Народовська (українофільська) течія у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях.

Народовство було різновидом народництва в Галичині. Самоназвами цієї течії були «русинство», «народовство», «народовецтво». Причини виникнення, еволюція народовства та характер діяльності його представників багато в чому відрізнялися від форм і шляхів розвитку народництва в Наддніпрянській Україні.

Народовство в Галичині виникло як своєрідна реакція на москвофільство галицької інтелігенції. Основною причиною зародження народовства був процес соціального, політичного і культурного відродження Галичини та тісно пов’язане з ним формування національної свідомості, української ідентичності населення Західної України.

Соціальну базу народовства на відміну від москвофільства, становила галицька світська інтелігенція – вчителі, студенти, лікарі, письменники, журналісти тощо.

Народовство (русинство) оформлюється з початком 60-х рр.; вирішальний вплив на його виникнення мали твори Т.Шевченка, якими зачитувалися молоді галицькі інтелектуали. Ідеологічні положення народовської течії знайшли відбиток у програмовій брошурі під назвою «Письмо народовців руських до редактора політичної часописі «Русь» яко протест і меморіал», що була видана у Відні (1867). Засадничими принципами народовської українофільської ідеології були: визнання ідейного впливу Т.Шевченка; ідея єдності українського народу та українських земель, єдиної Русі-України; чітке відмежування від протилежних таборів – польського та російського; ідея єдності інтелігенції з народом.

Особливості ідеології та організаційної діяльності народовців визначалися впливом наддніпрянських українофілів, позитивним ставленням народовців до греко-католицької церкви та успадкованою від галицького селянства династичною лояльністю до габсбурзького дому, відмовою від співпраці з москвофілами.

Характер діяльності галицьких народовців був досить різноманітним. Як і українофіли Наддніпрянщини, вони носили козацьке вбрання, організовували таємні гуртки серед студентської та учнівської молоді, влаштовували літературні вечори, займалися освітньою справою.

Ісмаїл Гаспринський

1851-1914. Кримсько-татарський просвітник, мислитель, письменник видавець першої тюрмоковної газети в крму. Народився біля бахчисараю. Отримав освіту у Парижі. 1877 його було обрано гласним (депутатом) Бахчисарайської міської Думи, а з 13.02.1879 по 05.03.1884 р. він очолював органи місцевого самоврядування на посаді міського голови. Під час цієї роботи І.Гаспринський провів кілька масштабних реформ. Наприклад, йому вдалося майже втричі підвищити бюджет міста й розпочати суттєві перетворення у міському господарстві. Залишаючись у межах діючої юридичної бази, він добився від МВС Російської імперії підвищення квоти представництва бахчисарайських мусульман у органах міського самоврядування, яке було обмежено існуючими державними законами. І.Гаспринський піклувався про санітарний стан та розвиток народної освіти у Бахчисараї тощо. З 1879 р. І.Гаспринський розпочав неодноразові спроби створити власне видавництво для потреб одновірців Російської імперії. Відомі його пропозиції організувати випуск періодичних видань кримськотатарською мовою «Файдали еглєндже» (1879 — 1880), «Закон» (1881) тощо. Після тривалої боротьби, з 10.04.1883 р. І.Гаспринський почав видавати та редагувати першу національну газету кримськотатарською та російською мовами під назвою «Переводчик-Терджиман» У 1886 р. він налагодив видання рекламного додатку до газети «Терджиман» під назвою «Листок объявлений». Наприкінці 1905 р. І.Гаспринський почав видавати перший кримськотатарський часопис для жіноцтва «Алємі нісван» («Жіночій світ»). Взимку 1906 р. І.Гаспринський домігся дозволу на видання першого гумористичного часопису рідною мовою під назвою «Ха-ха-ха». Пізніше він створив новий тижневик — друкований орган мусульманської фракції Державної Думи Російської імперії газету «Міллєт» («Народ»). І.Гаспринський — організатор просвітянського руху, відомого, як джадидизм. Він радикально змінив сутність та структуру початкової освіти в багатьох мусульманських країнах. Навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. Написав підручник. І.Гаспринський був членом науково-краєзнавчої організації Криму — Таврійської губернської вченої архівної комісії. У 1905 р. І.Гаспринський та його однодумці створили мусульманську ліберальну організацію «Іттіфак ель Муслімі» («Союз мусульман»). Гаспринський стояв біля витоків Всеросійської професійної спілки поліграфічних працівників. Він розповсюджував ідеї організації численних регіональних «Громад сприяння бідним мусульманам», «Бібліотечних спілок» й брав активну участь у роботі багатьох з них. У 1907 р. І.Гаспринський запропонував скликати у Каїрі Всесвітній Мусульманський Конгрес, який мав об'єднати прогресивні сили Сходу на шляху реформування та перетворень.

Джадидизм

общественно-политическое и интеллектуальное движение среди мусульманских (преимущественно тюркских) народов в Российской империи конца XIX — начала XX века. В XIX веке среди российских мусульман — преимущественно среди поволжских и крымских татар, и других народов — развернулось общественно-политическое и интеллектуальное движение, которое получило название джадидизм. Немногочисленная группа мусульман-реформистов считала своим призванием работу на благо прогресса. Джадиды действовали путем воспитания и просвещения, пытаясь показать всем верующим преимущества современной цивилизации. В более широком смысле джадидизм был движением за распространение просвещения, развитие тюркских языков и литературы, изучение светских дисциплин, использование достижений науки, равноправие женщин. Идеологами джадидизма были просветители:Шигабутдин Марджани, Хусаин Фаизханов, Исмаил Гаспринский. Джадиды находились под огромным влиянием европейской политической мысли, особенно конституционных идей, а также младотурецкого движения в Османской империи. По их мнению, ислам не противоречит парламентаризму, более того, его идеи лежат в основе шуры — коллективного принятия решений, — предписываемого Кораном и Сунной. Джадиды считали, что ислам не запрещает критически изучать историю мусульман, а поскольку исламу не удалось создать идеальную культуру, то мусульмане ни в коей мере не обязаны считать своих нынешних духовных наставников носителями совершенного знания. Джадидисты критиковали религиозный фанатизм, требовали замены устаревших религиозных школ национальными светскими, ратовали за развитие науки и культуры, выступали за издание газет на родном языке, за открытие культурно-просветительских учреждений, что способствовало сплочению демократических сил общества. Преподавание перешло с арабского и османского языков на татарский язык, который обрел также статус учебного предмета; существенно расширилось изучение и других светских дисциплин. Был установлен твердый учебный год и осуществлен переход к классно-урочной системе преподавания. Кроме этого в новометодных школах вводились стандартные европейские способы обучения — парты, скамьи, доски, деление учеников на классы, а учебного времени на уроки. В 1897 в Оренбурге открылась первая в крае новометодная женская школа. Начало движения связано с введением в мектебах и медресе звукового метода обучения грамоте взамен буквослагательного.