1. Проаналізувати цілі Болонської декларації
2. Визначити, в чому переваги європейської освіти
3. Дати аналіз структурних реформ, що відбуваються в контексті Болонського процесу
4. Обґрунтувати напрями структурного реформування вищої освіти України
5. Показати на конкретних прикладах переваги Болонського процесу
6. Теоретичне і практичне значення Болонської декларації
7. Основні напрями структурного реформування національних систем вищої освіти
8. Реформи освіти в контексті Напряму І і Напряму ІІ: спільне і відмінне.
9. Визначити засоби гармонізації вищої освіти
10.Основні завдання, принципи та етапи формування Європейського простору вищої освіти
ТЕМА 3. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЗОНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ
3.1 Основні завдання Болонської декларації.
3.2 Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій (29-30 березня 2001 року, м. Саламанка).
3.3 Празький саміт з вищої освіти як етап реалізації Болонського процесу (18-19 травня 2001 р.).
3.4 Комюніке конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту (19-20 вересня 2003 року, м. Берлін)
3.5 Основні кроки на європейському просторі.
Ключові поняття і терміни:
ЄВРОПЕЙСЬКІ ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ, ОСВІТНІ ОРГАНІЗАЦІЇ,
ПРАЗЬКИЙ САМІТ, БЕРЛІНСЬКЕ КОМЮНІКЕ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ
ПРОСТІР, ГАРМОНІЗАЦІЯ АРХІТЕКТУРИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ
ВИЩОЇ ОСВІТИ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОЦЕС ЄВРОПИ ЗНАНЬ, СИСТЕМА
КРЕДИТІВ, МОБІЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ, МІЖУРЯДОВЕ
СПІВРОБІТНИЦТВО, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ПРОСТІР
3.1 Основні завдання Болонської декларації
Європейський процес, завдяки його особливим досягненням упродовж останніх років, стає більш відчутною реалією для ЄС і його громадян. Європа стала свідком потреби і побудови освіти більш всеохоплюючої та спрямованої в майбутнє Європи, на основі використання і зміцнення її інтелектуального, культурного, соціального, наукового та технологічного потенціалу. "Європа знань" є головним фактором соціального та людського розвитку, складового зміцнення й інтелектуального збагачення європейських громадян, рушійним чинником прогресу. Саме така Європа спроможна надати необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття, усвідомлюючи спільні цінності і належність до єдиної соціальної та культурної сфери.
Група європейських держав взяла на себе зобов’язання щодо досягнення визначених у Декларації цілей. Спрямованість реформ у сфері вищої освіти, які паралельно були розпочаті в Європі, засвідчили рішучість багатьох урядів реформувати систему вищої освіти.
Проте досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти потребує постійної уваги. Життєздатність та ефективність будь-якої цивілізації вимірюються її культурним впливом на інші країни. Європейські країни повинні забезпечити існування такої системи вищої освіти в Європі, яка була б привабливою для всього світу і відповідала б особливостям культурних та наукових традицій.
Доцільним, вважають учасники угоди є затвердження загальноприйнятої та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян та міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.
Запровадження системи відбувається на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Вчений ступінь, який присвоюється по завершенню першого циклу, на європейському ринку праці сприймається як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах.
Створення системи кредитів здійснюється на кшалт Європейської системи трансферту оцінок (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можна також отримати не у вищих навчальних закладах, включаючи постійне навчання, за умови визнання їх з боку відповідного університету-отримувача.
Мобільність студентів досягається завдяки усуненню перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:
• забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також відповідних сервісів;
• забезпечення визнання часу, який вчитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи чи виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
• сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівнянних критеріїв та методології;
• просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, мобільності схем та інтегрованих навчальних, дослідницьких та виховних програм.
Таким чином, європейські країни – учасниці Болонської угоди беруть на себе зобов’язання досягнути окреслених вище цілей – у межах своєї компетенції та поважаючи відмінності у культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів – з метою зміцнення сфери вищої освіти в Європі. Задля цього проводиться політика міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти.
