Торгівля — це галузь, яка обслуговує сферу товарного обороту. Міжнародна (світова) торгівля — це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу.
Прибутковість торгівлі — це той економічний ефект, який отримують країни-учасниці в торгівлі, якщо кожна з них спеціалізується на торгівлі тим товаром, у виробництві якого вона має переваги.
На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин.
Під торговельною політикою розуміють державну політику, яка впливає на обсяги зовнішньої політики через податки, субсидії та прямі обмеження на експорт або імпорт.
Незважаючи на те, що зовнішня торгівля призводить до зростання економічного добробуту всіх країн — як експортерів, так і імпортерів, — на практиці вона в жодній країні не розвивалась без втручання держави.
Інструменти, які використовує держава для регулювання міжнародної торгівлі, можна розділити на тарифні (що ґрунтуються на застосуванні митних податків) та нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо).
Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі країни у міжнародних економічних відносинах, у процесах глобалізації.
Одним з варіантів вибору стратегії одержання прибутків країни є експорт. Проте експорт залишається для багатьох фірм проблемою. Великі, багатонаціональні глобалізовані підприємства реалізують етапи успішного прогресу експорту. Для малих компаній цей процес виявляєтеся складнішим. Фірми, що прагнуть експортувати продукцію, вивчають можливості закордонних ринків, уникаючи численних непередбачених проблем, які асоціюються з веденням бізнесу на міжнародному ринку, прагнуть профінансувати й застрахувати експортний кредит, зменшити ризик валютного обміну. Увесь процес ускладнюється фактом неповної конвертованості валют багатьох країн. Через це виникає проблема організації оплати експорту в країнах зі слабкими валютами.
Перешкодою для експорту є й звичайне незнання наявних можливостей. Для продукції фірми часто існує чимало можливих ринків, проте вона не знає про їхнє існування через бар'єри, зумовлені культурними, мовними, просторовими та часовими чинниками. Отже, потрібне нагромадження інформації. Наприклад, у Німеччині — одній з найпередовіших у світі країн-експортерів — торгові асоціації, урядові установи та комерційні банки «збирають» таку інформацію, допомагаючи малим фірмам визначити можливості експорту. Подібні функції здійснює Міністерство міжнародної торгівлі й промисловості Японії, що завжди знаходить можливості для експорту своїх товаровиробників.
Сполучені Штати Америки донедавна були відносно самодостатньою континентальною економічною системою, в якій міжнародна торгівля відігравала другорядну роль. Тут досі не створено організаційної структури сприяння експортній діяльності, як це зробили в Німеччині або Японії та деяких інших країнах.
На сьогодні основними суб'єктами міжнародної торгівлі є транснаціональні корпорації (ТНК). Особливо високим ступенем монополізації ТНК характеризується міжнародна торгівля сировинними товарами: більша їх частина (особливо торгівля сільськогосподарською сировиною) перебуває в руках приблизно 50 великих торгових конгломератів промислово розвинутих країн.
Механізми фінансування зовнішньої торгівлі століттями розвивалися як засіб вирішення проблеми, надзвичайно болючої для міжнародної торгівлі — брак довіри у ставленні до іноземного партнера. Адже фірми, що здійснюють міжнародну торгівлю, мусять довіряти незнайомій особі, яка живе в чужій країні, розмовляє іноземною мовою, підпорядковується іншим законам і яку, можливо, буде важко знайти у випадку невиконання нею своїх зобов'язань. Цю проблему в умовах глобалізації вирішують за сприяння третьої сторони, якій довіряють обидва партнери. Ця сторона діє як посередник. Посередник, якому довіряють обидві сторони, — це, як правило, банк. Він надає акредитив як обіцянку експортеру. Переконавшись у наявності акредитива, експортер постачає свою продукцію імпортеру. Банкові надається перелік товарів, відомий як коносамент. Натомість експортер доручає банкові здійснити оплату за продукцію. Документ, згідно з яким вимагають оплати, називається траттою. Здійснивши оплату за продукцію, банк передає перелік товарів імпортерові, якому він довіряє. Одночасно або пізніше, залежно від умов угоди, імпортер повертає банкові потрібну суму.
Отже, провідним документом для фінансування міжнародної торгівлі, як вказувалось вище, є коносамент.
Тратта що іноді називається векселем, — це інструмент, яким часто користуються в міжнародній торгівлі для здійснення оплати. Тратта це наказ, написаний експортером для імпортера або агента імпортера, сплатити у визначений термін певну суму грошей.
Коносамент випускається для експортера звичайним перевізником, який транспортує вантаж. Документ обслуговує три потреби: розписку, угоду й документ із власною назвою. Як розписка коносамент засвідчує, що перевізник одержує партію товару, зазначену на лицьовій стороні документа.
