Україна у 14-16 століття: соціально-економічний розвиток.

Грецькі міста-держави

Устрій колоній

Грецькі міста і поселення виникли в Північному Причорномор'ї на останньому етапі так званої Великої грецької колонізації- у VIII-VII ст. до н.е. Величезне за своїми масштабами переселення греків відбувалося в умовах інтенсивного зростання міст-полі сі в, розвитку сільського господарства, різних ремесел та торгівлі і було обумовлене різними причинами економічного і соціально-політичного характеру. Найбільше колоній у Північному Причорномор'ї заснувало іонійське місто Мілет з Малої Азії (Ольвія, міста на Боспорі та ін.). Дорійська Гераклея заснувала Херсонес.

Грецькі колонії в Північному Причорномор'ї мали таку ж саму політичну організацію, що й грецькі поліси в метрополії - рабовласницьку демократію. Можливо, спочатку все ж існували аристократичні режими (подібні до Мілету). Вчені припускають, що в Ольвії демократичний режим встановлено в V ст до н.е.

Органи влади поділялись на законодавчі та виконавчі. Законодавчі функції виконували народні збори та рада, від імені яких видавались декрети і постанови. Рада попередньо обговорювала питання, що виносились на збори, та контролювала виконавчі органи. Виконавча влада належала колегіям або окремим посадовим особам. Існували також судові установи, які поділялись на різні відділи за видами питань.

Наймогутнішою державою в Північному Причорномор'ї було Боспорське царство (єдина держава з монархічною формою правління), яке виникло близько 485-480 рр. до н.е., коли було об'єднано в одну державу міста Пантікапей, Фанагорія, Гермонаса, Тірітака та ін., що були розташовані по обидва боки Боспору Кіммерійського.

УІ ст. до н.е. - IVст. н.е. прийшов час залежності міст-колоній спочатку від Понтійського царства (грецька держава на півночі Малої Азії), а згодом від Риму. Період війн понтійського царя Мітрідата VI Євпатора проти Риму (89-63 рр. до н.е.) став переломним для більшості міст, які починають з того часу втрачати політичну незалежність. Боспор став для Мітрідата важливою базою постачання, а після розгрому його військ у Малій Азії-ще й єдиним притулком. У 63 р. до н.е. проти Мітрідата повстали міста Боспору (очолив повстання син Мітрідата Фарнак). Мітрідат, зачинившись на акрополі Пантіканея, заколов себе мечем. Після цього царі Боспору затверджувались Римом.

У багатьох містах були розташовані римські гарнізони. Спустошливими для Боспору виявилися наслідки нападу фракійського союзу гетів з Подунав'я на Ольвію в середині І ст, до н.е., після якого місто втратило значення одного з найбільших центрів Північного Причорномор'я та підпало під владу царів кримської Малої Скіфії. Напади германського племені готів у III ст. н.е. призвели до значного спустошення багатьох давньогрецьких міст (Tipa, Ольвія). Гунни в IV столітті довершили цей розгром.

Розвиток господарства

Найважливішою галуззю господарювання колоній було сільське господарство. Грецькі міста-колонії були оточені сільськими поселеннями, що становили так звану хору ("земля, область"). Численні сільські поселення відкрито на берегах Дніпровсько-Бузького лиману (поблизу Ольвії), на правому березі Дністровського лиману (в околицях Тіри) та в інших місцях. У Херсонесі клери (земельні ділянки), обнесені кам'яними огорожами, мали в центрі садибу. На початку IV ст. до н.е. громадянами Херсонесу було освоєно 80-90 клерів загальною площею 360 гектарів. До початку III ст. до н.е. було освоєно вже 12 тисяч гектарів землі, кількість клер зросла до 450-470, зросла також їхня середня площа.

Основою сільськогосподарського виробництва було вирощування зернових культур (ячмінь, просо, пшениця, жито, гречка). Значна кількість зерна вивозилась до Середземномор'я. Найбільшим експортером хліба був Боспор. Пізніше важливе місце в господарстві посіло виноградарство, що було основою виноробства та виноторгівлі. Ринками продажу вина були землі Скіфії, а пізніше - Сармати. Дещо менших масштабів набуло вирощування садових та городніх культур (яблука, груші, смоківниця, мигдаль, каштан, волоські горіхи, огірки, кавуни, дині).

