Сформований на межі 18-19 ст. Термін уперше вжито в Чехії Яном Геркелем у 1826. Політичне поневолення більшості слов'янських народів, ідеї Великої Французської революції і німецького романтизму, слов'янське національне відродження — ці фактори привели до поширення серед освічених кіл західних і південних слов'ян Й. Добровський (чех), П. Шафарик, Я. Коллар (словаки) ідеї слов'янської єдності й культурної спільності. Успіхи Російської імперії у війнах проти Туреччини і наполеонівських війнах спричинились до того, що деякі із слов'янських діячів висували думки про політичне і мовне об'єднання слов'ян під владою Росії, вважаючи, що остання допоможе слов'янським народам у боротьбі проти іноземного поневолення (Й. Добровський, Й. Юнгман, Л. Гай та ін.). На українські землі в склад Австрії ідеї «панславізму» проникали як з Заходу, так і з Росії. За прикладом інших слов'янських народів у Львові в 1848 було створено Галицько-Руську Матицю. Під час Революції 1848-49 в Австрійській імперії українці Галичини почали налагоджувати контакти з слов'янськими діячами Австрійської імперії, зокрема взяли участь у Слов'янському конгресі у Празі (червень 1848). з'їзд представників слов'янських народів Австрійської імперії, скликаний за ініціативою Павела Шафарика і Йосипа Єлачича. та інших з метою протиставитися проголошеному німецьким парламентом у Франкфурті над Майном об'єднанню всіх німецьких земель Німеччини й Австрії, включно з Чехією. У конгресі, що почався 2 червня 1848, взяли участь також представники галицьких і закарпатських українців — делегація Головної Руської Ради у складі: Іван Борисикевич, Григорій Гинилевич, Олексій Заклинський та Адольф Добрянський з Закарпаття, як також делегація пропольського Руського Собору. Панславізм став основою для створення багатьох товариств, зокрема товариства об’єднаних словян (Основним завданням Товариства об'єднаних слов'ян було визволення слов'ян з-під чужої влади, ліквідація монархічного устрою, примирення між словʼянськими народами і створення федеративного союзу словʼянських республік з дем. ладом, кожна з яких мала самостійно організувати свою законодавчу й виконавчу владу. До цього союзу мали входити росіяни (до них зараховувано також українців і білорусів), поляки, угорці (слов'яни на Угорщині), богемці, хорвати, дальматинці, серби і моравці.) Кирило-Мефодієвське братство, у науових колах (Максимович, Бодянський). Дехто суворо виступав проти: напр.. Грушевський.
Українська преса у 19 ст
Зх. Україна: Перший часопис українською мовою в Галичині почав виходити аж 15 травня 1848 р. Була це «Зоря Галицька» — орган «Головної Руської Ради», що правила тоді за провідну організацію для всіх українських земель Австрії. Серед співробітників «Зорі Галицької» були найвизначніші політичні й культурні діячі Австрійської України — Я. Головацький, І. Гушалевич, В. Дідицький. «Зоря Галицька» виходила протягом 10 років (останнє число появилося 9.IV.1857 р.). Перші роки (1848 — 52) вона мала переважно політичний характер, пізніше була присвячена «літературі, забаві й господарству». Спочатку «Зоря Галицька» виходила українською народною мовою і в народницькому дусі, з середини 1851 р. (за редагування І. Гушалевича) стає виразно москвофільською. В тому ж 1848 р. у Львові почав виходити й «Дневник Рускій», що друкувався одночасно кирилицею й латинкою («Dnewnyk Ruskij»). Це був тижневик, що його видавали спольщені українці, організовані в «Соборі Руському», для поборювання «Головної Руської Ради». Редактором його був І. Вагилевич. «Дневника Руского» вийшло всього 9 чисел. У 1849 р. у Львові