Доля кримінальної психології склалася так, що більшу частину своєї історії вона розвивалась у лоні судової психології. Могутнім імпульсом для самостійного розвитку кримінальної психології стало виокремлення з кримінального права кримінології, яке різними дослідниками датується кінцем XVIII — другою половиною XIX ст. Саме в той період кримінальна психологія за пропозицією швейцарського психолога Едуарда Клапареда отримала статус складової частини юридичної психології.
В історії розвитку кримінальної психології відносно умовно можна вирізнити три основні етапи:
І: порівняльно-аналітичний (кінець XVIII ст.— XIX ст.);
II: науково-пошуковий (початок — 60-ті роки XX ст.);
III:.сучасний (з 60-х років XX ст.).
Характерною рисою першого етапу було розроблення кримінально-психологічних проблем зусиллями антропологів, медиків, юристів і меншою мірою — психологів. Власне термін «кримінальна психологія» набув офіційного статусу у праці німецького дослідника Й. Шаумана «Думки щодо кримінальної психології» (1792 р.).
Визначальними подіями цього етапу стали викладання (з 1806 р.) професором X. Штельцером курсу «Кримінальна психологія за Ф. Галлем» у Московському, а потім — Дерптському (нині Тартуському) університетах та поява капітальної праці німецького юриста Ганса Ґросса «Кримінальна психологія» (1898 р.). У ній широко використано експериментально-психологічні матеріали, отримані в дослідженнях психологів А. Біне, Т. Рібо, Г. Еббінгауза.
Основним підсумком першого етапу розвитку кримінальної психології є визначення двох чільних проблем — особи злочинця та злочинності як психологічного феномена, а також створення умов для широкого проведення науково-психологічних, зокрема експериментальних, досліджень.
Визначальною рисою другого, науково-пошукового, етапу є активізація психологів, які поряд із юристами сконцентрувалися на розробленні типології злочинця та проведенні експериментальних досліджень з різними категоріями злочинців.
Вітчизняний психолог О. Ф. Лазурський увійшов в історію світової психології як перший розробник природного експерименту. Водночас він став автором фундаментальної класифікації типів особистості. У цій класифікації представлено групу так званих спотворених типів особистості нижчого та середнього психічних рівнів.
За О. Ф. Лазурським, нижчий рівень охоплює чотири типи: 1) пасивний (апатичний та безвільний); 2) розважливо-егоїстичний; 3) афективно спотворений; 4) активно спотворений (безвладний ґвалтівник і зосереджено жорстокий).
Середній рівень складається з двох підгруп. Перша — це невдахи, куди входять типи непристойного мрійника, афективного невдахи, енергійно-розлюченого. Друга — це успішні, куди входять типи лицеміра і владно-спотвореного.
Значний внесок у розроблення проблеми злочинця зробив кримінолог С. Познишев. У фундаментальній праці «Кримінальна психологія. Злочинні типи» (1926 р.) він критично оцінив ідею природженого злочинця і визначив злочинний тип як індивідуальне поєднання характеру та поглядів людини, що можуть впливати на схильність до злочину. Залежно від співвідношення об'єктивних, зовнішніх обставин та індивідуальної схильності до злочину С. Познишев вирізнив два типи злочинців: екзогенний та ендогенний.
Активну участь у розробленні типології злочинця та застосуванні експерименту для отримання кримінально важливої інформації брали відомі психологи Г. Мюн-стенберг, В. Бехтерев, О. Лурія.
Сумнозвісна постанова ЦК ВКП(б) «Про педологічні збочення у системі Наркомпросвіти» (1936 р.) завдала нищівного удару по кримінальній психології, юридичній психології в цілому. Майже на ЗО років психологію було усунуто від розроблення кримінальних проблем. Відродження кримінальної психології розпочалося наприкінці 60-х — на початку 70-х років. Тоді у Всесоюзному інституті вивчення причин і розроблення заходів попередження злочинності створили сектор судової психології. Відбулася всесоюзна конференція із судової психології, а на IV всесоюзному з'їзді психологів СРСР працював симпозіум із судової психології. Активну участь у їхній роботі брали фахівці з України.
Визначальною рисою сучасного етапу розвитку кримінальної психології в Україні є дедалі активніша роль фахівців-психологів.1 Наслідком цього стало створення спеціалізованих психологічних підрозділів (лабораторій, кафедр, відділів), які проводять науково-дослідну та освітню діяльність. Такі підрозділи функціонують, зокрема, у Національній академії внутрішніх справ України, Київському юридичному національному університеті внутрішніх справ, Академії Служби безпеки України та ін.
В окремих відомствах розгорнуті загальновідомчі психологічні служби, які здійснюють психологічне забезпечення заходів із профілактики та припинення щодо злочинності.
Наукове підґрунтя їхньої діяльності створюється спільними зусиллями юристів (А. Ф. Зелінський, О. М. Костенко, М. В. Костицький, С. А. Тарарухін та ін.) і психологів (В. Г. Андросюк, Н. Ю. Максимова, О. В. Тимченко, С. І. Яковенко та ін.).
Все це дозволяє стверджувати, що кримінальна психологія в Україні динамічно розвивається і має значні перспективи.
Контрольні запитання і завдання
1. Розкрийте взаємозв'язок між юридичною та криміналь
ною психологією.
2. Порівняйте позиції щодо визначення сутності кримі
нальної психології юриста М. В. Костицького та психолога
О. М. Столяренка.
3. У чому полягають основні завдання сучасної криміналь
ної психології?
4. Розкрийте взаємозв'язок кримінальної психології з ін
шими галузями психології.
5. З якими галузями права найбільш тісно пов'язана кримі
нальна психологія?
Література
1. Балабанова Л. М. Судебная патопсихология.— Донецк,
1998.
2. Васильєв В. Л. Юридическая психология.— 3-є изд.—
СПб., 2000.- С. 12-14.
3. Дулов А. В. Судебная психология.— Минск, 1975.-
С. 16-18.
4. Кондратьєв Я. Ю. Використання психологічних знань як
напрям удосконалення діяльності оперативних підрозділів з
розкриття злочинів // Практична психологія та соціальна ро
бота.- 2002.- №5.- С. 61-63.
5. Кримінологія і профілактика злочинів: Загальна части
на.- К., 1996.- С. 7-8.
6. Литвак О., Зелінський А. Кримінальна психологія: сучас
не становище і перспективи // Право України.— 1998.- № 6.-
С. 59-62.
7. Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогіч
ній практиці.- К., 1999.- С. 16.
8. Медведєв В. С. Вітчизняна юридична психологія: віхи
становлення // Проблеми пенітенціарної теорії і практики.—
К.: КІВС, 2002.- № 7.- С. 98-102.
9. Медведєв В. С. Практична психологія в органах внутріш
ніх справ України. Сьогодення та перспективи // Практична
психологія та соціальна робота.- 2002.- № 4.- С. 47-49.
10. Прикладная юридическая психология: Учебное посо-
бие / Под ред. А. М. Столяренко.- М., 2001.- С. 24-26.
11. Юридична психологія: Підручник/ За заг. ред. Я. Ю. Кон-
дратьєва.- К., 1999.- С. 21-22; 26-43.
Глава 2
