Фактори, що впливають на ВМРП.

Де Н — норма витрат;

Вк — чисті витрати матеріалу на одиницю продукції або ви­робничої роботи(корисні витрати);

Втех — неминучі технологічні відходи та втрати;

q — інші організаційно-технологічні втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо.

Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції розраховують з урахуванням її матеріаломісткості.

7.Оцінка і основні напрями поліпшення використання оборотних виробничих засобів

Раціональне та економне використання оборотних засобів (сировина, матеріали, паливо, енергія) — одне з найважливіших завдань підприємств. Для оцінки ефективності використання оборотних виробни­чих засобів застосовують систему показників, що диференціюються залежно від особливостей виробництва та видів сировини і матеріалів.

Розрізняють показники витрат матеріальних ресурсів та по­казники рівня корисного використання матеріальних ресурсів.

1)Показники витрат матеріальних ресурсів характеризують їх виробниче споживання, безпосередньо пов'язане з виконан­ням виробничої програми та з проведенням ремонтних робіт, обслуговуванням внутрішньозаводського транспорту, забезпе­ченням підсобного господарства тощо.

Розрізняють загальні витрати матеріальних ресурсів та пи­томі витрати окремого виду продукції. Загальні витрати ма­теріальних ресурсів — це витрати окремих матеріалів або їх сукупності на виконання виробничої програми. Загальні витра­ти сировини та матеріалів обчислюються в натуральних показ­никах, сумарні — у вартісному виразі. Питомі витрати кон­кретного виду матеріалів характеризують величину їх на одини­цю виготовленої продукції.

Для загальної характеристики витрат матеріальних ресурсів використовують показники матеріаломісткості. Показник пи­томих витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції (пи­тома матеріаломісткість) визначається за формулою

Мп=Мі/N

де М_п — питома матеріаломісткість;

М — витрати конкретного виду ресурсів;

N — кількість одиниць виготовленої продукції, шт..

Показник витрат усіх матеріальних ресурсів у грошовому виразі на одну фізичну одиницю виготовленої продукції (загаль­на матеріаломісткість) визначається за формулою

Мз=Ма/N

де М з — загальна матеріаломісткість;

Ма — загальна сума матеріальних витрат, грн.

Наведені формули використовуються для розрахунку матері­аломісткості нескладних видів продукції (електроенергія, міне­ральні добрива, чавун, сталь тощо).

2)Друга група показників — показники рівня корисного вико­ристання матеріальних ресурсів — повніше відображає викори­стання у виробництві матеріальних ресурсів на всіх стадіях їх ви­робничого споживання. Так, у галузях, що переробляють первин­ну сировину (підприємства кольорової металургії, цукрові заводи), застосовують показник (коефіцієнт) виходу або добування гото­вої продукції з вихідної сировини. Наприклад, показник добуван­ня міді з руди, виходу цукру з буряків.

Економне використання матеріальних ресурсів полягає у формуванні такого рівня витрат сировини і матеріалів, за якого на виготовлення продукції високої якості використовується мі­німальна кількість сировини та матеріалів. Водночас, створю­ючи раціональну структуру металоспоживання, у виробничому процесі потрібно застосовувати такі матеріали, сировину, котрі дають змогу підвищити споживні якості продукції при порівня­но низьких витратах на її виготовлення. О сновні шляхи (напрямки) економії матеріальних ресурсів поділяють на ви­робничо-технічні й організаційно-економічні.

До виробничо-технічних напрямків відносять заходи, пов'я­зані з якісною підготовкою сировини до її виробничого спож. удосконалення машин, устаткування і ви­робів; застосування більш економних видів сировини, палива;

Організаційно-економічні напрямки економії - удосконалення та підви­щення наукового рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обґрун­тованих норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.

Тема 4. Типологія підприємства

1. Поняття підприємства

Підприємство – економічна одиниця, що здійснює функцію з виробництва та реалізації товарів та послуг, і у цьому сенсі підприємства протиставляються домогосподарствам, основною економічною функцією яких є споживання. Хоча певна частина благ створюється в середині домогосподарств, переважна більшість товарів і послуг вироблені підприємствами, крім того, якщо домогосподарства виробляють продукцію переважно для себе, то підприємства для зовнішніх споживачів

Завдання підприємства полягає у залучені необхідного для здійснення господарської економічної діяльності економічних ресурсів (факторів виробництва) та трансформації у продукти. Кінцевим результатом процесу перетворення ресурсів у продукти є збільшення запасу засобів придатних для споживання.