Значну роль відігравало тваринництво (розводили биків, буйволів, коней, кіз, овець, свиней, ослів, верблюдів, курей, качок, гусей), процвітав також рибний промисел.

Серед ремесел найбільш розвинутими були обробка чорних металів, бронзоливарне, ювелірне, керамічне, склоробне, ткацтво, обробка шкіри.

Найбільш поширеним було керамічне виробництво. Основними його видами були амфори, кухонні каструлі, сковороди, тарелі, глеки, миски, чашки та ін. Широко використовувалися керамічні світильники.

Ювеліри працювали над виробами з бронзи, срібла, золота, електра (складний сплав золота і срібла). Ольвійські ювеліри виготовляли значну кількість прикрас - спеціально для скіфського царя* було виготовлено золоту похоронну маску, золотий перстень та багато іншого. Чудові вироби із золота роботи місцевих майстрів виявлено в багатих похованнях Боспора та в скіфських царських курганах.

Важливу тюль відігравала торгівля з Грецією, хорою та з варварськими племенами. Значних обсягів торгівля хлібом досягла вже в IV ст. до н,е. Відродження хлібної торгівлі після тимчасового спаду відбувається в ІІ - III ст. н.е. Важливими статтями експорту були також солона риба, худоба, продукти тваринництва, мед.

У Північне Причорномор'я з Греції доставляли вино, оливкову олію, кераміку, прикраси, скульптури, мармурові та теракотові архітектурні деталі.

В торгівлі зі Скіфією на ранньому етапі провідну роль відігравала Ольвія. У УІ-ГУ ст. до н.е. Ольвія збувала в Скіфії бронзові дзеркала та прикраси. Другим важливим центром торгівлі був Боспор. ВIV ст. до н.е. торговельна діяльність боспорських купців пожвавлюється, їхні товари поступово витісняють ольвійські.

Побут і культура

При спорудженні міст Північного Причорномор'я було використано античну містобудівельну традицію. У великих містах (площею в 50 та більше гектарів) виділяються спеціалізовані портові, торгівельні, адміністративні та культурні квартали. В середніх за площею містах (площею до 15 гектарів), а також у невеличких містечках житлові квартали безпосередньо прилягали до акрополів, які зміцнювалися оборонними мурами.

Спочатку колоністи жили у землянках та напівземлянках. З V ст. до н.е. з'являються наземні будинки. Вони опалювалися печами, відкритими вогнищами та керамічними жаровнями. Приміщення освітлювалися денним світлом або керамічними чи металевими світильниками. На подвір'ях викопувались колодязі або розміщувались цистерни для зберігання води. В багатьох будинках існувала каналізація.

Більша частина населення міст-держав була грамотною. Діти вільних громадян отримували початкову освіту (читання, письмо, лічба). В одно - або дворічних школах діти вивчали риторику (мистецтво красномовства), філософію, музику. Велику увагу приділяли мешканці міст-колоній розвиткові фізичної культури. В Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї існували спеціальні приміщення - гімнасії, які були центрами суспільного життя.

Наука в містах Північного Причорномор'я базувалась на традиціях античного світу. Певного розвитку набули тут історія та філософія. Поширення медичних знань підтверджується знахідками бронзових і кістяних хірургічних інструментів (хірургічні ножі, пінцети, голки тощо). В Ольвії поблизу гімнасія було відкрито аптеку. Використовувалися цілющі властивості грязей. У місцях їх знаходження влаштовувались святилища давньогрецьким богам.

Мистецтво являло собою складне переплетіння еллінської традиції та культурних надбань місцевих племен. В суспільному та культурному житті важливе місце посідав театр. Театр в Херсонесі, наприклад, вміщав близько 3 тисяч глядачів. Знайдено зразки музичних інструментів: кіфара, ліра, флейта, труба.

