Навчально-методичний посібник ПЕРЕДМОВА 5 страница

- перевірка виконання практичних позааудиторних завдань;

- оцінка роботи студента під час заняття (виступи, доповнення, участь у дискусії).

б) поточний бажано проводити в письмовій формі:

- контрольні роботи;

- колоквіуми (міні-іспити);

- різні форми тестування, зокрема комп'ютерне;

- курсова робота, якщо вона передбачена навчальним планом;

- написання рефератів, оглядів, розрахункових робіт.

Інші форми поточного та модульного контролю знань вводяться за рішенням кафедри.

Зведені результати поточного та модульного контролю знань з кожного модуля заносяться у відомість проміжного контролю.

Основну частку організаційного забезпечення MPC повинен ви­конувати деканат. На декана покладається загальне керівництво процесом упровадження MPC; він відповідає за дотримання діючої нормативно-правової бази, затверджує форму відомості проміжного контролю.

Оперативне управління проміжним контролем здійснює заступ­ник декана з навчальної роботи. Працівники деканату забезпечують підготовку, видачу, прийом та обробку відомостей проміжного кон­тролю, ведуть відповідну звітну документацію.

Етапи введення MPC1 На етапі формування навчальних планів та педагогічного навантаження викладачів проводиться відбір дис­циплін, вивчення яких буде здійснюватись за MPC.

Основними критеріями відбору повинні бути висока кваліфікація викладачів, належний рівень навчально-методичного комплексу дис­ципліни та можливість збільшення педагогічного навантаження. Рі­шення про впровадження модульно-рейтингової системи навчання та контролю знань приймається на засіданні кафедр, де потім звітувати­муть про підсумки роботи відповідальні викладачі.

На етапі узгодження робочої програми дисципліни з графіком навчального процесу відповідальний викладач визначає тижні, у які проводиться модульний та підводяться підсумки поточного контролю знань студентів. Інформація подається в деканат для складання роз­кладу проміжного контролю. Час для проведення проміжного контролю знань та індивідуальних консультацій визначається згідно з педаго­гічним навантаженням викладачів.

На етапі підведення підсумків кожного проміжного контролю ви­кладач встановлює індивідуальні графіки роботи та вимоги до сту­дентів, виконання яких є умовою складання наявної заборгованості.

У зв'язку з переходом до ступеневої системи освіти постає необ­хідність організації конкурсного відбору студентів-бакалаврів до магістратури та для навчання за програмою спеціаліста. Максимально об'єктивна та прозора система відбору може бути побудована на під­ставі інтегрального рейтингу студента за час його навчання в Академії.

До переваг MPC необхідно віднести:

- стимулювання активної навчальної і дослідницької, а також самостійної роботи студентів у міжсесійний період;

- зменшення стресових перевантажень студентів під час сесії; '

- демократизація стосунків "студент-викладач";

- підвищення загального рівня знань і якості засвоєння матеріалу;

- підвищення об'єктивності та обґрунтованості оцінки знань студентів.

Впровадження модульно-рейтингової системи навчання та кон­тролю знань сприятиме посиленню відповідальності студентів за нав­чання, стимулюватиме систематичну сумлінну навчальну діяльність. Суттєве підвищення ролі поточного та модульного контролю знань у навчальному процесі, надання модульним результатам відчутного значення при підсумковій оцінці знань студентів є визначальними ри­сами використання MPC.

3.2. Ділова гра

Поширеною активною формою навчання є ділові ігри. Вони ло­гічно продовжують аналіз господарських ситуацій і розв'язують (обго­ворюють) ситуаційні задачі. За своїм змістом ділова гра - це імітаційний управлінський процес, тобто процес вироблення і прийняття рішень за конкретною ситуацією в умовах поетапного уточнення необхідних для прийняття рішення факторів, аналізу інформації, що надходить у ході гри.

Ділова гра - це метод навчання вибору послідовних, оптимальних рішень в умовах, що імітують реальну господарську практику.

Основна відмінність ділової гри від інших методів полягає в тому, що в ній на матеріалі послідовно створюваних і розв'язуваних спільними зусиллями учасників гри ситуацій відтворюються моделі професійної діяльності.

