Експорт освітніх послуг у традиційній формі очного навчання, коли студенти виїжджали в країну, відмінну від місця свого проживання, для отримання освіти, існував, і буде існувати завжди, поки існують традиційні університети. Разом з тим бурхливий розвиток електронних засобів інформації призвів до виникнення нової нетрадиційної форми експорту освітніх послуг, в першу чергу за рахунок повсюдного впровадження дистанційних технологій навчання, для яких державні кордони більше не перешкода.
Саме виникнення нетрадиційної форми експорту освітній послуг і призвело до виникнення такого поняття, як транснаціональна освіта. Під транснаціональною освітою слід розуміти будь-яку викладацьку діяльність чи діяльність, пов'язану з навчанням, під час якої студенти знаходяться в країні (приймаюча країна), відмінною від тієї, в якій знаходиться навчальний заклад, що надає освіту (рідна країна). Визначальною ознакою транснаціональної освіти є перетин через державні кордони не студентів, як було раніше при традиційній формі експорту освітніх послуг, а викладачів і (або) навчальних матеріалів.
Транснаціональна освіта пропонує найширший спектр різних видів освітніх програм: від програм професійної підготовки, перепідготовки, курсів до програм отримання різних кваліфікації і вчених ступенів.
За формою організації транснаціональне освіта може надаватися:
- закордонним навчальним закладом. Надаються будь-які освітні програми по «онлайневій» і дистанційній технологій навчання, але переважно на мовах зарубіжної освітньої установи (як правило, на англійській мові). Наприклад, викладачі з Університету Вісконсін навчають через Інтернет теорії обчислювальних систем студентів і аспірантів Університету Кейо (Токіо);
навчальними закладами з двох різних країн, які підписали між собою коопераційну угоду з підготовки та надання спільних програм навчання. Наприклад, за коопераційні угоди в Польщі організована Вища школа бізнесу (ПНР) - Національний університет «Луіс» (США). Американський партнер вніс в якості внеску свої навчальні програми з бізнесу, менеджменту, міжнародної економіки. Угода дозволила Вищій школі бізнесу отримати додаткову Акредитацію в США і видавати випускникам відразу дипломи польського та американського вузів.
Навчальними закладами різних країн, які після певного конкурсного відбору на замовлення транснаціональних корпорацій з відповідною оплатою з їх сторони надають корпоративні освітні програми, у тому числі програми підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Особливістю корпоративних програм є використання спеціальної системи залікових одиниць, визнаних незалежно від державних кордонів усіма корпораціями та навчальними закладами, що пропонують дані програми. Навчання таких програм проходять не тільки співробітники корпорацій, а всі, хто побажають, але вже з умовою відповідної оплати. Так, за останні десять років у США число університетів, які надають корпоративні програми підвищення кваліфікації, збільшилось з 400 до 1200, причому кожен університет має річний бюджет, який виділяється корпораціями, в середньому близько 17 млн дол США.
Філії закордонних навчальних закладів - це так звані кампуси-філіали (кампуси - університетські містечка), що відкриваються навчальним закладом в іншій країні для навчання іноземних студентів всіма видам своїх навчальних програм та будь-яким технологіям. Штат викладачів змішаний і забезпечується як зарубіжними викладачами, так і викладачами країни розташування даного кампуса-філіалу. Університет Монаша - найбільший в Австралії (контингент студентів більше 40 тис.) - веде активну роботу з експорту освітніх послуг, причому як по традиційній формі - навчання іноземних студентів в Австралії, так і по нетрадиційній формі експорту. Університет Монаша форсує використання транснаціональної освіти через пристрій кампусів-філій в Малайзії, Південній Африці, по коопераційній угоді з партнерами в Гонконгу, Сінгапурі та Індонезії (щорічний прийом студентів, що навчаються за програмами транснаціональної освіти, близько 3000 осіб).
