Висновок експерта ― це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.
Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.
Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку.
Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.
Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
Висновок експерта надають:
Сторона обвинувачення щодо експертиз проведених під час досудового розслідування (Стаття 243). Сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого);.
Сторона захисту щодо експертиз проведених за їх ініціативою (клопотанням), ухвалою слідчого судді (Стаття 243). Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та в порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу).
Суд у разі призначення експертизи під час судового розгляду. Підстави (ст.332):
Суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо:
1) суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності;
2) під час судового розгляду виникли підстави, для встановлення психічного стану особи.
Докази повинні бути: належними та допустимими.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК).
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ст. 86 КПК).
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Визнання доказів недопустимими (Ст. 89 КПК).
Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Поняття доказування та його предмет.
Для успішного вирішення завдань кримінального судочинства суд, суддя, прокурор, слідчий зобов'язані встановити: чи був вчинений злочин, який саме, хто винний у його вчиненні, та інші обставини, що мають значення для законного і обґрунтованого вирішення справи і захисту прав і законних інтересів учасників процесу тобто пізнати ти явища, що складають подію злочину. Метою кримінального процесуального пізнання є одержання знання про факти, що підлягають встановленню у кримінальній справі. Злочин для осіб, на яких законом покладено обов'язок розслідування і розгляду справи, завжди є подією минулого, яку вони повинні пізнати.
Обов'язок доказування (Ст. 92).
Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, ― на потерпілого.
Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Кримінальне процесуальне доказування традиційно розглядають як практичну діяльність уповноважених законом суб'єктів, яка відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів. Кожний з зазначених елементів відображає конкретну діяльність спрямовану на встановлення обставин вчинення злочину та складає систему доказування.
Тому елементами системи доказування слід назвати:
1) збирання доказів або їх подання учасниками процесу;
2) оцінку доказів (перевірку належності і достовірності);
3) визнання допустимості доказу.
Збирання доказів (Ст. 93).
Збирання доказів є одним з елементів доказування та визначається як врегульовану КПК діяльність уповноважених суб'єктів по виявленню й фіксації у процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або інших фактичних даних, що мають доказове значення.
Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим.
Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом:
проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій,
витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей,
отримання висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок,
проведення інших процесуальних дій, передбачених Кодексом.
Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом:
витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей,
отримання висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок;
ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій,
здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.
Оцінка доказів
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів ― з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів ― з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Тема 6. Відшкодування шкоди у кримінальному процесі
План:
1. Поняття та види шкоди, яка підлягає відшкодуванню у кримінальному провадженні.
2. Поняття, значення, предмет та підстави цивільного позову про відшкодування майнової (моральної) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
3. Відшкодування майнової (моральної) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів та суду.
У КПК України закріплено інститут відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушення чи незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Під час дослідженні вищезазначеного інституту слід зосередити увагу лише на найбільш актуальних питаннях, які мають першочергове значення для теорії та практики кримінального судочинства.
Визначено поняття та види шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів чи суду. Поняття та значення її відшкодування дозволяє дієво й ефективно забезпечити реалізацію конкретних форм відшкодування шкоди як на стадії досудового розслідування, так і в судовому провадженні.
Завдання кримінального судочинства полягають не лише у призначенні покарання особі, котра вчинила кримінальне правопорушення, але й в усуненні його наслідків, зокрема, пов'язаних з порушенням майнових прав громадян, підприємств, установ, що потерпіли від вчинення кримінального правопорушення.
У КПК України в главі 9 закріплено інститут відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов. Так, у статях 127 та 130 визначено два види шкоди, які підлягають відшкодуванню (компенсації), а саме: відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому та відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів або суду.
Види шкоди, які підлягають відшкодуванню, їх забезпечення, порядок відновлення прав потерпілого (а також відповідно підозрюваного, обвинуваченого) порушених внаслідок вчинення кримінального правопорушення (чи незаконних рішень, дій або бездіяльності правоохоронних органів чи суду), слід з’ясувати зміст поняття шкоди, яке не має єдиного визначення в законодавстві.
Моральна шкода як наслідок вчинення кримінального правопорушення чи незаконного рішення, дії (бездіяльності) правоохоронного чи судового органу має немайновий характер і виражається, відповідно до ст. 23 Цивільного Кодексу (далі – ЦК) України, у фізичних і душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Можливість і підстави компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав особи, закріплені у вказаній статті, а також 1167, 1168 ЦК. На жаль, ці положення не знайшли свого відображення в нормах КПК. Оперуючи цим поняттям жодна з його статей не закріплює його визначення та порядок застосування механізму відшкодування.
Ст. 23 ЦК України визначає різновиди моральної шкоди досить широко – вона може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Фізична шкода як вид шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, представляє собою сукупність змін, які об’єктивно відбулись у стані людини як фізичної істоти (тілесні ушкодження, розлад здоров’я, біль). Безумовно, фізична шкода може бути завдана тільки людині, оскільки юридична особа не має ознак фізичної сутності (життя та здоров’я).
І фізична, і моральна шкода тісно між собою пов’язані. Після нанесення вони по суті є непоправними і практично не можуть бути відшкодовані. Неможливо відшкодувати (визначити еквівалент) втрати здоров’я, неможливо відшкодувати почуття страху, відчуття болю.
Тому відшкодування фізичної та моральної шкоди припускає можливість їх компенсації. При цьому поряд з цим має відбуватися відшкодування витрат, які пов’язані з нанесенням фізичної чи моральної шкоди (вартість ліків, медичних послуг, реабілітаційних заходів тощо).