Для ділової гри характерна, перш за все, типовість задач і проце­дур, що складають її суть, які регулярно повторюють у певному поєд­нанні при різних логічних значеннях.У діловій грі господарські ситуації вивчаються студентами в ди­наміці: прийняте рішення впливає на об'єкт, змінює його стан, відомі наслідки прийнятого рішення (нова ситуація) і є послідовний ланцюжок рішень. Крім того, ділова гра визначає розуміння моделі дій спеціа­ліста в даній ситуації. Беручи участь у ділових іграх, студенти набу­вають не тільки професійних, але і ділових навичок: уміння адаптува­тись у групі, розуміти цілі та інтереси інших учасників гри, приймати самостійні та групові рішення.

Темою ділової гри можуть бути розділи курсу, що потребують від аудиторії пізнання як самих економічних процесів (господарських ситуацій), так і моделей поведінки спеціалістів.

У діловій грі можуть брати участь кілька чоловік, її результатом є колективне вирішення задачі. Однак не виключається і прийняття одноосібного рішення, але воно обов'язково обговорюється і, якщо потрібно, коригується.

Алгоритм проведення ділової гри такий:

1) інформація про гру;

2)формування груп;

3) регламентація гри;

4)процес гри;

5)підведення підсумків гри.

В організації ділової гри застосовуються метод аналізу конкрет­них ситуацій і рольових ігор. Він робить її найбільш ефективним ви­дом активного навчання, але при цьому І найбільш трудомістким при розробці алгоритму ділової гри (рольовою).

Класифікація ділових ігор може проводитися на різних підставах. Так, наприклад, виділяють повні (ділові ігри охоплюють установу в цілому) І функціональні (зачіпають окремі функції, скажімо, управління персоналом), абсолютні, і конкретні, машинні (рішення, що прийма­ються обробляються на ЕОМ) і ручні (зворотний зв'язок здійснюється через викладача).

У науково-методичній літературі опрацьовані основні вимоги до ділових ігор, які повинні містити:

- конкретний об'єкт ігрового моделювання;

- моделі процесу діяльності працівників і спеціалістів підпри­ємств і організацій з опрацювання управлінських рішень;

- розподіл ролей між учасниками гри;

- різницю ролевих цілей при опрацюванні рішень;

- взаємодію учасників, що виконують ту чи іншу роль;

- наявність спільної мети в усього ігрового колективу;

- колективне опрацювання рішень учасниками гри;

- реалізація в процесі гри ланцюга рішень усіх її учасників;

- багатоваріантність рішень;

- наявність системи індивідуальних або групових методів оцінки для учасників ділової гри.

Невідповідність ділової гри вищевказаним вимогам призводять до того, що вони "не йдуть" або трансформуються в інші, більш прості фор­ми активного навчання (розігрування ролей, рольове проектування).

Розробка ділової гри - це складний творчий процес, що включає декілька етапів. Основні етапи розробки ділової гри:

1)попередній: на цьому етапі визначаються мета і призначення ділової гри; завдання, що повинні вирішуватися за її допомогою; на­вички, які мають набути студенти у перебігу проведення гри; її місце у навчальному курсі та взаємозв'язок з іншими темами (блоками тем) чи курсами;

2) розробка ідеї ділової гри (визначається коло проблемних си­туацій, що закладені в ній);

3)вибір і обґрунтування об'єкта ігрового моделювання;

4) формування інформаційної бази, необхідної для проведення гри;

5)розробка структури ділової гри, ігрового комплексу;

6)розробка технічного забезпечення, методичної документації і методики проведення гри;

7) коригування та оцінка ефективності ділової гри. Коригування проводиться в процесі гри в аудиторії. Необхідно провести її 2-3 рази, щоб ліквідувати недоліки і відпрацювати порядок проведення.

Опис або методичні рекомендації до проведення ділової гри по­винні містити:

1. Опис мети і завдань ділової гри

Характеризується місце ділової гри в курсі, її основна мета та процеси, що в ній моделюються. Описуються цикли чи блоки, що входять до складу гри. Якщо гра трансформується (з неї виводяться або вводяться нові блоки відповідно до поставленої мети) - розкриваються можливості проведення гри при певних її варіантах. Цей розділ може містити загальні рекомендації щодо проведення гри.