Основними фазами господарського процесу на підприємстві є:

1. Постачання – забезпечення факторами виробництва, яке сепроводжується формуванням витрат виробництва. Використовувані підприємствами фактори виробництва можна поділити на такі три категорії:

· праця (використання фізичних та розумових властивостей людей)

· засоби виробництва – всі предмети, які використовуються у господарській діяльності крім тих, які будучи переробленими втілюються у фінальних продуктах (обладнання, інструменти)

· предмети праці, як наприклад сировина і матеріали які будучи використаними повністю або частково входять у продукцію підприємства, стають її складовою

2. Виробництво – комбіноване використання факторів виробництва з метою створення товарів та послуг

3. Збут, який супроводжується отриманням підприємствами виручки

Крім основних фаз в процесі господарювання можуть виникати фази складування:

· сировини та матеріалів (між фазами постачання та виробництва)

· готової продукції (між фазами виробництва та збуту)

· результатів незавершеного виробництва (у фазі виробництва)

Причини виникнення фаз складування, а отже і утримання відповідних складів полягають у недостатній синхронізації процесів постачання, виробництва та збуту.

Деякі економісти вважають що необхідно проводити відмінність між поняттями підприємства та фірми. Зокрема існує думка, що підприємство – це організація, яка володіє і веде господарську діяльність на подібних підприємствах. Фірма може володіти як одним так і багатьма підприємствами.

Відповідно до іншої точки зору, якщо підприємства існують у будь-яких системах то фірми, як тип підприємств є фенеменом виключно ринкової економіки. Крім того іноді фірми, як організації що грунтуються на приватній власності протиставляють державним підприємствам.

Господарський кодекс України визначає підприємство як самостійний суб’єкт господарювання створений для задоволення суспільних і особистих потреб, шляхом систематичного здійснення виробництва, науково-дослідницької, торговельної та іншої господарської діяльності. Підприємства можуть створювати для здійснення як комерційної так і некомерційної господарської діяльності.

2. Класифікація підприємств за галузями та розміром

Галузева класифікація грунтується на об’єднанні у групи підприємств, які здійснюють переважно однакові, або подібнні види виробничої діяльності. Вона може починатися з виокремлення великих секторів економіки з наступним їх звуженням до підсекторів галузевих груп та власне окремих галузей.

Приміром, початково, підприємства можуть бути поділені на:

· підприємства нематеріального виробництва

· підприємства сфери послуг

Далі підприємства сфери матеріального виробництва можуть бути поділені на:

· підприємства, які діють у сфері видобутку сиробина

· підприємства, які займаються переробкою сировини до проміжного продукту

· підприємства, які здійснюють обробку проміжного продукту до отримання кінцевого продукту

Складність віднесення підприємств до тієї чи іншої галузі економіки полягає у тому, що більшість з них, це підприємства з багатоманітним асортиментом продукції.

Промисловим піідприємствам притаманні такі відмінні риси:

· широке застосування принципу розподілу праці, причому як у сфері виробництва так і у сфері управління

· високий рівень механізації і відповідно низька частка ручної праці

· виробництво продукції для відносно великих за ємністю ринків, а отже і відносно великі розміри

Крім галузевої належності, важливою характеристикою підприємства є його розміри щодо яких, зазвичай, застосовується багатомірний спосіб оцінки, Це пов’язано з тим, що між окремими показниками розмірів підприємств, як наприклад між численністю працівників та величиною доданої вартості створеної підприємствами, не обов’язково існує чіткий однозначний зв’язок. Як наслідок, мале підприємство за одним показником, може бути великим за за іншим показником.