Майнова шкода, завдана кримінальним правопорушення чи незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) правоохоронного або судових органів є найбільш поширеним негативним наслідком як вчинення злочину (кримінального правопорушення) так і прийняття незаконного рішення, дії (бездіяльності). Крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, знищення або пошкодження майна та деякі інші злочини кримінального права, а також незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), незаконна конфіскація майна завдають особі майнової шкоди, котра полягає в позбавленні її належних їй цінностей, грошей, майна, матеріальних благ.
Цивільний позов порівняно з іншими непозовними формами відшкодування шкоди, як слушно зазначається в юридичній літературі, має певні переваги, оскільки його розгляд і вирішення в кримінальному процесі здійснюється при активній участі зацікавлених сторін, що в свою чергу, сприяє більш глибокому дослідженню всіх обставин справи, які стосуються виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням і правильному вирішенню питання про її відшкодування.
За загальними правилами, цивільний позов у кримінальному провадженні пред'являється до підозрюваного, обвинуваченого, оскільки він несе відповідальність за заподіяну ним майнову, фізичну, моральну шкоду або до особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінальними протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ст.ст. 62, 128 КПК).
Цивільними відповідачами у кримінальному провадженні можуть бути фізичні (батьки, усиновителі, піклувальники, опікуни) або юридичні особи, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Визначений КПК порядок відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні передбачає забезпечення гарантій Конституції України (ст. 56) право громадян на життя, здоров’я, власність, їх надійного захисту від протиправних посягань та відшкодування (компенсацію) заподіяних ними збитків.
Тема 7. Процесуальні строки і судові витрати
План:
1. Процесуальні строки і їх правова природа. Поняття, значення, види і правила обчислення процесуальних строків.
2. Процесуальні витрати, їх поняття, види і значення. Визначення розміру та розподіл процесуальних витрат. Зменшення розміру процесуальних витрат.
3. Рішення щодо процесуальних витрат.
Для забезпечення швидкого та повного розслідування і судового розгляду у кримінальному процесуальному законодавстві існує інституція процесуальних строків. Збирання, перевірка та закріплення доказів вимагає жорстких меж і обмежень: не можна допустити, щоб процес доказування продовжувався надмірно довго. Встановити істину у кримінальному провадженні в кожному конкретному випадку з урахуванням його складності можливо у визначені строки.
У кримінальному процесі здійснення ряду процесуальних дій обмежено встановленими законом процесуальними строками, які допомагають забезпечити учасникам кримінальної процесуальної діяльності здійснення їх прав та законних інтересів.
Відповідно до КПК України засадою кримінального провадження є розумні строки, тобто кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті у розумні строки.
Процесуальнi строки в кримiнальному процесi є рiзновидом правових засобів, спрямованих на забезпечення правильного здiйснення по кожному кримінальному провадженню визначених законом завдань, тобто рiзновидом процесуальних гарантiй.
Статтею 113 КПК України визначено, що процесуальні строки – це встановлені законом, прокурором або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.
У кримiнальному процесi не всі процесуальнi дiї регламентованi за допомогою строків. Haдмipнe регулювання процесу строками перешкоджатиме здiйсненню стороною обвинувачення і судом cвoїx функцiй. Ці мiркування обумовили рацiональне використання в кримінальному процесі такого правового засобу, яким є процесуальний строк. Закон не обмежує тривалiсть часу провадження бiльшостi слiдчих дiй (обшуку, виїмки тощо), в деяких випадках передбачаються альтeрнативнi строки (клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом розглядається слідчим суддею не пізніше трьох днів з дня його надходження до суду) та строки умовні, тобто ті, які не є категоричними та можуть бути продовжені при визначених умовах у встановленому законом порядку (строки заходів забезпечення кримінального провадження, строки досудового розслідування).
У переважній більшості випадків у законі позначається початок і точна тривалість строку. При застосуванні норм, що встановлюють строки, у яких позначено лише початок, виникає необхідність точно визначити їх закінчення. Момент закінчення таких строків вираховується за спеціальними правилами, що іменуються правилами обчислення строків, які ми розглянемо згодом.
Встановлення в законі процесуальних строків полягає в тому, щоб термін кримінального провадження не був надмірним, а швидкість не перетворювалась би в невиправдану поспішність, щоб часові межі кримінального провадження дозволяли б всім її учасникам реалізувати свої повноваження, а органам, які безпосередньо провадять кримінальне провадження ― вирішити покладені на них завдання.
Класифікація строків у кримінальному процесі:
- залежно від того, ким встановлюються ті чи інші строки (строки, передбачені в Конституції України, а також в міжнародних правових документах, ратифікованих Україною; строки, які встановлені КПК України та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють кримінальне провадження; строки, визначенні у рішеннях правозастосовувача);
- за належністю до регулювання провадження на окремих стадіях кримінального провадження (процесуальні строки, які регулюють правовідносини під час досудового провадження; в стадіях судового провадження; строки, дія яких розповсюджується одночасно на різні стадії кримінального провадження);
- залежно від способу виконання завдань кримінального судочинства (діловодні та процесуальні);
- в залежності від функціонального призначення строків у кримінальному процесі (строки, які гарантують права і законні інтереси учасників кримінального провадження; строки, які гарантують швидкість проведення кримінального провадження; строки, які гарантують здійснення прокурорського нагляду та судового контролю за дотриманням законів у кримінальному провадженні);
- в залежності від того, кому адресовані строки (строки, що стосуються діяльності державних органів, які здійснюють провадження; строки, щодо діяльності інших учасників провадження);
- за цілями, для яких встановлені строки; за характером їх дій і правовими наслідками, які настають у зв`язку із закінченням того чи іншого строку (строки здійснення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових), судових та інших процесуальних дій; строки прийняття процесуальних рішень; строки застосування заходів забезпечення кримінального провадження; строки подання учасниками кримінальної процесуальної діяльності клопотань, скарг, заяв);
- за визначеністю строків (абсолютно визначені; відносно визначені; невизначені; альтернативні (загальні та виключні);
- за юридичним значенням (процесуальні строки, строки давності та строки примусової дії);
- за правовими наслідками закінчення строків у кримінальному провадженні (обмежуючі в часі дії, вчинення яких залежить від волі суб`єкта і які є його правом; обмежуючі в часі вчинення обов`язкових процесуальних дій; обмежуючі триваючі дії);
- відповідно до загальноприйнятого в теорії права поділу строків за юридичними наслідками (правовстановлюючі (правостворюючі); правозмінюючі та правоприпиняючі (правообмежуючі).