Є багато чинників, у тому числі й економічних, які зумовлюють необхідність перетворень в освітньому просторі Європи, підщтовхують до створення такої системи отримання академічних ступенів, освітньо-кваліфікаційних рівнів, яка сприяла б спрощенню працевлаштування
громадян європейських країн. Тривогу Європи викликало те, що на глобальних ринках праці європейські спеціалісти почали «програвати» американським спеціалістам.
В Болонській декларації заявляється, що з метою встановлення європейської зони вищої освіти до 2010 року необхідно гармонізувати системи рівнів (ступенів освіти); прийняти систему освіти, що ґрунтується на двох освітніх рівнях; створити європейську систему залікових одиниць, а також усунути перешкоди в отриманні студентами послуг, що мають відношення до освіти, у визнанні часу роботи в Європі викладачів і науковців при нарахуванні пенсії, у розвитку критеріїв і методології оцінки якості викладання; ввести таке важливе поняття як «європейський простір вищої освіти», у тому числі щодо змісту навчання, співробітництва між навчальними закладами, схем мобільності, інтегрованих програм навчання, тренінгу і проведення наукових досліджень.
Досягнення цілей Болонської декларації - процес складний і багато в чому суперечливий. Візьмемо хоча б таку суттєву проблему, як нерозвиненість системи коректного порівняння кваліфікацій. Існуючі конвенції (наприклад, Лісабонська, з визнання академічних ступенів, освітньо-кваліфікаційних рівнів, діяльність Європейської мережі інформаційних центрів з академічного визнання та мобільності, заснованої Радою Європи та ЮНЕСКО (The NARIC Network - National Academic Recognition Information Centres), не можуть бути визнані ефективними в частині визначення кореляцій між академічним рівнем фахівця - якістю оцінок, які отримано при складанні іспитів у вищому закладі освіти, та кваліфікацією фахівця як претендента на вакантну посаду (саме кваліфікація визначає рейтинг претиндента на працевлаштування).
Створення системи визначення таких кореляцій неможливе без широкої кооперації суб’єктів ринку праці (роботодавців, установ, організацій та їхніх майбутніх співробітників - студентів) - представників не сфери освіти. Тому роль студентських організацій у Болонському процесі заслуговує на особливу увагу дослідників. Зазначимо, що першу конференцію з обговорення впливу Болонської декларації на акредитаційні механізми, критерії оцінки якості знань було проведено саме Європейською асоціацією національних союзів студентів (ESIB). Оскільки Болонська декларація - це узгоджена позиція урядів багатьох європейських держав (на даний час декларацію підписали 40 країн), то для досягнення заявлених цілей було залучено механізми не тільки на рівні окремих університетів, а й на рівні законодавчої ініціативи та використання владних повноважень.
Крім Європейської комісії та представників усіх країн, які вже офіційно приєдналися до Болонської декларації, що є повноправними членами Болонського процесу, «рушійними силами» в Болонському процесі виступають також так звані Follow Up Institutions (організації сприяння з консультативними функціями): THE COUNCIL OF EUROPE (Рада Європи), EURASHE (European Association of Institutions in Hager Education -Європейська асоціація національних союзів студентів Європи),
UNESCOCEPES (The UNESCO European Center for Hager Education -Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО).
Є й інші «конструктивні агенти» реформ, ініційованих Болонською декларацією. До них, безумовно, треба віднести також провідні університети Європи. Виходячи з ролі авторитетних закладів вищої освіти в забезпеченні економічного та соціального розвитку, університети повинні бути уповноважені приймати рішення щодо своєї внутрішньої організації та управління; вони в подальшому мають впроваджувати реформи в усі сфери свого життя, тобто виступати не об’єктами, а суб’єктами формування постболонського процесу.