2. Опис предмета і об'єкта моделювання

Предметом ділової гри є діяльність її учасників. Він задається, виходячи з моделі спеціаліста, його кваліфікаційної характеристики і являє собою перелік процесів, що відтворюються в грі та потребують професійних дій. Досвід їх виконання сприяє формуванню професій­них навичок, представлених у моделі спеціаліста.

У цьому розділі дається опис об'єкта управління, необхідно також визначити характеристики, вихідні умови функціонування об'єкта. Як правило, ігровий об'єкт у грі з економічних дисциплін - це підприємство (юридична особа) чи організація, що об'єднує декілька підприємств. Порівняно з реальними об'єктами - прототипами моделі - у діловій грі допускаються: зменшення кількості підрозділів (цехів, відділів), каналів зв'язку, засобів і органів управління, скорочення кількості працюючих, номенклатури продукції. Об'єкти моделювання можуть і не мати реальних аналогів. Повнота та глибина опису об'єкта визна­чається специфікою вирішуваних у діловій грі завдань, цілями, пос­тавленими перед учасниками.

3. Опис ігрового комплексу. Завдання та інтереси учасників

Тут характеризуються ролі всіх учасників гри, інтереси і функ­ціональні обов'язки, зумовлені цією роллю. У діловій грі допускають ролі будь-якого рівня, групове виконання ролей, залучення учасників гри до організації ігрового комплексу та його експертизи; структура гравців, їх права та обов'язки, а також процедури взаємодії і спільної діяльності учасників щодо формування колективних рішень.

4. Методика проведення гри

Методика проведення гри містить виклад структури самої гри, тобто послідовний опис етапів і завдань, які в ті чи інші моменти часу повинні відпрацьовувати учасники гри. Методичні основи розробки ді­лових ігор складаються з таких головних етапів:

- визначаються цілі проведення гри і завдання, які потрібно ви­рішити. При цьому цілі повинні бути упорядковані відповідно до їх значимості;

- виконується змістовний опис модельованого процесу з виді­ленням найбільш складних, з точки зору прийняття рішення, моментів;

- визначаються джерела інформації і параметри, що описують модельований процес;

- ділова гра забезпечується необхідними схемами розрахунків;

- з'ясовується та уточнюється вплив зовнішнього середовища на модельований процес;

- уточнюється ігровий комплекс;

- визначаються методи контролю й оцінки прийняття рішень;

- розробляються методичні матеріали для проведення ділової гри;

- проводиться контрольна реалізація ділової гри.

5.Банк ситуацій-збоїв

Приводиться перелік можливих ситуацій-збоїв, їх варіанти.

6.Система стимулювання учасників гри

У цьому розділі наводиться порядок індивідуального чи групового стимулювання і застосування санкцій до учасників гри.

Предметом стимулювання може бути: скорочення нормативного часу на виконання операцій, новизна, оригінальність прийнятого рішен­ня, повнота обґрунтування, правильність розрахунків прийнятих рішень

Предметом санкцій може бути: перевищення нормативного часу на виконання операцій, помилковість рішень і розрахунків, порушення трудової дисципліни.

Система стимулювання за характером може бути як ігровою (до­даткові чи від'ємні бали), так і імітуючою (премії, заробітна плата, її підвищення, просування по службі).

7. Інструкції учасникам гри

У матеріалах з ділової гри необхідно навести детальні інструкції щодо виконання кожної посадової ролі. Спосіб опису інструкції може бути різним:

- перелік дій і їх наслідків у табличній формі;

- алгоритмічне уявлення поведінки гравців, що відповідає тех­нології професійної діяльності.

Спосіб обирається залежно від змісту і цілей гри, конкретного її етапу.

