Психологічні портрети типів злочинної особистості

Психологічний портрет являє собою систематизований, складений за певною схемою перелік кримінально важливої психологічної інформації стосовно особистості злочинця. Особливостями психологічного портрету є міра узагальнення, зміст і характер інформації (достовірна, ймовірнісна), які підпорядковуються меті та завданням складання портрету (розшук і затримання, встановлення особи, встановлення ролі у груповому злочині та ін.). Портрет складається фахівцем-психологом із використанням різних інформаційних джерел і залученням осіб, які мають стосунок до особистості злочинця.

Насильницький тип злочинної особистості. Базовою рисою злочинної особистості насильницького типу є агресивність.

Агресивність (від лат. — напад) — стійка загальна риса, яка полягає у готовності, намаганні досягти соціального визнання, домінування через застосування деструктивного (руйнівного, знищувального) фізичного чи психологічного впливу.

Такий вплив спрямований, передусім, на іншу людину, групи людей, суспільство і його організації та проявляється у завданні їм шкоди (фізичної, майнової або матеріальної, психологічної).

Іншими об'єктами агресивного впливу можуть виступати матеріальні та культурні цінності, жива і нежива природа. У таких випадках агресивність проявляється у знищенні, пошкодженні майна, будівель, транспортних засобів, вандалізмі, терористичних актах, жорстокому поводженні з тваринами.

Агресивний вплив, нарешті, може спрямовуватися на саму особистість. Аутоагресія вчиняється у поєднанні з хворобливим станом психіки (епілепсія, депресивний психоз, манія переслідування тощо) або цілком свідомо (релігійно-культові обряди) та як умова агресивного впливу на інші об'єкти (диверсія, тероризм, убивство заручників).

Агресивність особистості належить до тих проблем, які тривалий час досліджуються психологами різних наукових напрямків і шкіл. Із розмаїття психологічних пояснень витоків і природи агресивності можна вирізнити три основні підходи.

Перший підхід — глибинно-психологічний, пов'язаний із психоаналізом та гормічною психологією. Єднальною основою цього підходу є тлумачення агресивності як риси, закладеної в людську істоту на рівні інстинкту, природної потреби.

Так, засновник психоаналізу З. Фрейд стверджував, що активність людини визначається двома базовими інстинктами: статевим (ерос) та агресії чи руйнування (танатос).

К. Хорні, одна з найвідоміших послідовниць 3. Фрейда, вважає, що особистість у своїй активності керується трьома потягами: 1) потяг до людей (афіліація); 2) потяг віддалення, незалежності від людей; 3) потяг агресії проти людей.

За В. Мак-Дауголом, автором теорії гормічної психології (гормос — потяг), соціальна поведінка людини визначається десятьма основними інстинктами, до яких входить інстинкт бійки або забіякуватості.

Прихильники глибинно-психологічного підходу вважають, що агресивність сформована і закріплена у людини еволюційно, вона забезпечує виживання, а отже, збереження життя і людини як виду. Внутрішньовидова агресивність (тобто спрямована на іншу людину), «відбраковує» осіб, нездатних до конкуренції, конформних, пасивних.

Раціональне зерно глибинно-психологічного підходу найбільш виразно проявилось у поглядах Е. Фромма, який «соціалізував» класичний психоаналіз і поєднав його з ідеями К. Маркса. За Е. Фроммом, такі потреби людини, як любов і ненависть, пристрасть до влади і бажання коритися, чуттєва насолода і страх перед нею є результатами соціального прогресу, що його творить людину. Агресивність є обов'язковою характеристикою, яка з'являється у людини в разі порушення гармонії зі світом. Агресивність може бути доброякісною і злоякісною. Доброякісна агресивність — корисна, вона є захисною реакцією на загрозу, напад і забезпечує підтримання життя. Злоякісна агресивність спрямована на руйнування, знищення, вона робить людину глобально опозиційною, конфліктною, нездатною до свідомої кооперації.