Пiд процесуальними витратами розумiють витрати на забезпечення кримінального провадження, відшкодування яких покладається на певних його учасників та на державу.
Процесуальні витрати ― це юридичне поняття, межi якого встановлюються кримінальним процесуальним правом. Вiднесення до них витрат, пов'язаних з кримінальним провадженням, але не передбачених статтями 118-123 КПК, недопустимо.
Стаття 118 КПК України передбачає, що процесуальні витрати складаються із:
1) витрат на правову допомогу;
2) витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
3) витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
4) витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
Стаття 119 КПК України передбачає, що суд, враховуючи майновий стан особи (обвинуваченого, потерпілого), за власною ініціативою або за її клопотанням має право своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати процесуальних витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату процесуальних витрат на визначений строк.
Витрати, пов’язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений.
Витрати, пов’язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.
Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження (ст. 121 КПК)
Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, - це витрати обвинуваченого, підозрюваного, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника, представника потерпілого, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, виплатою добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також втрачений заробіток чи витрати у зв’язку із відривом від звичайних занять.
Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Витрати, пов’язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів (ст. 122 КПК)
Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Витрати, пов’язані із участю потерпілих у кримінальному провадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
Витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів
(ст. 123 КПК України)
Витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тема 8. Заходи забезпечення кримінального провадження
План:
1. Поняття заходів забезпечення кримінального провадження та їх види.
2. Види заходів забезпечення кримінального провадження та їх характеристика.
Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід.
Привід та порядок його виконання.
Накладення грошового стягнення. Порядок вирішення питання про накладення грошового стягнення.
Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
Відсторонення від посади: порядок застосування та строки.
Тимчасовий доступ до речей і документів.
Тимчасове вилучення майна: підстави та процесуальний порядок проведення.
Арешт майна.
4. Поняття, підстави та мета застосування запобіжних заходів.
Завдання кримінального судочинства визначені в ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, де вказано, що ними є «захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура». Тобто інтереси суспільства щодо протидії злочинності, відновлення порушених злочином прав та понесення винними особами кримінальної відповідальності задовольняються за допомогою кримінального процесу.
Для забезпечення вказаних завдань законодавець покладає на суб’єктів кримінального провадження певні обов’язки та визначає їх права. При цьому держава розраховує на те, що суб’єкти кримінального провадження будуть активно брати участь у кримінальному судочинстві, сприяти досягненню його завдань, та добросовісно виконувати процесуальні обов’язки.
Втім, завдання кримінального судочинства не завжди співпадають з інтересами всіх сторін провадження, а тому суб’єкти провадження можуть перешкоджати досягненню визначених законом завдань шляхом невиконання процесуальних обов’язків чи зловживання наданими правами. А тому, для забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства, кримінальне процесуальне законодавство передбачає можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Розділ ІІ Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року визначає новий перелік заходів процесуального примусу, які іменуються «Заходами забезпечення кримінального провадження».
Розділ ІІ Кримінального процесуального кодексу України визначає порядок обрання, зміни та скасування заходів забезпечення кримінального провадження.
Заходи забезпечення кримінального провадження (заходи кримінально-процесуального примусу) − це передбачені кримінальним процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження.
Заходи процесуального примусу відрізняються від інших заходів державного примусу та характеризуються певними специфічними ознаками:
1) вони мають процесуальний характер і регулюються кримінальним процесуальним законом, а тому є складовою кримінальної процесуальної форми. Цією ознакою вони відрізняються від інших примусових заходів, які застосовуються при провадженні щодо кримінальних правопорушень;
2) підстави, межі та порядок їх застосування детально регламентовані законом;
3) специфічна їх мета − забезпечити досягнення дієвості кримінального процесуального провадження та вирішення завдань кримінального судочинства;
4) примусовий характер, який залежить не від порядку їх реалізації, а від самої законодавчої моделі, що передбачає можливість застосування примусу;
5) виключний характер − вони застосовуються лише в тих випадках, коли іншими заходами завдання кримінального судочинства досягнути неможливо;
6) специфічний суб’єкт застосування − процесуальний примус є різновидом державного примусу, а тому суб’єктом його застосування завжди є виключно компетентні державні органи та посадові особи, які здійснюють кримінальне провадження.
Заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися до різних суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності − підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка, а також інших осіб залежно від обставин кримінального провадження та поведінки його суб’єктів. Законодавець в нормах, які визначають порядок застосування кожного заходу забезпечення кримінального провадження, визначає коло осіб, щодо яких вони можуть бути застосовані та порядок їх обрання, зміни чи скасування.
Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Заходами забезпечення кримінального провадження є (ст.131):
1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;
2) накладення грошового стягнення;
3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;
4) відсторонення від посади;
5) тимчасовий доступ до речей і документів;
6) тимчасове вилучення майна;
7) арешт майна;
8) затримання особи;
9) запобіжні заходи.
Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження допускається, якщо:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
15. Рекомендована література.