Як бачимо, до розвитку Болонського процесу включено різноманітні державні, політичні і громадські сили. Аналогічно Болонському з 2000 року розпочався процес, що отримав назву ERA (European Research Area -Європейський дослідницький простір) щодо об’єднання досліджень в Європі. Система європейської вищої освіти стає більш прозорою, підвищується якість освіти на рівнях навчальних закладів. Якість вищої освіти стає основою створення «Європейської зони вищої освіти». При цьому і в подальшому первинна відповідальність за якість вищої освіти лежить на кожному окремому навчальному закладі. Міністри звернулися до ENQA (European Network for Quality Assurance in Hager Education - Європейської мережі підтвердження якості вищої освіти) та її членів з пропозицією у співпраці з EUA, EURASHE та ESIB розробити узгоджені стандарти, процедури та рекомендації з питань гарантії якості.
Терміном для впровадження двоступеневої системи освіти, що ґрунтується на двох рівнях навчання, прийнято 2005 рік. Підкреслено важливість мобільності у навчальній, культурній, політичній, соціальній та економічній сферах. В останні роки показники мобільності зросли великою мірою завдяки значній підтримці програм Євросоюзу. Очікується подальший розвиток ECTS (European Community Cours Credit Transfer System -Європейської кредитної системи взаємовизнання) до накопичувальної системи, яка могла б використовуватися у межах європейської зони вищої освіти для підвищеної мобільності студентства та у розвитку міжнародних нвчальних програм. Йшлося і про прийняття легко зрозумілої та порівнянної системи ступенів, що підтвердило важливість Лісабонської конвенції про взаємовизнання дипломів, які мають ратифікувати всі країни-учасниці Болонського процесу.
Згідно з рішенням Болонської конференції, кожен студент, який закінчить університет після 2005 року, автоматично і безкоштовно отримуватиме Додаток до диплома широко розповсюдженою європейською мовою, що сприятиме працевлаштуванню та продовженню освіти. Потрібно не тільки забезпечити гідні умови проживання та навчання для студентів, щоб вони могли успішно завершити курс навчання протягом обумовленого строку без перешкод, пов’язаних з соціальною та економічною ситуацією в студентських сім’ях, але й залучити студентство як повноправного партнера
до управління вищою освітою. Тому університети та студентство мають брати активнішу участь в управлінні вищою освітою.
Щоб підвищити привабливість європейської зони вищої освіти будуть створюватися стипендіальні програми для студентів з країн третього світу, а також збільшуватимуться можливості для всіх громадян, згідно з їхніми бажаннями, йти шляхом вищої освіти протягом всього життя.
Європейська зона вищої освіти та Зона європейських досліджень - дві засади суспільства, що ґрунтується на знаннях. Визнаючи необхідність тісних зв’язків між ЕНЕА (Європейською зоною вищої освіти) та ERA (Європейським науково-дослідницьким простором) у майбутній "Європі знань", а також важливість досліджень як складової частини вищої освіти Європи, слід подивитись ширше на двоступеневу систему вищої освіти як мету сьогодення і включити стадію отримання докторського звання як третій ступінь Болонського процесу, збільшити мобільність у підготовці дослідників.
Країни-учасниці Європейської культурної конвенції можуть бути прийнятими у члени Європейської зони вищої освіти, довівши своє бажання і готовність дотримуватись мети Болонського процесу у власній системі освіти.
На рівні держави входження освітньої сфери України до міжнародного освітнього простору визнається сьогодні важливою складовою модернізації освіти у контексті інноваційної моделі розвитку. Характеризуючи стратегію українських реформ на науково-практичній конференції «Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України» (лютий 2003 р.), Президент України Л.Д. Кучма наголосив: «На часі визначення та реалізація широкомасштабної довгострокової стратегії модернізації всієї системи освіти, наближення її до стандартів Європейського Союзу. Треба більш активно працювати над проблемою інтеграції науки та освіти. Має бути більш активною позиція держави у питанні підготовки кадрів вищої кваліфікації в зарубіжних навчальних закладах».