Транснаціональна освіта надає деякі переваги: можливість реалізації ідеї безперервної освіти і задоволення підвищеного попиту на вищу освіту для студентів старше 35 років; можливість підвищення освітнього рівня населення більшості країн, що розвиваються, не здатних інвестувати значні кошти у створення масштабних національних систем вищої освіти; можливість отримання кваліфікацій, що відповідають міжнародним стандартам; можливість навчання оригінальним програмам або курсам, не надаються національними системами. Але разом з тим з розвитком транснаціональної освіти виникають питання, на які поки немає відповіді: як нові освітні технології вплинуть на якість та ефективність навчання, чи розширить транснаціональна освіта доступність вищої освіти, в першу чергу в країнах, що розвиваються.
Чому ж експорт освітніх послуг так важливий для будь-якої країни? Вся справа в значних потоках вигід від розвитку їх експорту, які слід розділяти на потік поточних вигод і потік майбутніх вигод. Поточні вигоди від навчання іноземних студентів по традиційній формі експорту освітніх послуг легко оцінюються і складаються з кількох елементів:
прямі доходи освітніх установ від наданя безпосередньо самих освітніх послуг;
опосередковані доходи освітніх установ або організацій, з ними пов'язаних, від надання послуг проживання, харчування, методичного обслуговування і т.д.;
доходи сторонніх організацій від надання послуг зв’язку, охорони здоров'я, туризму, розваг і т.д.
Потік майбутніх вигод від навчання іноземних студентів за традиційною формою експорту освітніх послуг практично не оцінюється у вартісному еквіваленті, але при цьому не менш суттєво, в першу чергу в цілому для економіки приймаючої країни:
організація стійкого каналу «витоку мізків» через еміграцію студентів, які не повертаються додому після отримання освіти за кордоном. Наприклад, за даними Національного наукового фонду США, в окремих наукових галузях вихідці із зарубіжних країн, які розвиваються, складають більше 50% всіх докторантів США, а серед аспірантів інженерних спеціальностей - 25%. Протягом останніх 10 років, за даними фонду, близько 25% отримали в США ступінь доктора наук вихідців з Південної Кореї і Тайваню і залишилися тут працювати, серед вихідців з Індії та Китаю цей показник ще вищий - 50%.
Підвищення привабливості культурних та економічних цінностей країни-експортера. Студенти за період навчання засвоюють ці цінності і в своїх країнах стають адептами не завжди властивих національному менталітету культурних цінностей і способу ведення господарства; підвищення престижності моделі освіти країни експортеру, коли суб'єктивні оцінки споживачів домінують над об'єктивними порівняннями освітніх програм різних країн і показник попиту іноземними студентами виступає в якості основного аргументу їх конкурентоспроможності. У сукупності ці потоки вигод настільки значущі, що деякі уряди активно стимулюють приріст іноземних студентів.
Розглянемо приклади деяких країн з експорту освітніх послуг.
США є найбільшим експортером на міжнародному ринку освітніх послуг, заробляючи на цьому близько 17 млрд. долл. щорічно (враховуються лише поточні доходи освітніх установ). Поряд з активним залученням іноземних студентів до здобуття вищої освіти в університетах на своїй території, США пропагує поширення транснаціональної освіти. Загальна чисельність іноземних студентів - 580 тис. осіб, що складає більше 3,5% загального контингенту студентів США.
Великобританія активно пропагує привабливість для іноземців класичного варіанту університетської освіти. Загальна чисельність іноземних студентів - 225 тис. чоловік, що складає близько 11% загального контингенту студентів Великобританії. Експорт освітніх послуг щорічно приносить англійській економіці близько 3,5 млрд. ф. ст. лише у вигляді плати за навчання (без урахування супутніх доходів від проживання іноземців у країні).
Німеччина активно експортує освітні послуги, але переважно у традиційній формі. Питанням розвитку транснаціональної освіти університети не приділяють належної уваги. Чисельність міжнародних студентів - майже 200 тис. осіб (освіта для іноземних студентів безкоштовна), що складає більше 10% загального студентського контингенту країни.
