Стадії створення нормативно-правових актів

Процес видання нормативно-правових актів є сукупністю послідовних організаційних дій, які регулюються конституційними та іншими юридичними нормами. Правотворчість і правозакріплення складається з двох основних етапів: 1) дозаконодавчого (в широкому розумінні) і 2) законодавчого, всередині яких слід вирізняти ряд стадій.

Початком дозаконодавчого етапу процесу правоутворення є правотворча ініціатива. Вона може полягати у внесенні на роз­гляд відповідного державного органу пропозицій щодо прийнят­тя нормативно-правових актів певного виду. Проявом такої ініціативи може бути також внесення для розгляду підготовле­ного проекту нормативного акта. Щодо законів, то право зако­нодавчої ініціативи згідно зі ст. 93 Конституції України нале­жить Президенту України, народним депутатам України, Ка­бінету Міністрів України і Національному банку України. Право законодавчої ініціативи може мати вияв у поданні на розгляд Верховної Ради законопроектів або у винесенні на розгляд пар­ламенту будь-якого питання, що потребує законодавчого вирішення.

В численних випадках, особливо щодо актів одноособового керівництва, коли відсутня необхідність ініціювання їх видання, нормотворення починається безпосередньо з прийняття рішення про підготовку проекту нормативного акта.

Стадія підготовки тексту проекту нормативного акта по­требує відповідних підготовчих дій: визначення кола фахівців, що працюватимуть над проектом, створення робочої групи у його підготовці, з'ясування громадської думки щодо потреб і напрямків правового регулювання певного питання тощо. При підготовці тексту проекту можуть використовуватися галузевий і відомчий підходи, залучатися фахівці певного профілю. Підготовка про­ектів нормативних актів повинна здійснюватися на професійних засадах відповідними комітетами і комісіями представницького органу при належному фаховому рівні депутатів парламенту. Можливі економічні, політичні, соціальні та юридичні наслідки прийняття кожного проекту нормативного акта повинні прогнозу­ватися заздалегідь, необхідно також враховувати і майбутні фінансові витрати.

Обговорення проекту нормативного акта передбачає попе­реднє ознайомлення з текстом, його змістом і структурою. Зазви­чай це здійснюється з широким залученням зацікавлених осіб, а в окремих випадках і всього населення держави. Форми обговорен­ня можуть бути різними, а саме: дорадчі збори, розширені засідання підготовчих комісій, колегії міністерств, обговорення

проекту в пресі, на радіо, на телебаченні, експертне рецензування проекту науково-дослідними та навчальними установами, отри­мання відгуків і висновків міжнародних незалежних експертів, неурядових громадських організацій тощо.

Для найповнішого врахування громадської думки проекти найбільш важливих нормативних актів бажано виносити на все­народне обговорення, особливо коли вони стосуються прав і сво­бод людини, законних інтересів громадян та їх об'єднань. Для цього проекти слід опубліковувати в засобах масової інформації різних рівнів.

Після отримання зауважень і пропозицій від зацікавлених установ, які за напрямком своєї діяльності безпосередньо або опосередковано пов'язані з реалізацією конкретного норматив­ного акта, відбувається додаткове узгодження проекту норма­тивного акта.

Остаточне доопрацювання тексту проекту здійснюється відповідною робочою групою або підготовчою комісією, яка вра­ховує пропозиції і зауваження, що надійшли внаслідок узгоджен­ня, забезпечує його редагування.

Для обговорення проектів законів, де передбачається два і більше читань характерні певні особливості. За його результата­ми проекти можуть відхилятися, ухвалюватися або направлятися на доопрацювання, після чого відбувається їх затвердження.

Прийняття нормативних актів відбувається згідно з встановле­ною процедурою, шляхом затвердження одноособове, простою або кваліфікованою більшістю голосів. Після затвердження кожен нормативний акт повинен бути підписаний уповноваженою осо­бою, зареєстрований і оприлюднений у виданні того органу, який його прийняв.

Підписання законів здійснює Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України, який протя­гом 15 днів після отримання закону повинен підписати й офіційно оприлюднити його або повернути зі своїми вмотивованими за­уваженнями та пропозиціями до Верховної Ради на повторний розгляд (накласти вето).

Опублікування нормативного акта є важливою стадією про­цесу нормотворчості. Офіційно встановленими джерелами для опублікування законів є журнали “Офіційний вісник України”, “Відомості Верховної Ради України”, газета “Голос України”.

Нормативні акти Кабінету Міністрів України публікуються в газеті “Урядовий кур'єр”, журналі “Офіційний вісник України”, акти місцевих адміністрацій — в місцевій пресі; відомчі норма­тивні акти — у відповідних бюлетенях та джерелах, доступних для зацікавлених органів і осіб.

Нормативний правовий акт — це офіційний документ, прий­нятий компетентними суб'єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права. Нормативні акти поширені в усіх правових системах, і це обумовлено тим, що вони:

а) приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами пра­вотворчості;

б) найбільш чітко і однаково формулюють зміст правових норм;

в) мають обов'язкову письмову форму, офіційні видання, що дозволяє оперативно доводити їх до відома адресатів;

г) оперативно реагують на зміни і потреби соціальної практики; ґ) зручні для систематизації".

До нормативного правового акта як офіційного письмового документа ставляться відповідні вимоги.

По-перше, структура нормативного акта повинна включати на­зву акта (вказує на орган, який видав акт, вид акта, предмет регулю­вання), преамбулу (містить інформацію про причини, умови, ціль прийняття акта, принципи його дії), розділи, глави, статті, пункти, підпункти статей. Кодифіковані нормативні акти поділяються на загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми-принципи, дефініції, юридичні конструкції, статутні приписи тощо, а особлива — норми, які визначають вид і міру можливої або необ­хідної поведінки, міру юридичної відповідальності, спеціалізовані приписи. Наприкінці акта розміщується дата і місце його прийнят­тя, а також підпис відповідальної посадової особи. Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстів нормативних актів в Укра­їні здійснюється щодо законів України — Президентом України, постанов Кабінету Міністрів — прем'єр-міністром України, рішень органів місцевого самоврядування — головами місцевих рад.

По-друге, нормативні правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або ма­ють міжвідомчий характер, реєструються в Міністерстві юстиції України¹. В Україні створено Єдиний державний реєстр норматив­них актів², до якого включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, в тому числі з обмежувальними грифами, закони Укра­їни, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабіне­ту Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших цент­ральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-госпо­дарського управління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції, нормативні акти Національного банку, міжнародні дого­вори України.

По-третє, нормативні правові акти опрацьовуються з ураху­ванням правил юридичної техніки. Ці правила, зокрема, передба­чають вимоги щодо використання мови (в тому числі юридичної термінології), прийомів і засобів викладення тексту нормативних актів, юридичних конструкцій, дотримання логічних законів тощо.

По-четверте, нормативні правові акти публікуються в офіцій­них друкованих виданнях. Наприклад, закони України, норма­тивні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з 1997 року публікуються в щотижнево­му інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України”.

ТЕМА 13. ПРАВОВИЙ АКТ.

План:

1. Правовий акт (види). (лекція 17)

2. Міжнародний договір. (самостійна робота)

3. Підзаконні нормативно-правові акти: поняття і види. (лекція 18)