Другий підхід — фрустраційно-катарсичний (фрустрація — марне сподівання, неуспіх; катарсис — очищення) пояснює агресивність як типовий, характерний для особистості спосіб розрядки психічного стану напруження.

Напруження показове загальним збудженням, відчуттям дискомфорту, бентежністю, страхом. Тривале напруження призводить до функціональних змін у організмі (безсоння, виснаження, втома), дратівливості, депресії, емоційних зривів. Напруження виникає у випадках небезпеки, загрози життю чи здоров'ю, труднощів і перешкод (об'єктивних чи уявних) на шляху до мети, задоволення важливої потреби.

Фрустраційно-катарсична агресивність спрямовується на джерело фрустрації (реального винуватця), випадковий об'єкт (предмет або людину, що потрапила «під гарячу руку»), засіб досягнення мети чи задоволення потреби (знущання, вбивство заручників, знищення будівель, транспортних засобів і т. ін.).

Прихильники наведеного підходу пропонують спрямовувати агресивність на різноманітні заміщувальні об'єкти чи катарсичну діяльність. Це, зокрема, гумові ляльки і тренажери, комп'ютерні ігри та гральні автомати, активна поведінка на спортивних змаганнях, особиста участь у спортивних іграх агресивного характеру (боротьба, бокс, східні єдиноборства та ін.).

Третій підхід до пояснення агресивності спирається на ідею відчуження. Психологічне, а надалі фактичне відторгнення особистості референтними для неї особами і групами може призвести до формування самотності, замкненості, а також конфліктності й ворожнечі як переважного типу ставлення до оточення. До слушного часу ворожнеча перебуває немовби в «зануреному» стані і проявляється тільки у сприятливій ситуації. Але потім вона спричиняє до свідомого пошуку і навіть створення умов і ситуацій власного прояву, перетворюючи особистість на власного заручника.

Зазначимо, що кожен із викладених підходів не може претендувати на універсальну пояснювальну модель і має обмежену ефективність у поясненні та прогнозі агресивності. Слід також визнати, що за певних умов і ситуацій агресивність як реакція на них може розглядатись у позитивному плані. Це, стосується, зокрема, виправданого ризику, захисту від нападу в межах необхідної оборони, дій у стані крайньої необхідності. У ширшому, соціальному контексті агресивність може мати позитивне значення, коли виступає необхідним елементом творчої, примножувальної діяльності.

Кількісно-якісним критерієм негативної, протиправної агресивності є істотність шкоди, заподіяної у матеріальній, фізичній, психічній формах. Залежно від об'єкта і форми шкоди її істотність установлюється за додатковими ознаками (тяжкість тілесних ушкоджень, вартість знищеного майна, збиток діловій репутації тощо).

Психологічно і кримінально важливим є вихідне розрізнення мотиваційної та інструментальної агресивності. У першому випадку застосування деструктивної сили і завдання шкоди є метою злочину, у другому — умовою чи засобом досягнення мети (розбій, незаконне позбавлення волі чи викрадення з корисливих мотивів і т. д.).

Агресивність має різноманітні зовнішні прояви, які називають агресією чи насиллям. Одну з ґрунтовних класифікацій агресивних проявів запропоновано Р. Бероном і Д. Річардсон [6]. В її основу покладено такі ознаки агресії: фізична — вербальна, активна — пасивна, пряма — прихована. За цими ознаками вирізняють вісім різновидів агресивних проявів, а саме: 1) фізичний, активний, прямий (завдання тілесних ушкоджень, тортури, вбивства); 2) фізичний, активний, прихований (вандалізм); 3) фізичний, пасивний, прямий (завдання шкоди здоров'ю чи загроза життю бездією); 4) фізичний, пасивний, прихований (не-надання допомоги особі, яка перебуває в небезпеці); 5) вербальний, активний, прямий (погроза, образа); 6) вербальний, активний, прихований (наклеп); 7) вербальний, пасивний, прямий (бойкот); 8) вербальний, пасивний, прихований (свідома відмова від виконання обіцянки).

