Семінар) Військово-політична організація Запорозької Січі

На новоосвоєних землях колишнього Дикого Поля коза­цтво створило власну військово-політичну організацію, демократичну за своїм характером. За місцем свого розта­шування за порогами Дніпра, у його низов'ях, вона одержала найменування «Військо Запорозьке Низове».

Усі життєво важливі питання козаки вирішували на загальних радах, які іменувалися також «козацьке коло». Збиралася Військова Рада тоді, коли для вирішення того або іншого питання необхідна була воля всього товариства, але двічі в рік — 1 січня і 1 жовтня - вона збиралася обов'язково. Ради, які збиралися з ініціативи козацької голоти, називалися «чорними».

На чолі січового війська (коша) стояв кошовий отаман разом із військовою (генеральною) старшиною, котра обиралася на військовій раді. Оскільки Запорозька Січ визнавалася всіма українцями як центр козацтва, у виборах старшини мали право брати участь усі козаки, а не лише ті з них, хто постійно про­живав на території Січі. Часто, щоб підкреслити, що Кіш представляє всіх українських козаків, запорожці ще при обран­ні іменували цих отаманів гетьманами (так, гетьманами на Запорожжі були обрані Петро Сагайдачний і Богдан Хмельни­цький). Гетьмани, обрані без участі запорожців, ними не визна­валися і не вважалися легітимними (тобто такими, що мали законні права на керівництво українським козацтвом). Геть­мани або кошові отамани володіли на Запорожжі практично необмеженою владою. Однак, якщо вони використовували свою владу всупереч інтересам козаків або виявлялися пога­ними керівниками, їх відразу могли позбавити влади на ново-скликаній раді. Повноваження отаманів обмежувалися річним терміном перебування на посаді, після чого вони повинні були

звітувати про свою діяльність перед Військовою Радою і прохо­дити обов’язкову процедуру переобрання.

Тут же терміном на один рік обиралося козацьке керів­ництво — старшина. Старшину складали військовий писар (який завідував військовою канцелярією і зовнішніми зноси­нами), військовий обозний (начальник артилерії), військовий скарбник, військовий суддя, два військових осавули (котрі підтримували правопорядок на території Січі), хорунжий, бун­чужний тощо. У мирний час військова старшина виконувала адміністративні і судові функції, а під час військових походів очолювала Запорозьке Військо, передаючи свої «мирні» повно­важення наказній старшині (хоча нерідко військо в поході очолював наказний отаман).

На Січі козаки - вихідці з однієї і тієї ж місцевості жили у певних куренях (їхнє число доходило до 38), які очолювалися курінними отаманами. В подальшому, із зростанням підпоряд­кованої Січі території, вона була розділена на паланки -округи. Січовики, приписані до одного з куренів, замість платні отримували в одній із паланок землю для ведення господарства або право на промисел. Козаки почергово несли прикордонну та гарнізонну службу. На рівні куренів і паланок існували власні ради, на яких обиралась місцева старшина.

Курені та паланки були не військовими, а адміністративно - господарськими одиницями. Для походів і бойових дій на базі куренів формувалися військові команди, полки і сотні, для керівництва якими обиралася старшина відповідного рівня. Курінні отамани, котрі обиралися як господарники, а не не як військові ватажки, не очолювали створені на базі своїх куренів походні одиниці.

З числа колишніх військових старшин і полковників, не переобраних на наступний термін, формувалося «військове товариство», яке було фактичним кадровим резервом війська при заміщенні командних посад під час воєнних дій. Таким чином, верхівка козацтва не була постійною, однак в своїй сукупності вона створювала періодично відновлюваний орган адміністративно-військової влади. З часом на цей вищий орган військової, адміністративної і судової влади на території Запо­рожжя було перенесено назву Кіш, котра спочатку стосувалася всього Запорозького козацького товариства.