Нормативно-правові акти і документи
Закони України і міжнародні документи
1. Конституція України (прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.). // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст.141; [Електронний ресурс]. – Режим доступу (станом на 01. 07. 2012 р.): http://zakon1.rada.gov.ua.
2. Загальна декларація прав людини від 10 груд. 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С.18‑24.
3. Міжнародний пакт про громадянські i політичні права від 16 груд. 1966 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 36‑62.
4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 лист. 1950 р. // Офіційний вісник України. - 1998. - № 13. - Ст. 270.
5. Кримінальний кодекс України (прийнятий 5 квітня 2001 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. - Ст.131; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
6. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квіт. 2012 р. // Голос України. - 2012. - 19 травня (№ 90‑91).
7. Кримінально-виконавчий кодекс України (прийнятий 11 липня 2003 р.) // Голос України. – 2003. – 29 серпня. - № 161. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
8. Кодекс законів про працю України (Затверджений Законом від 10.12.71): Офіц. текст із змін. та доп. станом на 13.12.2012 р. / Мін. юстиції України. – К.: Форум, 2012. – 169 с.
9. Кодекс торговельного мореплавства України. Прийнятий 23.05.2005 р.: Офіц. текст зі змінами та доп. станом на 20.05.2012 р. // Мін-во юстиції України. - К.: Форум, 2012. – 181 с.
10. Кодекс України про адміністративні правопорушення: станом на 03.09.2012 р. - Суми: ТОВ "ВВП НОТІС, 2012. – 262 с.
11. Сімейний кодекс України: (станом на 14 лют. 2012 р.). - Суми: ТОВ"ВВП НОТІС", 2012. – 79 с.
12. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 5 липня 2012 р. // Голос України. - 2012. – 14 серпня. - № 148-149; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
13. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 2 червня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 51. – Ст. 577.
14. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 30. - Ст.260.
15. Про доступ до судових рішень: Закон України від 22 грудня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 15. - Cт.128.
16. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України: Закон України від 13 квітня 2012 р. // Голос України. - 2012. - 19 травня. - № 90-91.
17. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Голос України. - 1994. - 2 березня; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
18. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Голос України. - 1994. – 2 березня; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
19. Про застосування амністії в Україні: 3акон України від 1 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 48. - Ст.263; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
20. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст.272.
21. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 черв. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 50. - Ст.540.
22. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №4. - Ст.20; [Електронний ресурс]. – Режим доступу (станом на 01. 07. 2012 р.): http://zakon1.rada.gov.ua.
23. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Голос України. - 1992. - 27 березня; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
24. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. // Голос України. – 1993. – 6 серпня.
25. Про попереднє ув`язнення: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 35.- Ст.360; [Електронний ресурс]. – Режим доступу (станом на 01. 07. 2012 р.): http://zakon1.rada.gov.ua.
26. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури i суду: 3акон України від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 1. - Ст. 1.
27. Закон України «Про прокуратуру» у редакції Закону № 1679-VII від 14.10.2014 р. (ОФІЦ. ТЕКСТ). - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2014. -112 с.
28. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
29. Про судову експертизу: Закон України від 25 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28. – Ст. 232; [Електронний ресурс] ‑ Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12.
30. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 р. // Голос України. – 2010. - 3 серпня. - № 142; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
31. Про запобігання корупціі: Закон України (Станом на 24 липня 2015 р.).- Х.: Видавництво «Право». - 2015. - 88 с.
Підзаконні нормативно-правові акти
32. Про концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. // Голос України. – 1992. – 12 серпня.
33. Концепція реформування кримінальної юстиції України, затв. Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 27. – Ст. 838.
34. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затв. Указом Президента України від 10 червня 1993 р. // Голос України. - 1993. – 26 червня; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua.
35. Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. № 740. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
36. Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
37. Порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації: затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 верес. 2007 р. №1169. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua.
38. Порядок передачі на зберігання тимчасово вилучених під час кримінального провадження документів, які посвідчують користування спеціальним правом, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
39. Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2012 р. № 868 // Офіційний вісник України. - 2012. - № 71. – Ст.2870.
40. Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України: Постанова Кабінет Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104 // Урядовий кур'єр. – 2012. – 8 грудня. – № 227.
41. Інструкція про взаємодію правоохоронних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю, затв. наказом МВС України і СБУ від 10.06.2011 р. № 317/235 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 53. – Ст. 2139.
42. Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затв. наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 р. № 69. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua
43. Про деякі питання застосування розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України: Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2012 р. № 1735/0/4-12. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
44. Про затвердження Положення про порядок застосування електронних засобів контролю: Наказ МВС України від 9 серпня 2012 р. № 696 // Офіційний вісник України/ - 2012. - № 76. – Ст. 3093.
45. Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України: наказ МВС України від 9 серпня 2012 р. № 686 // Офіційний вісник України. - 2012 р. - № 84. – Ст. 3408.
46. Про Положення про автоматизовану систему документообігу суду: Наказ Державної судової адміністрації України від 26 листопада 2010 р. № 188 // Офіційний веб-портал «Судова влада в Україні». – Режим доступу: http://www.court.gov.ua.
Збірники документів
47. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України та постанов Верховного Суду України у справах кримінальної юрисдикції / Гуторова Н.О., Житний О.О. – Х.: Одиссей, 2012. - 432 с.
48. Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. - К.: Сфера, 2002. - 413 с.
49. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам-Київ: Українсько-Американське бюро захисту прав людини, 1996. - 342 с.
50. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи // Упор. Ю.К. Качуренко. - К.: Наук. думка, 1992. – 199 с.
51. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах: (офіц. текст) / Упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. – 452 с.
52. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004) / За ред. В.Т. Маляренка. - К.: Ін Юре, 2004. – 336 с.
53. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. - 3-є вид., змінене і доп. - К.: Скіф, 2008. – 504 c.
54. Рішення Конституційного Суду України (на 22 жовтня 2012 р.). – К.: ЦУЛ, 2012. – 570 с.
55. Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах за 2010 р. / За ред. П.П. Пилипчука.– К., 2012. – 608 с.
56. Узагальнення Верховного Суду України судової практики в кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2010. – 180 с.
57. Щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. 2010, 2011 роки // Карпачова Н.І. – К, 2012. – 489 с.
Коментарі законодавчих актів
58. Коментар до Конституції України / Автори: В.Б. Авер’янов, В.Ф. Бойко, В.І. Борденюк та ін.; ред. кол. В.Ф. Опришко (гол.), Л.Є. Горьовий, М.І. Корнієнко та ін. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 376 с.
59. Кримінальний процесуальний кодекс України (Станом на 5 серпня 2015 р.) - Х.: Видавництво «Право». - 366 с.
60. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. – К.: Юстиніан, 2012. – 1224 с.
61. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. У 2-х томах. За заг.ред. Тація В.Я., Пшонки В.П., Портнова А.В. – К., 2012. - 1430 с.
62. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / Під ред. В.Ф. Бойка, В.Г. Гончаренка. - К., 1999. – 624 с.
63. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України. Із змінами та доповненнями станом на 12 червня 2014 р. [Текст] / В. М. Тертишник. - Київ: Алерта, 2014. - 768 с.
Монографії
64. Бараннік Р.В., Шибіко В.П. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів її сім'ї чи близьких родичів у кримінальному процесі України. Монографія. - К. КНТ, 2008. – 212 с.
65. Басиста І.В. Прийняття і використання рішень слідчого на стадії досудового розслідування: [монографія] / Басиста І.В. - Івано-Франківськ, 2011. – 532 с.
66. Баулін О.В., Карпов Н.С. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії / За ред. З.Д. Смітієнко. – К.: Охорона праці, 2001. – 232 с.
67. Берназ В.Д. Рішення слідчого (криміналістичний, процесуальний та психологічний аспекти): [монографія] / В.Д. Берназ, С.М. Смоков. - Одеса: ОЮІ НУВС, 2005. – 151 с.
68. Білоусов О.І., Смоков С.М. Затримання підозрюваного у кримінальному процесі України: Монографія. - Одеса, 2009. - 112 с.
69. Ващук Б.Предмет доказування щодо цивільного позову у кримінальному процесі: Монографія. – Львів: ПАІС, 2008. – 208 с.
70. Верхогляд-Герасименко О.В. Забезпечення майнових прав особи при застосуванні заходів кримінально-процесуального примусу: Монографія. – Харків: Вид-во «Юрайт», 2012. – 216 с.
71. Галаган В.І., Калачова О.М. Встановлення процесуального статусу окремих осіб, які беруть участь у досудовому провадженні: Монографія. – Луганськ: СПД Рєзніков В.С., 2012. – 212 с.
72. Городецька М.С. Кримінально-процесуальна компетенція слідчого органів внутрішніх справ / За ред. Л.М. Лобойка. – Дніпропетровськ: Ліра-ЛТД, 2010. – 232 с.
73. Гринків О.О. Заходи забезпечення безпеки у кримінальному судочинстві: [монографія] / О.О. Гринків, А.О. Ляш. – Київ‑Тернопіль: Астон, 2012. – 260 с.
74. Давиденко С.В. Потерпілий як суб'єкт кримінально-процесуального доказування. Монографія / За ред. Ю.М. Грошевого. - Х.: Фінн, 2008. – 296 с.
75. Дудченко О. Ю. Правовий статус осіб, які займають адміністративні посади в суді: Монографія. - Х. Видавництво «Право». - 2015. - 160 с.
76. Запотоцький А.П., Савицький Д.О. Документи як процесуальні джерела доказів у кримінальному процесі: Монографія. – К.: Бізнес Медія Колсантинг, 2011. – 220 с.
77. Зеленецкий В.С., Глинская Н.В. Теория и практика обоснования решений в уголовном процессе Украины. - Харьков: Страйк, 2006. – 336 с.
78. Коваленко Є.Г., Коваленко Г.Я. Кримінально-процесуальні строки при застосуванні заходів процесуального примусу: монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 192 с.
79. Капліна О.В. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права: Монографія. – Х.: Право, 2008. – 296 с.
80. КипнисН.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве / Отв. ред. П.А. Лупинская. – М. Юрист, 1995. – 128 с.
81. Літвінова І.Ф. Забезпечення недоторканості житла чи іншого володіння особи в кримінальному процесі: [монографія] / Літвінова І.Ф. - К.: О.С. Ліпкан, 2012. - 230 с.
82. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальна компетенція: Монограф. / Л.М. Лобойко. – Дніпропетровськ: Днепропетр. держ. ун-т внутр. справ, 2006. – 188 с.
83. Лобойко Л.М. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі України: Монографія. - Дніпропетровськ, 2005.
84. Лук‘янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. - К.: НАВСУ, 2005. – 360 с.
85. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика: Монографія. - К.: Ін Юре, 2004. - 544 с.
86. Мизулина Е.Б. Уголовный процесс: концепция самоограничения государства. - Тарту: Тарт. ун-т., 1991. – 148 с.
87. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. - К.: Юринком Интер, 1999. – 445 с.
88. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. - М., 1984. – 134 с.
89. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 239 с.
90. Мушак, Наталія Богданівна. Міжнародно-правові засади захисту та забезпечення прав людини в європейських міжнародних організаціях [Текст]: монографія / Н. Б. Мушак. - Київ: Ліра-К, 2013. - 192 с.