У психології широкого визнання набула класифікація, розроблена американськими дослідниками А. Бассом та А. Даркі. У ній вирізняють вісім видів агресивних реакцій: 1) фізичну агресію — застосування фізичної сили до іншої особи; 2) вербальну агресію — погрози, прокляття, лайка, вереск; 3) побічну агресію — пліткм, чутки, тупотіння ногами, двозначний гумор; 4) негативізм — опозиційна манера поведінки від пасивного опору до активних дій; 5) роздратування — різкість, грубість, запальність; 6) підозрілість — недовіра, обережність, переконаність у шкідливих намірах оточення; 7) образа — невдоволеність, заздрість, ненависть; 8) почуття вини (аутоагресія) — злість на себе, докори совісті за погану поведінку.

Дослідження серед представників різних національно-етнічних культур свідчать, що найбільш образливий потенціал містять слова і вирази, пов'язані зі статевими стосунками і статевими органами. «Робочий» лексикон складає в середньому 20 відповідних слів і виразів. За ними йдуть непристойні рухи тілом і жести (поляскування, оголення сідниць, імітація статевого акту тощо).

Цікаві дані наводить Т. Джей стосовно образливого змісту окремих дій, які спостерігаються американцями у кіно- та відеофільмах. ¹ Чільна десятка має такий вигляд:

—убивство - 8,36;

—зґвалтування — 7,88;

—знущання над дитиною — 7,57;

—акт мастурбації - 6,98;

—жорстокість — 6,90;

—анальний статевий акт — 6,86;

—оральний статевий акт — 6,49;

—гомосексуальний акт — 6,20;

—акт дефекації — 6,18;

—статевий акт із твариною — 6,10.

У суто кримінальному плані зовнішні прояви агресивності можна переділити на п'ять основних груп. Перша група — це посягання на життя, здоров'я, волю, честь і гідність особи. Друга група — посягання на статеву свободу і недоторканність особи. Третя група — злочини проти держави, громадського порядку, моральності, безпеки й управління. Четверта група — насильницькі посадові злочини. П'ята група — злочини з ознаками вандалізму, проти об'єктів природи.

Важливим є питання щодо своєчасного і достовірного визначення агресивних намірів особистості, які безпосередньо передують діям. Такі наміри мимовільно проявляються у зовнішності, манері поведінки. Основні блоки візуальної інформації стосовно агресивних намірів можна охарактеризувати таким чином.

Загальні ознаки: тонус м'язів напружений, здригання тулуба, рук, ніг; скорочення просторової дистанції, зайняття однакового чи домінуючого положення (зверху вниз, стоячи-сидячи; стоячи-стоячи).

Поза: тіло у вертикальному положенні, злегка нахилене вперед, плечі розведені, груди вигнуті. Ноги розведені, опора на носки чи всю стопу.

Жестикуляція: руки зігнуті у ліктях, вперті у боки, притиснуті до тулуба; кисті рук сховані у кишені, заведені за спину, пальці стиснуто в кулаки. Механічні рухи — струшування кулаків, рухи рук зверху вниз.

Міміка: голова нахилена вперед, брови зведені до перенісся, очі примружені, погляд спідлоба, прямо на жертву. Губи піджаті, стиснуті, прикушені зубами і зуби міцно стиснуті або вищирені. М'язи обличчя напружені, вилиці випнуті.

Мова, звуки, дихання: мова прискорена, голосна, зривання на фальцет, окремі вигуки, вереск, перепитування. Дихання прискорене.

Вазомоторні реакції: загальне почервоніння обличчя, червоні плями на обличчі, шиї, руках, ковтання слини.

