ред, можливістю використати будь-який прилад у потрібний час.

Для цього необхідно, щоб ТЗН були пристосовані до функціо­нальних можливостей викладача, тобто відповідали вимогам ергоно­міки, а також були створені оптимальні організаційно-педагогічні умови, які б дозволили викладачеві без зайвих затрат часу на підго­товку використовувати ТЗН.

Суттєвим недоліком застосування ТЗН є нагромадження апаратури, що використовується лише в поодиноких випадках.

З метою раціонального використання дидактичної техніки до­цільно встановити її в навчальному кабінеті стаціонарно, а частину об'єднати у пересувні комплекти - мобільний фонд. Так буде створено раціональну комбіновану систему.

Важливо забезпечити раціональне використання такої системи. Ра­ціональним можна вважати лише таке обладнання навчальних кабінетів дидактичною технікою, коли кожен прилад використовується з опти­мальним навантаженням. Потрібно враховувати, що ефективність зас­тосування ТЗН зумовлюється не лише кількістю апаратури, але й наявністю посібників (діафільмів, платівок, касет, кодограм тощо), а також довідкових матеріалів.

Забезпечити оптимальне використання ТЗН дозволяє така організаційно-педагогічна форма, як технічні центри, де є централізована подача аудіовізуальної інформації антенно-кабельною системою в усі навчальні кабінети.

Форми використання ТЗН постійно вдосконалюються. Але головною умовою ефективного їх використання є методична озброє­ність викладача, досконале знання фонду і змісту аудіовізуальних ма­теріалів, вміння використовувати ТЗН з оптимальною ефективністю.

Методика застосування аудіовізуальних засобів

Вибір засобів візуального супроводження лекцій ґрунтується на завданнях, які вони повинні виконувати. Перевантаження лекції наоч­ними зображеннями може призвести до зниження її теоретичного рівня. Студенти не повинні іти з лекції з хаосом глядацьких вражень, не пов'язаних логічною ниткою теорії. Провідна роль у лекції завжди залишається за словом, без якого неможливе розкриття наукових абстракцій - закономірностей, причинно-наслідкових зв'язків, кате­горій, понять, тобто того, що у будь-якій лекції визначає основний зміст. У той же час "недовантаження" лекції наочними зображеннями збіднює її, зменшує можливості викладача активізувати увагу аудито­рії, діяти на неї переконуючими наочними аргументами. Отже, ритм лекції визначається, з одного боку, наявністю у ній матеріалу, який підлягає наочному відтворенню, з іншого - почуттям міри самого лектора, яке досягається досвідом, спостереженням за реакцією ауди­торії, перевіркою ступеня ефективності впливу на неї тих чи інших засобів візуального супроводження.

Основними етапами підготовки до занять з використанням засобів візуального супроводження є: ознайомлення і добір інформаційних матеріалів, вибір засобів їх демонстрації, виготовлення матеріалів, яких недостатньо, безпосередня підготовка до занять і визначення змісту лекції.

Аудиторія, в якій проводяться заняття, повинна допомогти роз­містити усі засоби візуального супроводження з гарантією чіткої ви­димості усім студентам, а також доступності до них викладача. Проекційна апаратура розміщується в аудиторії у певних, заздалегідь розрахованих місцях, за можливістю так, щоб під час демонстрації вона не заважала студентам.

Викладач повинен враховувати особливості, які вносять засоби візуального супроводження лекцій у методику їх читання. Особлива увага звертається на поєднання мовного і наочного матеріалу. Супро­воджуючий текст вписується у загальну канву лекції і слугує для по­глиблення розумового навантаження кадрів і зв'язку ілюстрованої частини зі змістовою. Під час демонстрації фільмів і діафільмів не можна мовчати або просто читати лекцію, викликаючи роздвоєння уваги і заважаючи сприйняттю. Коментування образотворчого мате­ріалу звукового кіно або телефільму проводиться більш лаконічно, але при цьому не припиняється спілкування викладача зі слухачами. Зміст пояснень повинен відповідати змісту фільму і бути доповнен­ням, а не повторенням того, що відбувається на екрані.