Один з поширениз способів оцінки розмірів підприємства полягає у застосуванні двохмірної шкали, яка включає:

· кількість працюючих

· валовий дохід (оборот)

За цією шкалою всі підприємства можуть бути поділені на:

· малі (50 осіб, 50 тис. євро)

· середні

· великі (1000 і більше осіб, 5 млн. євро)

3. Класифікація підприємств залежно від форм власності, способу заснування та частки у статутному фонді іноземних інвестицій

Згідно з господарським кодексом України підприємства поділяють на такі види:

1. Залежно від форм власності:

· приватні (діють на основі приватної власності громадянин чи юридичної особи): поділяється на індивідуальну та колективну приватну власність

· підприємства колективної власності

· комунальні підприємства

· державні підприємства

· підприємства, засновані на змішаній формі власності

2. Залежно від способу заснування та форм статутного фонду

· унітарні (один засновник; має неподілений на частки статутний фонд)

· корпоративні (утворюються як правило двома або більше засновниками та діє на основі об’єднання майна підприємства чи трудової діяльності засновників) – товариства

3. За часткою у статутному фонді іноземних інвестицій:

· підприємства з іноземними інвестиціями (якщо > 10%)

· іноземні підприємства (100%)

4.Різновиди господарських товариств.

Господарське товариство – підприємство створене юридичними особами або громадянами шляхом обєднання їх майна і участі у підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку. Юр. особи, які стали товариствами зберігають свій стратус юр. особи.

Господарські товариства є:

1. Акціонерні товариства – підприємства, які мають статутний фонд поділений на визначену кількість акцій і несуть відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери несуть ризик, пов'язаний з діяльністю товариства лише в межах вартості належних їм акцій.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю – товариство, що має поділений на частки статутний фонд і несе відповідальність за зобов’язання, тільки майном товариства. Учасники такого товариства несуть ризик збитків пов’язаних з його діяльністю в межах своїх вкладів.

3. Товариство з додатковою відповідальністю-товариство, статутний фонд яких поділений на частки і які несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном. У разі недостатності останнього, учасники такого товариства несуть додаткову соціальну відповідальність у кратному розмірі до вкладу кожного з уасників.

4. Повне товариства – тов. учасники якого здійснюють підпр. діяльність від імені товариства і несуть додаткову соціальну відповідальність за зобов’язання товариства усім своїм майом.

5. Командитне товариство – тов.. в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть його зобов’язаннями додаткову соціальну відповідальність своїм майном (повні учасники). А інші сучасники присутні в діяльності тов. лише своїми вкладами(вкладники).

Установчими документами господарського товариства є засновницький договір та статут, в якому повинні міститися відомості про вид товариства, предмет та цілі його діяльності, засновників, склад та компетенцію органів управління.

Статут акц. товариств повинен містити також відомості про види акцій і що випускаються іх номінальну вартість, а статутн. Товариства з обмеженою відповідальністю відомість про розмір часток кожного з учасників.

Вкладами учасників госп. тов. можуть бути матеріальні цінності і цінні папери, майнові права(права корист. Землею), грошові кошти. Прибуток тов.. утв. З надходжень від його діяльності після покриття лат. витрат і витрат на оплату праці. З прибутку товариства сплачуються податки, а також відсотки по кредитах, рента прибутку залишається у розпорядженні товариства.

Учасники госп. тов.. мають право:

1. Брати участь в управлінні справами товариства.

2. Брати участь у розподілі прибутку товар. Та одержувати його частку.

3. Вихід зі складу товар.

У разі ліквідації товар. належні йому кошти після розрахунків зі всіма кредиторами розподіляються між учасниками товариства.

5.Об’єднання підприємств

Види об’єднань:

1.Картель це договірна форма об’єднання суб’єктів господарювання, учасники якої укладають угоду про регулювання обсягів вир-ва продукції, надання послуг або виконання робіт про поділ ринків збуту та джерел сировини. Наймання робочої сили, встан. Рівня зарплати та соціальних гарантій для працюючих, про умови продажу та строки платежів.

Картель є типовою формою монополії, що існує в країнах з ринковою економікою у прихованому вигляді, незважаючи на Антимонопольне законодавство учасники картелю зберігають господарську і комерційну і виробничу та юридичну самостійність.

2.Трест – форма об’єднання суб’єктів господарства за якої всі підприємства що об’єднуються втрачають свою комерційну, виробничу самостійність, підпорядковуються одному органу управління.