Агресивність як риса особистості формується переважно в дитячому та юнацькому віці. Численні дослідження (Ю. М. Антонян, А. П. Закалюк, Н. П. Крейдун, Н. М. Пісоцька та ін.) свідчать, що вирішальну роль у цьому відіграє сім'я. Суттєве значення має попередня кримінальна поведінка батьків, у першу чергу - матері, інших близьких, а також неповна сім'я. Формування агресивності здійснюється попервах способом спостереження за асоціальними, агресивними проявами, примирливої співучасті (заспокоювання, надання допомоги, придбання ліків, алкоголю тощо), а надалі — наслідування та самостійне відтворення агресивної поведінки. За даними Ю. М. Антоняна, агресивні прояви (бійки, скандали, образи) виявлені у 23,4% сімей осіб, засуджених за хуліганство; 31% сімей осіб, засуджених за вбивство, 26% сімей осіб, засуджених за завдання тілесних ушкоджень.

Агресивність як базова риса у насильницької особистості поєднується з такими якостями та характеристиками:

♦ збудливий тип нервової системи та понижений са
моконтроль;

♦ переважання органічних потреб (їжа, алкоголь, статева потреба), примітивна форма їх задоволення;

♦ емоційна неурівноваженість: домінування люті, гніву, заздрості у поєднанні з емоційною тупістю (асинтонністю) до жертви — відсутністю жалю, співчуття, співпереживання;

♦ жорстокість (заподіяння жертві фізичних і психічних страждань глумлінням, катуванням, тортурами) в поєднанні з садизмом (отримання почуття насолоди, радості від страждань жертви);

♦ акцентуація характеру за епілептоїдним типом та особистості в цілому за збудливим і застрягаючим типом;

♦ підвищена бентежність;

♦ неадекватна самооцінка: стійко завищена — комплекс невизнаного генія, стійко занижена — комплекс неповноцінності;

♦ застосування різноманітних прийомів психологічного захисту як способу самовиправдання.

Основним супутнім суб'єктивним чинником скоєння злочину особистістю насильницького типу є стан сп'яніння у результаті вживання алкоголю, наркотиків чи інших одурманюючих засобів. Він не тільки усуває внутрішні бар'єри, а й інтенсифікує насилля, призводить до тяжчих наслідків. Абсолютна більшість хуліганських проявів, більше 60% вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтувань вчиняється у стані сп'яніння.

Особистість насильницького типу скоює злочин переважно у криміногенній ситуації конфліктного харак теру. Така ситуація складається мимовільно, непередбачено (сварка, спільне вживання алкоголю) або є наслідком неприязних міжособистісних стосунків. З /рахуванням особливостей насильницької особистості (збудливий тип нервової системи, емоційна неврівноваженість, понижений самоконтроль) суттєвим криміногенним чинником виступає провокуюча поведінка жертви. Така поведінка може бути активною (погрози, сварки, статеві зради), пасивною (безпомічний стан зокрема, внаслідок сп'яніння, фізичні та психічні вади) і проявлятися під час роботи, в побуті, на дозвіллі. Провокуюча поведінка простежується приблизно у 30% насильницьких злочинів, досягаючи за окремими їх видами, наприклад, умисне вбивство дітьми батьків, 60%.

Найбільш показовою є провокуюча поведінка у сексуальних злочинах, у першу чергу — неповнолітніх і молоді та серед проституток нижчої кваліфікації (автотранспортних, вокзальних, вуличних).

Корисливий тип злочинної особистості. Базовою рисою злочинної особистості корисливого типу є корисливість (користолюбство).

Корисливість — це стійка загальна риса, яка полягає в готовності, намаганні досягти соціального визнання, домінування у спосіб незаконного надбання власності.

Таке надбання може безпосередньо спрямовуватися на чуже майно (речі, предмети, гроші й дорогоцінності, технічні засоби і т. д.), незаконні переваги в отриманні майна, невиконання платіжно-податкових і майнових обов'язків.

Корисливість являє собою одну з найбільш стійких, важкоперевиховуваних людських вад, які визначають загальну корисливу спрямованість особистості.