Але процес входження до європейської зони вищої освіти для нас складний. Членство у Болонському процесі спричиняє значні зміни та реформи у всіх країнах, що приєднуються. Справді, складно організаційно-методично здійснити і психологічно нелегко погодитись, що міжнародно-визнаним науковим ступенем стане «доктор філософії», скоригувати принципи присудження наукових ступенів, що сформувалися протягом десятиліть. Чи кожен керівник буде готовий реально зробити студентство повноправним партнером в управлінні вищою освітою? Що таке «європейський інженер» сьогодні і як нам побудувати підготовку інженера, яка є традиційною для українських технічних університетів, перейти до двоступеневої системи підготовки, здійснити реальну інтеграцію науки і освіти? І все це треба зробити так, щоб зберегти краще із історичного досвіду вітчизняної вищої школи. Потрібна нова концепція вищої освіти, зокрема технічної, з урахуванням вимог Болонського процесу та рішучість у здійсненні реформ.
Провідні університети України, користуючись можливостями, наданими законодавством (автономність, самоврядність, можливість визначати зміст навчального процесу та розбудувати міжнародну діяльність), включаються у роботу з реалізації положень Болонської декларації. Наприклад, широке відкриття міждисциплінарних програм навчання: протягом останніх років в НТУУ «КПІ» та інших технічних університетах України відкрито десятки спеціалізацій на стику інформатики, комп’ютерних технологій та природничих, інженерних, спеціальних і фундаментальних дисциплін. НТУУ «КПІ» активно розробляє механізми і методики переходу до нової структури навчального процесу, разом з іншими університетами країни бере участь у педагогічному експерименті, який проводить Міністерство освіти і науки України щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (вона взагалі не передбачає чіткої регламентації навчального року: кожен студент сам формує свою «траєкторію навчання», має набрати певну кількість «кредитів», навіть перериваючи навчання, і знову його продовжувати у зручний для себе час).
Простір європейської вищої освіти у межах першого десятиріччя третього тисячоліття досягти таких цілей, які розглядаються як першочергові для створення концепції європейської вищої освіти й просування європейської системи вищої освіти цілим світом:
• Прийняття системи зрозумілих ступенів і ступенів, які можна легко зіставити, у тому числі, через впровадження Додатка до диплома, для забезпечення можливості працевлаштування європейських громадян і підвищення міжнародної конкурентноздатності європейської системи вищої освіти;
• Прийняття системи, яка ґрунтується, за своєю суттю, на двох основних циклах - доступеневому й післяступеневому. Доступ до іншого циклу буде вимагати успішного завершення першого циклу навчання тривалістю не менше трьох років. Ступінь, отриманий після першого циклу, повинен бути затребуваним на європейському ринку праці як кваліфікація відповідного рівня. Наступний цикл повинен вести до отримання ступеня магістра і/або ступеня доктора, як це прийнято в багатьох європейських країнах.
• Запровадження системи кредитів за типом ЕСТS - європейської системи кредиту залікових одиниць трудомісткості як відповідного засобу підтримки великомасштабної студентської мобільності. Кредити можуть бути отримані також і в рамках освіти, яка не є вищою, залучаючи навчання протягом усього життя, якщо вони визнаються зацікавленими університетами, які приймають на навчання.
• Сприяння мобільності шляхом подолання перешкод ефективному здійсненню вільного пересування, звертаючи увагу на наступне: студентам повинен бути забезпечений доступ до можливості отримання освіти і практичної підготовки, а також до відповідних послуг; викладачам, дослідникам і адміністративному персоналові повинні бути забезпечені
визнання й зарахування часу, який затрачений на провадження досліджень, викладання і стажування в європейському регіоні, без заподіяння шкоди їхнім правам, що встановлені законом.
♦ Сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості
освіти з метою розробки критеріїв і методологій, які легко можна зіставити;
сприяння необхідним європейським баченням у вищій освіті, особливо
стосовно розвитку навчальних планів, міжінституційного співробітництва,
схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки й
провадження наукових досліджень.