Австралія за останні 25 років здійснила перехід від країни з економікою, заснованої на сільськогосподарському виробництві та гірничо-видобувної промисловості, до країни з економікою, заснованої на наукомісткому секторі, в першу чергу за рахунок розвитку вищої школи. Серед галузей-експортерів вища освіта займає восьме місце (вносячи в економіку щорічно більше 3 млрд дол.) Чисельність іноземних студентів - більше 110 тис., що становить 11% загального контингенту студентів Австралії.
Найбільшими імпортерами освітніх послуг на міжнародному ринку є, перш за все, країни Південно-Східної Азії, Південної Африки і Південної Америки з нерозвинутими системами вищої освіти.
Друга категорія імпортерів - це країни, що переживають період економічного зростання. Їх національні системи вищої освіти не можна назвати нерозвиненими, але вони просто не в змозі задовольнити різко зрослий попит на освітні послуги.
Необхідно зауважити, що глибина та інтенсивність взаємозв'язків «вуз - підприємство» багато в чому зумовлюються державною політикою у сфері освіти. Ці дії зазвичай грунтуються на фіксації в державних програмах і законодавчих актах необхідності розвитку зв'язків вищої школи і підприємств. Про глибину державного підходу цілком обгрунтовано судити за наступними критеріями: визнання або невизнання на державному рівні необхідності розвитку зв'язків вищої школи і підприємств;
- наявність або відсутність законодавчих актів та державних програм щодо розвитку цих взаємозв'язків;
- наявність або відсутність спеціалізованих органів, що координують взаємини вузів і підприємств;
- наявність або відсутність практичних дій державного характеру, що стимулюють розвиток цих взаємозв'язків.
5. Проблеми якості освітніх послуг та нострифікації дипломів
Проблеми якості освітніх послуг та нострифікації (визнання і встановлення еквівалентності) дипломів є, мабуть, найбільш гострими.
Якість освітніх послуг у найзагальнішому вигляді - це соціально-економічна категорія, характеризує ступінь задоволення потреб і очікувань споживача сукупністю властивостей отримуваних послуг і ступінь досягнення цілей і завдань, які суспільство ставить перед усіма учасниками освітнього процесу.
В даний час освітні послуги не мають зобов'язань та єдиних міжнародних стандартизованих вимог до якості. Різні країни, регіони самостійно розрозробляють свої стандарти, закликаючи інші країни використовувати ці стандарти в своїй практиці. Як правило, в таких стандартах використовуються принципи міжнародних стандартів.
Серед таких розробок можна виділити керівництво, підготовлене Комітетом досліджень і розробок Європейської асоціації кореспондентських шкіл на основі ISO 9000 - «SATURN Quality Guide», а також стандарти якості, розроблені Норвезької асоціацією дистанціонного освіти NADE, прийняті в Європі як стандарти дистанційної освіти.
Міжнародний союз транснаціональної освіти (МСТО) ініціював процес сертифікації програм транснаціональної освіти. Але процес сертифікації для провайдерів у МСТО суворо добровільний. Уряди і навчальні заклади на власний розсуд можуть визнавати або не визнавати сертифікат, виданий МСТО.
Відсутність єдиних міжнародних стандартів якості освітніх послуг призвело до необхідності інтенсивного розвитку більшістю держав національних систем якості, в які, як правило, входять складовими елементами: ліцензування, державна атестація та акредитація. Спостереження за національними системами якості здійснює Міжнародна мережа агентства якості вищої освіти (МСАКВО).
У світовій практиці відомі два види акредитації установ вищої освіти - інституційна та програмна.
Інституційна акредитація - це процедура присвоєння статусу освітній установі, здійснювана державними структурами або професійно - освітніми об'єднаннями на основі аналізу відповідності комплексу вимог, встановлених для навчального закладу такого типу і категорії.