В основі корисливості лежить егоїстична, здирницька, споживацька потреба у володінні матеріальними цінностями, яка нерідко набуває збоченої, гіпертрофованої форми. Тут можна пригадати постаті поміщика Плюшкі-на зі славнозвісної поеми М. В. Гоголя «Мертві душі» чи підпільного мільйонера О. Корейка з роману І. Ільфа та Є. Петрова «Золоте теля».

Корисливість як риса особистості обумовлює скоєння злочинів із широким спектром відповідних мотивів.

Цікаву кримінально-психологічну класифікацію корисливих мотивів розробив А. Ф. Зелінський [8]. В її основу покладено:

1) чотири рівні потреб — фізіологічні, безпеки, самоповаги і соціальних зв'язків, самоактуалізації;

2) два рівні установок (диспозицій) — особистісний та ситуативний.

На ситуативному установочному рівні відповідно до визначених потреб формуються такі групи корисливих мотивів:

1) збереження життя та здоров'я в екстремальних умовах;

2) з причин хвороби, бідності, розорення і втрати існуючих джерел прибутку (безробіття, знецінення грошових вкладів та ін.);

3) орієнтація на «життя, не гірше ніж у інших», престижний статус у соціальній групі, вплив співучасників, наркотики, алкоголь, секс, страх самотності;

4) намагання до лідерства, популярності, самовиразу, актуалізовані ситуацією амбіції.

На особистісному установочному рівні відповідно до визначених потреб формуються такі групи корисливих мотивів:

1) боротьба за виживання в умовах бідності (нижче прожиткового мінімуму);

2) досягнення поточної, а на перспективу — матеріальної незалежності, економічної безпеки;

3) корпоративна солідарність, любов, піклування прорідних та близьких; розваги, дружба, алкоголізм, наркоманія, сексуальна заклопотаність;

4) жага влади, успіху, стійкі кар'єристичні потяги, естетичні спонукання.

На думку автора класифікації, мінімальна міра антисоціальності міститься у першій групі мотивів ситуативного установочного рівня, а максимальна — в четвертій групі мотивів особистісного установочного рівня.

З позицій дихотомічної типології, запропонованої у попередньому параграфі, корисливі мотиви доцільно переділити на дві психологічно відмінні групи.

Перша група поєднує мотиви, пов'язані з матеріальною нестачею, нуждою; відсутніми чи недостатніми правомірними способами задоволення потреб; пасивним соціальним паразитизмом.

Друга група поєднує мотиви, пов'язані з високим рівнем матеріальних домагань; бажанням самоствердження та визнання оточенням; активним соціальним паразитизмом.

Корисливий тип злочинної особистості немов би роздвоюється на два підтипи залежно від того, в яку групу мотивів трансформується корисливість.

У першому випадку злочинна особистість виглядає побутовим злодієм, який діє за принципом «вкрав те, що погано лежить», або за сприятливих умов. Перевага надається крадіжкам у темний період доби із проникненням у приміщення (квартири, дачі, дрібні торговельні точки) чи сховища (підвали, гаражі, склади). Грабіж здійснюється тільки за максимально сприятливих умов (безпорадний стан потерпілого, пасивність присутніх, обумовлена віком, статтю, вадами здоров'я), оскільки побутовий злодій у разі виявлення передусім намагається втекти. Останнім часом в Україні набули розповсюдження такі злочини, як крадіжка овочів, фруктів із присадибних ділянок, городів та викрадення предметів, обладнання з металу, демонтаж кабелів, ліній електричних мереж тощо.

Побутовий злодій вузько не спеціалізується на виді майна і насамперед забирає те, що можна легко використати (їжа, алкоголь, гроші, предмети побуту) чи швидко збути (одяг, прикраси). Це, своєю чергою, породжує певну спеціалізацію на такому злочині, як придбання чи збування майна, здобутого явно протиправним способом.

