Формування ринку і проблеми ціноутворення

Специфіка сучасних ринкових відносин, що припускає взаємодію різних за складом, інтересами і цілями суб'єктів, обумовлює наявність такої ланки, що забезпечує доступність для всіх інформаційних ресурсів. Як така звʼязуючою ланкою є інформаційний ринок.

Інформаційний ринок – сукупність економічних, правових і організаційних відносин, що виникають у процесі виробництва, обміну, споживання і захисту інформації в товарній формі. Таким чином, інформаційний ринок характеризується певною номенклатурою товарів і послуг, котируваннями цін, впливом кон'юнктури, умовами і механізмом їх купівлі-продажу. На інформаційному ринку продається і обертається не інформація, а продукти інформаційної діяльності (тобто її товарна форма).

Інформаційний продукт – це продукт трудової діяльності, в якому інформація є основним компонентом. Інформаційний продукт перетворюється на товар в тому випадку, якщо стає предметом економічного обміну. Інформаційний продукт має не лише ціну і конкретну корисність для окремого споживача, але і загальну корисність для всієї людської цивілізації. Він може багато разів продаватися на ринку, але при цьому не втрачає своїх споживчих властивостей і не відчужується від власника.

Якщо виробниче споживання енергії, сировини, матеріалів, палива веде до їх фізичного витрачання і збільшення ентропії в природі, то використання інформаційних продуктів дає абсолютно протилежний ефект – сприяє примноженню і накопиченню наукових знань, зниженню матеріальних витрат, зменшенню ентропії.

Як основні елементи інформаційного ринку можна виділити такі:

- інформаційні продукти;

- виробники інформаційних продуктів;

- посередники в обміні інформаційними продуктами;

- споживачі інформаційних продуктів.

У даний час до інформаційного ринку відносять:

- виробництво і обмін знаннями і нововведеннями, включаючи використання і розроблення;

- поширення інформаційних продуктів і створення сучасних комунікаційних систем;

- індустрія переробки і передачі інформаційних продуктів;

- індустрія реклами і рекламного сервісу;

- довідкове та інформаційне обслуговування;

- банківська діяльність і страхування.

Розглянуті вище характеристики інформаційного продукту як товару дозволяють сформулювати основні підходи до формування ціни інформаційних продуктів. Як відомо з теорії ціноутворення, існують дві межі цін – нижня і верхня.

Нижня межа цін визначається витратами виробництва. У даному випадку доцільно використовувати метод формування ціни на підставі єдиних норм часу і виробітку. Ціна на інформаційні товари і послуги визначається таким чином:

 

,

 

де T_i – нормовані витрати i-х трудових, матеріальних, тимчасових та інших ресурсів, що споживаються згідно з єдиними нормами часу і виробітку;

q_i – вартість кожного i-го ресурсу, що використовується при виробництві інформаційного продукту (у вартісних одиницях на одиницю даного ресурсу);

R – норматив рентабельності.

 

Верхня межа ціни інформаційного продукту формується на підставі ринкової корисності (цінності) даного товару для споживача. При визначенні ціни інформаційного товару необхідно враховувати:

· попит на інформаційний товар на ринку;

· ціни конкурентів на аналогічний товар;

· транспортні витрати на доставку товару;

· витрати, пов'язані з просуванням товару на ринок через торгових посередників.

Формування ціни інформаційного товару здійснюється:

1. На підставі вивчення думки споживачів (з орієнтацією на попит). При цьому визначаються бажання і можливість споживача заплатити за товар з урахуванням споживчої цінності товару. Передбачається, що споживач аналізує відповідність між ціною товару і його корисністю, а також порівнює його з аналогічними товарами фірм-конкурентів.

2. На підставі цін конкурентів – залежно від попиту, якості товару, його упаковки та інших споживчих властивостей. При цьому ціна на товар встановлюється дещо нижчою за ціну конкурентів.

 

Питання 6 (додатково). Гудвіл

 

«Гудвіл» взагалі означає добру репутацію фірми. З точки зору бухгалтерського обліку, гудвіл – це різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу та його балансовою вартістю, яка утворилася у зв'язку з можливістю отримання вищого рівня прибутку за рахунок використання більш ефективної системи управління, домінуючої позиції на товарному ринку, застосування нових технологій тощо.

Гудвіл може бути позитивним або негативним.

Оцінка первісної вартості гудвілу, за якою він буде відображатися в бухгалтерських записах покупця, є проблемою, яка вирішується в різних країнах неоднаково.

За кордоном склалися три підходи до визначення вартості гудвілу:

1) оцінка репутації фірми;

2) поточна дисконтована оцінка (різниця між очікуваним майбутнім прибутком і нормативним (галузевим) прибутком від усіх активів фірми, крім гудвілу);

3) залишкова вартість, тобто перевищення вартості підприємства в цілому (як діючого бізнесу) над сукупністю оцінок його чистих активів.

У США виділяють два підходи до розрахунку первісної вартості гудвілу:

1. Метод загальної оцінки – метод прямого розрахунку гудвілу як різниці між купівельною ціною та сумою ринкових вартостей чистих активів окремо. Такий метод використовується, коли відомі ринкові ціни всіх активів і зобов'язань фірми. Вони можуть бути отримані в результаті спеціально проведеної (для цілей купівлі) аудиторської оцінки, незалежної експертної оцінки чи будь-яким іншим способом.

2. Метод додаткового прибутку базується на перевищенні норми прибутку, який може заробити дана компанія, над середньогалузевою нормою прибутку. Норма прибутку дорівнює частці чистого прибутку та величині чистих активів.

Виходячи з визначення ділової репутації, в МСБО 22 рекомендовано розрахунок даного показника здійснювати в такій послідовності.

1. Фіксується сума інвестицій у придбання компанії (фірми), включаючи оплату послуг консультантів, брокерів тощо.

2. Визначається за балансом величина нетто-активів, яка відображає їх реальну оцінку.

3. Розраховується сума різниці між коштами, які інвестуються, та балансовою вартістю нетто-активів.

4. Здійснюється переоцінка майна та зобов'язань компанії, яка придбається за ринковою ціною (на дату переоцінки).

5. Уточнюється сума різниці (п. 3) з врахуванням переоцінки активів та зобов'язань.

6. Визначається величина гудвілу при придбанні компанії.

Відповідно до МСБО 22 гудвіл підприємства підлягає амортизації впродовж строку його корисного використання. При цьому вибір методу нарахування амортизації визначається самим підприємством з урахуванням передбачуваного надходження майбутніх економічних вигод чи з обліком рівномірного (прямолінійного) відшкодування вартості цього активу.

Запитання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте специфіку інформації як засобу праці.

2. Охарактеризуйте специфіку інформації як предмета праці.

3. Зміст інформаційного забезпечення виробництва. Його специфіка в сучасних умовах.

4. Визначення і зміст нематеріальних активів.

5. Охарактеризуйте склад прав на об'єкти промислової власності.

6. Охарактеризуйте склад авторських і пов'язаних з ними прав.

7. Охарактеризуйте основні компоненти нематеріальних активів: винахід, «ноу-хау», патент, товарний знак, ліцензія.

8. Чому інформація може виконувати роль і капіталу, і товару?

9. Вартісні характеристики інформації як товару.

10. Підходи до економічної оцінки інформації та формування ціни на інформаційні товари.