Психолого-педагогічні основи навчального процесу

Система навчання у вищій школі - це багатогранний процес, який складається з цілого ряду взаємопов'язаних елементів. Серед них важливе місце посідають уміння правильно визначити мотиви навчання, спланувати заняття, а також педагогічна майстерність.

5.1. Організація роботи викладача

Кожен викладач, якщо він дійсно майстер своєї справи, володіє методикою викладання. Однак він повинен ще й методично забезпе­чити та підготувати роботу студента, який є співучасником, партне­ром, колегою у процесі навчання.

Мотивація навчання

Одним із суттєвих моментів організації роботи викладача є виз­начення мотивації, тобто розуміння, що керує студентом під час вив­чення навчального матеріалу.

Мотивація - це неоднорідне явище. Вона складається з мотивів:

1. Мотив впоратись з чимось. Студент чимось незадоволений, має проблеми й очікує від заняття їх вирішення (внутрішня мотивація).

2. Мотив статусу і престижу. За допомогою заняття студент хоче завоювати більший авторитет, бути кращим за інших, отримати добрі оцінки (зовнішні мотиви).

3. Мотив, пов'язаний з роботою. Студент мріє отримати кращу посаду, більш цікаву роботу або підготуватися до зміни професії (якщо вона в нього є).

4. Освітній мотив. Студенту подобається вчитися, він хоче розширити свій світогляд, матеріал цікавить студента (внутрішня мотивація).

5. Мотив контакту. Студент хоче познайомитися з іншими людьми, зі схожою роботою, обмінятися досвідом.

6. Мотиви вільного часу. Студенти хочуть мати вільний час або зекономити його.

7. Мотив фінансових переваг. Студент хоче отримати більшу стипендію (зовнішній мотив).

Можливості посилення мотивації:

Змістовна мотивація - відповідність теми практиці та життєвому (робочому) повсякденню.

Що робити:

- залучайте студентів до вибору теми (але заняття повинне бути логічно послідовним, зрозумілим);

- звільніться від несуттєвого матеріалу, звертайте увагу тільки на найбільш важливий і цікавий;

- поясніть мету заняття та підкресліть її важливість для кожного із слухачів;

- обґрунтуйте ваш метод, поясніть студентам, що ви маєте зро­бити і чому;

- залишайте достатньо часу для обміну думками між студентами.

Дидактично-методична мотивація більш цікава за рахунок ме­тодів та допоміжних засобів, наприклад:

- привабливих допоміжних засобів (уривків фільмів, кодограм, навчальних комп'ютерних програм тощо);

- прикладів та спільного вирішення проблем;

- методів, які спонукають слухачів до активної участі та до взяття на себе відповідальності;

- структурування та унаочнення.

Мотивація через поведінку викладача або через хороший клімат:

- підтримка зацікавленості студентів;

- допомога в уникненні недостатньої мотивації.

Найбільш загальними причинами невдалого викладання є такі:

- викладач не ставить чітких завдань;

- лектор намагається викласти занадто багато матеріалу, не виз­начивши основні питання теми;

- одноманітність форм і методів навчання;

- низька підготовка викладача;

- недостатня мотивація.

Найпоширеніші причини недостатньої мотивації:

1) навчання не з власного бажання;

2) неправильний вибір фаху;

3)не відчуває важливості матеріалу;

4)різні відволікання;

5)недовантаження або перевантаження;

6)втома, відсутність концентрації;

7)страх та побоювання.

Що робити?

1. Недоброзичливі студенти;

- пояснення всім студентам значення навчального матеріалу;

- вибір мотивуючого вступу;

- орієнтація на практику з початку занять;

- орієнтація на студентів та ситуацію, у якій вони знаходяться;

- залучення їх досвіду;

- спільний аналіз проблем;

- розкриття можливостей подолання проблем.

2. Відволікання. Причини відволікання - різноманітні. Єдиний ме­тод правильної поведінки з ними - позбутися причини відволікання, а якщо це неможливо - знайти спосіб зацікавити роботою на занятті.

3.Недо- або перевантаження - допомогти можуть тільки: -диференційовані завдання, вправи і т. д.;

- заняття, на яких практикується багато роботи в групах;

- обговорення проблеми з усіма, в окремій групі або з окремим слухачем.

Засоби уникнення перевантаження на занятті:

- обмежувати обсяг матеріалу;

- залишати достатньо часу для занять темою;

- планувати час для вправ;

- стиль викладання та мову пристосувати до студентів;

- розділяти матеріал на підрозділи;

- структурувати та унаочнювати матеріал;

- часто давати студентам самостійно опрацьовувати матеріал;

- регулярно передбачати перерви.

4. Втома та відсутня концентрація. їх можна уникнути:

- вибором більш цікавих і доступних тем;

- вдалим вибором форм, методів та засобів навчання;

- проведенням бесіди.

5. Страх та побоювання заважають успіху. Типові побоювання:

1. "Чи впораюся я з цим взагалі?"

2."Чи не занадто важко це для мене?"

3. "Чи не бракує в мене попередніх знань?"

4. "Чи не будуть з мене сміятися або докоряти друзі (батьки, викладач)?"

5. "Що подумають про мене інші?"

6. "Чи не "дурніший" я за інших?"

Досвідчений викладач завжди шукає засоби переконання сту­дента у можливості досягнення мети, виховує в ньому впевне­ність у собі та самоповагу.

Мотивація в групі

1. Похвальне слово

2. Соціальна мотивація (мотиви статусу і престижу в групі).

3. Звернення до особистого - найкраща мотивація.

4.Запобігання помилок.

5.Мотивація обіцянкою певних переваг:

- звернення до престижності, честолюбства;

- звернення до працелюбства (можливість підвищення продук­тивності праці, зменшення затрат часу на виконання завдання).

6. Мотивація за допомогою засобу переходу від емоційного до ра­ціонального: використання відомих знань, наочних засобів тощо.

7. Використання цитат видатних людей.

8. Участь у занятті (використання активних методів роботи).

9. Навчальний матеріал.

10. Мотивація в інших сферах життя.

11. Наведення конкретного прикладу.

12. Актуальність.

Планування занять

Для систематичного, логічного та ефективного досягнення мети на занятті необхідно його спланувати, тобто визначити необхідний поря­док роботи.

План заняття повинен стати логічним завершенням підготовки ви­кладача до заняття. Для цього бажано скористатися навчально-мето­дичною картою заняття (Додаток 4).