91. Назаров В.В. Конституційні права людини та їх обмеження у кримінальному процесі України: монограф. – Х.: Золота миля, 2009. – 400 с.
92. Нор В.Т., Павлишин А.А. Судові витрати у кримінальному процесі України: Монографія. - К.: Атіка, 2003. – 176 с.
93. Овчаренко О. М. Юридична відповідальність судді: теоретико-прикладне дослідження: монографія. - Х.: Видавництво «Право». - 2015. - 576 с.
94. Погорецький М.А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі: Монографія. – Х.: Арсіс ЛТД, 2007. – 576 с.
95. Попелюшко В.О.Предмет доказування в кримінальному процесі (кримінально-процесуальні та кримінально-правові аспекти): Монографія. - Острог: Нац. ун-т «Острозька академія», 2001. – 195 с.
96. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та прикладні проблеми: Монографія. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2009. – 634 с.
97. Прилуцький П.В. Концепція проблеми істини у кримінальному процесі України. Монографія. – Сміла: Тясмин, 2006. – 200 с.
98. Рогатюк І.В. Обвинувачення у кримінальному процесі України: [монографія] / Рогатюк І.В. ‑ К.: Атіка, 2007. – 160 с.99. Розовский Б.Г. Ненаучные заметки о некоторых научных проблемах уголовного процесса: Эссе. - Луганск: РИО ЛАВД, 2004. – 600 с.
100. Савицький Д.О., Костовська О.М. Доказування у справах про злочини приватного обвинувачення: монографія. - Львів: Галицька видавнича спілка, 2012. – 199 с.
101. Садова Т.В. Обмеження прав і свобод у кримінальному судочинстві України та держав англо-американської правової системи в контексті міжнародних стандартів: Монографія / За ред. С.М. Смокова. – Івано-Франківськ, Надвірна: ЗАТ «Надвірнянська друкарня», 2011. – 177 с.
102. Смоков С.М., Горелкіна К.Г. Гарантії застосування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві. – Одеса: Астропринт, 2012. – 152 с.
103. Статіва І.І. Початковий етап досудового провадження в сучасному кримінальному процесі: український і західний контексти: Монографія. – Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2012. – 248 с.
104. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування. - К.: НАВСУ, 2005. – 272 с.
105. Строков І.В. Правові та моральні засади застосування криміналістичних засобів: Монографія. – К.: НАВС України, 2003. – 325 с.
106. Татаров О.Ю. Досудове провадження в кримінальному процесі України: теоретико-правові та організаційні засади (за матеріалами МВС): монографія / МВС України. - Донецьк: 2012. – 639 с.
107. Тертишник В. М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі / Тертишник В.М. - Дніпропетровськ: Дніпропетр. Юрид. акад. МВС України, 2002. – 432 с.
108. Тітко І.А. Оцінні поняття у кримінально-процесуальному праві України: Монографія. – Х.: Право, 2010. – 216 с.
109. Удалова Л.Д. Теорія та практика отримання вербальної інформації у кримінальному процесі України: Монографія. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 324 с.
110. Удалова Л.Д., Доросінська Г.М. Порушення та розслідування кримінальної справи щодо депутата місцевої ради: Монографія. – К.: КНТ, 2011. – 144 с.
111. Удалова Л.Д., Корсун В.Я. Суд як суб’єкт кримінально-процесуального доказування: Монографія. – К: Скіф, 2012. – 168 с.
112. Удалова Л.Д., Хабло О.Ю. Зловживання у сфері кримінального процесу: Монографія. – К.: Дакор, 2010. – 176 с.
113. Удалова, Лариса Давидівна. Надання свідку правової допомоги у кримінальному процесі [Текст]: монографія / Л. Д. Удалова, О. В. Панчук. - Київ: КНТ, 2014. - 160 с.
114. Удалова, Лариса Давидівна. Чинність кримінального процесуального закону [Текст]: монографія / Л. Д. Удалова, С. І. Щериця. - Київ: КНТ, 2014. - 144 с.
115. Функція судового контролю у кримінальному процесі [текст] монографія / Л. Д. Удалова, Д. О. Савицький, В. В. Рожнова, Т. Г. Ільєва. – К.: «Центр учбової літератури», 2015. – 176 с.
116. Черечукіна Л.В. Судовий контроль за досудовим провадженням: Монографія. – Луганськ: РИО ЛИВД, 1998. – 124 с.
117. Черков В.О. Правовідносини між суб'єктами оперативно-розшукової діяльності, слідчим, прокурором і судом: монографія. - Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2012. - 287с.
118. Шумило М.Є. Реабілітація в кримінальному процесі України. – Х.: Арсіс ЛТД, 2001. – 320 с.
119. Юрчишин В. М. Обвинувачення в судах України. – Чернівці: Рута, 2005. – 152 с.
120. Яновська О.Г. Концептуальні засади функціонування і розвитку змагального кримінального судочинства: Монографія. – К.: Прецедент, 2011. – 303 с.
121. Ясинок, Микола Михайлович. Судові дебати: право, психологія, риторика [Текст]: монографія / М. М. Ясинок. - Київ: Алерта, 2014. - 156 с.
Підручники
122. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 632 с.
123. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 712 с.
124. Кримінально-процесуальне право України: Підручник / За заг. ред. Ю.П. Аленіна. - Харків: Одіссей, 2009. - 816 с.
125. Кримінальний процес: підручник / Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого»; за ред.: В. Я. Тація [та ін.]. – Х.: Право, 2013. – 824 с.
126. Кримінально-процесуальне право України: [підруч.] / за ред. Ю. П. Аленіна. - Х.: Одіссей, 2009. - 816 с.