8. Методичне забезпечення

У методичне забезпечення доцільно вводити такі матеріали:

- методику підготовки проведення гри, зокрема рекомендації викладачам щодо проведення всієї гри, а також окремих етапів, опе­рацій, кроків;

- керівництво щодо застосування системи оцінок. Система оці­нок повинна забезпечити контроль якості прийнятих рішень з позицій норм і вимог професійної діяльності. При розробці цієї системи визначаються цілі оцінок, їх предмет (оцінюються діяльність, прийняті рішення, особисті якості учасників гри, успішність роботи ігрових груп), визначаються критерії оцінок;

- перелік форм бланкової та іншої документації, необхідної для виконання учасниками всіх дій у грі.

9. Інформаційне забезпечення

У цьому розділі наводиться банк статистичних і бухгалтерських даних, довідкових економічних показників, нормативів, іншої довідкової інформації. Інформація може бути подана як у вигляді узагальнених і систе­матизованих таблиць і графіків, так і первинних форм статистичної, фінансової та бухгалтерської звітності, тобто мати надлишковий ха­рактер. Учасник гри самостійно формує для себе необхідну інформа­ційну базу.

У діловій грі може бути використано й інший принцип: наяв­ність загальної інформації, необхідної для вирішення поставлених завдань, та "платної"", що надається учасникам у разі проблем при прийнятті рішень за певну кількість штрафних балів.

3.3. Ігрове проектування

Ігрове проектування - це ігрове моделювання процесу роз­в'язання складних організаційно-економічних задач, що мають різні варіанти рішень; з розподілом функцій між учасниками. Цей метод орієнтується на відпрацювання методичних рішень, планових завдань, які потребують багато часу.

Вимоги до ігрового проектування:

- наявність складної організаційно-економічної проблеми;

- неоднозначність вирішення проблеми;

- розподіл учасників на групи, кожна з яких опрацьовує свій ва­ріант вирішення проблеми;

- аналіз, захист перед аудиторією та оцінка результатів проробок.

3.4. Брейнстормінг

Брейнстормінг - це такий тип зборів, на яких невелика група лю­дей продукує ідеї. Цей метод базується на творчій силі групи і за своєю суттю близький до методу "мозкової атаки", коли через "зіт­кнення різних, часом протилежних ідей народжується істина".

Правило зборів просте: потрібно колективно знайти кілька рі­шень з якоїсь проблеми. Ні ведучий, ні учасники не повинні ніяким чином критикувати думки інших учасників. Група має висловити максимальну кількість ідей з приводу однієї проблеми. Остання по­винна бути порівняно простою, тобто такою, що не розкладається на окремі питання.

Хід брейнстормінгу

Розрізняють три фази такого роду зборів:

а) вступна, що триває приблизно 15 хвилин, за які ведучий пові­домляє метод і правила гри та чітко і ясно викладає питання, що пот­ребує вирішення;

б) вузлова - основна фаза зборів триває біля години. Це най­більш творча стадія, коли активність учасників максимальна І ідеї висловлюються вільно;

в) кінцева, коли ведучий сповіщає, що висловлені ідеї будуть до­ведені до відома спеціалістів, здатних оцінити їх реальне застосування.

Якщо в учасників зборів під впливом ефекту брейнстормінгу ви­никають ще якісь ідеї, вони можуть повідомити про них письмово протягом доби.

Для максимального успіху брейнстормінгу необхідно забезпечити такі умови:

- група повинна складатися приблизно з десяти чоловік;

- соціальний статус учасників повинен бути приблизно рівним;

- у групі повинно бути всього кілька осіб, що володіють проб­лемою, що розглядається, з метою надати певний простір уяві учас­ників. Участь осіб, які добре володіють спеціальними знаннями, у цьому випадку небажана, їх намагання осмислити висловлені ідеї від­повідно до досвіду може скувати уяву інших учасників;

- збори повинні відбуватися у комфортній і невимушеній обстановці: люди мають бути в стані "релаксації"", крісла ставляться по колу, стіл не обов'язковий;

- бажано, щоб люди знали одне одного на ім'я. Невелика картка з іменем може бути вирішенням цієї нескладної проблеми;

- керівник не повинен тиснути на групу, але повинен займати таке положення, яке дозволить йому головувати на засіданні. У його роз­порядженні повинна бути дошка;

- спостерігачі, які є, по суті, секретарями і сидять за столом, знаходяться поза групою. Вони фіксують все, що говориться, навіть те, що, на їх думку, не має ніякого значення. Вони повинні бути досить уважні і записувати навіть жарти і різні "каламбури", але не повинні фіксувати те, кому належить певне висловлювання і ні в якому випадку не брати участі в дискусії особисто. Спостерігачі-секретарі повинні розподілити між собою функції.