Найбільш старанний відбір матеріалів і детальне продумування всіх ланок заняття може виявитись марними тратами часу, якщо кіно або телеустановка, кодоскоп або діапроектор у потрібний момент не спрацьовують. Щоб цього не трапилось, досвідчені викладачі завчасно (напередодні занять і повторно за декілька хвилин до їх початку) перевіряють готовність апаратури до роботи.

Творчий підхід до використання засобів візуального супроводжен­ня, оволодіння раціональною методикою, прагнення до свого особис­того стилю - такі найважливіші умови постановки мети викладачеві.

Візуальні засоби доцільно вводити не механічно, а психологічно - через "дію показу", коли демонстраційний матеріал одночасно є предме­том спілкування і слухачів, і лектора. Якщо ж робота з матеріалом бу­дується за принципом "ось подивіться", то такий зв'язок не виникає, "трикутник спілкування" перестає існувати.

Застосовуючи кіно на лекції, необхідно виходити з того, що де­монстрація фільму не повинна перевищувати двох частин (одна роз­рахована на 10 хвилин). Як виняток, на вступній або підсумковій лекції навчальний фільм може складатися з трьох частин. За межам цього обсягу лекція перестає бути лекцією, а фільм перестає бути засобом візуального супроводження лекції і перетворюється на показ із суто просвітньою метою.

Специфічною особливістю кіно є також відсутність зворотного зв'язку. Це зумовлює таку методичну вимогу до застосування кіно, як необхідність вступних і підсумкових слів лектора перед і після неї і відповідного коментування кадрів.

Вступне слово націлює увагу слухачів на те, що є головним у фільмі з огляду на тему, яка вивчається. Особливість кіно полягає у тому, що серед засобів візуального супроводження воно найменш підвладне лекторові. Фільм розкриває сутність питання самостійно, за допомогою заздалегідь закладеного в нього образотворчого ряду і відповідного дикторського тексту. Матеріал подається тут готовим, з усіма деталями і з усіма висновками.

Навіть тоді, коли лектор не зовсім згоден з тим, як розкрите у кінофільмі те чи інше питання, він нічого не може виправити, замінити. У таких випадках з фільму можна відібрати окремі фрагменти, які найбільше відповідають сутності проблеми. Лектору необхідно чітко продумати, у якій частині лекції буде використовуватися кінофільм. Він може бути вступом до лекції. Це має свої переваги, оскільки у перші 5-10 хвилин увага студентів, як правило, послаблена. Дія кіно відразу настроює на робочий лад, дає зорову основу для подальших логічних дій викладача. Фільм також може бути підсумком заняття. Це доцільно тоді, коли у фільмі показано практичне значення питань, викладених у лекції, або якщо він розрахований на закріплення мате­ріалу. У кінці заняття найкраще показувати найбільш яскраві кадри, оскільки увага у цей час ослаблена.

Найбільш ефективним у методичному плані є показ окремих частин фільму або фрагментів у перебігу лекції. Тоді вони є відчутним аргументом, ілюстрацією або підтвердженням тих чи інших положень теми лекції. Такий прийом дає змогу більш тісно й органічно пов'язати розповідь викладача з показом, адже лекція з показом кінофільму не повинна перетворитися у кіносеанс. Це може призвести до зниження її теоретичного рівня. Студенти повинні звикнути вважати будь-які засоби візуального супроводження лекції такою ж природною формою 58 аргументації, як і традиційна словесно-логічна форма доказів. Однак звичка ця виробляється лише у разі систематичного, а не епізодичного застосування кіно.

Методика застосування засобів статичної проекції близька до звичної для лектора методики використання традиційних засобів наочності - плакатів, карт і т. д. Однак тут є свої особливості. Перша і найважливіша методична вимога, яка ставиться до застосування засобів статичної проекції, полягає у тому, щоб наочні зображення відповідали логіці усного пояснення. Різниця між тим, що аудиторія бачить, і тим, що вона чує, недопустима.

Порядок розташування кадрів діафільму змінювати не можна. Діа­позитиви також складаються перед лекцією у певному порядку, зміню­вати який в перебігу лекції небажано. Важливо, щоб не текст лекції підпорядковувався під певні кадри, а навпаки, кадри повинні підби­ратися до змісту лекції. Саме тому зручніше використовувати діапо­зитиви (слайди), а не діафільми. Маючи перед собою діафільм, у якому зміст і розташування кадрів підпорядковане задуму його автора, ви­кладач змушений пристосовувати свої погляди і міркування чужій ло­гіці. Це заважає йому розкривати свій задум, змушує показувати кадри, які йому непотрібні, веде до нераціональних витрат часу.

