Проблема класифікації груп, які вчиняють злочин

Під час розгляду в попередній главі особистості як суб'єкта злочину відзначалося, що наукове впорядкуван­ня соціальних (психологічних, правових та ін.) явищ виступає передумовою їх поглибленого пояснення та встановлення взаємозв'язків між ними. Вирішення цього питання відносно груп як суб'єктів злочину має проблемний характер. Це пов'язано з роз­маїттям конкретних груп, що слугують вихідним мате­ріалом, значною кількістю різних за можливостями оз­нак, які використовуються для класифікації. Крім того, вихідні ознаки далеко не завжди вдається узгодити між собою, і класифікація перетворюється на просте, лінійне перерахування. Ситуація ускладнюється і непродуктив­ністю прямого перенесення традиційних для соціальної психології класифікацій (соціометричної, формально-комунікативної та ін.). У такому випадку більшість кри­мінальних груп як специфічних психологічних спільнос­тей опиняється на узбіччі традиційних класифікацій чи взагалі виштовхується з них.

Названі обставини певним чином пояснюють існуван­ня у кримінальній психології значної кількості підходів до класифікування та власне класифікацій груп, які вчиня­ють злочин. Стисло охарактеризуємо основні з них.

Перший підхід тяжіє до кримінології та полягає у ви-різненні окремих груп за локальними, не узгодженими між собою ознаками: віку, попередньої судимості, спря­мованості злочину. Згідно з цим підходом не стільки класифікуються, скільки перераховуються такі злочинні групи: неповнолітніх і молоді; рецидивістів і раніше за­суджених; розкрадачів державної та приватної власності; тих, хто вчиняє насильницькі злочини; тих, хто вчиняє пограбування й розбійницькі напади з метою заволодін-ня власністю.

Другий підхід показовий комбінованим використан­ням ознак - вихідних чи базових, а також похідних від них. Вихідні — це згуртованість і розміри злочинної гру­пи, базові — рівень консолідації. На підставі названих ознак розрізняються групи первинної (нижчої), серед­ньої, вищої консолідації.

До перших віднесено (за авторською термінологією) зграї злодіїв, шахраїв, грабіжників, а також банди. Остан­ні складаються з лідера та виконавців, які безпосередньо контактують один з одним. Офіційної «криші» здебіль­шого не мають.

До груп середнього рівня консолідації віднесено зло­чинні організації, які складаються з первинних груп, лідера чи групи лідерів. Первинні осередки мають стійку функціональну спеціалізацію (бойовики, виконавці, розвідка, утримувачі «общака») і в багатьох випадках — корумпованих співучасників.

Вищим рівнем консолідації відзначаються злочинні корпорації або клани. Вони розповсюджують злочинну діяльність на цілі регіони, галузі економіки, обов'язково мають високу офіційну «кришу», намагаються налагоди­ти міжнародні зв'язки.

На жаль, запропонований поділ не має чітких розме­жувальних критеріїв, що визнає і сам автор класифікації.

Цікавим і достатньо продуктивним виглядає підхід, який спирається на дві узгоджені між собою ознаки: рі­вень кримінал ізації та рівень організованості групи. За цими ознаками вирізняються передкримінальні гру­пи; прості злочинні групи; організовані злочинні групи; злочинні організації.

До передкримінальних груп віднесено спільності не­повнолітніх та молоді, які утворюються без початкової мети скоєння злочинів і за рівнем організованості (при­наймні попервах) є дифузними групами. Найчастіше це — дворові компанії. Передкримінальні групи функці­онують не більше трьох років, частина з них розпадаєть­ся на прості злочинні групи чисельністю 2—5 осіб, решта входить до організованих злочинних угрупувань міста чи мікрорайону.

Прості злочинні групи, на відміну від попереднього різновиду, характеризуються наявністю загальної зло­чинної мети. Вони складаються з 2-4 осіб, не завжди ма­ють явного лідера, рішення щодо злочину виносяться і реалізуються спільно. Групи відзначаються автономніс­тю, конспіративністю, низькою стійкістю у випадках ви­никнення внутрішніх протиріч. Як приклад наводиться група кишенькових злодіїв. У самій лише Москві функ­ціонують групи, які представляють дев'ять злочинних «шкіл» і спільностей та відрізняються категорією жертв, місцем, способом учинення злочину, поєднанням його з іншими злочинами.

До організованих злочинних груп віднесено спільності, які складаються з десятків, сотень осіб і мають ієрархіч­ну структуру з різних мікрогруп. Автори класифікації вважають, що такі групи виникають одночасно зі ство­ренням держави і на кожному етапі її історичного роз­витку мають певну специфіку.