Релігія в античних містах Північного Причорномор'я була політеїстичною - давні греки поклонялись багатьом божествам, що уособлювали різноманітні явища природи. З часом виділяються культи окремих божеств, які відігравали значну роль у житті античних полісів. Надзвичайно поширеним був культ Аполлона, який вважався покровителем колоністів, захисником нових полісів. Артеміда вважалась покровителькою Херсонеса і т. ін.

З божествами були пов'язані спеціальні храми та святилища. В жертву богам приносили биків, овець, свиней, рибу, різні злаки та плоди. Натуральну жертву часто заміняли виготовлені з глини та інших матеріалів муляжі. Досить поширеним було поклоніння богам біля домашніх олтарів.

Наприкінці І ст. н.е. Херсонес стає місцем заслання християн з Римської імперії (найвідомішим з них був римський єпископ Климент). Лише в кінці III ст. н.е. християнство починає поширюватися й перемагає. Так, у Херсонесі з'явилися проповідники з Єрусалима. Проте багато перших проповідників загинуло смертю мучеників.

Україна у 14-16 століття: соціально-економічний розвиток.

Зв'язки українців з литовцями і поляками, а через них із Західною Європою істотно вплинули на соціальний та економічний розвиток України.

Річ Посполита була найбільшою державою тогочасної Західної Європи з населенням 7,5 млн. і загальною площею 815 тис. кв. км. Поляки заселяли лише 180 тис. кв. км цієї території і становили майже половину її населення. Кількість українців, які жили на цій території, не перевищувала 2 млн.

Водночас із заходу через Польщу і Литву на Україну почала поширюватися система станової організації суспільства. На відміну від класів, які уособлювали економічний статус певних соціальних груп, стани виникали на основі визначених законом прав, привілеїв та обов'язків. Спочатку правові відмінності між станами не були чітко визначені, і люди могли переходити з одного стану до іншого. Та згодом цей поділ стає спадковим.

Найвищим станом вважалася шляхта. В Україні до неї належало майже 30 найбагатших князівських родів, які походили від суверенних колись князів із династії Рюриковичів і Гедиміновичів: Острозькі, Сангушки, Чарторийські, Вишневецькі, Заславські та ін. До шляхти належали також багаті нащадки бояр київського періоду, які мали маєтки з 10-15 сіл. Шляхтичів, які належали до найвищої верстви, називали магнатами.

Дрібна шляхта складалася з підданих, які дістали свій статус на службі в кавалерії, охороняючи замки чи кордони. їхніх земель вистачало тільки на те, щоб утримувати сім'ю. Загалом українська шляхта становила 5% усього населення.

Польські королі дбали про зміцнення могутності польської шляхти і постійно (у 1387, 1413, 1430, 1434 та інших роках) надавали їй нові привілеї.

Наприкінці XV - на початку XVI ст. шляхта підпорядкувала собі місцеві зібрання - сеймики, а пізніше й загальний сейм Речі Посполитої, якому належала найвища економічна влада у країні. У 1505 р. польський сейм прийняв закон, згідно з яким королю заборонялося без згоди шляхти видавати закони. Після смерті останнього представника династії Ягеллонів (1573) шляхта дістала право обирати короля і визначати його прерогативи.

Польська шляхта наступала також на права міст. Спочатку в 1505 р. міста було позбавлено права голосу в сеймі. Щоб забезпечити собі більший прибуток, шляхта в 1565 р. заборонила місцевим купцям купувати товари за кордоном. Іноземні купці почали торгувати безпосередньо зі шляхтою. Водночас сейм звільнив шляхту від мита. Натомість українська шляхта, щоб мати такі права, повинна була переймати польські звичаї і навіть змінювати власну православну віру, оскільки польські закони передбачали, що особа, яка приймає католицизм, автоматично набуває рівних з польською шляхтою прав. На цей шлях стало багато українських панів.

У тогочасних українських містах проживало до 15% усього населення. Багато міст мали Магдебурзьке право (у німецькому місті Магдебурзі вперше було організовано самоуправління).