Брейнстормінг і творча уява

При проведенні подібних зборів потрібно виходити з того, що немає досконалих чи абсурдних ідей. Навпаки, потрібно отримати якомога більше будь-яких ідей І ні в якому разі не висловлювати ду­мок ні щодо приводу зроблених пропозицій, ні щодо їх авторів. Це саме той випадок, коли кількість важливіша за якість. Ідея, висловлена одним, може навести на думку іншого.

Під час зборів важливо, щоб керівник тримався поза дискусією. Його роль полягає лише в тому, щоб встановити форму зборів, визна­чити їх хід, надати їм відповідний напрям, враховуючи ідеї, висловлені групою.

Учасники мають можливість без перешкод виявити свої творчі здібності.

Крім того, заборона переривати іншого, що диктується правилами гри, дає можливість навчитися вмінню слухати партнерів.

Результат: ідеї, висловлені учасниками, реєструються спостері- гачами-секретарями. Зібрані таким чином думки передаються спеціа­лістам, що займаються цією проблемою, для відбору найбільш цінних ідей. Як правило, вони становлять 10 відсотків від висловлених. Учас­ники до складу журі не включаються.

3.5. Кейс-стаді

Кейс-стаді - це навчання слухачів за допомогою кейсів. Кейс - опис ситуації, а саме: історії створення, організаційного становлення установи, (організації, фірми), її розвитку і результатів діяльності.

Метод кейсів був розроблений ще у 20-х роках у Гарвардському університеті (СІЛА). Сьогодні існують дві класичні школи кейс-стаді - гарвардська і манчестерська (відповідно: американська і західноєвро­пейська), їх принципова відмінність полягає в тому, що американські кейси великі за обсягом (20-25 сторінок тексту плюс 8-10 сторінок ілюстрацій). У Західній Європі у навчальних процесах застосовуються кейси, які за обсягом в 1,5-2 рази коротші. Крім того, гарвардські кейси пропонують слухачам пошук єдиного правильного рішення. У манчестерських кейсах пошук рішень багатоваріантний. Тут не по­винно бути єдиного правильного рішення. Слухачі обґрунтовують свою позицію і, спираючись на теорію і практику, захищають її. Основною метою кейс-стаді є набуття навичок роботи в конкретній ситуації, мобілізації всіх отриманих знань для вироблення практичної рекомендації щодо вирішення тієї чи іншої проблеми, яка міститься в ситуаційній задачі.

На шляху до цієї мети студенти оволодівають навичками логіч­ного осмислювання проблеми, розвивають управлінське мислення, тре­нують інтуїцію, удосконалюють уміння дискутувати і відстоювати свої погляди.

Найбільш поширена структура кейсу складається з таких розділів:

1. Історія формування і функціонування організації.

2.Обґрунтування необхідності змін (у структурі, ресурсах, про­цесах управління).

3. Джерела змін.

4.Методи змін,

5. Результати змін.

6.Завдання за кейсом.

Кейс має свою назву, відображаючи фабулу, основну версію змін. Він повинен легко запам'ятовуватись, бути коротким, цікавим, за­хоплюючим, мати свій сюжет і діючих осіб, а також навчальні цілі і завдання.

Пишуться кейси, як правило, з використанням реального фак­тичного матеріалу, рідше вони є результатом вимислу. Основними джерелами при складанні кейсів є: історія установи; архівні мате­ріали; матеріали з газет, журналів; звіти підприємств; доповіді, виступи керівників.

Окремо від матеріалів, які роздаються слухачам, готуються ре­комендації для викладача. У них подається думка автора кейсу про його корисність і ефективність для тієї чи іншої аудиторії слухачів; пропозиції щодо методів використання, зразок схеми відповідей на завдання; додаткова інформація, яку викладач на свій розсуд може дати слухачам.

