Тема 6. Економічний зміст інформаційних

Компонентів виробничих систем

Питання 1. Інформація як засіб виробництва.

Питання 2. Нематеріальні активи.

Питання 3. Інформація як капітал.

Питання 4. Інформація як товар.

Питання 5. Економічна оцінка інформаційної продукції.

Питання 6 (додатково). Гудвіл.

 

Ключові слова: гудвіл, інформаційна продукція, інформація, капітал, нематеріальний актив, товар.

Питання 1. Інформація як засіб виробництва

 

Згідно з економічною теорією до засобів виробництва належить усе, що створено людьми і використовується ними у виробничій діяльності. Інформація відповідає цим вимогам, виконуючи у виробничому процесі надзвичайно важливі економічні функції.

Інформація є засобом праці, оскільки сприяє зміні форми і властивостей предметів праці. Інформаційні системи є невід'ємною частиною практично всіх сучасних основних фондів.

Значення того або іншого компонента в кожному з елементів основних фондів визначається двома ключовими критеріями: по-перше, роллю у виконанні виробничих функцій, по-друге, часткою вартості в загальній ціні даного елемента основних фондів. І за першим, і за другим критерієм значення інформації в сучасних технологічних системах колосальне. Такими прикладами є автоматизовані і напівавтоматизовані лінії, верстати з програмним управлінням, автоматизована побутова техніка, поліграфічні і транспортні засоби і багато іншого.

У всіх цих засобах інформація виконує провідну роль при обробці предметів праці, визначаючи точність виробничих операцій у просторі і часі. Частка вартості інформаційних систем у подібних засобах становить більше половини (а іноді і близько 90%) їх ціни.

Інформація стає основним предметом праці. Форма і властивості предметів праці є перш за все інформаційними характеристиками.

Те, що форма і властивості предметів праці є інформаційними характеристиками, людство стало усвідомлювати, коли в розмірах вони стали виконувати роль частки мікрона, у формах – конфігурації складної геометрії, у властивостях – здатності працювати в позамежних фізичних умовах, в споживчих якостях – багатофункціональності…

Ще однією сферою застосування інформаційних систем є інформаційне забезпечення виробничих процесів. Воно стосується трьох видів діяльності:

• конструкторське забезпечення: включає стадію науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

• технологічне забезпечення: покликане підготувати виробниче виготовлення нового виробу. Обираються порядок обробки, види технологічних операцій, устаткування, інструмент, пристрої;

• управлінське забезпечення: покликаний об'єднати окремих виконавців і засоби виробництва в єдину систему, що дозволяє досягти поставленої мети з максимальною ефективністю. У широкому значенні цей вид діяльності включає: організаційну підготовку (забезпечення оптимальних схем постачання), підготовку кадрів, дослідження ринку і збут, планування, контроль і аналіз, оперативне управління, керівництво кадрами та інше.

Особливістю сучасного життя стала інтеграція всіх трьох зазначених видів діяльності в єдиному продукті – «технології». Сьогодні все частіше продають не устаткування і навіть не патенти, а інтегральний продукт «ноу-хау», що передбачає весь виробничий цикл.

У всіх перелічених засобах і предметах праці інформаційна компонента виконує свої функції спільно з матеріальною складовою. Але існують засоби виробництва, де інформація панує неподільно, складаючи практично стовідсотковий їх зміст, – це нематеріальні активи.

 

Питання 2. Нематеріальні активи

 

Під нематеріальним активом розуміється засіб виробництва, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований і використовується підприємством для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або передачі в оренду іншим особам.

Для обліку нематеріальних активів передбачені такі субрахунки:

• право користування природними ресурсами;

• право користування майном;

• право на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви, ін.);

• права на об'єкти промислової власності;

• авторські і зв'язані з ними права;

• гудвіл;

• інші нематеріальні активи.

Ключовими компонентами формування і використання нематеріальних активів є: винахід, «ноу-хау», патент, товарний знак, ліцензія, корисна модель, промисловий зразок.

Винахід – рішення технологічного або техніко-економічного завдання, виконання якого пов'язане із застосуванням інноваційних підходів.

«Ноу-хау» – технічні знання і практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового та іншого характеру, які становлять комерційну цінність, застосовні у виробництві і професійній практиці і не забезпечені патентним захистом.

Корисна модель – результат творчої діяльності людини, об'єктом якої може бути конструктивне рішення пристрою або його складових частин (просторова композиція, взаємне розміщення елементів пристрою, його форма).

Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в області художнього конструювання. Об'єктом її можуть бути форма, малюнок, кольори або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначеного для задоволення естетичних і ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (малюнок) або комбінованим.

Патент – документ, видаваний державою приватній особі (фірмі) і таким, що забезпечує визнання за ним прав на виняткове використовування винаходу впродовж встановленого терміну. Патенти бувають декларативні і звичні. Декларативний патент на винахід видається за умови місцевої новизни винаходу на період до 6 років. Звичайний патент видається за умови світової новизни винаходу на строк до 20 років.

Товарний знак – позначення, що розміщується на товарі (на його упаковці) промисловими і торговими підприємствами для індивідуалізації товару і його виробника.

Ліцензія – дозвіл на використовування іншою особою або організацією винаходу, технології, технічних завдань і виробничого досвіду, секретів виробництва, торгової марки, комерційної й іншої інформації впродовж певного терміну за обумовлену угодою винагороду; спеціальний дозвіл, видаваний компетентними державними органами на здійснення окремих видів діяльності.