Майбутні експортери можуть скористатися двома формами урядової допомоги фінансування всіх експортних програм. Вони можуть одержати фінансову допомогу від Експортно-імпортного банку та отримати страхування кредиту від Міжнародної асоціації страхування кредитів. Експортно-імпортний банк, який часто називається Ексімбанком, — це незалежна установа уряду країни. Його обов'язком є надання фінансової допомоги, що спрощує експорт, імпорт та обмін товарами.
Кредитування зовнішньої торгівлі — важливий засіб конкурентної боротьби на світовому ринку. Кредит полегшує можливість збуту товару для експортера та придбання для імпортера. Кредиторами зовнішньоторговельних угод можуть бути банки, держава, експортери, імпортери, кредитно-фінансові організації. Однак здебільшого кредитування зовнішньої торгівлі здійснюється банками.
Подальші тенденції розвитку світової торгівлі -— це і посилення міжнародної конкуренції. Міжнародна конкуренція, по-перше, може стосуватися становища країн щодо їхнього відносного загального зростання продуктивності праці. У цілому ж країни з різними рівнями продуктивності праці можуть виграти від взаємної торгівлі.
По-друге, міжнародна конкуренція стосується загального рівня видатків країни за певного рівня продуктивності. Якщо внутрішні видатки не узгоджуються з внутрішньою продуктивністю праці, то реальний валютний курс буде переоцінений, від чого потерпатимуть усі галузі, які виробляють товари і послуги на експорт. За таких умов країна матиме або великий дефіцит своєї зовнішньої торгівлі, або рецесію як наслідок упорядкування свого зовнішнього рахунку. Розв'язком цієї форми неконкурентоспроможності і реальне знецінення валютних курсів, яке, у свою чергу, не нежить від внутрішньої політики країни.
По-третє, міжнародна конкуренція може стосуватися частки конкретних фірм або підприємств, які конкурують, і іншими більш конкурентоспроможними фірмами. Проте невдача окремих фірм не означає, що економіка країни загалом є неконкурентоспроможною.
До головних видів зовнішньоторговельної діяльності належать:
— експорт та імпорт товарів, науково-технічних досягнень, капіталу та робочої сили;
— надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності країни послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, і навпаки, у тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультативних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших послуг, які не заборонені законодавством країни;
— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
— навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами, передбачені законами держави;
— кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами ЗЕД банківських, кредитних і страхових установ за межами держави;
— спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що передбачає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території держави, так і за її межами;
— підприємницька діяльність на території держави, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів ЗЕД за межами держави;
— організація виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, які проводять на комерційній основі за участю суб'єктів ЗЕД;
— організація та ведення оптової консигнаційної та роздрібної торгівлі на території держави за іноземну валюту в передбачених законом випадках;
— товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
— операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку.
Серед держав-членів ЄС найбільшими торговельними партнерами України є Велика Британія, Італія і Німеччина, Польща, Угорщина та Чеська Республіка.
У найближчій перспективі для України створяться нові можливості у розвитку економічного співробітництва з країнами, які входять до ЄС, оскільки ринок останнього займе перше місце в експорті наших товарів і друге — в імпорті. Водночас в Україну з країн-членів ЄС тепер надходить більше половини прямих іноземних інвестицій.
В умовах глобалізації поряд із традиційними видами зовнішньоекономічної діяльності розвиваються і поширюються інші види співробітництва, зокрема техніко-економічне і науково-технічне.
Техніко-економічне співробітництво стосується, насамперед, ринку об'єктів капітального будівництва, надання технічних послуг та постачань комплектного устаткування. Його ведуть або на умовах технічного сприяння, або за договорами генерального підряду, коли підрядник бере на себе зобов'язання здати готовий будівельний об'єкт в експлуатацію в обумовлені строки.
Науково-технічне співробітництво — це вид зовнішньоекономічної діяльності, коли дві самостійні сторони об'єднують на відплатній основі свої науково-дослідницькі, проектно-конструкторські та інформаційні ресурси з метою одержання наукових та технічних результатів. Воно сприяє прискоренню науково-технічного прогресу й упровадженню інновацій у виробництво.
Майже всі види ЗЕД відображені в експорті та імпорті, тобто у міжнародній торгівлі, яка є засобом розвитку спеціалізації та концентрації виробництва, підвищення продуктивності ресурсів, збільшення обсягів національного виробництва і дає змогу одержувати природні, інвестиційні та інші ресурси, яких не вистачає в країні, отримувати з інших країн сучасну техніку і нові технології, урізноманітнювати асортимент споживчих товарів і краще задовольняти потреби населення.