Велике значення має методика викладання в режимі кейс-стаді. Наприклад, у Манчестерській школі бізнесу організація проведення кейс-стаді здійснюється таким чином. За день до заняття, кейс розда­ється слухачам, які знайомляться з ним індивідуально. На другий день навчальну групу розбивають на підгрупи по 4-5 осіб у кожній. Протягом 1,5-2 годин у підгрупах, які знаходяться у різних аудиторіях, обговорюється кейс і колективно вирішуються його завдання. Після цього група збирається знову у повному складі і починається дискусія. Від кожної групи виступають слухачі й аргументують позицію. Кожна група обговорює не тільки свою думку, але і своїх колег. Викладач координує хід обговорення, спрямовуючи його на вирішення поставленої навчальної мети. Він діє коректно, не нав'язуючи свої підходи.

Американська школа організації навчання за кейсами в цьому плані відрізняється від західноєвропейської. Викладач, наприклад, у США, Канаді діє напористо, активно, веде слухача до пошуку єдино правильного рішення.

Важливість кейсів полягає в тому, що працюють усі слухачі. У кін­ці обговорення викладач дає оцінку кожній групі і кожному слухачеві.

Кейс є ефективною перевіркою знань слухачів з теорії, синтезу теорії з практикою. Тому напередодні обговорення кейсу на лекціях необхідно давати блок проблем, які знайдуть відображення у ньому.

3.6. Круглий стіл

Дуже часто в навчальних процесах застосовують таку активну форму занять, як "круглі столи". "Круглий стіл" проводиться з метою:

- комплексного обговорення сучасних актуальних проблем курсу;

- розгляду дискусійних питань з курсу;

- осмислення та узагальнення вітчизняного і зарубіжного досві­ду з курсу.

"Круглий стіл" характеризується винесенням на обговорення ши­роких теоретико-практичних тем, а також активністю студентів як у постановці питань, так і в спільному обговоренні з викладачами.

Тема "круглого столу" визначається на початку читання модулю з тим, щоб усі учасники заняття мали можливість до нього підготуватися.

Від теми "круглого столу" залежить склад запрошених на заняття спеціалістів. Як правило, запрошуються вчені, практичні працівники. Участь спеціалістів високої кваліфікації, досвідчених практиків підні­має рівень цієї форми занять. У відкритому діалозі розкриваються пи­тання, винесені на обговорення.

Для конструктивного обговорення теми викладач, відповідаль­ний за проведення "круглого столу", визначає вузлові проблеми, готує і проводить методичну нараду, в ході якої обговорюється проект дис­кусії і визначається методика проведення "круглого столу". Доцільно провести консультацію для студентів, на якій порекомендувати їм відповідну літературу з теми.

Для ведення "круглого столу" з числа його учасників - слухачів чи практиків - визначається ведучий, який повинен володіти навичками і досвідом проведення дискусії, вміти управляти аудиторією, відчувати її настрої і відповідно коригувати обговорення питань.

Робота "круглого столу" починається вступним словом ведучого. Він коротко визначає завдання і тематичні питання, що виносяться на обговорення, робить акценти на актуальних моментах. Ведучий пред­ставляє студентам учасників "круглого столу".

Предметом турботи організаторів "круглого столу" повинно бути досягнення глибокого і всебічного обговорення поставленої проблеми. При цьому зовсім не потрібно це заняття перетворювати на монологи запрошених спеціалістів. Воно повинно мати форму динамічної і ціка­вої бесіди. Використовуючи різні прийоми - від передачі мікрофона або постановки питання - ведучий не повинен давати можливості учасникам захоплюватись і затягувати час повідомлення. Важливим завданням круглого столу є залучення до обговорення всіх слухачів.

Під час проведення "круглого столу" корисними є також короткі виступи учасників, що виражають підтримку або незгоду з тією чи іншою позицією, запитання в усній чи письмовій формах, репліки. Ведучий шляхом переконливої аргументації, порівняння, співставлення фактів повинен підводити учасників "круглого столу" до правильних висновків.

Далі ведучий відповідає на запитання. Відповіді повинні бути умотивовані, аргументовані, правдиві, з урахуванням ступеня розробки тієї чи іншої проблеми. Важливо відповісти на всі запитання. Якщо на окремі запитання ведучий не може дати відповіді, потрібно про це відверто сказати аудиторії.