У вищезгаданих нематеріальних активах інформаційна компонента неначе «упакована» в декілька рівнів. По-перше, в більшості своїй початковий предмет даних активів є продуктом інформаційного виробництва, тобто «народжується» на світ у результаті збору і переробки інформації. По-друге, окрім гудвілу, решта активів є певною формою прав, тобто є інформаційним продуктом людей, що формують законодавчу основу. По-третє, головною метою використовування названих активів є виробництво продуктів, в яких інформаційна компонента виконує провідну роль (фактично вони є певним видом інформаційних товарів і послуг). По-четверте, самі активи є частиною економічних відносин між людьми, тобто компонентом інформаційної програми, що регулює потоки товарів і грошей. По-п'яте, реалізація на практиці названих прав (зокрема, захист від піратських підробок і розкрадань) є теж інформаційним видом діяльності юристів, менеджерів, фахівців інформаційного захисту, програмістів, дизайнерів та ін.

 

Питання 3. Інформація як капітал

 

Інформаційні засоби виробництва виконують функцію капіталу.

Деякими вченими використовується поняття «інтелектуальний капітал», під яким розуміються інтелектуальні здібності людини у сукупності із створеними нею матеріальними і нематеріальними засобами, які вона використовує в процесі економічного розвитку. Дослідники виділяють три складові інтелектуального капіталу: людський, структурний і споживчий.

1. Людський капітал – це сукупність знань, практичних навиків і творчих здібностей працівників компанії (організації), що застосовуються для виконання поточних задач. Складовими людського капіталу є також моральні цінності компанії, культура праці і загальний підхід до справи.

2. Структурний капітал – це технічне і програмне забезпечення, засоби зв'язку, організаційна структура, патенти, торгові марки та ін. Іншими словами, все, що дозволяє працівникам компанії реалізувати свій виробничий потенціал.

В інформаційній економіці від структурного капіталу залежить ефективність людського. Керівництво структурним капіталом прийнято називати інформаційним менеджментом. Його основною задачею є створення інформаційних фондів організації, а також прискорення інформаційних потоків і поліпшення їх якості.

На відміну від людського капіталу структурний може бути об'єктом купівлі-продажу.

3. Споживчий капітал має на увазі напрацьовані працівником або фірмою зв'язки у суспільстві й інші віртуальні засоби (наприклад, репутація, імідж), що сприяють отриманню тих або інших економічних результатів.

Споживчий капітал називають ще «капіталом відносин». До цього поняття, зокрема, включаються відносини організації з постачальниками і споживачами продукції. Результатом цих відносин є довіра клієнтів, які віддають перевагу даній організації. Все частіше партнерські зв'язки приносять більшу віддачу, ніж матеріальні ресурси.

 

Питання 4. Інформація як товар

 

У більшості своїй виробництво інформаційних товарів і послуг призначене для продажу їх на ринку. Щоб це відбулося, інформаційні продукти повинні мати властивості товару. Це означає, що вони повинні володіти споживчою вартістю і ціною.

Споживча вартість інформаційних продуктів визначається їх здатністю задовольнити будь-які потреби людини, здійснювати певні функції. У загальному вигляді інформаційні товари за своїм призначенням можна умовно розділити на дві групи: а) засоби виробництва; б) предмети споживання.

Засоби виробництва призначені для подальшого виготовлення інших виробів і послуг, метою чого, як правило, є отримання економічних вигід. Інформаційна компонента реалізується в тій або іншій формі в таких видах засобів виробництва:

• засобах і предметах праці;

• нематеріальних активах;

• технологіях інформаційного забезпечення виробництва.

Предмети споживання призначені для безпосереднього задоволення людиною своїх фізіологічних, соціальних або екологічних потреб. Як основні форми реалізації інформаційних предметів споживання можна назвати засоби і послуги фізичної культури (тренажери і послуги тренерів), мистецтва (шоу-бізнес, спортивні змагання, література, живопис, аудіо- і відеопродукція), рекреації (препарати і курортні послуги), екологічної діяльності (дозиметри, екоконсалтинг), освіти (освітні і тренінгові програми) та інше.

Споживча вартість інформаційних товарів лежить в основі бажання їх споживачів платити за право користування ними.

До розряду традиційних економічних властивостей, які властиві товарам, відносять їх мінову вартість і цін у. Їх мають і інформаційні продукти.

Мінова вартість характеризує купівельну спроможність одного товару по відношенню до іншого. Зокрема, наше бажання задоволення потреби в певних інформаційних благах (наприклад, книзі, туристичній поїздці, ін.) може бути реалізоване за певну суму грошей або ціною відмови від володіння іншим благом: умовного (покупка відкладена) або абсолютного (доводиться продавати вже наявну річ). Саме ця сума і виступає як універсальний еквівалент купівельної спроможності (мінова вартість) даного інформаційного товару.

З міновою вартістю тісно пов'язана інша характеристика – ціна, під якою, як правило мається на увазі та кількість засобів (грошей), за які продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару.

Мінімальний рівень ціни продавця при цьому визначається витратами виробництва і доставки на ринок товару. Максимальний рівень ціни покупця визначається, по-перше, рівнем тих вигод, які він збирається одержати від володіння (використання) інформаційним продуктом.

 

Питання 5. Економічна оцінка інформаційної продукції

 

Вартісна оцінка. Вартість нематеріальних активів оцінюється за сумою всіх фактичних витрат на придбання і приведення до стану готовності для використання. У випадку якщо нематеріальні активи вносяться учасником створеного підприємства, то вони оцінюються за світовими цінами.

Вартість нематеріальних активів відшкодовується шляхом включення у витрати діяльності (виробничої, комерційної) амортизаційних відрахувань. Для амортизації використовується лінійний метод. Величина амортизації нематеріальних активів повинна визначатися щомісячно за нормами, які розраховуються, виходячи з первинної вартості і терміну корисного їх використання, але не більше терміну діяльності підприємства.