Клас Гідрозої (Hydrozoa), Підклас Гідроїдні (Hydroidea).

Прісноводні гідроїдні поліпи

Мета: вивчення морфології та різноманіття клітин прісноводної гідри.

Матеріал та обладнання. Світловий мікроскоп, постійні препарати поперечного та поздовжнього перерізу гідри.

Об’єкт дослідження: Гідра – Hydra sp.

Рис. 1 Поперечний переріз гідри

Рис. 2. Стінка тіла гідри при великому збільшенні

Рис. 3. Поздовжній переріз

гідри (Hydra oligactis)

1 – ектодерма, 2 – ентодерма, 3 – базальна мембрана, 4 – гастральна порожнина, 5 – ектодермальні епітеліально-м’язові клітини, 6 – інтерстиціальні клітини, 7 – жалкі клітини, 8 – нервові клітини, 9 – ентодермальні епітеліально-м’язові клітини, 10 – залозисті клітини, 11 – ротовий отвір, 12 – ротовий конус, 13 – брунька, 14 – підошва, 15 – яйцеклітина, 16 – чоловічі гонади.

Лабораторна робота № 1

Підцарство Одноклітинних (PROTOZOA)

Тип Саркомастігофори – Sarcomastigophora, підтип Саркодові – (Sarcodina), Клас Справжні амеби(Lobosea)

Мета: ознайомлення студентів з представниками класу Справжні амеби на прикладі Амеби протея (Amoeba proteus), Арцелли (Arcella sp.), Диффлюгії (Difflugia sp.). Засвоєння правил роботи з мікроскопом, виконання малюнків зоологічних об’єктів дослідження.

Матеріали та обладнання: с вітловий мікроскоп, постійні препарати справжньої амеби, диффлюгії, арцелли, альбоми для малювання, прості олівці.

1. Об’єкт дослідження: Амеба протей - Amoeba proteus (постійний препарат)

Хід роботи. Для детального розгляду амеби використовують велике збільшення мікроскопу. Для підсилення різкості зображення трохи затемнюють поле зору за допомогою діафрагми (звузити), конденсора (опустити) або ж дзеркала. Розглядаючи амебу, постійно користуються мікрометричним гвинтом – це дозволяє бачити товщину цитоплазми в різних оптичних розрізах і роздивитися потрібні органоїди.

Цитоплазма неоднорідна: світліший зовнішній шар гомогенний – це ектоплазма; глибше, без різкої межі, вона переходить в більш темну, зернистої структури, ендоплазму. Всі органоїди, які розглядають, лежать в ендоплазмі і в живої амеби пересуваються разом з перетіканням ендоплазми. В ендоплазмі багато дрібних зерен та кристалів, які заломлюють світло. Можна побачити також скоротливу вакуолю – органоїд осморегуляції та виділення у вигляді кулястого пухирця. У фіксованої амеби добре видно ядро у формі диска.

2. Об’єкт дослідження: Арцелла – Arcella sp. (постійний мікропрепарат)

Хід роботи. Коричневі або жовтуваті черепашки можуть лежати в різному положенні і виглядати кулястою або подібною до шапки гриба. Детальніше її розглядають при великому збільшенні мікроскопа. Верхній бік черепашки опуклий, ніжній – ледь ввігнутий, на ньому є круглий отвір – устя. Черепашка утворена тонким шаром рогоподібної речовини, прозора, тому устя видно і в тому випадку, коли черепашка обернена опуклим боком до спостерігача. На поверхні черепашки можна побачити шипи у деяких видів. Скрізь черепашку просвічує цитоплазматичне тіло арцелли, помітніше на молодих світліших екземплярах. Місцями цитоплазма зв’язана зі стінкою черепашки невеликими виростами. Травні, скоротливі вакуолі та ядро побачити неможливо.

3. Об’єкт дослідження: Диффлюгія – Difflugia sp. (постійний препарат)

Хід роботи: При малому збільшенні мікроскопа знайти витягнуті у вигляді мішечка або горщика черепашки. Вони переважно лежать на боці, на звуженому кінці розміщене устя. При великому збільшенні видно, що вся черепашка вкрита дрібними піщинками, які щільно прилягають одна до одної (аглютинована черепашка) – це робить черепашку непрозорою. На деяких препаратах можна помітити 1 – 2 довгих псевдоподії, які видаються з устя.

Завдання: Виконати малюнки всіх розглянутих об’єктів. Позначити деталі.

Питання для теоретичної підготовки.

1.Загальна характеристика типу Саркомастігофори – S arcomastigophora.

2. Структура цитоплазми найпростіших.