Завершується "круглий стіл" коротким висновком ведучого. Він дає загальну оцінку роботи учасників в обговоренні проблем, робить зау­важення, дає рекомендації для подальшої практичної роботи слухачів.

МОДУЛЬ IV

ОРГАНІЗАЦІЯ КОНТРОЛЮ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ НАВЧАННЯ

Контрольні заходи є необхідним елементом зворотного зв'язку у процесі навчання. Контроль не відміняє і не заміняє будь-яких методів навчання, а лише допомагає виявити досягнення та недоліки. Стосовно процесу підготовки фахівців контроль - це виявлення, вимірювання, оцінка знань, умінь та навичок, тобто взаємопов'язана діяльність ви­кладача і студента.

Основними аспектами контрольно-оціночної діяльності є пред­мет, суб'єкту об'єкту характер, та підстави, на яких оцінюються знання.

Предмет педагогічного контролю у вищому навчальному закладі - це оцінка результатів навчального процесу даного вузу. Існує три ос­новні функції цього процесу:

- освіта, яка полягає у формуванні системи знань;

- навчання, спрямоване на формування системи вмінь і навичок;

- виховання, спрямоване на формування життєвих установок осо­бистості.

Таким чином, основним предметом оцінки результатів освіти є знання; результатів навчання - вміння, навички; результатів виховання - світогляд, інтереси, мотиви, потреби особистості.

Суб'єкт оцінки - викладач або комісія.

Об'єкт контролю у вузі - педагогічний процес підготовки фахівців із вищою освітою.

4.1. Методи контролю

У навчальному процесі залежно від часу навчання використову­ються такі види контролю: поточний, рубіжний, підсумковий, контроль залишкових знань.

Поточний контроль здійснюється під час лекцій, проведення практичних, лабораторних і семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студентів до виконання конкретної роботи. Ос­новне завдання поточного контролю - забезпечення зворотного зв'язку між викладачами та студентами у процесі навчання, інформація, одержана при поточному контролі, використовується як викладачем - для коригування методів і засобів навчання, так і студентами - для планування самостійної роботи.

Поточний контроль може проводитися у формі усного опитування або письмового експрес-контролю (літучки) на лекціях та практичних заняттях; колоквіумів - на лабораторних роботах, оцінки виступів студентів на семінарських заняттях.

Форми проведення поточного контролю та система оцінки рівня знань визначаються відповідною кафедрою.

Результати поточного контролю враховуються викладачем при виставленні підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Рубіжний контроль - це контроль знань студентів після вивчення логічно завершеної частини навчальної програми дисципліни. Рубіжний контроль може проводитися у формі контрольної роботи, тестування, розрахункового або розрахунково-графічного завдання тощо.

Підсумковий контроль здійснюється з метою оцінки результатів навчання студентів на певному освітньо-кваліфікаційному рівні або на окремих його завершених етапах.

Семестровий контроль

Семестровий контроль проводиться у вигляді семестрового іс­питу, диференційованого заліку або заліку з конкретної дисципліни в обсязі навчального матеріалу, визначеного робочою програмою, і в терміни, встановлені навчальним планом. Вид семестрового контролю з конкретної навчальної дисципліни визначається робочим навчаль­ним планом.

Залік (диференційований залік) - це форма підсумкового кон­тролю, яка полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матері­алу з дисципліни на підставі тестування, поточного опитування та ре­зультатів виконання певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях протягом семестру. Семестровий залік пла­нується за відсутністю іспиту і не передбачає обов'язкову присутність студентів. Неприпустима практика перетворювання заліку в екзамен.

Перелік іспитів та заліків семестрового контролю визначається робочим навчальним планом зі спеціальності. Семестрові іспити складаються студентами у період екзаменаційних сесій, передбачених графіком навчального процесу. Кількість іспитів з обов'язкових та вибіркових дисциплін у кожній сесії не повинна перевищувати 5 (при триместровій - 3).

Іспити проводяться відповідно до розкладу, який доводиться до викладачів і студентів не пізніше, ніж за місяць до початку сесії.