Динаміка частки державного бюджету у ВВП України

Показник	2000 р.	2001 р.	2002 р	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р	2007 р	2008 р	2009 р	2010 р
Обсяг ВВП, млрд. грн.	170,0	204,2	225,8	263,2	345,1	441,4	544,1	720,7	948,1	912,6	1094,6
Обсяг видатків бюджету, млрд. грн.	48,1	55,5	61,9	75,3	91,5	113,0	137,1	174,2	241,4	242,8	303,6
Частка бюджету у ВВП, %	28,3	27,2	27,4	28,6	26,5	25,6	25,2	24,2	25,5	26,6	27,9

 

Безумовно, найбільш наявними та структурованими є дві функції: розподільча та контрольна, але бюджет безумовно оказує й регулюючий вплив на економіку країни, а також не можна не помітити його соціального впливу. Тому, на наш погляд, можна виділити такі функції бюджету, що зображені на рис. 1.2:

 

ФУНКЦІЇ БЮДЖЕТУ

розподільча

контрольна

акумулювання коштів і забезпечення існування держави

регулювання економіки

соціальна

Рис. 2.1. Функції бюджету

Розподільча функція бюджету, завдяки якій здійснюється розподіл та перерозподіл ВВП та національного доходу, полягає в тому, щодержава концентрує у своїх руках усі джерела бюджетних надходжень, щоб використати їх потім якомога найбільш ефективно з метою задоволення загальнодержавних потреб. У відношення з бюджетом вступають всі учасники суспільного виробництва.

Сутність контрольної функції полягає в полягає в організації та здійсненні контролю за своєчасним та повним надходженням коштів до бюджету, розподілу та використанні їх відповідно затвердженому органами законодавчої влади плану. Таким чином суспільство в особі специфічних державних або недержавних фінансових структур розкриває своєчасність й повноту надходження у розпорядження держави фінансових ресурсів від різних суб'єктів, визначає відповідність розміру ресурсів держави обсягу його потреб, контролює та вирівнює бюджетний розподіл, а також дозволяє визначити пропорції розподілу бюджетних коштів, наскільки ефективно вони використовуються.

Бюджет виконує функціюакумулювання коштів ізабезпечення існування держави сутність якої полягає у формуванні доходної частини бюджетів за рахунок загального та спеціального фондів. За її допомогою створюється матеріально-технічна база для функціонування держави через формування централізованого фонду фінансових ресурсів, що дозволяє їй виконувати свої функції на всіх рівнях державного управління.

Бюджет також виконує регулюючу функцію за допомогою якоїздійснюється вплив держави на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси. Наприклад, за її допомогою можна стимулювати розвиток окремих виробництв, галузей економіки тощо.

Бюджет також фінансово забезпечує соціальну політикудержави – перерозподіл ВВП з метою забезпечення соціальної справедливості, тобто виконує соціальну функцію. Оскільки бюджет – це фінансовий план держави, основною метою якого є задоволення соціальних потреб населення країни, то значні кошти спрямовуються на фінансування систем соціального страхування та соціального забезпечення (пенсії за віком, інвалідам, при втраті годувальника, втраті працездатності, допомога по безробіттю), а також на освіту, науку, охорону здоров'я.

Відповідно до Бюджетного кодексу Державний бю­джет України включає дві складові:

√ загальний фонд бюджету;

√ спеціальний фонд.

До доходів загального фонду Державного бюджету належать ті, що призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не спрямовуються на конкретну мету. Доходи спеціального фонду призначені лише для фінансування конкретних заходів (цілей). Та­кий поділ державного бюджету на дві частини має за мету забезпечення прозорості усіх джерел доходів і визначення пріори­тетів у фінансуванні витрат.

Фактори, що впливають на формування й використання бюджету можна поділити на політичні, економічні та соціальні.

