Правові основи адміністрування домену. UA.

Серед означених об’єктів правовідносин слід виділити такий специфічний, властивий лише мережі Інтернет, як доменні імена.

Закон України «Про телекомунікації» (ст. 1) визначає, що домен – це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен і централізовано адмініструється. В українському сегменті мережі Інтернет на законодавчому рівні виокремлюють:

Ø домен.UA – це домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет:

Ø домен другого рівня – частина адресного простору мережі Інтернет, що розміщена на другому рівні ієрархії імен у цій мережі.

Ключовим аспектом забезпечення функціонування українського сегмента мережі Інтернет є адміністрування адресного простору.

За ст. 56 Закону України «Про телекомунікації», адміністрування адресного простору українського сегмента Інтернет включає комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегмента мережі Інтернет, реєстру домену.UA в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет, спрямованих на систематизацію й оптимізацію використання, обліку й адміністрування доменів другого рівня, а також створення умов для використання простору доменних імен на принципах рівного доступу, захисту прав користувачів послуг мережі Інтернет і вільної конкуренції.

Основними завданнями адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, який здійснює уповноважена організація, є:

1. створення реєстру доменних назв і адрес мережі українського сегмента мережі Інтернет;

2. створення реєстру доменних назв у домені.UA;

3. створення та підтримання автоматизованої системи реєстрації й обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет;

4. забезпечення унікальності, формування та підтримки простору доменних назв другого рівня в домені.UA;

5. створення умов для використання адресного простору українського сегмента мережі Інтернет на принципах рівного доступу, оптимального використання, захисту прав користувачів послуг мережі Інтернет і вільної конкуренції;

6. представництва та захисту у відповідних міжнародних організаціях інтересів користувачів українського сегмента мережі Інтернет.

Адміністрування у домені.UA здійснюється недержавною організацією, яка утворюється організаціями операторів та провайдерів мережі Інтернет зареєстрована відповідно до міжнародних вимог.

Утворення адресного простору, розподілення та надання адрес, маршрутизація інформації між адресами здійснюються відповідно до міжнародних вимог.

Згідно з розпорядження Кабінету Міністрів України «Про адміністрування домену.UA передбачалося створення об’єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» з метою управління адресним простором українського сегмента мережі Інтернет. Обслуговування й адміністрування системного реєстру та системи доменних імен домену верхнього рівня.UA та подання листа про делегування відповідних функцій до Всесвітньої корпорації з призначення доменних імен та номерів (ICANN).

Домен.UA було зареєстровано приватною організацією ТоЗВ «Комунікаційні системи» у грудні 1992 р. Нині адміністрування домену.UA здійснюється ТоЗВ «Хостмастер». Ця організація формулює правила та визначає політику адміністрування для цього домену. Законодавство та судова практика деяких країн приділяє значну увагу проблемі використання зареєстрованих назв фірм, товарних знаків, імен як адрес Інтернет-сайтів, оскільки використання відомих назв збільшує кількість відвідувань того чи іншого інформаційного ресурсу й її можна використовувати як засіб недобросовісної конкуренції.

4. Декларація Ради Європи «Про свободу спілкування у мережі Інтернет»

Для того, щоб компроміс між інформаційними правами людини, з одного боку, та державним регулюванням і безпекою у мережі Інтернет. У більшості розвинених держав пропонується йти шляхом розвитку саморегуляції та тісної співпраці з недержавним сектором, що надає мережеві послуги. Так, ще у 1997 р. Європейський парламент схвалив резолюцію, на доповідь Комісії з протиправного та шкідливого змісту у мережі Інтернет».

Цією резолюцією було запропоновано класифікацію, за якою слід розрізняти матеріали протиправного та шкідливого змісту. Матеріали протиправного змісту – це інформація, що прямо порушує вимоги національних чи міжнародних правових актів. Водночас під інформацією зі шкідливим змістом розуміють інформацію, яка не є протиправною, але поширення її обмежене (лише для дорослих, наприклад), а також інформація, яка може образити деяких користувачів, хоча її публікація не обмежена відповідно до принципу свободи самовираження Стосовно цих двох категорій інформації потрібно застосовувати різні заходи.

За цією резолюцію, матеріалами протиправного змісту мають займатися за місцем їх створення правоохоронні органи, дії яких регулюють національним законодавством і угодами про судову співпрацю. Проте й сама мережа Інтернет через системи саморегуляції, які добре функціонують, відповідно до існуючого законодавства і за підтримки користувачів, сприяє зменшенню обсягів поширення матеріалів протиправного змісту (особливо дитячої порнографії та матеріалів расистського та антисемітського змісту). Щодо матеріалів шкідливого змісту пропонують, насамперед, забезпечити користувачам можливість самим вирішувати проблему виключно технічними засобами (за допомогою систем фільтрації та рейтингової оцінки змісту), розширюючи обізнаність батьків і розвиваючи саморегулювання, яке здатне створити певні рамки, зокрема, щодо захисту неповнолітніх.

Така позиція стала ще актуальнішою після прийняття Радою Європи «Декларації про свободу спілкування у мережі Інтернет». Приймаючи цю Декларацію, Рада Європи виявила послідовність у дотриманні проголошених нею раніше принципів, Мета цієї Декларації – гарантування права на свободу інформації, встановленого ст. 10 Європейської Конвенції щодо захисту прав і основних свобод людини. Для цього в Декларації сформульовано сім основних принципів, які сприяють реалізації права на свободу слова у мережі Інтернет.

Згідно з цими принципами держави-члени Ради Європи зобов’язуються:

Ø не встановлювати обмежень змісту інформації у мережі Інтернет, більших, ніж ті, що існують щодо інших засобів доставки інформації;

Ø заохочувати саморегуляцію змісту інформації у мережі Інтернет;

Ø зняти попередній державний контроль, зокрема, утриматися від використання блокувань і фільтрів, які перешкоджають доступу до інформації, крім фільтрів, що не допускають до інформації вразливі групи, наприклад, дітей до певних сайтів;

Ø утриматися від використання реєстраційних схем, які обмежують надання послуг через мережу Інтернет;

Ø зняти перешкоди, які заважають забезпечити доступ до мережі Інтернет або створення та функціонування Інтернет-сайтів для окремих верств суспільства;

Ø не зобов’язувати провайдерів проводити моніторинг усієї інформації, що проходить через їх сервер, та обмежити їх відповідальність за зміст інформації, яка передається з використанням їх послуг;

Ø гарантувати право на анонімність у мережі Інтернет (крім випадків розслідування злочинів і розшуку злочинців)