3.2 Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій (29-30 березня 2001 року, м. Саламанка)
Формування майбутнього
Більше 300 європейських вищих навчальних закладів і їх основних представницьких організацій зібралися у Саламанці, щоб підготувати Празьку зустріч міністрів, які відповідають за вищу освіту в країнах, залучених до Болонського процесу.
Вищі навчальні заклади звернулися до урядів із проханням заохочувати зміни, забезпечувати рамки для координації із врахуванням національних і європейських особливостей. Вони підтверджують свою здатність і готовність ініціювати і підтримувати прогрес спільними зусиллями:
♦ здійснити переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;
♦ реорганізувати вищу освіту загалом і поновити програми, зокрема;
♦ розвивати й базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;
♦ виробити взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії і підтвердження якості;
♦ забезпечувати сумісність різних інститутів, програм, ступенів;
♦ сприяти мобільності студентів, персоналу й можливості працевлаштування випускників у Європі;
♦ підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують значні проблеми щодо входження в простір європейської вищої освіти;
♦ провадити зміни, будучи відкритими, привабливими, конкурентноздатними вдома, в Європі й у світі;
♦ дотримуватись позиції, що вища освіта має бути відповідальною перед суспільством.
1.Освіта як відповідальність перед суспільством
Простір європейської вищої освіти повинен будуватися на європейських традиціях відповідальності освіти перед суспільством; на широкому й відкритому доступі як до доступеневого, так і післяступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості й навчанні протягом усього
життя; на громадянстві як короткострокової, так і довгострокової соціальної доцільності.
2. Вища освіта, заснована на наукових дослідженнях
Оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти, то й створення простору європейської вищої освіти має відбуватися одночасно й паралельно зі створенням простору європейських наукових досліджень.
3. Організація диверсифікації
Європейська вища освіта завжди була різноманітною у частині мов, національних систем, типів інститутів, орієнтації профілів підготовки та навчальних планів. У той же час її майбутнє залежить від спроможності враховувати те цінне розмаїття ефективно, щоб одержати позитивні результати. Вищі навчальні заклади мають користуватися конвергенцією, зокрема, у загальних поняттях, загальнодоступних у цій предметній галузі поза кордонами і мати справу з розмаїтістю.
4. Ключові питання якості як наріжний камінь формування простору Європейської освіти
Оцінка якості повинна враховувати мету та місію інститутів і програм. Вона потребує балансу між нововведеннями й традиціями, академічними перевагами і соціальною/економічною необхідністю, пов'язаністю програм і свободою вибору студентів. Вона охоплює викладання і наукові дослідження так само, як керування й адміністрування, сприйнятливість до студентських потреб і забезпечення послуг.
Якість – головна умова для довіри, мобільності, сумісності й привабливості в Зоні європейської вищої освіти.
5. Формування довіри
Існує міжнародний підхід до оцінки наукових досліджень. Такий само підхід повинен бути й у ставленні до вищої освіти. У Європі забезпечення якості не може ґрунтуватися на єдиному погляді щодо використання спільного набору стандартів. Шлях у майбутнє пов’язаний з розробкою на європейському рівні механізмів для взаємного прийняття результатів забезпечення якості, "акредитацією" як однієї з можливих форм підвищення якості освіти. Такі механізми повинні врахувати національні, лінгвістичні і дисциплінарні розходження, а також університети з малим навантаженням.
6. Сумісність
Сумісність із європейським ринком праці повинна відбиватися в програмах різним чином, залежно від того, коли (після першого або другого ступеня) були отримані знання, уміння й навички, необхідні для роботи. Можливість працевлаштування з урахуванням перспективи навчання протягом усього життя буде досягнута краще через цінності, властиві якісній освіті; через розмаїття підходів і профілів дисциплін; через гнучкість програм, що дозволяють мати багато можливостей входження "в" і виходу "із" них; через розвиток міжспеціалізованих навичок і умінь, таких як комунікація й мови; через здатність мобілізувати знання, вирішувати проблеми, працювати в команді і розвиватися соціально.