3. Будова ядра найпростіших та його хімічний склад.

4. Особливості життєвого циклу найпростіших.

5. Клас Справжні амеби - Lobosea, Амеба протей – Amoeba proteus, її життєвій цикл, рухи, живлення, будова, функції скоротливої вакуолі, розмноження.

6. Патогенні амеби людини, їх значення.

7. Особливості будови та життєвого циклу черепашкових амеб.

8. Правила роботи з мікроскопом.

9. Загальна характеристика класу Променевиків (Radiolaria) та класу Соняшники (Heliozoa).

Лабораторна робота № 2

Підтип Джгутикові (Mastigophora)

Клас Рослинні джгутикові (Phytomastigophorea), Клас Тваринні джгутикові (Zoomastigophorea)

Мета: ознайомити студентів з представниками класів рослинних та тваринних джгутикових на прикладі Евглени зеленої (Euglena viridis), Вольвокса (Volvoxsp.), Тріпанозоми (Tripanosoma sp.), Тріхомонас (Trichomonas sp.).

Матеріали та обладнання. Світловий мікроскоп, постійні препарати евглени, вольвокса, тріпанозоми, тріхомонас. Альбоми для малювання, олівці.

1.Об’єкт дослідження: Евглена – Euglena sp. (постійний мікропрепарат).

Знайти евглену на постійному препараті при малому збільшенні мікроскопа. Будову розглянути при великому збільшенні. В тілі евглени видні хроматофори – овальні тільця, забарвлені хлорофілом в зелений колір. Можна помітити значно менші дрібніші безколірні зерна вуглеводу парамілу. Біля переднього кінця тіла лежить маленьке червоне світлочутливе тільце – стигма. Біля неї міститься світлий прозорий пухирець – резервуар, в який відкривається скоротлива вакуоля. Кулясте ядро розміщене в задній частині тіла, місце його розташування можна знайти за помітно світлішим забарвленням тіла. Джгутик має вигляд досить довгої світлішої тоненької волосинки, яка відходить від переднього кінця тіла.

2. Об’єкт дослідження: Вольвокс – Volvox sp. (постійний препарат).

При великому збільшенні в стінці колонії добре видні окремі особини, оточені драглистою речовиною – соматичні, або вегетативні клітини колонії. Джгутики та цитоплазматичні містки, які зв’язують окремих особин, помітити дуже важко. В деяких колоніях можна побачити досить великі кулясті утвори зелено–бурого кольору з прозорою оболонкою – макрогамети. У двостатевого виду вольвоксу можна побачити також мікрогамети – вони дуже дрібні і об’єднані в заокруглені пластинки, в яких гамети розміщені в один шар.

3. Об’єкт дослідження: мікропрепарати мазків крові коня, зараженого трипаносомою – Tripanosoma equiperdum.

При малому збільшенні видно, що все поле зору мікроскопу заповнене дрібними рожевими тільцями – еритроцитами, між якими, іноді в дуже великій кількості, можна побачити дуже дрібні сині утвори. Це трипаносоми. Для ознайомлення з деталями їх будови слід розглянути препарат за допомогою імерсійного об’єктива. Для цього на поверхню накривного скельця наносять краплю імерсійної олії, підводять під тубус імерсійний об’єктив і, дивлячись збоку, опускають його, поки він не торкнеться краплі. Після цього, дивлячись в окуляр, повільно наводять фокус мікрогвинтом.

Тіло трипаносоми плискате, стрічкоподібне, загострене з обох кінців, часто вигнуте дугою. Джгутик починається біля заднього кінця тварини від кінетосоми, тягнеться вздовж тіла і виступає на передньому кінці. Він з’єднаний з тілом тонкою цитоплазматичною пластинкою – ундулюючою мембраною. Поряд з кінетосомою лежить характерний для ряду кінетопластид утвір – кінетопласт; обидва органоїди можна помітити як невеликі темні крапки. Приблизно посередині тіла трипаносоми лежить темнозабарвлене ядро. Для того, щоб побачити всі наведені деталі будови, слід розглянути декілька тварин.

4. Об’єкт дослідження: Тріхомонас – Trichomonas sp. (постійний мікропрепарат).

Тварину знаходять на препараті під малим збільшенням мікроскопу і для вивчення переводять револьвер на імерсійний об’єктив. На передньому кінці тіла можна побачити декілька джгутиків (4 – 6), з яких 1 спрямований назад і з’єднаний з тілом ундулюючою мембраною. Вздовж тіла всередині клітини можна побачити опорний утвір – аксостиль, який складається з мікротрубочок, що починаються від кінетосом джгутиків. На передньому кінці тіла можна побачити ядро.