Використання кодоскопів дозволить уникнути названих недоліків. З цілого комплекту лектор може відібрати лише необхідні для заняття кадри.

Для застосування діапроекції як засобу візуального супровод­ження лекцій важливо запам'ятати такі основні методичні вимоги:

- лекція із застосуванням статичної проекції потребує деяких змін у традиційній методиці, пов'язаної зі словесно-логічним викладом матеріалу;

- кадри світлової проекції не можна показувати мовчки, без ко­ментарів, у відриві від лекційного матеріалу. Наочне зображення - не просто картинка або креслення, це новий аргумент у міркуваннях ви­кладача, який органічно зливається зі словесними аргументами. І слово, і зображення є доказом певних ідей, логічного розвитку лекції. Особ­ливість діапроекції полягає у тому, що вона не перериває лекцію і не потребує ні секунди зайвого часу на "чисту" демонстрацію. Показу­ючи кадри, лектор продовжує розповідь, і лише змінює форму аргу­ментації, переходячи від словесних засобів до наочних;

- недопустимо виносити наочне зображення на кінець заняття, тобто показувати як додаток до лекції;

- оскільки студенти прагнуть переписати інформацію з екрана у свій конспект, викладач повинен дати можливість зробити це, ще раз усно повторивши екранний матеріал. Якщо ж у процесі лекції перепи­сування займає багато часу, то слід підготувати роздатковий матеріал на окремих аркушах, щоб студенти мали змогу вклеїти їх у конспект.

Викладач повинен освоїти технічний бік, володіти правилами екс­плуатації апаратури. Неполадки і зупинки у процесі демонстрації часто підривають авторитет самої ідеї використання ТЗН.

Застосування навчального телебачення у навчальній практиці здійснюється за такими напрямами:

- використання телевізійної системи проектування зображення на екран телевізора (телевізійний діаскоп);

- використання системи ефірних передач Центрального і місцевого телебачення (відкриті телевізійні системи);

- застосування телевізійних систем обмеженого радіуса дії (замкнуті або кабельні телевізійні внутрішньовузівські або внутрішньокафедральні системи);

- використання відеозаписів як автономних засобів подачі навчальної Інформації.

Перевагою телебачення є оперативність. Телевізійна система дає змогу якісно відтворювати 38 знаків по горизонталі і 21 - по вертикалі. Тому таблиця може складатися із 6 стовпчиків п'яти-шестизначних чисел при 20 рядках. Для більшості задач така місткість таблиці достатня.

Графіки краще сприймаються у зворотному контрасті на чорному фоні. Однак на практиці це справедливо тільки тоді, коли таке зобра­ження мало завантажено. Графічні матеріали виконуються тушшю, чорним або синім фломастером, чорнилами або м'яким олівцем.

На лекції з використанням телевізійних засобів візуального супроводження лекцій у розпорядженні педагога є готове зображення високої якості, яке звільняє його від малювання під час заняття. Оптимальна методика під час подання ілюстрацій полягає у тому, що після показу зображення лектор робить короткі смислові пояснення, які не потребують запису. Метою цих пояснень є зосередження уваги студентів на зображенні, зокрема на тих елементах, які необхідно перенести в конспект.

У деяких випадках викладач може спочатку дати пояснення до зображення, які студенти повинні законспектувати. Однак ця методика має свої недоліки, оскільки частина студентів відразу приступає до малювання, роздвоюючи при цьому свою увагу.

Найоптимальнішою є методика, коли після коротких коментарів викладач ніби малює разом зі студентами, усно розгортаючи зобра­ження в одномірний ряд.

Методичні прийоми застосування ТЗН

Студенти повинні знати, над чим їм доведеться працювати і в якій послідовності проходитиме заняття. Для цього використовують такі методичні прийоми:

- чітка постановка мети занять та визначення проблеми;

- попередня дидактична установка, яка збуджує інтерес до теми і готує слухачів до активного сприймання;

- проведення бесіди або обговорення після перегляду або прослуховування матеріалів;

- керування сприйманням слухачів, спрямування їхньої уваги на зміст посібників, тобто викладач повинен:

а) дати завдання зафіксувати зміст у вигляді опорного конс­пекту; записів, малюнків, креслень;

б) перед переглядом певних кадрів - націлити на запам'ято­вування окремого явища чи події.

