Формування сучасного міжнародного ринку освітніх послуг можна розглядати як відродження давньої ідеологічної традиції. У середні століття університети різних європейських країн постійно обмінювалися студентами і професорами. Широко поширена була ідея мандрівного студента, або, як зараз прийнято говорити, мобільного студента, який вивчав різні курси в університетах різних країн, при цьому мовних перешкод не було, оскільки навчання всюди велося латинською мовою.
В даний час ми є свідками безпрецедентного попиту на освіту в більшості розвинених країн світу. Новий «освітній бум» захлеснув такі країни, як США. Великобританію, Австралію, Китай, країни Східної Європи, Південно-Східної Азії, Південної Америки та інші. За період з 1985 по 1996 роки кількість учнів за програмами середньої освіти зросла на 24% - з 291 до 381 млн. чол., а кількість студентів вищих навчальних закладів збільшилося на 28% - з 60,27 до 84,26 млн. осіб. Прогноз на 2025 р. такий, що попит у світі на вищу освіту має досягти 160 млн. місць.
Дуже важливо зрозуміти, що ж таке «освіта», «освітня послуга» і «ринок освітніх послуг». Єдиного підходу до розуміння цих термінів не існує.
XX сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1978 р. визначила, що освіта - це процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при яких вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. У Міжнародній стандартній класифікації освіти, затвердженої ЮНЕСКО в 1997 р. на XXIX сесії, під освітою розуміється організований і сталий процес комунікації, який породжує навчання. В українському законодавстві, зокрема в Законі України «Про освіту», освіта характеризується більш широко, а саме як «цілеспрямований процес навчання і виховання в інтересах особистості, суспільства і держави». Незважаючи на присутнє розмаїття національних та наднаціональних підходів до трактування дефініції «освіта», головним тут є однакове сприйняття освіти як пріоритетної соціально-економічної, національно-культурної, науково-просвітницької, практико-орієнтованої функції будь-якої держави, відповідним чином фінансується і реалізується ним в інтересах особистості, суспільства і нації.
Поняття «послуга» також має широкий спектр тлумачень, але, на жаль, Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС) не містить його розшифровки. При самому загальному підході під послугами прийнято розуміти різноманітні види діяльності, які не мають матеріального носія в явному вигляді, тобто якщо товар можна визначити як річ, то послугу - як дію, при цьому головною відмітною характеристикою послуг є їх невідчутність.
Освітню послугу можна охарактеризувати як процес передачі від виробника (навчального закладу) до споживача (учня, студента) і результат засвоєння останнім значимого обсягу знань, навичок і розуміння. Освітні послуги належать до категорії соціально значимих послуг, що володіють значними позитивними зовнішніми ефектами не тільки для їх споживачів, але і для всього суспільства в цілому. Корисність освітньої послуги оцінюється, як правило, коли вона починає приносити соціальні та економічні дивіденди.
Освітня послуга як продукт виробництва має слідувати основними, досить специфічними характеристиками:
не зберігання (процес виробництва і споживання цих послуг відбувається одночасно, вони не можуть складуватися для подальшого продажу);
мінливістю якості (якість освітніх послуг може суттєво відрізнятися в залежності від того, який викладач, яка освітня установа і як їх надає);
невідчутність послуги (її неможливо побачити, переконатися в якості і доцільності придбання до моменту споживання);
цілісністю (для споживача освітня послуга буде мати споживчу вартість лише тоді, коли він одержить її в повному обсязі);
тривалістю споживання (процес надання освітньої послуги розтягнутий за часом);
взаємозв’язком зі споживачем (від споживача вимагається особиста участь і певний набір навичок, умінь, зусиль для споживання цієї послуги).
Під ринком освітніх послуг слід розуміти сферу формування попиту і пропозиції на освітні послуги. У цьому випадку продавцями (виробниками) освітніх послуг виступають всі типи і види освітніх установ незалежно від форми власності, окремі викладачі, а споживачем виступає громадянин.
Платником освітніх послуг може бути як держава (бюджетне фінансування - замовлення на підготовку фахівців) так і різні підприємства, фонди і власне сам громадянин.
У всіх країнах ринок освітніх послуг регульований. Держава використовує різні методи впливу на ринок: від прямого адміністративного втручання і фінансових важелів до непрямого регулювання через різні преференційні податкові пільги, державні замовлення. Причому ступінь впливу держави на даний ринок в різних країнах різна, але в цілому дуже висока.
Розрізняють національний (внутрішній) і міжнародний (зовнішній) ринки освітніх послуг. На внутрішньому ринку вступають в економічні відносини виробники і споживачі однієї країни, на зовнішньому - різних країн.