Завдання: Виконати малюнки всіх розглянутих об’єктів. Позначити деталі.

Питання для теоретичної підготовки:

1.Загальна характеристика Джгутикових.

2. Будова джгутика.

3. Функції, які виконують джгутики.

4. Живлення Phytomastigophorea і Zoomastigophorea.

5. Монотомічні і палінтомічні колонії.

6. Статеве розмноження джгутикових.

7. Патогенні джгутикові та їх значення.

Лабораторна робота № 3

Тип Передньокомплексні (Apicomplexa)

Клас Споровики (Sporozoa), Підклас Грегарини (Gregarinina)

Ряд Справжні грeгарини (Eugregarinida)

Мета: вивчення морфології та життєвого циклу представників класу Споровики Gregarina sp., які паразитують в кишечнику личинок борошняного черв’яка Tenebrio molitor.

Матеріал та обладнання: світловий мікроскоп, фізіологічний розчин, личинки борошняного черв’яка Tenebrio molitor, предметні та накривні скельця, препарувальні голки, піпетки.

1. Об’єкт дослідження: Gregarina sp. Тимчасовий препарат грегарин.

Хід роботи: Провести розтин личинки борошняного черв’яка за допомогою препарувальної голки на предметному скельці. Відокремити кишечник від інших внутрішніх органів личинки та хітину, розмістити кишечник в краплі води чи фізіологічного розчину. Розкрити кишечник, змішати його внутрішню масу з водою, оболонку кишечнику видалити з одержаної суміші. Накрити суміш внутрішньої маси кишечнику накривним скельцем таким чином, щоб під ним не залишились бульбашки повітря. Розмістити препарат під об’єктив мікроскопу. Ретельно вивчити препарат, знайти грегарин, виконати малюнок, позначити протомерит, дейтомерит, ядро, цитоплазму, пелікулу.

Грегарини, що мешкають в кишечнику, майже завжди з’єднанні по дві, виконуючи сизигій. Це з’єднання пов’язане зі статевим процесом. Вони досягають 350 мкм. В подальшому кожний сизигій інцистується. Передня і задня грегарини, які складають сизигій, дещо розрізняються одна від одної морфологічно і відповідно носять назву приміта і сателіта. Кожна з поєднаних грегарин має протомерит і дейтомерит. Протомерит сателіта прикріплюється до дейтомериту приміта. В дейтомериті розташовано ядро. Епімерит відсутній. При великому збільшенні видно, що цитоплазма поділена на світлу ектоплазму та темну ендоплазму. Зовні тіло грегарини покрите товстою пелікулою.

Живі грегарини повільно рухаються в полі зору. Під час руху виділяють і залишають за собою шар слизу.

Питання для теоретичної підготовки.

1.Загальна характеристика типу Передньокомплексні, класу Споровики.

2. Будова грегарин.

3. Життєвий цикл та розмноження грегарин.

4. Зиготична редукція, її сутність.

5. Загальна характеристика типів Міксоспорідії та Мікроспорідії.

Тип Передньокомплексні (Apicomplexa)

Клас Споровики (Sporozoa), підклас Кокцидієподібні (Coccidiomorpha)

Ряд – Кров’яні споровики (Haemosporidia)

Мета: вивченння морфології та життєвого циклу малярійного плазмодія (Plasmodium vivax).

Матеріал та обладнання: світловий мікроскоп, постійні препарати мазків крові людини, хворої на малярію.

Об’єкт дослідження: Забарвлений мікропрепарат мазка крові людини, хворої на малярію (Малярійний плазмодій – Plasmodium vivax).

Вивчення об’єкта обов’язково проводити з імерсійною системою, нижче описом стадій еритроцитарної шизогонії:

1.Молодий шизонт (стадія кільця). Це – початкова стадія росту мерозоїта, який занурився в еритроцит і став шизонтом. Вигляд його надзвичайно характерний і нагадує кільце в зв’язку з тим, що цитоплазма шизонта відтиснута до периферії великою незабарвленою центрально розміщеною вакуолею (на препараті вона пофарбована в блакитний колір, а ядро – в червоний). Цитоплазма еритроцитів – блідо–рожева.

2. Амебоїдний шизонт. В ході росту шизонт втрачає кільцеподібну форму, обриси його стають неправильними і несталими завдяки наявності численних псевдоподій. Вакуоля в амебоїдного шизонта переважно зберігається; ядро одне, найчастіше розміщене поблизу вакуолі.У кінці періоду росту шизонт займає більшу частину еритроцита. Сам еритроцит також збільшується майже в 1,5 рази. В цитоплазмі шизонта з’являється зернистий чорний пігмент – меланін (продукт перетворення гемоглобіну шизонтом). У дрібних кільцях меланін відсутній.