Етапами планування є:

- розподіл навчального матеріалу за періодами навчального року;

- створення системи занять;

- підготовка викладача до заняття.

- ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ ВИКЛАДАЧА ДО ЗАНЯТТЯ

Етапи підготовки викладача до заняття

Зміст	Дії викладача
З'ясування програмного зав­дання заняття і його місця в дидактичній системі курсу	Уважно прочитати розділ програми, а та­кож за необхідності пояснювальну запис­ку до програми
Вибір та вивчення літератури з теми заняття	Вивчити матеріал відповідного розділу
З'ясування та аналіз рівня роз­витку і попередньої підго­товки студентів (аналіз складу групи)	Уявити колектив студентів, з якими дове­деться працювати, проаналізувати їх: • навички до навчання, здатність запам'я­товувати; • досвід; •відповідальність, інтерес, бажання; • практичне застосування матеріалу
Визначення мотивації навчання	Вибрати мотиви для навчання
Конкретизація навчальної та ви­ховної мети заняття	Сформулювати мету заняття
Вибрати організаційні форми (тип) заняття, його структуру	Продумати структуру заняття, зафіксува­ти її в плані, конспекті
Вибрати (розробити) завдання для вправ на уроці, для самос­тійної роботи та контролю	Продумати за допомогою свого конс­пекту: • вправи; • проблемні ситуації; «самостійну роботу на занятті та вдома; • питання для контролю
Вибір та підготовка засобів нав­чання	Продумати, які засоби найбільш опти­мально використати для проведення даного заняття
Розробка і написання плану заняття	Визначити структуру заняття, оптимальність: • вибору структури заняття; • методів та прийомів навчання; • контролю; самостійної роботи тощо
Безпосередня підготовка до заняття	• ретельне вивчення конспекту; • повторення для себе вузлових елементів плану; • перевірка наявності та готовності засобів навчання; • запитати себе: "Чи готовий я до заняття?"

.

5.2. Методика аналізу навчальних занять у вузі

Для удосконалення педагогічної майстерності викладач повинен уміти правильно й детально проаналізувати будь-яке заняття. Особли­во важливим це є для молодих викладачів, які таким чином набувають досвіду викладання предметів і педагогічного досвіду взагалі. Полег­шити роботу над аналізом допоможуть подані нижче поради та схеми.

Схема комплексного аналізу заняття

1. Дата, група.

2.Кількість студентів (загальна, відсутніх, присутніх).

3.Підготовка аудиторії до заняття (порядок, дошка, ТЗН).

4.Навчальна програма - робочий план (відповідність)

5. Зв'язки: між темами, міжпредметні.

6.Організація на початку і в кінці заняття.

7.Підготовка студентів до заняття (витрачений час).

8. Повідомлення теми і мети заняття.

9. Відповідність структури заняття його типу.

10. Логічна послідовність між елементами заняття.

11. Раціональність розподілу часу на кожний елемент заняття.

12. Методи перевірки знань.

13. Чіткість формування питань.

14. Об'єктивність і мотивування оцінок.

15. Методи заохочення.

16. Якість виявлених знань.

17. Зв'язок теорії з практикою.

18. Професійна спрямованість у формуванні спеціалістів для дер­жавної податкової служби України.

19. Науковість.

20. Доступність.

21. Ефективність використаних методів І прийомів подання ма­теріалу.

Загальні відомості про заняття

1. Дата, група, прізвище, ім'я, по батькові викладача, скільки всьо­го студентів, скільки відсутніх.

2.Обстановка й обладнання аудиторії: порядок, чистота, чи під­готовлена дошка, наочність, ТЗН.

3.Чи вчасно почалось і закінчилось заняття.

4. Тема уроку. Мета заняття (як визначає викладач мету заняття).

5.Мета відвідування заняття.

6. Місце даного заняття у системі за темою або за курсом у цілому

7. Порівняти навчальну програму з даного предмета з робочим планом. Дізнатися, скільки годин виділяється на тему, щоб визначити правильність розподіленого матеріалу.

Зв'язок даного заняття з попереднім, як він здійснюється.

Тип і структура заняття

Чи відповідає структура заняття обраному типу та її доцільність з погляду досліджуваної теми в цілому. Послідовність окремих частин заняття (логічна, нелогічна). Забезпечення цілісності й закінченості заняття (підведення підсумку).

Зміст заняття

Відповідність програмі й сучасному рівню науки. Зв'язок із су­часністю. Чи достатньо використовується матеріал у виховних цілях, міжпредметні зв'язки.

Методи і прийоми навчання на занятті

1. Чи відповідають методичні прийоми змісту, типу, меті заняття.

2. Здійснення дидактичних принципів: свідомості, активності, на­очності, доступності знань. Як використовується наочність і ТЗН. Орга­нізація самостійної роботи студентів на занятті (вид, місце, методика).

3.Як розвиваються розумові здібності студентів, як активізується пізнавальна діяльність: створення проблемних ситуацій, постановка пізнавальних завдань тощо. Прийоми забезпечення зворотного зв'язку.

4. Прищеплення студентам умінь і навичок самоосвіти (робота з книгою, посібниками, додатковою літературою).

5. Оцінка знань студентів. Якість знань. Домашнє завдання: коли давалося, обсяг, підготовка до його виконання.

6.Наскільки, якими методами були залучені студенти до актив­ної розумової діяльності. Мотивація.

Поведінка викладача

1. Уміння володіти аудиторією та організувати її для роботи. Стиль і тон у роботі (бадьорість, жвавість і т. д.).

2. Урахування індивідуальних особливостей студентів. Педаго­гічний такт. Культура мови. Спостережливість.

Організація заняття

1. Наявність плану заняття і ступінь його реалізації.

2. Забезпечення заняття наочністю, ТЗН, навчальними посібни­ками, спеціальним обладнанням; ефективність їх використання,

3.Виконання основних психологічних і гігієнічних вимог до за­няття. Дотримання правил охорони праці й техніки безпеки.

4.Раціональне використання часу.

5.Оптимальний зв'язок фронтальної, групової та індивідуальної форм роботи на занятті.

6.Наявність і оперативність зворотного зв'язку.

7. Стан навчальної документації.

8. Знання предмета викладачем і рівень його педагогічної май­стерності.

9. Якість мови викладача (інтенсивність, образність, емоцій­ність, загальна і специфічна грамотність, чітка дикція, оптимальність темпу тощо.).

10. Педагогічна культура, такт і зовнішній вигляд викладача.

Навчання на занятті

1. Ступінь досягнення основної дидактичної мети заняття.