7. Мобільність
Вільна мобільність студентів, персоналу і випускників є необхідною умовою формування простору європейської вищої освіти. Європейські університети хочуть розвивати велику мобільність як за "горизонталлю", так і за "вертикаллю", і не розглядають віртуальної мобільності, як заміну фізичної мобільності. Вони хочуть використовувати існуючі інструменти визнання й мобільності (ЕСТS, Лісабонську конвенцію, Додаток до диплома, мережа КАКІС/ЕМІС) позитивним і гнучким засобом.
Сумісні кваліфікації на доступеневому і післяступеневому рівнях
Вищі навчальні заклади підтримують рух до сумісних кваліфікацій, що засновані на ключових відмінностях у доступеневому і післяступеневому навчанні. Достатньо загальною є думка, що для одержання перших ступенів повинна бути виконана навчальна робота, оцінювана в межах від 180 до 240 кредитів ЕСТS. Перші ступені сприятимуть зайнятості на ринку праці або, головним чином, будуть підготовчим щаблем для подальшого навчання на післяступеневому рівні. За деяких обставин університет може вводити інтегровані навчальні плани, що ведуть безпосередньо до ступеня магістра. Важливу роль у прийнятті таких рішень мають мережі, створені на основі однорідності досліджуваних дисциплін. Університети переконані в доцільності накопичувально-перезарахункової кредитної системи, заснованої на ЕСТS, і на базовому праві приймати рішення про доцільність кредитів, отриманих в іншому місці.
8. Привабливість
Європейські вищі навчальні заклади намагаються стати привабливими для талановитих людей усіх континентів. Це потребує дій на інституційному, національному і європейському рівнях. Специфічні заходи передбачають адаптацію програм; ступені, які ясно розуміються як усередині, так і поза Європою; необхідні засоби забезпечення якості; програми, що викладаються на основних світових мовах; адекватну інформацію і маркетинг; доброзичливий сервіс для іноземних студентів і вчених, а також стратегічну роботу в рамках мереж. Успіх залежить також від швидкої ліквідації шкідливих правил іміграції й ринку праці.
Європейські вищі навчальні заклади визнають, що їхні студенти потребують і вимагають кваліфікацій, які вони можуть ефективно використовувати для свого навчання й кар'єри по всій Європі. Інститути, їхні мережі й організації підтверджують свою роль і відповідальність у цьому плані і свідчать про свою готовність належним чином організувати себе в рамках автономії.
Вищі навчальні заклади звертаються до урядів із проханням полегшувати і заохочувати зміни, забезпечувати рамки для координації й керівництва зближенням із урахуванням національних і європейських особливостей. Вони підтверджують свою здатність і готовність ініціювати та підтримувати прогрес у спільних спробах:
• провести переоцінку вищої освіти наукових досліджень для всієї Європи;
• реорганізувати и омолодити програми вищої освіти в цілому;
• розвивати і базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;
• приймати взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії й підтвердження якості;
• покладатися на загальні терміни європейського виміру забезпечувати сумісність різних інститутів, програм і ступенів;
• сприяти мобільності студентів, персоналу і можливості працевлаштування випускників у Європі;
• підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують великі проблеми входження в простір європейської вищої освіти;
• проводити зміни будучи відкритими, конкурентноспроможними вдома, в Європі та у світі;
• продовжувати вважати за необхідне, щоб вища освіта була відповідальною перед суспільством.
9. Подальші дії після підписання Болонської декларації
Міністри заявили, що, з огляду на прийняття Болонської декларації, формування Зони європейської вищої освіти є умовою для розширення привабливості й конкурентноздатності вищих навчальних закладів Європи. Вони підтримали тезу про те, що вища освіта повинна розглядатися як суспільне благо.
