Національно-культурна політика гетьманського уряду

Національно-культурна діяльність гетьмана була іншою, ніж соціально-економічна політика, оскільки відкривала шлях до національно-культурного відродження України, дістала схвалення та підтримку більшості прихильників національно-визвольних змагань. Гетьман передусім намагався українізувати державний апарат, але натрапив на шалений опір колишніх царських чиновників, які складали переважну більшість у державних установах. Є матеріали, які свідчать, що в міністерствах, зокрема у військовому й Міністерстві шляхів, робилися настійні спроби перевести діловодство на українську мову, що була оголошена державною. Провідну роль у здійсненні національно-культурної політики відігравало Міністерство народної освіти, яке очолювали міністри М.Василенко, П.Стебницький, В.Науменко. Початкові школи, для яких були підготовлені вчителі, переходили на українську мову викладан­ня, а в учительських семінаріях відкривалися курси українознавства. Оскільки в середніх школах педагоги та батьківські комітети негативно ставилися до українізації, міністр народної освіти М.Василенко, як і в свій час Центральна Рада, пішов шляхом не українізації російських гімназій, а шляхом відкриття нових, українських гімназій. Протягом літа 1918 р. було відкрито 54 українські гімназії, а на кінець гетьманування Скоропадського в Україні вже було близько 150 українських гімназій, при чому не тільки в містах, а й у деяких селах. Одночасно з цим у гімназіях з російською мовою викла­дання було введено обов'язкове вивчення української мови й літератури, історії і географії України. При Міністерстві народної освіти діяла під керівництвом В.Вернадського комісія у справах вищих шкіл і наукових інституцій. З її ініціативи 6 жовтня 1918 р. у Києві було відкрито перший Державний український університет, а 22 жовтня - другий Український університет у Кам'янці-Подільському. Передбачалась організація українських університетів у Харкові, Катеринославі й Одесі. У Київському, Харківському й Одеському університетах відкривалися українознавчі кафедри - української мови, літера­тури, історії і права. Після того, як спеціальна комісія видатних учених розробила структуру та статут Академії наук, 14 листопада 1918 р. за нака­зом гетьмана було відкрито Українську Академію наук у складі трьох відділів: історико-філологічних, фізико-математичних і соціальних наук. Перші академіки були призначені гетьманом, а далі вони самі мали обирати нових членів. Першими академіками стали: по історико-філологічному відділу - Д.І. Багалій, А.Ю. Кримський, М.І. Петров, С.О. Смаль-Стоцький; по фізико-математичному - В.І. Вернадський, М.Т. Кащенко, С.П. Тимошенко; по відділу соціальних наук - М.І. Туган-Барановський, О.І. Левицький, В.О. Косинський, Ф.В. Тарановський. Академіки вперше зібралися 14 листопада 1918 р. Вони обрали президентом Академії наук В.I. Вернадського, секретарем – А.Ю. Кримського. За часів гетьманщини було засновано ряд українських культурних закладів: Український державний архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку, у якій через короткий час було зібрано понад один мільйон книжок. Також почали свою працю Український театр драми та опери, Державний симфонічний оркестр й інші культурно-мистецькі заклади. Складні процеси за доби гетьманщини відбувалися в православ­ній церкві. Одна частина духівництва та парафіян стояла за збере­ження підлеглості української церкви московській і богослужіння старослов'янською мовою, інша частина прагнула українізувати церкву. Розпочалась боротьба за Українську автокефальну православну церкву. Гетьман дотримувався твердої й непохитної думки, що українська церква мала бути автокефальною.