Утворення центральних і місцевих органів радянської влади

У листопаді - грудні 1918 р., коли німецько-австрійська окупація в Україні зазнала краху, а гетьманщина під ударами масового повстанського руху наближалась до загибелі і Директорія проголосила відновлення Української Народної Республіки, більшовики та їхні керівні органи - ЦК РКП(б) і Раднарком РСФРР відмовились від визнання України самостійною державою і вирішили відновити в ній радянську владу. Щоб надати рухові ра­дянських військ в Україні законності, за рішенням ЦК РКП(б) 28 листопада 1918 р. було проголошено утворення Тимчасового робітничо-селянського уряду України, який 29 листопада 1918 р. у своєму маніфесті проголосив відновлення радянської влади в Україні. На цій основі в подальшому Наркомзаксправ РСФРР у своїх нотах Директорії неодноразово заявляв, що в Україні нема російських військ, а там іде боротьба народних мас за радянську владу, боротьба між Директорією і радянським урядом України, який начебто мав повну незалежність. Насправді цей уряд був створений ЦК РКП(б) і діяв повністю за його директивами. Він підпорядковував усе життя України інтересам РСФРР, намагався повністю завести та­кий самий режим і порядки, які існували там, часто не зважаючи на специфіку й особливості України. 6 січня 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд України замість назви “Українська Народна Республіка” вирішив називати Україну, за прикладом радянської Росії, Українською Соціалістичною Радянською Республікою. Коли на початку січня 1919 р. уряд переїхав до Харкова, у ньому розгорілися суперечки між прихильниками Г.П'ятакова і Артема (Ф.Сергєєва), а також навколо головнокомандуючого Української армії В.Антонова-Овсієнка. На засіданні уряду 8 січня було вирі­шено замість Антонова-Овсієнка, Затонського і Артема членами Реввійськради Української армії призначити К.Ворошилова, В.Межлаука і М.Рухимовича, останнього - і головкомом армії. 16 січня біль­шістю голосів уряд звільнив з посади голови Г.П'ятакова і обрав Артема (Сергєєва). Але Г.П'ятаков заявив, що, уважаючи для себе обов'язковою постанову ЦК РКП(б), за якою він призначений головою уряду, він може передати посаду Артему лише після рішення ЦК РКП(б). Щоб оздоровити обстановку серед верхівки більшовиків України, Ленін не підтримав жодної з їх груп, а відрядив на посаду голови Тимчасового робітничо-селянського уряду України X. Раковського. Християн Георгійович Раковський (1873-1941) – один із засновників і активних діячів соціал-демократичних партій Болгарії і Румунії. У 1917 р. Раковський приїхав до Росії і після жовтневого перево­роту включився в діяльність Раднаркому РСФРР. Перед від'їздом на Україну Раковський мав розмову з Лені­ним, який визначив його найближчі завдання: докласти всіх зусиль для відновлення єдності в керівництві КП(б)У і створення дисциплінованої регулярної Червоної Армії. 24 січня засідання Тимчасового робітничо-селянського уряду ухвалило постанову: “Головою уряду призначити товариша Х.Раковського”. 25 січня уряд схвалив декларацію, у якій заявив, що своїм першим обов'язком він уважає “...довести соціалістичну революцію до кінця, відновлюючи скрізь владу рад”. Викладаючи програму своєї діяльності, уряд підкреслював необхідність найтіснішого єднання УСРР з усіма радянськими республіками і, передусім, з РСФРР. При цьому в декларації зазначалось, що УСРР об'єднується з Радянською Росією на засадах “соціалістичної федерації”. Суть "федерації" не з'ясовувалась, але в березні 1919 р. VIII з'їзд РКП(б) у новоприйнятій партійній програмі записав: "...Як одну з перехідних форм до повної єдності партія висуває федеративне об'єднання держав, об'єднаних за радянським типом". Отже, федерація - перехідна форма, а повинна бути відновлена унітарна держава, у якій для української державності місця не знаходилося. 29 січня 1919 р. Тимчасовий ро6ітничо-селянський уряд було реорганізовано. За прикладом Раднаркому РСФРР він став називатися Радою Народних Комісарів УСРР; відділи були перейменовано на на­родні комісаріати. Уряд складався з 13 наркомів, голови Ради на­родного господарства, командуючого військами УСРР і Революційної військової ради УСРР. Головою уряду і наркомом закордонних справ залишався Х.Раковський. Наркомами стали: військових справ – М.Подвойський, внутрішніх справ - К.Ворошилов, продовольства - О.Шліхтер, освіти - В.Затонський, радянської пропаганди - Артем (Ф.