2. Ступінь реалізації принципу науковості, глибини засвоєння.

3. Зв'язок навчання з практикою, з обраною спеціальністю фа­хівця ДПС України.

4. Проблемність у навчанні.

5. Доступність навчання. Реалізація диференційованого підходу.

6.Реалізація принципу систематичності в навчанні.

7. Оптимальне використання методів навчання. їх відповідність змісту освіти на занятті, його меті, а також віку та розвитку студентів.

8. Ефективність використання контролю за знаннями, навичками і вміннями та рівень вимог, на якому проводиться їх оцінка.

9. Оптимальність домашнього завдання.

Виховання на занятті

1. Ступінь досягнення виховної мети на занятті.

2. Реалізація мІжпредметних зв'язків.

3. Розвиток суспільної активності.

4. Використання можливостей для профорієнтації, економічного, юридичного і трудового виховання.

5. Виховання моральних стосунків між студентами.

6.Рівень естетичного впливу заняття на студентів.

7. Формування культури розумової праці.

8. Виховне значення позиції викладача стосовно студентів (заці­кавлена, байдужа). Стиль їх взаємостосунків (авторитарний, лібераль­ний, байдужий).

9.Виховне значення особи викладача в цілому.

Діяльність студентів

1. Ступінь досягнення мети заняття.

2.Ступінь засвоєння студентами знань, формування вмінь і нави­чок, передбачених програмними вимогами при вивченні даної теми.

3. Рівень результативності та ефективності навчальної діяльності.

4.Творча активність студентів, наявність інтересу до занять і до предмета в цілому.

5. Наявність навичок самостійної роботи. Уміння працювати з допоміжними джерелами (навчальною, довідковою, художньою літе­ратурою).

6.Уміння виділяти головне, суттєве.

7.Уміння планувати, аналізувати й оцінювати ефективність своєї діяльності та діяльності своїх товаришів.

8. Уміння узагальнювати і систематизувати.

9.Розвиток письмових, графічних і спеціальних умінь і навичок студентів.

10. Оптимальність темпу навчальної діяльності.

11. Організованість і дисциплінованість студентів на занятті.

Результати заняття

Досягнення мети. Виконання плану. Обсяг і якість знань. Виховне й освітнє значення заняття. Що є найбільш цікавим у проведенні цього заняття. Що можна запозичити для впровадження в практику іншим викладачам. Над чим потрібно працювати викладачеві.

Пропозиції

Порадити, як уникнути негативних сторін (рекомендувати літе­ратуру, відвідування занять інших викладачів) (Додатки 2-3)

 

5.3. Педагогічна майстерність

Педагогічна майстерність - це комплекс властивостей викла­дача, який забезпечує високий рівень самоорганізації в професійній діяльності. Такими властивостями є:

- гуманістична спрямованість;

- педагогічні здібності;

- професійні здібності;

- педагогічна техніка.

1. Гуманістична спрямованість дозволяє правильно побудува­ти педагогічний процес і є досить багатогранною. Викладач може мати різні ціннісні орієнтації, а саме:

- на себе (самоствердження) - весь час намагається показати себе знаючим, вимогливим, найчастіше це буває з викладачами-початків- цями;

- на засоби викладання - думає про те, як подати матеріал, а не про мету;

- на студентів - слідкує за їх діями, забуваючи про мету:

- на мету - саме ця спрямованість і є гуманістичною стратегією педагога, коли він використовує засоби навчання і виховання для вдосконалення студента як об'єкта діяльності.

В основі діяльності справжнього педагога лежать два аспекти: за­хоплення предметом та потреба у спілкуванні з молоддю.

2. Педагогічні здібності вказують на особливості психологічних процесів, що сприяють педагогічній діяльності.

Можна виділити 6 провідних властивостей особистості, здатної до педагогічної діяльності:

- комунікативність - прихильність до людей, доброзичливість, товариськість, уміння спілкуватися;

- перфективні здібності - професійна проникливість та інтуїція;

- динамізм - здатність до вольової дії та логічного переконання;

- емоційна стійкість - здатність володіти собою, оптимістичне прогнозування (викладач не має права сказати: "Мені ніколи");

~ креативність - здатність до творчості.

3. Професійні знання - фундаментальна основа педагогічної май­стерності. Знання викладача мають два види:

- рівень спеціальних, спрямованих на предмет знань, умінь та навичок;

- знання закономірностей, форм і методів навчання та самонав­чання, виховання та самовиховання, тобто спрямовані на студента.

Важливою особливістю педагогічного знання є:

комплексність - уміння викладача систематизувати науки, що вивчаються, педагогічні ситуації, осмислювати психологічну сутність явищ, вибору способів взаємодії зі студентами для досягнення педа­гогічної мети;

особистісна забарвленість - майстер-педагог не просто передає знання, отримані з книг, але й викладає їх як свій погляд на світ;

формування професійних знань одночасно на всіх рівнях: ме­тодологічному, теоретичному, методичному, технологічному.

4. Педагогічна техніка - це форма організації поведінки викла­дача. Педагогічна техніка містить дві групи вмінь:

- уміння керувати собою, тобто володіння своїм тілом, емоцій­ним станом, технікою мови;

- уміння взаємодіяти в процесі вирішення педагогічних завдань: дидактичні та організаційні вміння, володіння технікою контактної вза­ємодії тощо.

Критеріями майстерності педагога є:

- доцільність спрямованості;

- продуктивність за результатом - рівнем знань, вихованістю;

- оптимальність у виборі засобів, творчість у процесі діяльності.

5.4. Педагогічний такт

Про все, що входить у поняття "педагогічний такт", розповісти неможливо. Це найхарактерніша професійна ознака викладача. У кожній професії є щось особливе, що відрізняє її від інших професій. Виявля­тися воно може в мові, думці, навіть у зовнішньому вигляді людини. У викладача найвиразніше це виявляється у педагогічному такті. Пе­дагогічний такт для викладача - все одно, що голос для співака чи слух для музиканта. І це закономірно. Без піднесення педагогічної май­стерності не можна впоратися з тими великими завданнями, які сто­ять перед нашим навчальним закладом.