Політичні фактори відображають політичну ситуацію в країні, яка може істотно вплинути на формування бюджету та використання бюджетних коштів. До них відносяться адміністративна та регіональна структури управління державою, виконання нею регулюючої, оборонної та правозахисної функцій держави, зокрема, обсяги фінансування органів державної влади та управління, армії, правоохоронних органів і т.і.

Економічні фактори пов’язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в державі. До них відносяться обсяг виробленого ВВП та національного доходу, економічне зростання чи спад виробництва, продуктивність суспільної праці, структурні зміни у виробництві, що відбуваються, рівень інфляції та рівень безробіття в країні, модель податкової політики, рівень НТП.

Соціальні фактори формування та використання бюджету обумовлені соціальними та демографічними обставинами. Зокрема, це кошти, що виділяються на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, обсяги фінансових коштів, що спрямовуються на освіту та охорону здоров’я, обсяг реальних доходів населення, розмір мінімальної заробітної плати та споживчого кошика, демографічна ситуація в країні – природний приріст (скорочення) населення та міграційний приріст (скорочення) населення.

На величину бюджетного фонду також впливають:

– рівень розвитку економіки країни;

– приоритетні напрямки виконання державою економічних і соціальних завдань;

– масштаби структурних зрушень у економічних та галузевих пропорціях розвитку;

– методи господарювання на підприємствах усіх форм власності.

Перевищення доходів над видатками – БЮДЖЕТНИЙ ПРОФІЦИТ –взагалі відображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою планомірної діяльності держави.

Можна виділити три основних форми бюджетного профіциту:

1. Існування бюджетного профіциту у вигляді запланованих бюджетних резервів, які використовуються на фінансування непередбачених видатків у поточному році, а фактично переходять у доходи наступного року.

Однак на практиці бюджетні резерви, як правило, мають правові засади формування, наприклад, в Україні у складі державного бюджету виокремлюється Резервний фонд Кабінету Міністрів, чий обсяг не повинен перевищувати 2% обсягу видатків загального фонду бюджету відповідно до Бюджетного кодексу.

2. Перевищення нормованих доходів над видатками, що виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів порівняно з видатками, які було прийнято у вигляді законодавчих актів при затвердженні бюджету певного рівня. В Україні таке перевищення вважається “бюджетним надлишком” і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня.

3. Бюджетний профіцит може бути результатом антициклічної політики держави в результаті збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі роки встановленого періоду формуються бюджетні профіцити, а в окремі – дефіцити. Обсяги бюджетних дефіцитів і профіцитів при цьому збалансовані.

Перевищення видатків над доходами, тобто БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ, є більш складним явищем. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, адже це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету треба оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансової системи в цілому. Для держави це завжди небажане й досить часто негативне явище. Іншими ж суб’єктами фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи воно може оцінюватися по-різному.

Обсяги фінансових ресурсів і отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю та ефективністю фінансової системи взагалі, а не станом бюджету. Брак коштів у бюджеті може мати місце і при достатньому забезпеченні суб’єктів підприємницької діяльності фінансовими ресурсами та досить високому рівні доходів юридичних і фізичних осіб. За таких умов не може йти мови про фінансову кризу в тій чи іншій країні – це тільки проблеми, пов’язані з формуванням бюджету, що спричинені певними об’єктивними чи суб’єктивними чинниками. Але дефіцит бюджету може бути викликаний і обмеженістю фінансових ресурсів, що обумовлює незначні обсяги виробленого ВВП і, відповідно, низький рівень доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов ознаки фінансової кризи в країні очевидні та стосуються всіх суб’єктів.

Бюджетний дефіцит можна розглядати за формою прояву, причинами виникнення та напрямками його фінансування:

За формою прояву виділяють плановий – запланований і затверджений у законі про Державний бюджет України, фактичний – офіційно зафіксовану величину реального перевищення видатків над доходами, та прихований дефіцити. Прихований дефіцит являє собою занижену величину фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що нерідко робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігрищ (наприклад перед виборами, щоб підвищити свої заслуги і примусити виборців проголосувати за них ще раз), а також він може бути результатом „жорсткого” курсу уряду на щорічно збалансований бюджет. Прихованість дефіциту є ознакою незваженості та непродуманості фінансової політики держави.