Сергєєв), головою Верховної соціалістичної інспекції і наркомом державного контролю – М.Скрипник та ін. В.Антонов-Овсієнко залишався командуючим Українського фронту, головою Української ради народного господарства став Е.Квірінг. На місцях у перший час більшовицькі партійні комітети або комісари військових частин створювали й передавали владу надзвичайним органам - революційним чи військово-революційним комітетам, а в селах, де не було ревкомів, - комітетам бідноти. Ревкоми та комбіди й мали забезпечити революційний порядок, підготувати і провести вибори рад. Створюючи органи радянської влади, уряд УСРР ліквідував старий державний апарат і режим. За прикладом Раднаркому РСФРР своїми декретами він скасував стани й цивільні чини, установивши для всього населення одну загальну назву - громадяни Української республіки, відокремив церкву від держави, скасував старі судові установи й передав усю судову владу в Україні народним судам та революційним трибуналам, оголосив обов'язковим цивільний шлюб. Для придушення опору противників радянської влади уряд створив Всеукраїнську й місцеві надзвичайні комісії, став формувати робітничо-селянську міліцію і Червону Армію. Провідне місце у систе­мі каральних органів займала Всеукраїнська надзвичайна комісія(зловісно відома під російською абревіатурою ВУЧК), керував якою спочатку І.Шварц, а потім М.Лаціс. На початок березня 1919 р. на Лівобережній Україні ревкоми під керівництвом більшовиків в основному закінчили організацію рад робітничих, селянських і робітничих депутатів, на Правобережжі цей процес тільки почався. Проводилися волосні, повітові й гу­бернські з'їзди рад. Уся робота велася так, щоб в усіх радах було забезпечено начебто керівне становище робітникам, а фактич­но більшовикам, які, за їх твердженням, відображали інтереси про­летаріату. Йшлося про диктатуру пролетаріату, а фактично - про вста­новлення диктатури більшовицької партії, точніше, її верхівки. Більшовики членів усіх партій, що не стояли на радянській платформі, оголошували контрреволюціонерами і з підозрою ставилися до партій, які перейшли на позицію радянської влади (українські есери-боротьбисти, незалежники та ін.). Наслідуючи Конституцію РСФРР, більшовики в Україні теж узаконили нерівність робітників і селян у виборах до рад і на з'їзди рад. Так, на ІІІ Всеукраїнський з'їзд рад волосні з'їзди рад обирали, незалежно від кількості населення, лише по одному делегату від волості (у деяких волостях налічувалось по 50 тис. населення), а ради міст, фабрично-заводських і рудникових селищ посилали одного депутата на 10 тис. населення, червоноармійці - одного депутата на полк або на окрему частину (одного депутата не більше як на 1000 червоноармійців). За таких порядків під час виборчої кампанії селяни і навіть робітники мали вдесятеро менше представництво, ніж червоноармійці. Це пояснюється тим, що червоноармійці були переважно не місцевими, а прийшлими, і перебували під пильним наглядом політпрацівників, так що їх можна було легко змусити обирати угодних начальству делегатів. А керували виборами в більшості місцевостей створені більшовиками ревкоми або організовані ними ради, які й відбирали канди­датів у депутати рад та на з'їзди рад і комплектували виконкоми рад та їхній апарат. Із своїми суперниками більшовики розправлялись за допо­могою надзвичайних комісій (чекістів). Про характер виборчої кампанії напередодні ІІІ Всеукраїнського з'їзду рад дає яскраве уявлення лист одного з лідерів українських лівих есерів М.Полоза до Й.Сталіна, датований 23 лютого 1919 р. "Політика на Україні, - писав М.Полоз, - здійснюється врозріз усьому, про що говорилося між нами. Якщо продовжиться такий курс, ви зможете утриматися (та й то навряд), тільки спираючись на чужонаціональну збройну силу. Вирішено створити "комуністичний" з'їзд рад, який, очевидно, повинен вотирувати злиття з Росією. Надсилаються накази місцевим органам влади про те, що на з'їзд треба обирати тільки комуністів. З'їзди проводять в атмосфері військового терору. Вибори на з'їздах проводяться за мажоритарною системою, тобто штучним створенням більшості в декілька голосів, значна меншість позбавляється всякого представництва, хоча ця меншість стоїть цілковито на радянській платформі... У результаті вашої партійної диктатури, здійснюваної за майже повної відсутності у вас на Україні підготовлених партійних працівників, знайомих з місцевими умовами, дискредитується ідея радянської влади навіть в очах робітників”.