під редакцією М. Устияновича почав виходити «Галичо-Рускій ВЂстник». Так само політичним часописом були й «Новини», що видавалися кирилицею під редакцією І. Гушалевича двічі на тиждень. «Новини» припинилися на 26 числі; замість них той же Гушалевич почав видавати літературно-науковий тижневик під заголовком «Пчела». В цьому часописі не тільки співробітничали найвидатніші сили Галичини (Я. Головацький, А. Могильницький, І. Наумович, А. Петрушевич та інші), а й друкувалося дещо з наддніпрянських авторів (напр., І. Котляревського). авдяки участі видатних наддністрянських літературних і наукових діячів (М. Драгоманов, І. Нечуй-Левицький та ін.) преса позбувається свого вузького провінційно-галицького характеру й набуває рис соборності. Із 1 січня 1880 р. у Львові починає виходити щоденник «ДЂло», на півроку раніше у Станіславі появляється господарсько-промисловий часопис «Господарь и Промышленник». Дуже видатним явищем, що свідчило про певний рівень української преси, було заснування у Львові «Літературно-Наукового Вістника» (почав виходити за редакцією М. Грушевського в 1898 р. замість «Зорі» та «Життя і Слова»). З спеціально наукових органів особливої згадки заслуговують записки Товариства ім. Шевченка, реорганізовані в 1892 р. в «Записки Наукового Товариства Шевченка». Наприкінці XIX ст. на Наддністрянщині появляється й українська партійно-соціалістична преса. 1 січня 1900 р. у Львові вийшла «Воля» — двотижневик УСДРП, у 1902 — 03 рр. у Чернівцях виходить орган Революційної Української партії «Гасло»
Надніпрянщина: перший на Наддніпрянщині часопис-тижневик «Харьковскій Еженедельник», Але вже в 1816 р. в Харкові появляються два нових часописи: «Украинскій Вестник» і «Харьковскій Демокрит». Перші українські журнали на Наддніпрянщині видавалися силами й коштами тодішніх найвидатнішик українських діячів і письменників. Від 1824 р. в Харкові почав виходити «Украинскій Журнал». В Одесі ж постав і перший на Наддніпрянщині щоденник. Був це «Одесскій ВЂстник», що почав виходити в 1828 р. й проіснував аж до 1892 р. В 1828 — 29 рр. виходив в Одесі літературно-науковий часопис «Ареопаг»; у 1832 — 40 рр. «Общество Сельского Хозяйства Южной Россіи» видавало там свої «Листки». На третьому місці в історії наддніпрянської преси хронологічно стоїть Київ. Тут ще в 1834 р. був проект видавати «Киевскую Газету», але на неї не дав дозволу уряд. Усе ж Київ не залишився без свого видання, бо вже в 1835 р. в ньому почали виходити т. зв. «Кіевскія Объявленія». В 1838 р. з розпорядження російського центрального уряду в губерніях було засноване видання т. зв. «Губернських Відомостей». У 1841 р. вийшли «Сніп» і «Ластовка», в 1843 — 44 рр. — «Молодик». У 1859 р. виходить «Українець», в 1860 р. — «Хата». Полегшення режиму в Росії, що зайшло внаслідок програної Кримської війни, приносить деякі можливості й для української преси. На початку 1861 р. в Петербурзі починає виходити «Основа» (в 1861 р. — 12, у 1862 р. — 10 книжок). Валуєвський циркуляр 1863 р. За цих кілька десятиліть появилося лише кілька альманахів та збірників («Громада» 1878 р.; київська «Луна» 1881 р.; «Рада» 1883 — 84 рр., друкована в Петербурзі; херсонський белетристичний збірник «Степ» 1886 р.; харківська «Складка» 1887 р.; «Ватра» 1888 р. й одеська «Нива»). Цими публікаціями українці надолужували брак української преси. В цих же роках українцям часом щастило придбати в свої руки якийсь провінційний російський орган, який вони, прагнули перетворити на український. Так було у 1874 — 75 рр. із «Кіевским Телеграфом», у 1881 — 82 рр. — із київською газетою «Труд»