За причинами виникнення розрізняють свідомий, вимушений, циклічний і структурний дефіцити.

Свідомий дефіцит виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить високому рівні доходів юридичних та фізичних осіб. Він пов’язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов досить активною є політика позикових фінансів.

Вимушений дефіцит пов’язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, коли оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.

Циклічний дефіцит – дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань.

Структурний дефіцит – дефіцит, який є результатом свідомої активної (дискреційної) політики держави, що передбачає маніпулювання податками і урядовими видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискорення економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні.

За напрямками дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний та активний характер спрямування. Пасивний характер дефіциту зу­мовлюється спрямуванням бюджетних ресурсів на фінансування по­точних потреб держави, а активний – на фінансування бюджетних інвестицій, і в першу чергу, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

Дефіцит державного бюджету – неоднозначне явище. Представники кейнсіанської школи стверджують, що поміркований бюджетний дефіцит – це благо, оскільки він дає можливість збільшити сукупний попит шляхом дефіцитного фінансування державних видатків.

Для відповіді на питання про бажаність бюджетного дефіциту для суспільства треба вирішити дві проблеми:

1) дефіцит – це наслідок спаду виробництва в країні або наслідок фінансової політики держави;

2) зменшує дефіцит бюджету приватні інвестиції або заохочує їх.

Характеризуючи бюджетний дефіцит, треба відзначити, що в його основі завжди лежить банальна причина – намагання використати коштів більше, ніж є реальних доходів. Теоретично вирішити проблему дефіциту досить просто – збільшити податки чи інші доходи або скоротити видатки. Однак насправді все набагато складніше: збільшувати податки або недоцільно, або неможливо, а скорочувати видатки теж неможливо, бо вони досягли критичного мінімуму. Тому система дефіцитного фінансування державних потреб є досить звичайною практикою у країн з різними фінансовими можливостями.

Динаміку цього процесу наведено на рис. 2.2.

 

Рис. 2.2. Динаміка показників дефіциту / профіциту бюджету в Україні

Основними причинами бюджетного дефіциту є:

– зменшення приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва;

– збільшення державних видатків;

– зменшення надходжень до держбюджету;

– падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

– циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі і тривалі;

– непослідовна фінансово-економічна політика;

– зменшення податків з метою підвищення ділової активності та стимулювання економіки (без відповідного корегування бюджетних витрат).

За наявності бюджетного дефіциту держава може дотримуватися певної системи заходів щодо його ліквідації.

Існують три основні концепції збалансованості бюджету:

– на щорічній основі;

– на циклічній основі;

– концепція „функціональних фінансів”.

Збалансування бюджету на щорічній основі знижує або зовсім виключає ефективність фіскальної політики держави, оскільки суперечить з антициклічною та стабілізуючою її спрямованістю.

Наприклад, в період спаду виробництва та безробіття доходи населення падають, тому зменшуються й податкові надходження до бюджету. У цьому випадку держава повинна або збільшити податкові надходження шляхом впровадження нової податкової політики, або зменшити видатки, або поєднати обидва ці заходи у сукупності. В умовах інфляції при номінальному підвищенні грошових доходів автоматично збільшуються й податкові надходження. Якщо брати за мету щорічне збалансування доходів і видатків бюджету, то треба негайно збільшувати державні видатки. Тому оперативне державне регулювання доходів і видатків, яке передбачає втручання держави у сферу податково-фіскальної політики протягом року, призведе до нестабільності в економіці країни та бізнесі.

Збалансування бюджету в ході економічного циклу передбачає, що уряд розробляє і впроваджує антициклічну політику й водночас збалансовує бюджет. Економічний цикл може займати у різних країнах від чотирьох до восьми-десяти років.