Ефективне використання ТЗН обов'язково передбачає творчі по­шуки викладача, широку різноманітність його методичного арсеналу. Крім того, необхідно пам'ятати, що переобтяженість занять ТЗН свідчить про невміле їх використання і призводить до того, що вони перестають бути засобом активізації пізнавальної діяльності і підви­щення якості знань слухачів.

Основні засоби подання інформації

Аудиторна дошка з крейдою (біла дошка, коркова дошка).

Плакати (фліпчарт).

Роздатковий матеріал.

Проекційні пристрої.

Інші види ТЗН.

Перевага аудиторної дошки - не потребує попередньої підготов­ки, оперативність формування інформаційного джерела та перехід до іншого.

У процесі розробки статичних посібників (плакатів) доцільно дотримуватися такої послідовності:

а) визначити призначення та цілі плакатів;

б) із змісту лекції виділити інформацію, яку необхідно відобра­зити на плакаті;

в) визначити типи зображень (малюнки, фотографії, символи, таблиці, схеми, діаграми, текст, графік тощо).

Загальні вимоги до розробки плакатів

Врахувати рівень підготовки аудиторії до сприйняття інфор­мації.

Інформація важлива для розуміння теми.

Повинен бути лише один центральний смисловий елемент (концентрація уваги).

Пояснювальний текст - дуже короткий.

Плакат необхідно апробувати.

Повинен допомагати викладачу, але не замінювати його.

Поради до подання інформації на плакаті

1. Основне - зображення, а не текст.

2. Розміри зображення - достатні для сприйняття з будь-якого місця.

3. Символіка, яка сприяє прискореному сприйняттю інформації.

4. Погано сприймаються елементи зображень основної інформації в геометричних фігурах.

5. Враховування психологічних стереотипів сприйняття ін­формації.

6.Написи виконуються чорним кольором.

7. Колір у 2-5 разів підвищує ефективність сприйняття, але по­требує збільшення освітлення удвічі.

8. Контраст щодо фону, кольору: чорно-білий - 100 %; чорно-зе­лений ~ 95 %; чорно-червоний - 90 %; зелено-червоний - 40 %; зелено- синій - 19 %; чорно-сірий - 25 %; червоно-синій - 23 %.

9. Психологічне сприйняття кольорів: червоний - гарячий - не­безпека; жовтий - теплий - застереження; зелений - норма.

10.На плакатах можуть бути різні типи зображень: фотокопії, малюнки, діаграми, схеми, текст.

Таблиці подаються для кількісних даних за різними показниками; графіки - для відображення тенденцій, кількість ліній - не більше 3-х, назва - зверху; діаграми - для подання зрізів різних даних або спів­відношення частин окремих показників у цілому (кругова, секторна, стовпчики); на плакаті найкраще - стовпчикова, не більше 3-4 стовпчиків, цифрові дані - над стовпчиками; схеми відображають сутність, зв'язки, відношення об'єктів, явищ і понять у вигляді геомет­ричних фігур, символів, до яких додають пояснювальний текст.

Окремі елементи, рівні за рангом, - зверху до низу за значен­ням. Текст - для відтворення цитат, понять, визначень - не більше 5- 9 рядків з 25-30 знаками в кожному, зміст - лаконічний. Колір:

чорні букви на білому - відмінно; чорні букви на жовтому, зелені на білому - добре; сині на білому, червоні на білому - задовільно; червоні на жовтому, зелені на червоному - погано.

Кодоскоп. Вимоги до фолій (кодограм) Дидактичні властивості кодоскопа та епідіаскопа схожі з власти­востями плакатів, але тут використовуються спеціальні плівки (фолії) та спеціальні фломастери.