У 1356 р. Магдебурзьке право дістав Львів, згодом - Кам'янець-Подільський (1374 р.), Луцьк (1432 р.), Київ (1497 р.). Зазвичай у місті управляло 40-50 багатих патриціанських родин. А більшість населення міста становили пересічні робітники, ремісники, права яких були дуже обмежені. Середні городяни складалися з купців і торгівців. Жителі міста належали до стану міщан. Майже 80% населення України становили селяни, які були по суті повністю безправними.

До середини XVI ст. в Україні остаточно встановлюється кріпосне право. Феодали позбавляють селян їхніх громадянських прав.

У 1447 р. селян було позбавлено права на суд, тобто феодали могли втручатися в особисте життя селян. Феодали також змушували селян користуватися за плату панськими млинами і шинками.

Наступним обмеженням прав селян була заборона на їх переселення. Згідно з рішенням сейму в 1496 р. право вийти із села мав лише один селянин, а на службу або на навчання селянин міг піти тільки з дозволу пана. А в 1505 р. сейм ухвалив рішення, згідно з яким селяни взагалі не мали права переселятися без дозволу пана.

В Україні інтенсивно розвивалося велике феодальне землеволодіння: магнатське, шляхетське, церковне. У зв'язку з тим, що на початку XVI ст. у багатьох країнах Європи підвищився попит на продовольство, феодали в Україні почали перетворювати свої володіння на комерційно спрямовані господарства, що називалися фільварками.

З 1557 р. фільварок стає основою магнатського господарства. Селянські землі включалися у феодальні володіння. Право на землеволодіння визнавалося тільки за шляхтою і церквою. Селяни повинні були працювати на панському полі. Така робота називалася панщиною. Якщо у XV ст. панщина становила лише 14 днів на рік, то на середину XVI ст. - два-три дні на тиждень. Окрім панщини селяни повинні були виконувати для пана й інші роботи.

Таким чином, тоді як у Західній Європі кріпосне право відмирало, у Східній Європі, зокрема в Україні, воно посилювалося. Проте рівень кріпацтва в різних регіонах України був різний. Наприклад, у рідконаселених районах, зокрема в Карпатах та Наддніпрянщині, кріпацтва майже не знали. А от у Галичині, на Волині воно набувало жорстокого характеру.

У зв'язку з посиленням експлуатації селян обсяги виробництва зерна значно збільшились. Зерно почали експортувати до Голландії, Франц ії та Англії переважно Балтійським морем. Водночас у південних районах Речі Посполитої, наприклад у Поділлі, яке розміщувалося далеко від торговельних шляхів, випасали великі стада худоби, а згодом переганяли їх на продаж до Південної Німеччини або Італії.

В економіці України важливу роль відігравав видобуток солі, що здійснювався в Галичині, з чорноморських лиманів та озер. Високого рівня досягла обробка дерева. У лісах працювали цілі села теслярів і столярів, бондарів, стельмахів. Чинбарі шили пояси, сідла, взуття, рукавиці та інші вироби. Здебільшого на привізному металі працювали ковалі, слюсарі, мечники, зброярі. З XV ст. почали виробляти горілку. Промисловість у місті було організовано за цеховим принципом з метою захисту інтересів кожного цеху, а також для контролю за якістю і кількістю вироблених товарів.

Наприкінці XIV - на початку XV ст. засновувались нові міста і розширювались старі. Найбільшим містом у XV ст. був Львів із населенням майже 10 тис, тоді як Київ, беззахисний перед набігами татар, налічував до 3 тис. жителів. У Львові було 14 цехів, що об'єднували 36 різних професій ремісників. Процвітали й інші міста, зокрема Кам'янець, Луцьк. Внутрішня торгівля здійснювалася на регулярних ярмарках. Розвиненою була й зовнішня торгівля, особливо в Західній Україні, де проходили основні торговельні шляхи між Європою і Сходом.

Таким чином, наприкінці XIV - у першій половині XVI ст. на українських землях, які перебували під владою Польщі та Литви, відбувалися значні соціально-економічні зміни. Створювалася нова соціально-класова структура суспільства, зі зміцненням шляхти посилювався кріпосницький тиск і запроваджувалося кріпосне право.

Література

1. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 1993.

2. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 1997.

3. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків: У 3 т. - К, 1990.