Дії уряду, пов’язані з протистоянням спаду, повинні бути спрямовані на зниження податків, що призведе до підвищення ділової активності, і на збільшення видатків, тим самим свідомо провокуючи появу бюджетного дефіциту. У період подальшого інфляційного підйому необхідно збільшити податкові надходження та урізати видатки уряду. Позитивне бюджетне сальдо, що виникне на цій основі, може бути використане на покриття державного боргу, що виник у період спаду. Таким чином, урядові фіскальні дії повинні створити позитивну антициклічну силу й допоможе збалансувати бюджет не на щорічній основі, а за період у декілька років.

Ключова проблема даної концепції полягає в тому, що періоди підйому та спаду можуть бути неоднаковими за глибиною та тривалістю й, тоді завдання стабілізації економіки вступає у протиріччя із завданням збалансування бюджету у ході циклу. Наприклад, якщо занепад економіки буде довгим і глибоким, а період підйому коротким, це призведе до появи великого дефіциту у період спаду, незначного або зовсім відсутнього позитивного сальдо у період розквіту і, таким чином, до виникнення циклічного дефіциту бюджету.

Сутність концепції функціональних фінансів полягає в тому, що держава повинна турбуватися не про збалансованість бюджету, а про макроекономічну стабільність економіки. Прибічники цієї концепції стверджують, що податкова система повинна автоматично стимулювати збільшення податкових надходжень у період економічного зростання (недискреційна фіскальна політика), що призведе до самоліквідації бюджетного дефіциту.

Крім того, можливості уряду з питань запозичення та емісії грошей – безмежні. Фактично уряд може фінансувати будь-який дефіцит, тобто держава не може збанкрутити. Вважається також, що при великому обсягу національного багатства, у тому числі у населення, проблема державного боргу не є обтяжливою і гострою для національної економіки.

Держава свою фінансову політику будує таким чином, що періодично використовує усі три концепції.

У світовій практиці всі методи подолання бюджетного дефіциту поділяються на дві великі групи:

· емісійні

· беземісійні.

До першої групи фінансування бюджетного дефіциту відноситься кредитно-грошова емісія (монетизація).

До другої групи відносяться методи, що дозволяють вирішити проблему бюджет­ного дефіциту неемісійним шляхом за рахунок внутрішніх або зовнішніх джерел – боргове фінансування та фінансування за рахунок податкової політики.

Кредитно-грошова емісія пов’язана з випуском додаткової маси грошей в обіг для фінансування саме бюджетного дефіциту. Емісія грошей підсилює інфляцію, погіршує стан грошового обігу, викликає тяжкі наслідки у сфері економічних та соціальних відносин.

Внутрішніми джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути кредити Національного банку України, доходи від операцій з цінними паперами тощо.

Зовнішніми джерелами можуть слугувати кредити міжнародних фінансових установ та іноземних держав, а та­кож безоплатна та безповоротна фінансова допомога під цільові програми.

Покриття бюджетного дефіциту за допомогою боргового фінансування, тобто випуску державних позик при визначених умовах, виштовхує частину інвестицій із виробничого процесу, призводить до падіння чистого експорту, збільшення ринкової ставки процента і до зниження споживчих видатків. Державні цінні папери, „зв'язують” частину грошових коштів населення та фінансових ресурсів підприємств, зокрема комерційних банків, які внаслідок цього проводять менше активних операцій, тобто згортають обсяги кредитних та інвестиційних операцій.

Бюджетний дефіцит завжди знаходиться у центрі уваги, а величина державного боргу обмежується – за міжнародними стандартами він не повинен перевищувати 60% від обсягу ВВП.

Економічні наслідки бюджетного дефіциту:

– зменшення приросту національного доходу;

– збільшення бюджетних витрат;

– перерозподіл бюджетних коштів на користь утримувачів державних цінних паперів;

– зменшення податкових надходжень;

– непослідовна фінансово-економічна політика.