Програмна акредитація - це процедура оцінки освітньої програм і встановлення їх статусу, яка здійснюється на основі визначення відповідності вимогам, встановленим структурами державної акредитації або професійно - освітніми об'єднаннями.
Як правило, у всіх країнах застосовуються обидва види акредитацій, причому в ряді країн вони функціонують незалежно один від одного і мають різні структури управління. Проблема нострифікації виникає тому, що системи освіти різних країн істотно різняться, не збігаються кри терії, процедури оцінки знань, періоди навчання, освітні стандарти, тому і потрібно встановити еквівалентність різних свідоцтв про освіту, дипломів, сертифікатів, вчених ступенів і звань. Практично в кожній країні існують національні критерії щодо визнання документів про освіту. У міжнародному плані координацією робіт з нострифікації займаються Міжнародна рада з вищої освіти, Міжнародна система національних рад з академічного визнання та ін.
З точки зору студента - учасника міжнародної академічної мобільності процес нострифікації виглядає як послідовне проходження ним таких етапів.
1. Отримання документа про освіту в закордонному вузі.
2. Експертиза і підтвердження (легалізація) отриманого документа в національному центрі країни походження цього вузу. Країни Європи, США, Аргентина, Бразилія, ПАР, Японія, Австралія і т.д. - всього 63 країни, які приєдналися до Гаазької Конвенції від 5 жовтня 1961 р., скасували вимогу дипломатичної або нотаріальной легалізації іноземних офіційних документів, у тому числі і документів про освіту, і обмежилися проставленням апостиля. Апостиль - спеціальний штамп, що засвідчує справжність підпису особи, що підписала документ, і в належному випадку справжність штампа, яким скріплено документа. Апостиль ставиться тільки на оригінал документа.
3.Перемещення документа про освіту в іншу країну
4.Експертиза, визнання, встановлення еквівалентності документу про освіту в національному центрі цієї країни.
Для нострифікації документа про освіту у світовій практиці, як правило, потрібно, щоб:
- навчальний заклад, який видав документ про освіту, було визнано компетентними органами країни, в якій видано цей документ;
- сам документ про освіту був визнаний в країні видачі;
- можливість визнання документа про освіту була передбачена двосторонніми або багатосторонніми міжнародними договорами, угодами та ін.
До найбільш значущих багатосторонніх міжнародних угод про визнання кваліфікацій, дипломів, періодів навчання можна віднести:
- Європейську конвенцію про еквівалентність періодів університетської освіти (1956);
- Європейську конвенцію про академічне визнання університетськіх кваліфікацій (1959);
- Міжнародну конвенцію про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (1960);
- Міжнародну конвенцію про визнання курсів навчання, дипломів про вищу освіту і вчених ступенів в арабських і європейських державах басейну Середземного моря (1976);
- Конвенцію про визнання курсів навчання, дипломів про вищу освіту та наукових ступенів у державах регіону Європи (1979);
- Європейську конвенцію про загальну еквівалентність періодів університетської освіти (1990);
- Конвенцію Ради Європи і ЮНЕСКО про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європі (Лісабон, 1997).
Як правило, багатосторонні угоди визначають тільки загальні положення: права, обов'язки, цілі, принципи визнання документів про освіту, а вже двосторонні угоди конкретизують порядок і встановлюють еквівалентність різних документів про освіту або вчених звань цих двох країн.
Таким чином, якщо еквівалентність документів про освіту визначена міжурядовою або міжвідомчою угодою або протоколом, національний комітет по визнанню видає відповідне свідоцтво, виробляючи експертизу за спрощеною і прискореною процедурою. Якщо ж еквівалентність документів не встановлена, національні комітети по визнанню проводять досить трудомістку експертизу, встановлюючи еквівалентність методом експертного зіставлення систем освіти, їх рівнів і основних умов, необхідних для отримання даного диплому.