Педагог - це не тільки людина, яка багато знає. Педагог повинен уміти передавати свої знання, надавати їм такої форми, щоб вони бу- ли цікаві, зрозумілі і доступні студентам. Педагогічна майстерність - це не тільки вимоги і всебічна загальна та методична освіченість ви­кладача, а й уміння домагатися, щоб кожне його слово дійшло до сту­дента, було повністю ним сприйняте та засвоєне. Моральні перекона­ння, інтереси, смаки не можна формувати примусово. Щоб студенти любили та поважали свого викладача, йому необхідно вміти встанов­лювати контакт з ними не тільки на заняттях, але й поза ними; це і є однією з ланок педагогічного такту. Найчастіше студенти зневажають грубих, нетактовних викладачів, які своїм виглядом і кожним своїм зауваженням намагаються показати їм свою зверхність, свої права І свою владу. Так викладачі упиваються своєю владою. На заняттях вони змушують сидіти так, щоб було чути, як муха пролетить: це здається їм найпереконливішим доказом їх високої педагогічної майстерності.

Грубість і нетактовність у взаєминах зі студентами досить харак­терна для деяких викладачів. Грубість і педагогічна майстерність - по­няття несумісні. Нетактовний викладач може добре викласти програ­мовий матеріал, але оволодіти думками й почуттями студентів він не зможе. Для цього потрібен педагогічний такт. Нетактовність у стосун­ках зі студентами завдає великої шкоди самому процесу навчання.

Що ж таке педагогічний такт взагалі? Саме слово "такт" (від ла­тинського tactus) вживається в значенні "дотик", "відчуття", "форма людських взаємовідносин".

Такт - неодмінна умова співіснування між людьми, успішного спілкування між ними. Для тактовної людини характерне бажання в усьому діяти так, щоб принести найбільше добра й радості іншим.лю- дям. Як говорив Макаренко A.C., тактовна людина делікатна у вза­ємовідносинах з іншими людьми, обережна, уважна. Вона намагається так вести себе в колективі, щоб ні недоречним словам, ні легковажним вчинком нікого не образити, нікому не зіпсувати настрій.

Нетактовний викладач, як і нетактовна людина взагалі, нічим не приваблює інших. А нерідко нетактовні люди бувають просто не­стерпними. У колективі через таких людей виникають конфлікти, ство­рюється зайве напруження, нервозність.

Повага до студентів, дбайливе ставлення до їх людської гідності лежить в основі педагогічного такту. Нерідко бувають такі випадки, коли, підвищивши голос на сту­дента, викладач може почути у відповідь: "Прошу на мене не кричати" - "А чому ви на мене кричите!". Трапляється, що викладач не може дати відповіді на якесь запитання і замість того, щоб визнати це, остаточно втрачає самовладання і починає кричати: "Ти не доріс, щоб указувати мені. У тебе молоко на губах не висохло". Особливо гостро реагують викладачі на зауваження студентів.

Звичайно, неприємно почути докір від студента за свою нетак­товність. Потрібно розумно, гідно відступити. Викладач, який уміє визнати свою помилку, користується набагато більшим довір'ям, по­вагою і авторитетом серед студентів.

Визначень поняття педагогічного такту існує багато. Єдиного за­гальновизнаного визначення, на жаль, немає. Одні вважають, що пе­дагогічний такт - це природна здатність викладача впливати на сту­дентів; інші - що це складова частина загальної культури поведінки викладача; ще Інші - що це досконале знання свого предмета та мето­дики його викладання. Певна доля істини є в кожному з цих підходів до поняття педагогічного такту. Педагогічний такт, безумовно, нероз­ривно пов'язаний з усіма іншими якостями викладача, однак має і свою специфіку. Він правильно визначається як почуття (доречності, доцільності, міри та ін.). Найчастіше педагогічний такт трактується як дотримання розумної міри в усій навчально-виховній роботі зі сту­дентами. Втрачається міра - втрачається І педагогічний такт. Гнучкий розум, розсудливість, поміркованість, урівноваженість - обов'язкові якості педагога. У вихованні треба триматися "середини". Як підкрес­лював А.Макаренко: "За що б ми не вхопилися у справі виховання, ми завжди прийдемо до цього питання, до питання міри, а якщо точ­ніше, - до середини". Він вважав, що "ця золота середина, певна гар­монія в розподілі строгості й ласки повинна бути завжди..., навіть любов повинна мати міру". На це ж у різні часи вказувало багато видатних педагогів минулого. Наприклад, Руссо, зазначаючи, що є надмірним у строгості й поблажливості, вимагав однаково уникати надмірностей.

Педагогічний такт у широкому розумінні - це спеціальне профе­сійне вміння викладача, за допомогою якого він у кожному конкрет­ному випадку застосовує найефективніший у даних обставинах засіб виховного впливу.

Що потрібно для того, щоб володіти педагогічним тактом?

Педагогічний такт як форма взаємин зі студентами визначається багатьма аспектами особистості викладача, ідейними переконаннями, культурою поведінки, загальною і спеціальною освітою, комплексом відповідних умінь і навичок. У різних викладачів він може мати різні форми і прояви. Це залежить від вікових особливостей педагога, особливостей його темпераменту, характеру, уподобань тощо. Але, незважаючи на це, можна виділити і назвати окремі психологічні та педагогічні умови, які сприяють розвиткові педагогічного такту в кожного викладача, незалежно від його індивідуальних особливостей.

Серед таких умов можна виділити: вміння спостерігати за сту­дентами, уважність до них, довір'я, справедливість, витримку.

Коротко розглянемо кожну з цих умов.

Спостережливість є однією з найважливіших професійних якостей педагога. Спостережливий педагог може глибоко заглянути у внутрішній світ своїх вихованців, зрозуміти душевний стан, виділити індивідуальні особливості. Це дає можливість підібрати ключ до серця студентів, передати їм свої почуття і помисли.

Уважність. Як відомо, студенти дуже чутливі до того, як ста­виться до них викладач, особливо тоді, коли вони поважають його. їх можуть образити не тільки крики, незаслужений докір, несправедлива оцінка, а й проста неуважність, небажання вислухати, зважити на їхні прохання. Викладач повинен уміти не тільки подавати студентам тему, але й слухати їх. У якій би формі неуважність викладача не вияви­лась, вона завжди негативно позначається на стосунках зі студентами.

Довір 'я. Педагогічний такт передбачає наявність у педагога пов­ного довір'я до внутрішніх сил студентів. Кожен з них повинен бути впевнений, що успіх у навчанні залежить тільки від його бажання, старанності. До студентів і в навчанні, і у вихованні необхідно підхо­дити, за словами А.С.Макаренка, з оптимістичною гіпотезою, нехай навіть і з ризиком помилитися.