В основі формування організованих злочинних груп у сучасних умовах, на думку авторів класифікації, виразно простежуються два принципи: територіальний та етніч­ний. Територіальні групи називаються «командами» чи «бригадами» і створюються у масштабах району, міста, регіону. Вони патронують тіньову економіку, фінансові потоки, вчиняють убивства на замовлення, вимагання, захоплення заручників. «Бригади» чи «команди» намага­ються підпорядкувати собі всі кримінальні групи, які функціонують на «їхній» території: проституток, ки­шенькових і квартирних злодіїв та ін. Це викликає кри­мінальні «розборки» та «війну» за сфери впливу.

Етнічні організовані злочинні групи називаються «об­щинами» і відзначаються підвищеною агресивністю у боротьбі за сфери впливу, намаганням легалізуватися.

До злочинних організацій віднесено згуртовані органі­зовані групи чи об'єднання організованих груп, створені з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. За більшістю характеристик вони збігаються з поперед­нім видом груп, а відрізняються від них способом «від­мивання» злочинних грошей, транснаціональними і ко-рупційними зв'язками, намаганням «пробитись» у дер­жавні органи влади.

Оригінальний підхід запропоновано відомим фахівцем, одним із ініціаторів офіційного визнання організованої злочинності на теренах колишнього СРСР О. І. Туровим. Спираючись на ознаку «кримінальний професіоналізм», він пропонує розрізняти два види груп. Це — прості групи, для яких злочини не виступають головним джерелом засо­бів існування, та професійні злочинні групи, які функціону­ють завдяки професійному вчиненню злочинів. Від остан­ніх відокремлено організовані злочинні групи.

Офіційний, так би мовити, законодавчий перелік груп, що вчиняють злочини, наведено в чинному Кримі­нальному кодексі України. Це — група без попередньої змови; група з попередньою змовою; організована група;

злочинна організація. Різновидами останньої визначені озброєна банда, терористична організація, незаконне воєнізоване або збройне формовання.

Необхідно підкреслити, що кримінально-психологіч­на класифікація груп, які вчиняють злочини, повинна узгоджуватися, але не обов'язково бути тотожною кри­мінально-правовому перелікові. Водночас у ній повинні поєднуватись як кримінальні, так і психологічні ознаки, що охоплюють якомога більше різних груп.

Для побудови узагальненої кримінально-психологіч­ної класифікації, яка відповідає названим вимогам, можна скористатися такими ознаками:

1) наявність попередньої змови;

2) кримінальність головної мети створення й функ­ціонування групи;

3) кримінальна організованість.
Визначимо сутність кожної з ознак.

Попередня змова полягає в завчасній домовленості й підготуванні до скоєння злочину. Психологічно це перед­бачає особисте знайомство, розподіл ролей, узгодження спільних дій, усвідомлювально-вольовий механізм регу­ляції поведінки членів групи. Юридично це означає ви­значення об'єкта злочину, способу й умов його вчинення.

Мета є констатуюючою психологічною ознакою будь-якої реальної групи. За соціальною спрямованістю, змістом вона може бути просоціальною, асоціальною, антисоціальною (кримінальною). Юридично криміналь­на мета містить суспільно небезпечне, винне діяння або передбачає його як спосіб досягнення. Груповий харак­тер мети визначається тим, що вона визнається й підтри­мується принаймні більшістю членів групи.

Кримінальна організованість може розглядатися як різ­новид психологічної організованості. Психологічна орга­нізованість передбачає налагоджені взаємостосунки чле­нів групи, їх високу згуртованість, єдність у досягненні спільної мети. Юридично до цього додається стабільність складу групи, спрямованість на неодноразове вчинення злочинів із розробленням єдиного плану, який передбачає розподіл функцій і відомий всім членам групи. Кримі­нальна організованість виступає наслідком попередньої змови та кримінального характеру головної мети групи. На підставі названих вище ознак та їх змістовного на­повнення можна виокремити чотири основні різновиди груп, які вчиняють злочин:

1) групи без попередньої змови та з некримінальною головною метою;

2) групи з попередньою змовою, некримінальною го­ловною метою;

3) групи з попередньою змовою, кримінальною голов­ною метою, непостійні за складом і часом існування;

4) групи з попередньою змовою, кримінальною го­ловною метою та організованістю.

Останній різновид груп, своєю чергою, може переді­лятися залежно від додаткових ознак, пов'язаних із орга­нізованістю.