Основні завдання, напрями та пріоритети зовнішньополітичної діяльності України

Головні засади зовнішньої політики України чітко сформульовані у Декларації про державний суверенітет (липень 1990 р.), Основних напрямах зовнішньої політики (липень 1993 р.) та в Конституції 1996 р.

Зовнішня політика нашої держави була спрямована на виконання таких завдань: утвердження і розвиток республіки як незалежної демократич­ної держави; збереження територіальної цілісності та недоторканності її кордонів; захист прав та інтересів громадян України, її юридич­них осіб за кордоном; розповсюдження у світі образу України як на­дійного і передбачуваного партнера.

Засади, на яких Україна реалізовувала свою зовнішню політику, ґрунтувалися на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Гельсінського заключного акту, Паризької хартії для нової Європи та інших документах Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Вона розбудовувала свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди та невтручання у внутрішні справи.

Україна беззастережно засудила війну як знаряддя міжнародної політики і прагнула вирішувати будь-які міжнародні суперечки лише мирними засобами. Вона не висувала жодних територіальних претензій до своїх сусідів і не визнавала територіальних претензій до себе.

Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України стали: розвиток двосторонніх міждержавних відносин, розширення участі у європейському регіональному співробітництві, співробітництво у рамках СНД, членство в ООН та інших міжнародних організаціях. Пріоритетними напрямками двохсторонніх відносин України стали відносини з прикордонними державами і західними країнами – членами НАТО та Європейського Союзу.

Із прикордонними державами Україна мала на меті укласти повномасштабні договори про добросусідство і співробітництво, у тому числі для остаточного підтвердження існуючих державних кордонів.

Домінантою двосторонніх відносин із прикордонними державами є українсько-російські відносини.

Розбудова стосунків із західними державами мала на меті ство­рити умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв'язків України з європейською цивілізацією, прискорити демократизацію та ринкові реформи.

Основні напрями регіонального співробітництва України в Європі передбачали наступне: діяльність у рамках Наради з безпеки і співробітництва в Європі, участь у Раді Північноатлантичного спів­робітництва та Північноатлантичної асамблеї, розвиток контактів із Радою Європи та іншими європейськими структурами. У перші роки не­залежності перспективною метою української зовнішньої політики було набуття членства у провідних європейських співтовариствах.

У рамках СНД Україна розвивала співробітництво з усіма державами – учасницями союзного договору. Але наша держава розглядала СНД як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами - учасницями і має на меті сприяти розв'язанню проблем, які постали після розпаду СРСР. Україна уникала участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва в рамках СНД, здатних перетворити співдружність у наддержавну структуру федеративного або конфедеративного типу.

У рамках ООН та інших міжнародних організацій Україна співпрацювала у структурах, які забезпечували мир у різних куточках планети або сприяли вирішенню соціально-економічних проблем України.

У цілому зовнішня політика України була спрямована на гарантування національної безпеки; утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; створення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки і включення національного господарства у світову економічну систему та збереження територіальної цілісності держави і недоторканості її кордонів.