Лекции.Орг
 

Категории:


Универсальный восьмиосный полувагона: Передний упор отлит в одно целое с ударной розеткой. Концевая балка 2 сварная, коробчатого сечения. Она состоит из...


ОБНОВЛЕНИЕ ЗЕМЛИ: Прошло более трех лет с тех пор, как Совет Министров СССР и Центральный Комитет ВКП...


Макетные упражнения: Макет выполняется в масштабе 1:50, 1:100, 1:200 на подрамнике...

Поняття, риси і види правомірної поведінки



Правомірна поведінка це вольова поведінка суб'єкта права (діяльність або бездіяльність), яка відповідає приписам право­вих норм, не суперечить основним принципам права і гаран­тується державою.

Правомірна поведінка визначається специфікою змісту ос­новних ознак правової поведінки, її складу і видів.

Правомірна поведінка, з точки зору соціальної значущості, передусім характеризується її корисністю, вона дістає позитивну оцінку з боку особи, суспільства й держави і відповідає їх інтере­сам. Така поведінка класифікується залежно від ступеня суспільної значущості як необхідна і бажана. Забезпечуються ці види поведінки відповідним “інструментарієм”, юридичними за­собами: необхідна — імперативними зобов'язальними і заборон­ними правовими нормами, які вимагають безумовного здійснення таких приписів у формах виконання обов'язків і дотримання юридичних заборон; бажана поведінка — головним чином, управомочуючими нормами, однак вона може стимулюватися і за до­помогою рекомендаційних і заохочувальних норм, які б впливали на формування правових мотивів і цілей свідомо-вольової по­ведінки суб'єктів, що викликають прагнення цих суб'єктів макси­мально використовувати правові засоби для досягнення поставлених цілей. До правомірної поведінки належить і соціально допу­стима. Вона не торкається суттєвих інтересів суспільства і держави і не може бути охарактеризована як соціальне корисна чи соціаль­не шкідлива. Головна її ознака полягає в тому, що як форма здійснення приватних інтересів вона не суперечить інтересам інших суб'єктів. Держава не може таку поведінку ні забороняти, ні зобов'язувати до неї, ні заохочувати (наприклад, діяльність чис­ленних громадських організацій “за інтересами”, відправлення релігійних культів та ін.). Однак така поведінка має правову приро­ду, формується відповідно до динаміки розвитку громадянського суспільства і спирається на державні гарантії її здійснення.

За своїми психологічними ознаками правомірна поведінка —це така поведінка, що контролюється свідомістю і волею особи і відповідає на запитання: чому суб'єкт чинить саме правомірно. З цієї позиції правомірна поведінка може бути добровільною і ви­мушеною. Добровільна поведінка спирається на ціннісні і прагма­тичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб'єктів. Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своїх вчинків і їх наслідків вона може бути принциповою (в основі її ле­жить внутрішнє переконання людини в необхідності і цінності пра­вомірної поведінки для особи, суспільства і держави) і звичайною (вона обумовлена повсякденною звичкою особи, її орієнтацією на необхідність завжди, в будь-якій ситуації діяти правомірно, не вда­ючись до глибокого аналізу цінності і корисності такої поведінки). Вимушена правомірна поведінка визначається змістом її мотивів, суб'єктивною стороною вчинка. На відміну від добровільної вона характеризується як вибір варіанта поведінки, що формально відповідає приписам правових норм, але може розходитися з внутрішнім переконанням, звичками особи. Лише зовнішні обста­вини, оточення, а не особисті переконання примушують суб'єкта діяти правомірно (виконувати обов'язки, дотримуватися заборон). Вимушена поведінка може бути пристосовницькою, конфор­містською, коли суб'єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії, орієнту­ючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують (у колективі, в побуті), і маргінальною, коли суб'єктом керує страх перед юридичною відповідальністю і він усвідомлює загрозу реального застосування санкції правової нор­ми, неприємних юридичних наслідків, що можуть настати за скоєне правопорушення.

За своїми юридичними ознаками правомірна поведінка харак­теризується з точки зору засобів правової регламентації. З по­зицій юридичних моделей її можна розглядати в таких аспектах:

а) як форма реалізації права вона класифікується з точки зору її відповідності основним способам впливу права на суспільні від­носини і поділяється на виконання та використання (активні форми поведінки) і дотримання (пасивна форма поведінки) норм права;

б) як характеристика юридичного змісту правовідносин ця поведінка може бути виражена у вигляді здійснення повнова­жень посадовими особами, державними органами і т. д.;

в) як відповідна праву вона може бути зафіксованою і не зафіксованою у нормативно-правовому приписі.

Вважалося, що суспільне корисна поведінка не може бути правовою, якщо вона не передбачена нормами законодавства, що прямо приписують чи управомочують певну модель поведінки. Останнім часом теорією і практикою визнано, що вона можлива за будь-яких вчинків, якщо вони не суперечать приписам право­вих норм, конкретним заборонам, тобто є правомірними. Таким чином, законодавець у правових нормах по-різному може вико­ристовувати прийоми, що дозволяють у юридичне визначеній формі закріпити допустимі межі поведінки.

Правомірна поведінка може викликати позитивні юридичні наслідки. З цієї точки зору вони розглядаються як юридичні фак­ти, передбачені гіпотезою регулятивних норм права. Правова по­ведінка може бути правовстановлюючою, правозмінюючою і правоприпиняючою. Однак визначати її тільки через юридичні наслідки було б неправильно, як, очевидно, неправильно думати, що будь-яка правова поведінка обов'язково викликає виникнення правовідносин. Юридичні наслідки можуть виникати і з іншого роду юридичних фактів — подій, де відсутні воля і свідомість кон­кретної особи. Дотримання заборон — безпосередня форма ре­алізації правових приписів, яка не вимагає якихось конкретних дій, саме утримання від забороненого вчинку є реалізованою пра­вомірністю.

У своєму зовнішньому виразі (формі) правова поведінка може мати вигляд лише об'єктивованого, зовні конкретного діяння, дії чи бездіяльності, що відповідають приписам правових норм. Спе­цифіка зовнішнього прояву будь-якого правомірного вчинку мо­же бути різною відповідно до вимог правомірності, які пред'явля­ються до того чи іншого виду юридичне значущої поведінки: вона може бути документально оформленою, тобто письмовою (на­приклад, нотаріально засвідчені угоди), або усною, тобто без будь-якого письмового оформлення, фактичним фізичним діян­ням (наприклад, індивідуальний акт), здійсненим без якоїсь конкретної мети суб'єкта права викликати юридичні наслідки, коли ці наслідки все ж настають (наприклад, авторський твір пород­жує його авторські права, набути які він не намагався, але держа­ва визнає і захищає ці права).

У цілому правомірна поведінка характеризується юридичне визначеними суб'єктивними (суб'єкти і суб'єктивна сторона) й об'єктивними (об'єкти і об'єктивна сторона) ознаками. За цими параметрами можна дати загальну юридичну оцінку й антитезі поняття “правомірна поведінка” — правопорушенню.





Дата добавления: 2016-11-24; просмотров: 196 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.