3.Синдикат – це об’єднання суб. госп., у якому розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізацію виготовленої продукції здійснюється через єдину мережу постачання та збуту.

4.Консорціум – об’єднання суб. госп. Різних організаційно - правових форм(під-в, об’єднань, банків) на основі тимчасової угоди щодо спільної діяльності з метою здійснення єдиного проекту або проведення великих фінансових операцій. Це одна з форм об’єднання виробничого та банківського капіталів.

5.Концерн найбільш поширена форма об’єднань, учасники якої мають обмежену самостійність, єдину власність, єдину систему управління та контролю. Має спеціальний апарат управління, якому підпорядковані всі підприємства, що входять до концерну.

6.Корпорація – об’єднання підприємств, яке створюється з метою захисту їхніх конкретних інтересів. З позиції управлінської практики, корпорація розглядається з двох аспектів. По-перше, це союз партнерів, створений для захисту конкретних привілеїв їх учасників, наприклад корпорація студентів. Адвокатів. По-друге, під корпорацією розуміють акціонерні компанії.

7.Холдинг – це компанія – власник, статутний капітал якої утворюють контрольні пакети акцій підприємств, що входять до неї. Ці підприємства називають дочірніми. На відміну від інших об’єднань, наприклад трести, формування холдинг-компаній в традиційній економіці відбувається ринковим шляхом. Для цього компанія скуповує акції інших підприємств і на цій підставі створює свій статутний акціонерний капітал.

Тема 5. Вибір місця розташування підприємства.

1.Вибір місця розташування підприємства як проблема прийняття рішень.

Вибір місця розташування підприємства (ВМРП) під яким розуміють місце де знаходяться його адміністративні будівлі, виробничі цехи, склади і т.д., відноситься до основних засновницьких підприємницьких рішень.

Якщо ці приміщення розташовані в різних місцях, то часто говорять про фірму, яка володіє кількома підприємствами. Залежно від міри свободи при ВМРП воно може бути зв’язаним або вільним.

Прикладами прив’язаних до МР підприємств є шахти, гідроелектростанції і т.д.

При ВМРП необхідно:

1)Визначитись яким мінімальним вимогам має відповідати МР (відносно кліматичних, транспортних або робочої сили).

2)Виявити місця, що відповідають цим вимогам.

3)Визначити для кожного із можливих місць розташування ймовірні витрати та результати виробництва.

4)Обрати те МР де залежні від нього результати найбільшою мірою перевищують відповідні витрати.

Основна проблема наведеного алгоритму ВМРП полягає в тому, що ані залежні від нього витрати, ані відповідні результати не можна наперед достатньо точно визначити, крім того на ВМРП можуть впливати не тільки економічні, але і політичні і навіть ірраціональні причини, як наприклад, прив’язаність засновників до певних місць.

Важливою складовою МРП є рішення щодо ступеня географічної централізації, або децентралізації підприємницької діяльності. За цією ознакою підприємства можуть бути поділені на:

1)національні (якщо вони мають виробничі потужності лише в одній країні);

2)інтернаціональні (якщо вони мають потужності розміщені в різних країнах);

3)регіональні (якщо вони працюють в межах лише одного регіону);

4)локальні (якщо вони мають один завод, розташований в якомусь одному місці).

Головними стимулами для посилення закордонної диверсифікації підприємницької діяльності є:

· поліпшення збуту завдяки більшій близькості ринків;

· скорочення транспортних витрат та витрат на зарплату;

· обхід обмежень щодо імпорту;

· підтримка іноземних інвестицій в країнах, що їй залучають;

· зростання економії від масштабів виробництва;

· оптимізація оподаткування.

Серед проблем з якими додатково зіштовхуються міжнародні компанії виділяють:

1.Відмінності в політико-правових умовах, а також економічній та технічній структурах різних країн.

2.ускладнення в діяльності підприємств;

3.особливі вимоги до системи управління персоналом пов’язані з включенням в роботу підприємств співробітників вихованих в різних традиціях національних культур.

Таким чином ВМРП може включати:

1.Вибір країни.

2.Вибір регіону країни.

3.Вибір в даному регіоні країни площадки для базування підприємства.

Фактори, що впливають на ВМРП.