Фолії бувають: текстові, графічні, малюнки. При створенні фолій враховуються такі фактори: а) розмір шрифту - щоб бачити з висоти зросту; б) кольори: текст ~ синім, зеленим, чорним; червоний - дуже обережно - лише головне; в) інформації - небагато. У разі накладання фолій одна на одну - не більше 3-х. Можна друкувати на комп'ютері, копіювати на ксероксі. Цілі речення - не бажано (їх треба читати). Олівець кладеться на кодоскоп. Не можна швидко змінювати фолії. Не можна одночасно пояснювати і вмикати кодоскоп. Фолії повинні відповідати темі. Потрібно врахувати, що під час лекції слухачі дивляться на унаочнення, під час бесіди - на викладача. Результати відео

Побачити себе збоку і не боятися цього. Класифікація методів і засобів на практиці. Висновки (власні слабкі і сильні сторони). Пла­нування ведення заняття. Власна поведінка. Аналіз відеозйомок і за­няття.

МОДУЛЬ III ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ

Нові економічні і політичні відносини в державі диктують свої вимоги і підходи до підготовки нової генерації фахівців вищими навчальними закладами.

З'являються сучасні методи навчання, які допомагають підви­щити рівень теоретичних знань і професійної підготовки студентів шляхом ґрунтовного опрацювання навчального матеріалу, а також впровадження постійного поточного дієвого контролю знань.

Педагогічна інноватика - це ідеї, методи, технології, комплекс елементів, що несуть прогресивні засади; результат творчого пошуку оригінальних педагогічних проблем.

Сучасні студенти мають змогу працювати самостійно, творчо, ко­ристуючись будь-якими науковими джерелами: і вітчизняними, і за­рубіжними, широкі можливості для цього відкриваються завдяки гло­бальній системі Інтернет. Усе це вимагає створення відповідних умов для самостійної роботи. Досить ефективно і дієво може допомогти у вирішенні багатьох питань даного напряму модульна організація нав­чання, яка призначена саме для відокремлення тематичних і змістовних блоків, зручних для підготовки матеріалів та самостійного вивчення предмета.

3.1. Модульно-рейтингова система

В Україні практично завершено перехід до ступеневої системи ос­віти. Специфіка завдань, які стоять перед вищою школою, потребує прогнозування шляхів ЇЇ розвитку, формування моделі вузу майбутнього. Лише науково обґрунтована стратегія дозволить визначити тактику вирішення окремих конкретних завдань.

До таких завдань, зокрема, належить упровадження рейтингової системи оцінювання знань студентів, яка поступово набуває застосування у вищих навчальних закладах України і має на меті підвищення зацікавленості студентів у результатах навчання та об'єктивності оцінки знань з окремих предметів і фаху в цілому, посилення відповідальності викладачів за комплексність і зваженість оцінок, а також відбору найбільш талановитої та працьовитої студентської молоді для продовження навчання у магістратурі. Ця система також допоможе у боротьбі з невиправданим завищенням оцінок, посилить роль- поточного і проміжного контролю знань і належного оформлення його результатів.

Деякі елементи модульно-рейтингової системи (MPC) відомі і використовуються давно, однак посиленої уваги ця система набуває лише зараз.

Організаційні основи MPC, Беручи до уваги досвід інших вузів щодо впровадження MPC, можна рекомендувати такий організаційний підхід.

Кафедри визначають перелік дисциплін, які планується перевести на MPC, затверджують форми і методи поточного та проміжного, тобто модульного, контролю знань.

Викладачі розробляють навчальні програми та інші навчально-ме­тодичні матеріали до дисциплін, які вивчаються за MPC, обсяг кожного модуля, всі види контролю та методику і критерії оцінки навчальної роботи студентів, готують завдання для поточного та проміжного (модульного) контролю знань студентів, перевіряють їх виконання. Кожен викладач відповідно до особливостей дисципліни та навчального плану самостійно визначає схему рейтингової оцінки знань студентів і відповідає за її дотримання.

Семестрова програма навчальної дисципліни поділяється, як правило, на два-чотири модулі.

Принципи І напрями MPC оголошуються на першому занятті, а пропозиції щодо графіка проведення модульного контролю подаються до деканату протягом першого тижня занять.

Поточний та модульний контроль знань студентів організовується з використанням рейтингової системи їх оцінки. Підсумкова оцінка знань студентів повинна інтегрувати результати поточного та модуль­ного контролю, а також семестрового іспиту (заліку). Дана оцінка знань вноситься в екзаменаційну відомість та в залікові книжки.

Основні форми контролю знань студентів такі:

а) модульний:

- коротка контрольна робота (10-15 хв.);

- експрес-контроль рівня готовності;