Справедливість. На запитання, які риси студенти найбільше ці­нують у своїх улюблених викладачів, вони найчастіше відповідають: справедливість. Справедливому викладачеві студенти можуть вибачити і деяку його офіційність, стриманість і навіть різкість. А якщо справед­ливий викладач ще й тактовний, веселий, привітний, то авторитет його в навчальному закладі величезний.

Витримка. Для викладача велике, а іноді і вирішальне значення має така вольова риса, як витримка, У стані роздратування бажано ні­якого рішення не приймати, а краще відкласти його.

Витримка повинна стати звичкою педагога. Молоді недосвідчені педагоги часто пояснюють свої "спалахи" станом нервової системи, що здебільшого не відповідає дійсності. Досвідчені викладачі, хоч нерви у них не міцніші, ніж у молодих, не втрачають самовладання. Справа, очевидно не в нервах, а у великій відповідальності за доручену справу та у звичці стримуватися, володіти собою. Самовладання і витримка набуваються так само, як і інші вміння та навички.

Складовою педагогічного такту є вміння вирішувати конфлікти. Існують різні визначення конфлікту, але всі вони підкреслюють наяв­ність протиріччя, яке виникає у процесі соціальної взаємодії і полягає в протидії суб'єктів конфлікту. Зазвичай, конфлікти супроводжуються негативними емоціями І почуттями.

Особливості визначення конфлікту:

1.У конфлікті завжди існує протиріччя, зіткнення поглядів, інте­ресів, потреб, цінностей, мотивів. Однак сутність конфлікту полягає не стільки у виникненні та існуванні протиріччя, скільки у способі його вирішення. Адже з соціальними протиріччями ми зустрічаємося щодня, вони виникають завжди і скрізь, але тільки деякі вирішуються шля­хом конфлікту.

2. До конфлікту призводить таке зіткнення інтересів, потреб, по­глядів, цілей, мотивів, при якому з'являється протидія сторін.

Соціальна протидія - це спілкування, поведінка і діяльність, де одним з основних завдань є завдання моральної або матеріальної шкоди опоненту.

Саме протидія є психологічним ядром соціального конфлікту,

3.У психологічному плані конфлікт для його учасників завжди су­проводжується негативним емоційним станом, негативним ставлен­ням один до одного. Якщо суб'єкти конфлікту протидіють, але не від­чувають неприємних емоцій, або, навпаки, відчувають, але зовнішньо не проявляють це, такі ситуації можна охарактеризувати як передконфліктні.

Зв'язок конфлікту з поведінкою людини у стадних ситуаціях. Психологічна стійкість при виникненні труднощів

Життєдіяльність людини передбачає наявність різноманітних си­туацій, які через їх повторення та подібність стають звичними. У та­ких ситуаціях людина найчастіше діє на рівні автоматизму і затрати психічних та фізичних сил зведені до мінімуму.

Складні ситуації, залежності від ступеню складності, вимагають мо­білізації психічних і фізичних зусиль. Людина, яка знаходиться у складній ситуації, отримує інформацію про різні її елементи: зовнішні умови, свій внутрішній стан, результат своїх дій. Обробка такої інфор­мації відбувається завдяки пізнавальним та емоційним процесам. Ре­зультати обробки даної інформації впливають на поведінку особис­тості у складній ситуації.

Складна життєва ситуація характеризується розбалансованістю системи "завдання - особисті можливості або мотиви - умови середо­вища", завдяки чому виникає психічна напруга особистості.

Ступінь неспівпадання визначає рівень складності ситуації, що виникла.

Загальні ознаки складної ситуації:

- належність складності, усвідомлення особистістю загрози, пе­репон на шляху реалізації мети мотивів та завдань;

- стан психічної напруги як реакція особистості на складність;

- помітні зміни звичних параметрів діяльності, поведінки, спілкування.

У результаті досліджень встановлено залежність ефективності ді­яльності у складних ситуаціях від рівня психологічної стійкості і про­фесійної майстерності. Виявилося, що із зростанням складності ситуації ефективність діяльності здебільшого починає залежати від психоло­гічної стійкості, а не тільки від професійної майстерності.

Способи вирішення конфліктів між викладачем і студентом Процес навчання і виховання, як і будь-який розвиток, неможливий без протиріч і конфліктів. На думку психологів, між викладачем та студентом виділяються такі конфлікти:

- діяльності, які виникають з приводу успішності студента, ви­конання самостійних завдань;

- поведінки (вчинків), які виникають через порушення студентом правил поведінки на заняттях;.

- стосунків, що виникають у сфері емоційно-особистісних сто­сунків студента та викладача.

Конфлікти діяльності. Виникають між викладачем та студентом і проявляються у відмові студента виконувати навчальне завдання або у поганому його виконанні. Це може відбуватися з різних причин: втоми, нерозуміння або незасвоєння навчального матеріалу, невдалого зауваження викладача замість конкретної допомоги у виконанні зав­дання. Такі конфлікти часто виникають із студентами, у яких є про­блеми у навчанні; якщо викладач веде предмет у групі нетривалий час і стосунки між ним і студентом обмежуються навчальною роботою. Останнім часом спостерігається збільшення таких конфліктів через те, що викладач використовує оцінки як засіб покарання тих, хто по­рушує дисципліну. Такі ситуації впливають на зниження інтересу до навчання взагалі.

Конфлікти вчинків. Педагогічна ситуація може призвести до конфлікту в тому випадку, якщо викладач помилився при аналізі вчинку студента, не з'ясував мотиви, зробив необґрунтований висновок. Адже той самий вчинок може викликатися різними мотивами. Викладач коригує поведінку студентів шляхом оцінки їх вчинків при недостат­ній інформації про справжні причини. Іноді він лише здогадується про мотиви вчинків, погано знає стосунки між студентами, тому помилки при оцінці поведінки можливі. Це викликає цілком виправдане неза­доволення студентів.

Конфлікти стосунків часто виникають у результаті невмілого ви­рішення педагогом проблемних ситуацій, які мають, як правило, тривалий характер. Ці конфлікти набувають особистішого змісту, породжують тривалу ворожість між викладачем і студентом, надовго порушують їхню взаємодію.

Особливості педагогічних конфліктів. Серед них можна виді­лити такі:

1. Відповідальність викладача за педагогічно правильне вирі­шення проблемних ситуацій: навчальний заклад — модель суспільства, де студенти засвоюють норми взаємин між людьми.

2. Учасники конфліктів мають різний соціальний статус (викла­дач - студент), чим і визначається їх поведінка у конфлікті.