127. Кримінальний процесуальний кодекс України: структурно-логічні схеми і таблиці, типові бланки та зразки процесуальних документів / Авт. кол.: Андрєєв·Р.Г., Блажівський·Є.М., Гошовський·М.І. та ін. – Харків: Правова єдність, 2012. – 736 с.
128. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Підручник. – К.: Істина, 2010. – 496 с.
129. Лобойко Л. М. Кримінальний процес: підручник / Л. М. Лобойко. – К.: Істина, 2014. – 432 с.
130. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - Київ: Либідь, 1999. - 536 с.
131. Тертишник В. М. Кримінальний процес України. Особлива частина: підручник. Академічне видання. – К.: Алерта, 2014. – 420 с.
132. Удалова Л.Д. Кримінальний процес України. Загальна частина: Підручник. - К.: Кондор, 2005. – 152 с.
Навчальні посібники
133. Азаров Ю.І. Кримінально-процесуальне право України: [навч. посіб.] / Азаров Ю.І., Заїка С.О., Фатхутдінов В.Г. - К.: Кутеп, 2008. – 430 с.
134. Гловюк І. В. Судова діяльність у досудових стадіях кримінального процесу: теорія і практика: монографія / І. В. Гловюк. – О.: Фенікс, 2010. – 232 с.
135. Баулін О.В., Карпов Н.С., Поповченко О.І., Савицький Д.О. Спрощене досудове провадження в Україні: історія, сучасність, перспективи. - К.: НАВСУ, 2004. – 151 с.
136. Баулін О.В., Поповченко О.І.Нотаріус в кримінальному процесі: Навч. посібник. – Луганськ: СПД Рєзников В.С., 2011. – 180 с.
137. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практ. посібник. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – 272 с.
138. Грошевий Ю.М., Фомін С.Б. Кримінально-процесуальне доказування та оперативно-розшукова діяльність. Навч. посібник. - Х.: Право, 2010. – 112 с.
139. Доронін І.М. Документи-докази у кримінальному процесі України. Практ. посібник. - К.: Паливода, 2008. – 184 с.
140. Досудове розслідування кримінальних справ: [навч.-практ. посіб.] / Ю. І. Грошевий, В. В. Вапнярчук, О. В. Капліна, О. Г. Шило]; за заг. ред. Ю. М. Грошевого. - Х.: ФІНН, 2009. - 328 с.
141. Експертизи в судовій практиці: наук.-практ. посібник / Київський НДІ судових експертиз; Академія адвокатури України / В.Г. Гончаренко (ред.). - 2-ге вид. перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2010. – 400 с.
142. Зеленський С.М., Назаренко С.П., Письменний Д.П. Провадження у справах дітей, які не досягли віку кримінальної відповідальності: Навч. посібник. – К.: КНТ, 2012. – 160 с.
143. Зразки процесуальних окументів (досудове розслідування): Навч. посіб. / МОН України; О. І. Перепелиця, С. Є. Кучерина, В. В. Фєдосєєв та ін. - Х.: Видавництво "Право". 2015. - 632с.
144. Кримінальний процес України: Навч. посіб. / МОН України; І.В. Басиста, В.І. Галаган, Ж.В. Удовенко. - К: ЦУЛ, 2010. – 347 с.
145. Кримінальний процес: навчальний посібник для підготовки до комплексного державного іспиту[текст] навч. посіб. / [О. В. Капліна, М. О. Карпенко, В. І. Маринів.]. - Х.: Видавництво "Право". 2015. - 184с.
146. Кримінальний процес. Особлива частина (альбом схема) [текст] навч. посіб. / [Л.Д. Удалова, Д.О. Савицький, О.Є. Омельченко та ін.]. - К.:"Центр учбової літератури". - 2015. - 224с.
147. Кримінальне процесуальне право України [Текст]: навч. посіб. для підгот. до іспитів / упоряд.: І. В. Тетарчук, Т. Є. Дяків. - Київ: Центр учбової літератури, 2014. - 216 с.
148. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України. Зразки процесуальних документів у кримінальному провадженні. Станом на 13 листоп. 2014 року [Текст] / Я. О. Васильчук, Л. А. Гарбовський, А. В. Григоренко. - Київ: Центр учбової літератури, 2014. - 656 с.
149. Курс лекцій з кримінального процесу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України (Загальна частина) / Рожнова В. В., Конюшенко Я. Ю., Чурікова І. В. – К.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 280 с.
150. Ляш А.О. Кримінальний процес (Загальна частина): Навч. посібник. – К.: Університет «Україна», 2006. – 224 с.
151. Маляренко В.Т.Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 318 с.
152. Манукян В.И. Европейский суд по правам человека: право, прецеденты, комментарии. Научн.-практ. пособие. - К.: Істина, 2006. ‑ 368 с.
153. Молдован А.В., Мельник С.М. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2013. - 368 с.
154. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2008. – 584 с.
155. Настільна книга адвоката в кримінальному провадженні повноваження захисника, законодавство, постанови пленуму, узагальнення судової практики, інформаційні листи, роз'яснення [Текст]: практ. посіб. / упоряд. Л. С. Григоренко. - Київ: Центр учбової літератури, 2014. - 422 с.
156. Олейніков Д. О., Членов М. В. Строки у новому кримінальному процессуального законодавстві: Науково-практичний посібник. - / Олейніков Д. О., Членов М. В. - Х., Видавництво «Право». - 2015. - 152 с.
157. Оперативно-розшукова діяльність та негласні слідчі (розшукові) дії у схемах: посібник / Никифорчук Д.Й., Зима Л.М., Тарасенко О.С., Василинчук В.І.; за заг. ред. В.В. Коваленка. – К: НАВС, 2012. – 155 с.
