Склад правопорушення. Ознаки, які лягли в основу поняття правопорушення, конкретизуються в категорії складу правопорушення — такої його моделі, яка закріплена законодавче стосовно кожного виду правопорушень.
Склад правопорушення — це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціальне шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.
Склад правопорушення містить чотири елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону правопорушення.
Об'єкт правопорушення — це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом. Не існує правопорушень, у яких був би відсутній об'єкт. Однак сам об'єкт може розглядатися з двох точок зору: як загальний і як безпосередній. Під загальним об'єктом правопорушення розуміють систему суспільних відносин, які функціонують, розвиваються й відновлюються на ґрунті загальновизнаних у суспільстві цінностей, що відображені в праві, ним регулюються й охороняються. Безпосередніми об'єктами є різнорідні види суспільних відносин з приводу матеріальних і нематеріальних благ (честі, гідності, здоров'я та ін.) у різноманітних сферах життя і відповідні їм права та законні інтереси суб'єктів права — майнові, трудові, політичні та інші.
Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. До обов'язкових елементів об'єктивної сторони в так званих матеріальних складах правопорушення належать: діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта); його шкідливі наслідки (їх настання або загроза настання). Необхідним причинний зв'язок між діянням і наслідками, які настали. Крім обов'язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи: спосіб, місце, оточення і час скоєння правопорушення. Кожен з них додатково характеризує суб'єкта правопорушення, ступінь суспільної шкоди від його посягання, роль кожного правопорушника в разі співучасті, обставини, що обтяжують або пом'якшують вину суб'єкта.
Суб'єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка скоїла правопорушення. Необхідна ознака суб'єкта правопорушення — його деліктоздатність, тобто можливість, що
визначається законом, особи відповідати за свої діяння. На відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення (наприклад, офіційної реєстрації), деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і здатності людини контролювати свою поведінку волею і свідомістю. Саме тому, наприклад, суб'єктом злочину, згідно зі ст. 22 Кримінального кодексу України, визнається фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального законодавства може наставати кримінальна відповідальність.
Суб'єктивна сторона правопорушення (вина) — це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслідків. Правопорушенням визнається лише діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним, тому відсутність такої властивості робить її неделіктоздатною. Здатність особи усвідомлювати значення свого вчинку (інтелектуальний аспект) і керувати ним (вольовий аспект) — необхідна умова оцінки вини, яка залежно від конкретного поєднання цих характеристик і може виступати у двох основних формах: умислу і необережності. У свою чергу, умисел виступає у вигляді прямого або побічного, а необережна форма вини — у вигляді самовпевненості або недбальства. При прямому умислі особа усвідомлює протиправний характер свого вчинку, передбачає ті наслідки, які можуть чи повинні настати, і бажає їх настання. При побічному умислі особа в такій же ситуації не бажає, але свідомо допускає можливість настання шкідливого результату свого діяння, однак байдуже до нього ставиться. Необережна форма вини має свою специфіку інтелектуального і вольового аспектів психічного ставлення особи до свого діяння: при самовпевненості особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання шкідливих наслідків, однак легковажно розраховує на їх запобігання (тому що переоцінює свої здібності або ж недооцінює складність й небезпечність ситуації). При недбальстві особа не усвідомлює шкідливості свого вчинку і не передбачає можливості настання протиправного результату, але повинна і могла їх передбачити (наприклад, у разі посадової недбалості).
Види правопорушень. Особливості суб'єктивних і об'єктивних ознак правопорушень, їх юридичних характеристик дають можливість класифікувати ці правопорушення за різними підставами:
а) за ступенем суспільної шкоди — злочини (суспільне небезпечні, кримінальне карані діяння) і вчинки (правопорушення, передбачені іншими галузями законодавства);
б) за галузевою належністю — цивільно-правові, конституційно-правові, сімейно-правові і т. д.;
в) за суб'єктами — скоювані деліктоздатною фізичною особою і скоювані юридичною особою;
г) за суб'єктивною стороною — умисне і необережне діяння; ґ) залежно від характеру порушеної правової норми — правопорушення матеріально-правові і процесуально-правові;
д) за формою зовнішнього виразу — протиправні дії і бездіяльність;
е) залежно від оцінки спричиненої шкоди (наслідків) — правопорушення з матеріальним складом і правопорушення з формальним складом;
є) залежно від кількості суб'єктів, які вчинили правопорушення, — одноосібні і групові (тобто скоювані за співучасті).
Правопорушення також класифікуються залежно від сфер життя суспільства (в економіці, управлінській сфері, побуті тощо).