3.Різниця у життєвому досвіді учасників породжує різний ступінь відповідальності за помилки при вирішенні конфліктів.

4. Різне розуміння подій і їх причин (конфлікт "очима викладача" і "очима студента" бачиться по-різному), тому викладачу не завжди легко зрозуміти глибину переживань юнака, а студенту - впоратися з емоці­ями і з розумінням підійти до ситуації.

5. Присутність інших студентів робить їх учасниками, а кон­флікт набуває виховного значення і для них; про це завжди необхідно пам'ятати викладачу.

6. Професійна позиція викладача в конфлікті зобов'язує його взяти на себе ініціативу у його вирішенні і на перше місце зуміти по­ставити інтереси студента як особистості, що формується та утверд­жується.

7. Будь-яка помилка викладача при вирішенні конфлікту породжує нові проблеми і конфлікти, в які втягуються інші студенти.

8. Конфлікт у педагогічній діяльності легше попередити, ніж успішно розв'язати

9. Важливо, щоб викладач умів правильно визначити свою позицію у конфлікті. Якщо на його боці виступає колектив групи, то йому легше знайти оптимальний вихід із ситуації. Якщо ж група починає розважа­тися разом із порушником дисципліни або займає двояку позицію, це може призвести до негативних наслідків (наприклад, конфлікти можуть набути постійного характеру).

Можна також зазначити конфлікти, які відбуваються через неро­зуміння та незнання викладачем вікових особливостей студентів: сту­дент - самостійна, доросла людина, яка визначилась у пріоритетах і є зрілою особистістю, а викладач ще досі сприймає юнака як маленьку дитину, яку необхідно повчати.

Основні рекомендації викладачам до урегулювання та вирішення конфліктів:

1. Контролюючи свої емоції, необхідно бути об'єктивним, дати можливість студентам обґрунтувати свої претензії, "випустиш пар".

2.Не нав'язувати студенту своє розуміння його позиції, перейти на "я" - висловлення (не "ти мене обманюєш", а "я відчуваю себе обманутим").

3. Не ображати студента (є слова, які прозвучавши, порушують нормальні стосунки так, що всі подальші "компенсуючі" дії не змо­жуть їх виправити).

4.Не виганяти студента з аудиторії.

5. Якомога рідше звертатися до адміністрації.

6. Не відповідати на агресію агресією (це принизить вашу гід­ність), не ображати студента як особистість, не зачіпаючи особливостей його сім'ї, давати оцінку тільки його конкретним діям.

7. Давати собі І студенту право на помилку, пам'ятаючи, що "не помиляється тільки той, хто нічого не робить".

8. Незалежно від результатів вирішення протиріччя намагатися не зруйнувати стосунків із студентом.

9.Не боятися конфліктів, а конструктивно їх вирішувати.

10. Оцінювати те, що студенти можуть вас розуміти і погоджу­ватися з вами.

Вербальне і невербальне спілкування як засіб попередження конфлікту

Спеціалісти у сфері людського спілкування вважають, що при­близно 55 % інформації ми одержуємо при невербальному спілкуванні, яке супроводжує мовний контакт (міміка, жести). Приблизно 38 % інформації дають нам голос, висота тону, тембр І тільки 7 % - зміст сказаного.

Відкритість. Серед цієї групи жестів можна виділити наступні.

Розкриті долоні рук - жест щирості і відкритості. Він може су­проводжуватися прикладанням долонь до грудей або потискуванням плечами. Наприклад, коли діти пишаються своїми досягненнями, вони відкрито показують руки, і навпаки, коли відчувають провину, ховають їх або в кишені, або за спину.

Розстебнутий піджак - так роблять люди, які до вас ставляться відкрито і доброзичливо.

Помічено, наприклад, що при успішних ділових переговорах спостерігається така група жестів: учасники розстібають піджаки, ви­прямляють ноги, пересуваються на край стільця, ближче до столу, який відокремлює їх від співрозмовника.

Захист. До цієї групи належать жести, якими ми реагуємо на можливі конфліктні ситуації.

Руки, схрещені на грудях, - співрозмовник прийняв захисну по­зицію. Тому, якщо ми бачимо такий жест, необхідно переглянути наші дії або розмови, оскільки партнер уникає обговорення.

Оцінка. Ці жести стосуються задумливості і мрійності.

Жест "рука біля щоки" означає, що людина заглиблена в роздуми.

Жест критичної оцінки (рука, піднесена до підборіддя, спирається на долоню, вказівний палець витягається вздовж щоки, інші - нижче рота) означає, що особа трохи скептично ставиться до того, що від­бувається.

Нахилена голова свідчить про зацікавленість, увагу. За цим можна оцінювати, наскільки добре сприймається те, що ви говорите.

Почісування підборіддя виражає зайнятість процесом прийняття рішення (позиція типу "добре, давайте подумаємо").

Маніпулювання окулярами має місце у випадках, якщо співроз­мовник хоче отримати час для обмірковування перед тим, як більш рі­шуче відмовитися, вимагаючи пояснень або ставлячи питання ("пауза для міркування").

Ходіння по кімнаті сигналізує про вирішення складної проблеми. З тим, хто ходить, не варто починати розмову: це може порушити хід його думок і перешкодити угоді.

Пощипування перенісся (із заплющуванням очей) говорить про глибоку зосередженість і напружені роздуми.

Підозра і скритність. До цієї групи входять:

1.Жест "рука прикриває рот" перед або під час розмови - людина хоче приховати свою позицію або питання, яке обговорюється.

2.Погляд убік означає недовіру.

3. Ноги (або все тіло) повернені до виходу - свідчать про бажання закінчити зустріч, бесіду або те, що відбувається. Якщо більшість слу­хачів в аудиторії або на нараді приймають таку позу - це сигнал про необхідність завершити захід.

4. Потягування або легке потирання носа (як правило, вказівним пальцем) - знак сумніву. Цей жест часто використовують оратори, коли вони не впевнені, як підійти до розмови, або сумніваються в реакції слухачів.

Жести, що виражають "домінантність-підпорядкованість", проявляються так:

1.Коли хтось міцно потискає вам руку і повертає її так, що долоня лежить поверх вашої, він намагається довести начебто фізичну перевагу.

2.Якщо ж руку для вітання простягають долонею догори, то де­монструють готовність прийняти підпорядковану роль.

3. Коли людина стоїть поруч із тим, хто сидить, нависаючи над ним, це змушує сидячого почувати себе незахищеним і сприймається як перевага того, хто стоїть.