В особистості побутового злодія поряд із корисливістю як базовою рисою присутні такі якості й характеристики:

> емоційна врівноваженість і високий рівень самоконтролю у злочинній активності;

> обережність у поєднанні з виправданим ризиком заради результату;

> понижена бентежність;

> нерозбірливість у задоволенні органічних потреб;

> комунікабельність, хвалькуватість, намагання досягти визнання серед подібних до нього;

> жадібність (накопичення надмірної кількості матеріальних цінностей) і марнотратство (гульбищі, «кидання» грошима, пияцтво);

> фаталістичне ставлення до власної долі, життя сьогоденням, а не перспективою.

Дещо по-іншому виглядає злочинна особистість, у якої корисливість трансформується в мотиви, пов'язані з високим рівнем домагань, самоствердженням і соціальним визнанням, активним соціальним паразитизмом.

Стрижнем такої особистості виступає самоповага. її недосягнення, суттєве зниження, раптова втрата є пусковим моментом скоєння корисливого злочину. Для пояснення цієї тези можна скористатися концепцією особистості американського психолога В. Джемса.

Особистість, за В. Джемсом, поєднує в собі три класи характеристик: фізичні, соціальні, духовні.

Фізична особистість — це тілесна організація людини, її власність, результати діяльності, оселя, коло рідних і близьких осіб.

Соціальна особистість — це визнання людини соціальним оточенням, її належність до різних соціальних груп.

Духовна особистість — це свідомість людини, її здібності, потреба в моральному, інтелектуальному розвитку.

У фізичній складовій особистість піклується про самозбереження й захист, соціальній — прагне до слави, влади та впливу на інших, переживає кохання, ревнощі тощо, у духовній складовій — опікується духовним прогресом.

Чільну роль, на думку В. Джемса, відіграє в поведінці особистості самоповага. Вона визначається співвідношенням реального успіху з рівнем домагань за такою формулою:

Самоповага =

Недосягнення самоповаги обумовлюється високим рівнем домагань, фізичних і соціальних потреб за скромних, не відповіданих їм успіхів.

Суттєве зниження чи втрата самоповаги пов'язані з неможливістю задовольнити свої домагання. Це ситуації вимушеного безробіття, знецінення або втрати заощаджень, житла, тяжкої хвороби і под. Для настання чи відновлення самоповаги особистість обирає незаконно-майнові способи досягнення успіху, який відповідає рівневі домагань.

Перший — полягає у заволодінні майном унаслідок застосування до власника прямого чи прихованого насилля. Пряма інструментальна агресія застосовується у грабежі, розбої, вимаганні з пошкодженням чи знищенням майна. Прихована інструментальна агресія застосовується в разі порушення недоторканності приватного життя, захоплення заручників, викрадення людей, підміни дітей, торгівлі людьми, їх експлуатації. Наведений спосіб за засобами нагадує насильницьку особистість, а за предметом надбання — близький до побутового злодія.

Особистості, яка обирає цей шлях, притаманні збудливий тип нервової системи, конфліктність, занижена самооцінка, нетерпимість, заздрісність і злопам'ятство.

Другий — здійснення переконливого, психологічно витонченого впливу на власника майна. Злочинна особистість, яка обирає цей шлях, добре знає психологію окремих категорій громадян і намагається використати такі людські риси, як довірливість, безпосередність і наївність, прагнення до швидкого збагачення за мінімальних зусиль тощо. Такій особистості притаманні рухливий тип нервової системи, висока адаптивність поведінки, артистизм і активне фантазування, обережність і передбачливість, комунікабельність, завищена самооцінка, розбірливість у задоволенні потреб.

Традиційно вона вдається до зловживання довірою (шлюбні афери, надання дефіцитних послуг за демпінговою ціною, купівля та обмін валюти за допомоги фальшивих купюр і т. ін.), до обману за допомоги ворожіння, азартних ігор, створення трастових (довірчих) товариств, участі в лотереї тощо.