Найважливішими факторами ВМРП, якщо воно є вільним (не прив’язаним до території) є:

1)транспортні витрати, величина яких залежить від обмежень щодо часу доставки, кількості вантажів, віддаленості від місця доставки та збуту засобів транспорту.

Враховуючи цей фактор, деякі підприємства можуть віддавати перевагу розташуванню своїх виробничих потужностей в портах, на річках, або біля залізничних вузлів.

2)витрати на робочу силу. Витрати на оплату праці в регіонах віддалених від місць концентрації промисловості часто бувають відносно нижчими. Водночас у підприємств, які обирають для свого базування подібні регіони можуть виникати додаткові витрати на оплату праці.

По-перше, у разі нестачі робочої сили та погано організованого місцевого транспорту і підприємству доведеться самостійно забезпечувати доставку працівників.

По-друге, через нестачу спеціалістів потрібної кваліфікації та відсутність необхідних для їх підготовки учбових закладів доведеться створювати власну систему підготовки кадрів.

По-третє, внаслідок незначної соціальної цінності віддалених регіонів, підприємство зможе залучати висококваліфікований керівний персонал лише за допомогою високих надбавок до зарплати.

Міжнародні відмінності у рівні витрат на зарплату можуть спонукати підприємства промислово розвинутих країні виводити свої підприємства в країни з відносно нижчим рівнем зарплати. При цьому важливо врахувати, що:

1)завдяки сучасним технологіям витрати на робочу силу у деяких галузях можуть не мати такого великого значення як раніше;

2)продуктивність праці в розвинутих країнах завдяки вищому освітньому рівню персоналу є відносно більш високою, що може призводити до формування в них цілком прийнятних витрат на зарплату у розрахунку на одиницю продукції.

Не зважаючи на те, що абсолютний рівень оплати праці в країні Б нижчий, ніж в країні А, підприємство доцільніше розмістити в країні А, оскільки в ній витрати на зарплату у розрахунку на одиницю продукції є нижчими (0,3) ніж в країні Б(0,4).

	Країна А	Країна Б
1.Погодинна оплата праці
2.Продуктивність праці
3.Витрати на зарплату у розрахунку на одиницю продукції	0,3	0,4

3)вартість будівництва підприємства та орендні платежі.

4)збутові витрати, які мають особливо важливе значення для торгових підприємств, а також виробників продукції, які мають територіально-обмежену область збуту.

Наприклад, магазини, які торгують товарами повсякденного попиту (продукти харчування) мають бути розподілені по всій території міста, оскільки покупці таких товарів не бажають далеко їздити за ними. Магазини, які торгують товарами періодичного попиту, наприклад. одягом, можуть концентруватися на окремих локальних території у безпосередній близькості один від одного, оскільки це відповідає, по-перше, бажанню покупців мати якнайновіший огляд таких товарів, по-друге, їх готовності втрачати на здійснення подібних покупок більше часу.

5)Державна та регіональна економічна політика і зокрема міжнародні та внутрішньодержавні відмінності в оподаткуванні. Значним є вплив держави на ВМРП і тоді, коли висока інфляція, недостатній розвиток освіти, охорони здоров’я та виробничої інфраструктури. Це відлякую потенційних інвесторів.

Відповідно до важливості при прийнятті рішення щодо ВМРП розрізняють обов’язкові та взаємозамінн фактори. Якщо обов’язкові фактори МРП відображають вимога, які неодмінно мають бути притаманні обраній для цього точці, що взаємозамінні характеризуються тим, що несприятливий вплив одного фактора може бути компенсований позитивним впливом іншого фактору.

Врахування взаємозамінних факторі має важливе значення при відносній оцінці альтернативних точок розміщення придприємства.

Тема 6. Основи управління підприємством

1.Поняття та стадії менеджменту.

У загальному випадку менеджмент визначають як діяльність з прийняття та реалізації господарських рішень. Відштовхуючись від противного менеджмент можна визначити як діяльність, яка не є у чистому вигляді виконавчою.

Як інституція, менеджмент охоплює управлінські інстанції підприємства, всіх тих, хто виконює управлінські функції. Зазвичай виділяють три рівні менеджменту:

1)Вищий (правління, виконавчий або генеральний директор)

2)Середній (начальники цехів, відділів)