4. Рука партнера при розмові недбало засунута в кишеню піджака, а великий палець знаходиться зовні - це виражає його впевненість у перевазі над вами. Якщо ж зустрічаються дві людини, що звикли приймати таке положення, вони, звичайно, утримуються від цього жесту на знак поваги один до одного.

Отже, можна сказати, що педагогічний такт не є природженим у людини. Він набувається, як і будь-яке інше вміння. Але це не означає, що він прийде сам собою, без усякої підготовки та зусиль.

5.5. Роль і значення мови в педагогічній майстерності викладача

Мова викладача має важливе значення в його педагогічній діяль­ності. Мова - не просто засіб спілкування, вона є основою будь-якої національної культури, у мові живуть історія, психологія народу.

Без мови неможливе існування жодного людського колективу, ви­робництво, трудова діяльність, творча праця.

У руках педагога - це професійний інструмент навчання і вихо­вання особистості. Саме цим зумовлюється велика відповідальність педагога будь-якої спеціальності за глибоко продуманий, вмотивований відбір мовного матеріалу.

Таким чином, педагогічна майстерність викладача ставиться в пряму залежність від Його вміння володіти виховними особливостями усної мови.

Навчання - двосторонній процес, в ньому повинні бути активними обидві сторони: викладач і студент.

Роль педагога полягає в тому, щоб створити в аудиторії позитив­ний психологічний клімат, досягти оптимального засвоєння студентами матеріалу, досягти виховної мети. Такий гармонійний вплив - запорука успіху, основа інтенсивного навчання.

Що лежить в основі успіху?

Вміння підібрати потрібне слово і терпіння, яке так необхідне кожному викладачеві.

Отже, в педагогічній майстерності, крім раціональних методів і прийомів навчання, велика роль відводиться і вмінню викладача гово­рити зі студентами, знаходити з ними спільну мову. Тому мова викла­дача повинна бути спокійною, урівноваженою.

В.О. Сухомлинський писав, що "слово не повинно стати батогом, який, торкаючись ніжного тіла, обпалює, залишаючи на все життя грубі шрами... Слово жаліє і оберігає душу вихованця тільки тоді, коли воно справедливе і йде від серця. Слово педагога, перш за все. повинно заспокоювати".

Живе слово викладача було і залишається важливим елементом всієї системи навчання і виховання. Майстерність усного мовлення, вміння переконувати і захоплювати, викликати інтерес до того чи ін­шого виду роботи, впливати на настрій - без цього неможливий ви­кладач. За допомогою мови, стриманої чи емоційної, він пробуджує думки і почуття у студентів, підтримує живий інтерес до предмета.

Безумовно, найбільшими мовними можливостями володіє філо­лог, але добре володіти літературною мовою повинен кожен викладач. Це підвалина його професійної підготовки, педагогічної майстерності.

Мова як засіб комунікації, формування і вираження думок виконує найважливішу функцію в засвоєнні знань. І це природно. Чим багатша і різноманітніша мова педагога, тим сильніший його вплив на розумову діяльність студентів, на якість їх знань.

Буває, що студенти однієї і тієї ж груш неоднаково ведуть себе на заняттях у різних викладачів. Зрозуміло, що тут є різні об'єктивні причини: специфіка предмета, міра втоми, перевантаження, професійна підготовка викладача. Але часто це пояснюється якістю мовного оформлення заняття. Як показує практика, важливо не тільки те, що говориться, але і як говориться. Прагнення педагога не тільки змістом, але і тоном, інтонацією, естетикою слова вплинути на студентів, ви­кликати в них зворотний резонанс забезпечує особливу атмосферу взаємодії, зацікавленості в роботі на занятті.

Викладачеві слід бути гідним прикладом у всьому, зокрема, і в манері говорити. Інформація авторитетного викладача сприймається з великим інтересом і бажанням слухати. Мова викладача - один із засобів виховання. Мудре слово, як відомо, може вилікувати душу. Бездоганне володіння літературною мовою є ознакою професійної зрілості, педагогічної майстерності та високої культури. Культура мови безпосередньо пов'язана із загальною культурою людини, є одним з найважливіших її компонентів^

Мовна культура полягає, перш за все, в тому, щоб відповідно до норм літературної мови вживати слова, вимовляти їх, змінювати, спо­лучати з іншими словами, правильно будувати речення. Мовні норми властиві літературній мові, без їх засвоєння неможлива культура мови. У поняття "культури мови" входить її лексична культура, яка визначає багатство словника. Якщо людина володіє достатнім запасом слів, то її мова буде правильною, точною. Тому багатий словниковий запас - це перша ознака культури мови.

Вимоги, що ставляться до мовлення культурної людини:

- чіткість у формуванні думки;

- логічність, смислова точність, а отже - небагатослівність мовлення;

- відповідність між змістом мовлення і мовними засобами;

- різноманітність мовних засобів (багатство лексики);

- ефективність мовлення;

- милозвучність, виразність дикції, відповідність між темпом мов­лення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення - з іншого.

Словниковий запас кожної людини ніколи не є сталим: він змі­нюється протягом усього її життя. В особистому словниковому запасі освіченої людини, яка постійно працює над собою, - десятки тисяч слів.

Проте багатство словника без точності вживання - невелике надбання. Неточно сформульована думка може бути сприйнята не правильно. Треба уникати штампів, зайвих слів. Штамп - це стан­дартний вислів, який убиває живе слово, цікаву думку. Зайві слова - це смислово неповнозначні слова усного мовлення: значить, отже, звичайно, власне кажучи, виходить, так би мовити, очевидно, певним чином, буквально, фактично.

Іноді буває складно зробити правильний вибір слова, якщо його відповідник у російській мові має різне забарвлення. Не завжди буває легко й просто знайти український відповідник до російського багато­значного слова.

Отже, з перекладом треба бути обережним.

Ніщо так не псує мови, як невміння в потрібний момент знайти найточніший і найдоречніший відповідник серед наявних у мові си­нонімічних слів. Добір слова - це справжнє мистецтво, яким треба во­лодіти викладачеві. Крім того, велике значення для культури мови має наголос у словах. Недарма ж сказав один стародавній філософ: "Заговори, щоб я тебе побачив!" Практично кожна людина оволодіває наголосом з дитинства, проте, як свідчать факти, саме на наголошення припадає чи не найбільша кількість помилок.