3. Багатоядерний шизонт (рання шизогонія). Шизонт, готовий до шизогонії, набуває правильної кулястої форми, вакуоля зникає. Ядро ділиться мітотично, утворюючи від 12 до 24 ядер (найчастіше 16), помітних у вигляді червоних зерен на блакитній цитоплазмі шизонта. В цитоплазмі добре помітні ядра меланіну.

4. Мерозоїти (пізня шизогонія). Мерозоїти формуються внаслідок відокремлення ділянок цитоплазми навколо кожного ядра, форма їх овальна. В еритроцитах мерозоїти лежать неправильною купкою, в центрі якої сконцентрований меланін, який і утворює остаточне тіло. Знайти на препараті еритроцити, які містять сформовані мерозоїти, надзвичайно важко.

5. Гамонти. Зрілі гамонти сферичної форми майже повністю заповнюють тіло збільшеного еритроцита, залишаючи тільки тоненьку смужку цитоплазми. В гамонтів лише 1 забарвлене у червоний колір ядро. В блакитній цитоплазмі містяться зерна меланіну; він може бути також в плазмі еритроциту. Розрізнити мікро- та макрогамонта можна за такими ознаками: в мікрогамонтів ядро більше за розмірами, а цитоплазма – світліша, ніж в макрогамонтів; цитоплазма макрогамонтів містить більше включень.

Завдання. Виконати малюнки всіх стадій розвитку малярійного плазмодія, вказати деталі. Виконати схематичний малюнок циклу розвитку малярійного плазмодія.

Питання для теоретичної підготовки.

1. Цикл розвитку малярійного плазмодія.

2. Вивчити і вміти пояснити терміни: спорозоїт, шизогонія, шизонт, мерозоїт, макрогамонт, мікрогамонт, макрогамета, мікрогамета, оокінета, ооциста.

3. Зміна хазяїв у життєвому циклі малярійного плазмодія.

4. Особливості морфології та життєвого циклу представників ряду Кокцидії (Соссidiida)

Лабораторна робота № 4

Підцарство Одноклітинних (PROTOZOA)

Тип Інфузорії (Infusoria)

Клас Інфузорії (Infusoria)

Мета: вивчення морфології інфузорій на прикладі Інфузорії туфельки (Paramecium caudatum).

Матеріал та обладнання: світловий мікроскоп, постійні препарати інфузорії туфельки.

Об’єкт дослідження Інфузорія туфелька – Paramecium caudatum (постійний мікропрепарат).

Хід роботи Тварину знаходять на препараті при малому збільшенні мікроскопа. Для вивчення будови користуються великим збільшенням. Поверхня тіла туфельки густо рівномірно вкрита однаковими за розмірами війками. Лише на задньому, загостреному кінці тіла є довші війки. В тілі розрізняються тонкий зовнішній шар ектоплазми та внутрішня, темніша та зерниста ендоплазма. Зовнішній шар ектоплазми – пелікула - підтримує сталу форму тіла і, завдяки своїй еластичності, дає можливість згинання тіла (тому не всі особини на мікропрепараті мають класичний вигляд). В ектоплазмі по краю тіла можна помітити дрібні паличкоподібні тільця, які заломлюють світло і орієнтовані перпендикулярно до поверхні – трихоцисти.

На поверхні тіла тварини, приблизно посередині, праворуч або ліворуч можна побачити область цитофарингсу, в який веде цитостом, розміщений на дні перистому (сам перистом майже не буває добре помітним). В ендоплазмі туфельки добре видні пофарбовані тканинним барвником кулясті травні вакуолі. Іноді на мікропрепаратах вдається побачити порошицю, розміщену біля заднього кінця тіла.

В передній та задній третинах тіла туфельки містяться 2 скоротливих вакуолі. Кожна складається з центрального резервуара та зірчасто розміщених привідних каналів. Ядерний апарат туфельки складається з великого макронуклеусу та маленького мікронуклеусу, розміщеного збоку від макронуклеуса в його заглибленні.

Завдання Виконати малюнок інфузорії туфельки, вказати деталі будови (внутрішні та зовнішні).

Питання для теоретичної підготовки

1. Зовнішня будова та розміри інфузорії туфельки.

2. Механізм травлення.

3. Скоротливі та травні вакуолі.

4. Ядра та їх функції.

5. Паразитичні інфузорії.