158. Погорецький М. А.Кримінально-процесуальні відносини: структура і система. ‑ Харків: Арсис, 2002. ‑ 160 с.
159. Попелюшко В.О. Мала судова реформа та захист прав громадян. Навч. посібник. - К.: Кондор, 2006. - 236 с.
160. Порівняльний аналіз норм колишнього та нового кримінального процесуального кодексу України / Молдован В.В. – К., 2012. – 418 с.
161. Правові основи прокурорської діяльності: Науково-практичний посібник / За редакцією П.М. Каркача. Друге видання, змінене і доповнене. - Х.: «Право». - 2015. - 272 с.
162. Практикум з кримінального процесу. Загальна та особлива частина [Текст]: навч. посіб. / Л. Д. Удалова [та ін.]. - Київ: КНТ, 2014. - 288 с.
163. Реалізація нового КПК України у 2013 році (моніторинговий звіт) / О.А. Банчук, І.О. Дмитрієва, З.М. Саідова, М.І. Хавронюк. – К.: ФОП Москаленко О.М., 2013. – 40 с.
164. Руководство по расследованию преступлений: Научно-практ. пособие / А.В. Гриненко, Т.В. Каткова, Г.К. Кожевников и др. – Харьков: Консум, 2001. – 608 с.
165. Савонюк Р.Ю. Доказування в досудовому слідстві: Навч. посібник.- Сімферополь: ДОЛЯ, 2004. - 184 с.
166. Смирнов А.В. Модели уголовного процесса. - СПб.: Наука, 2000. – 224 с.
167. Стахівський С.М. Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства: Вибрані твори. – К.: Бізнес Медіа Консалтинг, 2010. – 276 с.
168. Тертишник В.М., Козаченко І.П., Антонов К.В. Використання в кримінальному процесі матеріалів оперативно-розшукової діяльності та гарантії захисту прав і свобод людини. - Дніпропетровськ, 2004.
169. Удалова Л.Д., Гаюр І.Й. Накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого: Навч. посібник. – К: КНТ, 2012. – 168 с.
170. Удалова, Лариса Давидівна. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як учасник кримінально-процесуальних відносин [Текст]: навч. посіб. / Л. Д. Удалова, О. В. Супрунова. - Київ: КНТ, 2014. - 160 с.
171. Удалова Л.Д., Рибалка О.В. Суб'єкти кримінально-процесуального доказування: навч. посіб. – К.: КНТ, 2012. – 158 с.
172. Фулей Т.І. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: національна практика застосування в кримінальному судочинстві: Навч.-метод. посібник. – К.: ТОВ Гештальт Консалтінг Груп, 2008. – 84 с.
Статті
173. Баулін О.В. Дія кримінально-процесуального закону як гарантія законності в кримінальному процесі // Забезпечення законності в діяльності органів дізнання та досудового слідства: Матеріали І наук.-практ. конф., м.Луганськ 25 березня 2011 р. / редкол.: Л.В. Черечукіна, О.Г. Русанова. – Луганськ: РВВ ЛДВС ім. Е.О. Дидоренка, 2011. – С.5-12; Електронний ресурс: http: //corp-lguvd.lg.ua/dok 101.html/.
174. Баулін О.В. Захист обвинуваченого і деякі проблеми його забезпечення в Україні // Розкриття злочинів за новим Кримінальним процесуальним кодексом України: Матеріали наук.-практ. конф., Київ, 8 листоп. 2012 р. - К.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. – С. 57‑59.
175. Грошевий Ю., Говорун Д. Скарга як засіб реалізації принципу публічності (до проекту Кримінального процесуального кодексу України) // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2012. - № 1 (25). – С.50‑56.
176. Гутник П.М. Сучасні проблеми гласності судового розгляду з позицій практикуючого адвоката // Адвокат. – 2010. – № 7 (118). – С.20‑22.
177. Карабут Л.В. Щодо формування доказів під час досудової кримінальної процесуальної діяльності за новим КПК / Л.В. Карабут // Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". – 2012. – № 1(5): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2012/n1/12klvznk.pdf.
178. Карпов Н.С. Дія кримінально-процесуального закону України в часі // Науковий вісник НАВС. - 2011. - Вип. 2 (75). - С. 8‑19.
179. Литвинчук О.І. Процесуальний статус слідчого за новим КПК України // Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства й удосконалення діяльності судових і правоохоронних органів України: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Луганськ, 20 квітн. 2012 р. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2012. – С. 62‑65.
180. Лужанський А.В. Доступ до правосуддя: окремі проблеми законодавчого врегулювання // Вісник Верховного Суду України. – 2010. – № 3 (115). – С. 26‑29.
181. Лук’янчиков Є.Д. Зняття інформації з каналів зв’язку – засіб формування судових доказів / Є.Д. Лук’янчиков, Б.Є. Лук’янчиков // Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". – 2012. – № 1(5): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2012/n1/12ledfsd.pdf.
182. Погорецький М. Взаємозв’язок оперативно-розшукової діяльності і кримінального процесу за новим КПК України // Наукова, просвітницька, громадська та політична спадщина академіка І. Маліновського і сьогодення: Матеріали I-го Міжнар. наук.-практ. семінару; [Острог, 16 березня 2012 р.]. - Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2012. - С.191‑195.
183. Попелюшко В. О. Запобіжні заходи в новому КПК України: поняття, мета, підстави, порядок і суб'єкти застосування // Адвокат. – 2012. - № 9 (144). – С. 4‑6.
184. Рибалка О.В. Суд як суб’єкт доказування у разі застосування спрощеного порядку судового слідства // Адвокат. – 2011. – № 12 (135). – С.23‑26.
1