10. Прийняття системи легко зрозумілих і сумірних ступенів
Міністри рішуче закликали університети й інші вищі навчальні заклади використовувати всі переваги існуючого національного законодавства і європейських інструментів, націлених на полегшення академічного і фахового визнання курсів, ступенів і інших досягнень, щоб громадяни могли ефективно використовувати свої кваліфікації, уміння і навички у всій Зоні європейської вищої освіти. Міністри закликали існуючі організації і мережі типу МАКІС і ЕМІС сприяти на інституційному, національному і європейському рівнях простому, ефективному і справедливому визнанню, що відбиває викладену розмаїтість кваліфікацій.
11. Прийняття системи, заснованої на двох основних циклах
Міністри відзначили енергійне обговорення і розвиток структури ступенів, заснованої на двох основних циклах, що чітко формулюють вищу освіту для доступеневого і післяступеневого навчання. Деякі країни вже прийняли цю структуру, а декілька інших розглядають її з великим зацікавленням. Важливо відзначити, що в багатьох країнах ступені бакалавра і магістра або два інші сумірні ступені можуть бути отримані як в університетах, так і в інших вищих навчальних закладах. Програми, що ведуть до ступеня, можуть і дійсно мають різноманітну орієнтацію й різноманітні конфігурації для пристосування до розмаїтості індивідуумів, до потреб навчального процесу і ринку праці, як це було визнано на семінарі в Гельсінкі зі ступенів бакалаврського рівня (лютий 2001 року).
12. Запровадження системи кредитів
Міністри підкреслили, що для більшої гнучкості в процесах навчання й одержання кваліфікацій необхідне встановлення загальних наріжних каменів кваліфікацій, підтриманих кредитною системою типу ЕСТS – сумісною системою, що забезпечує як диференційно-розрізнювальну, так і нагромаджувальну функції. Разом із взаємно визнаними системами забезпечення якості такі домовленості полегшать доступ студентів до європейського ринку праці і розширять сумісність із світом праці, привабливість і конкурентноздатність європейської вищої освіти. Повсюдне використання такої системи кредитів і Додатки до диплома будуть сприяти прогресу в цьому напрямку.
13. Сприяння мобільності
Міністри знову підтвердили, що поліпшення мобільності студентів, викладачів, дослідників і апарату управління, як це зазначено в Болонській декларації, має максимальну важливість. Тому вони підтвердили своє зобов'язання прийняти всі заходи для усунення перешкод вільному пересуванню студентів, викладачів, дослідників і підкреслили важливість соціальних питань мобільності. Вони взяли до уваги можливості для мобільності, що запропоновані відповідно до програм Європейського співтовариства, і прогрес, що досягнутий у цій галузі, наприклад, прийняттям Плану дій з мобільності, підтриманого Радою Європи в 2000 році.
14. Сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості
Міністри визнали життєво важливу роль, яку відіграють системи якості в забезпеченні стандартів високої якості й у полегшенні порівнянності кваліфікацій по всій Європі. Вони також схвалили більш тісне співробітництво між мережами із забезпечення якості і з визнання. Було підкреслено потребу близького європейського співробітництва і взаємної довіри в прийнятті національних систем забезпечення якості. Відтак було закликано університети й інші вищі навчальні заклади поширювати приклади кращої практики і розробляти сценарії для взаємного прийняття механізмів акредитації/сертифікації та оцінки. Міністри спонукали університети й інші вищі навчальні заклади, національні агентства і Європейську мережу забезпечення якості у вищій освіті (ENQA) співпрацювати в кооперації з відповідними організаціями країн, що не є членами (ENQA), у встановленні загальних норм прийняття рекомендацій і поширення кращої практики; сприяння європейському підходу до вищої освіти.
Щоб далі посилювати важливі європейські виміри вищої освіти і можливості працевлаштування випускників, міністри закликали сектор вищої освіти збільшувати розвиток модулів, орієнтацією або організацією на всіх рівнях курсів і програм із "європейським" змістом. Особливо це стосується модулів, курсів і програм, запропонованих інститутами різних країн, що співпрацюють, і є провідними до спільного визнання ступенів.