Третій шлях полягає в отриманні незаконної вигоди від перебування на посаді та використання владних повноважень («білокомірцеві» або корупційні злочини, насамперед у кредитно-банковій, приватизаційній, підприємницькій сферах), у проведенні забороненої діяльності [контрабанда, фіктивне підприємництво, випуск і реалізація недоброякісної (підробленої) продукції], в умисних порушеннях (обман покупців і замовників, фальсифікація вимірювальних приладів, ухилення від сплати податків і платежів).

Корисливій особистості, яка обирає такий шлях, притаманні врівноважений тип нервової системи і високий рівень самоконтролю, обережність і хитрість, високий освітній рівень, витонченість у задоволенні потреб, підвищена бентежність, широке використання психологічного захисту; передбачливість і життєва орієнтація на перспективу.

Зовнішнім супутнім чинником задоволення корисливості переважно другим і третім способами виступають недоліки, прогалини правового регулювання господарсько-підприємницької діяльності. Так, за експертними оцінками, незаконний щорічний відплив капіталів з України складає 1,2-2,5 млрд доларів США, близько 2,5 млн осіб, які проживають в Україні, провадять торговельно-посередницьку діяльність, за бухгалтерськими звітами проходять лише 30% фактично виплаченої заробітної платні.

Психологічний портрет злочинної особистості корисливого типу свідчить, що така особистість більш розмаїта і строката порівняно зі злочинною особистістю насильницького типу.

Підсумовуючи розгляд проблеми особистості як суб'єкта злочину, можна зазначити, що такий підхід до особи та подальший розподіл особистостей на категорії, типи, підтипи дозволяє більш глибоко, різнобічно охарактеризувати злочин. Це, своєю чергою, сприяє кваліфікованому вирішенню низки власне юридичних питань.

Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягають основні юридичні та психологічні під
ходи до вивчення особи з огляду на скоєння злочину?

2. Назвіть і стисло охарактеризуйте загальні психологічні
ознаки особистості.

3. Що таке акцентуація особистості? Як вона впливає на
вчинення злочину?

4. З'ясуйте різницю між особистістю, яка вчинила злочин,
і злочинною особистістю.

5. Дайте визначення агресивності як риси особистості, по
рівняйте агресивність і агресію.

6. Назвіть основні психологічні якості, притаманні насиль-
іицькому типові злочинної особистості.

7. У чому полягає корисливість як риса особистості?

8. Встановіть психологічні особливості реалізації злочин-
чою особистістю корисливого мотиву.

9. Які психологічні риси притаманні особистості побутово
го злодія?

ГРУПА ЯК СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ

Відповідальність за вчинений злочин завжди має персональний характер. Але з різних причин брати участь у злочині можуть не одна, а кілька осіб. Це психологічно полегшує співучасть у злочині, підвищує його соціальну небезпеку і зазвичай ускладнює попередження та розкриття.

Злочини, які вчиняються кількома особами, поєднуються терміном «групова злочинність». Вона являє собою різновид злочинності, визначальною ознакою якого є вчинення злочину двома чи більше особами у вигляді спільних, узгоджених у часі та просторі дій. Така узгодженість залежно від рівня організації набуває форм координації, кооперації, інтеграції.

Групова злочинність вивчається кримінологією як організована і меншою мірою - професійна злочинність. Але ці важливі аспекти все ж таки не охоплюють проблеми в цілому. Кримінальне право цікавить групова злочинність під кутом зору ролі та участі у злочині кожного члена групи, а також форм співучасті. Обидві науки спираються та безпосередньо використовують напрацюван-ня кримінальної психології щодо механізмів утворення, розвитку груп, динаміки окремих процесів — нормоутво-рення, згуртованість, лідерство, рольова ієрархія, психологічний тиск та ін.

За узагальненими даними серед зареєстрованих злочинів в Україні групові злочини за їх високої латентності (за окремими видами вона досягає 50%) складають не менше 30%. Починаючи з 1996 р. щорічно реєструється більше 70 тис. групових злочинів. Найбільша їх кількість припадає на Дніпропетровську, Донецьку, Луганську області, де загалом вчиняється більш як 40% групових злочинів по Україні.