Слово служить важливим інструментом передачі інформації, за­собом педагогічного спілкування, виховної взаємодії викладача і сту­дентів. Тому кожен викладач повинен прислухатися до слів В.О. Сухо млинського: "Слово - це тонкий різець, який здатний доторкнутися до найніжніших рисочок людського характеру. Вміти користуватися ним - велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Так володійте ж цим різцем так, щоб з ваших рук виходила тільки краса!"

ВИСНОВКИ

Таким чином, сучасне заняття є результатом клопіткої роботи викладача, його педагогічної майстерності, творчих здібностей, профе­сійності, рівня і ґрунтовності знань.

Критерії сучасного заняття відображають рівень розвитку мето­дичної науки і зміни, які відбуваються в системі освіти. До найголов­ніших критеріїв належать:

- розвиваючі можливості заняття;

- використання активних форм, методів і засобів навчання;

- викладання теоретичного матеріалу логічно завершеними бло­ками;

- раціональне використання навчального часу (мотивація, ін­дивідуалізація навчання, умови для самовираження кожного студента тощо);

- системність знань (повторення, узагальнення і систематизація вивченого матеріалу, з'ясування причиново-наслідкових зв'язків);

- методичне забезпечення заняття (навчальний кабінет, роздат- ковий матеріал, моделювання заняття);

- творчі можливості заняття (пізнавальні, творчі завдання, ін­тегровані заняття на основі предметних зв'язків);

- вивчення і використання передового педагогічного досвіду.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про освіту".

2. Постанова Кабінету Міністрів України № 1074 від 5 вересня 1996 р. "Про затвердження Положення про державний вищий заклад освіти".

3. Наказ Міністерства освіти України № 161 від 2 червня 1993 р. "Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах".

4. Аванесов B.C. Теоретические основы разработки заданий в тестовой форме. - М.: Исследовательский центр, 1995.

5. Айламазьян А.Н., Лебедева М.М. Деловые игры и их ис­пользование в психологическом эксперименте // Вопросы психо­логии.- 1983.-№2.

6. Аксенова Е.В. и др. Методы активизации творческого мыш­ления студентов в учебном процессе. - К.: КИНХ, 1987.

7. Алексюк A.M. Педагогіка вищої школи: модульне навчання. - К., 1993.

8. Алексюк А.М., Аюрзанайн A.A., Подкасистый П.И., Козаков В,А. и др. Организация самостоятельной работы студентов в условиях интенсификации обучения: Учеб. пособие. - К.: 1С ДО, 1993.

9. Анастази А. Психологическое тестирование: Пер. с англ: В 2-х т. - М.: Наука, 1985.

10. Аксенова Е.В., Оболенская Т.Е., Шарапов А.Д. Активизация обучения в экономическом вузе. - К.: ЦНКВО, 1991.

11. Берков В.Ф. Логика вопросов в преподавании. - Минск, 1987.

12. Бернстайн Дэрил. 50 бизнес-советов подростку: Пер. с англ. O.A. Карташова. - М.: Крон-пресс, 1995.

13. Брушлинский A.B. Психология мышления и проблемное обучение // Знание. - 1983. - № 6.

14. Бураковский А. Для демократии рынок опаснее социализма, - утверждает миллиардер Джордж Сорос // Киевские ведомости, - 1997.- 13 мар.-С. 10.

15. Галузинский В.М. Психология и педагогика: Методика ком­плексного изучения. - К.: МИНВУЗ УССР, 1997.

16. Геронимус Ю.В. Игра - модель - экономика. - М.: Знание, 1989.

17. Гласс Д., Стенли Д. Статистические методы в педагогике и психологи: Пер. с англ.. - М.: Прогресс, 1976.

18. Горяинов В.П. Как обсуждение сделать творческим // ЭКО. - 1981.-№б.

19. Гурвич И. Статистика и образование // Зеркало недели. - 1995.- 18 ноября.

20. Дослідження психолого-педагогічних особливостей профе­сійної діяльності: Методичні рекомендації / Автор-укладач В.А. Козаков. - К.: КДБУ, 1995.

21. Ивин A.A. Искусство правильно мыслить: Кн. для учащихся. - М, 1986.

22. Игры - обучение, тренинг, досуг / Под ред. В.В. Петру- синского: В 4 кн. - М.: Новая школа, 1994.

23. Краснова Т.Д. и др. Критерии эффективности учебного процесса в высшей школе. - К.: КПИ, 1989.

24. Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції "Впровадження рейтингової системи оцінювання знань студентів вузу" від 24 листопада 1994 р. м. Київ Міносвіти України, Український дер­жавний педагогічний університет ім. М. Драгоманова. - Київ, 1994.

25. Матюнин Б.Г. Нетрадиционная педагогика. - М.: Школа- пресс, 1998.

26. Методические рекомендации по использованию конспек­тов-схем, производственных ситуаций и учебных игр в вузе. - К.: КИНХ, 1998.

27. Міщик JI.I. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник. - К.: ІЗМН, 1997.-140 с.

28. Аксьонова O.B. Методика викладання економіки: Навчаль­ний посібник. - Київ, 1998.

29. Основи науково-методичного забезпечення дисциплін нав­чального плану / Ушакова Н.М., Павленко В.Б., Воронова Є.М., Бондар І.Ю. - К.: Міносвіти України, Київський державний торго­вельно-економічний університет, 1997.

30. Основы педагогики и психологии высшей школы / Под ред. A.B. Петровского. - М.: МГУ, 1986.

31. Поддубная Л.М., Татур А.О., Мельникова М.Б. Задания в тестовой форме для автоматизированного контроля знаний студентов. - М.: Исследовательский центр, 1985.

32. Практикум з державного управління: Навчальний посібник / Під ред. Н.Р. Нижника, О.Д. Крупчака. - Київ: Київський регіональ­ний центр Академії правових наук України, 2000.

33. Рейтингова система оцінки успішності студентів: 36. наук, доп. / Відп. ред. В.А. Козаков. - К.: УМК ВО, 1992.

34. Романчиков В.І. Основи наукових досліджень: Навч. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 244 с.

35. Рыбальский В.И, Методические рекомендации по клас­сификации методов активного обучения. - К., 1999.

36. Свиридов А.П. Основы статистической теории обучения и контроля знаний. - М.: Высшая школа, 1981.

37. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / Під заг. ред. В. Зубка. - Київ: Національний університет "Києво-Моги- лянська академія", 1997.

38. Журавська Л. Узагальнення педагогічного досвіду: Допоміжні матеріали для викладачів. - Ірпінь: УФЕІ, 1997.