I. Мотивація навчальної діяльності
1. Кого, на вашу думку, можна вважати молодим?
2. Що означає «громадянське повноліття»?
Проблеми, що хвилюють старшокласників Вашого віку
1. Отримати цікаву професію.
2. Проблеми з власними грошима.
3. Фінансові проблеми сім'ї.
4. Стосунки з батьками.
5. Стосунки між батьками.
6. Відносини з однолітками.
7. Конфлікти з педагогами.
8. Проблеми із засвоєнням навчального матеріалу.
9. Проблема вільного часу.
10. Особисте життя.
11. Здоров' я членів сім' ї.
12. Відсутність модного одягу.
13. Майбутнє.
II. Вивчення нового матеріалу
Школа. Однолітки.
Шко́ла — навчальний заклад, зазвичай початкової або середньої освіти, але також іноді й вищої або спеціальної.
Провідна функція школи виявляється в тому, що вона своєю дією задає головний напрямок і зміст соціальних впливів, їхню орієнтацію, їх прочитання у контексті цілеспрямованої педагогічної дії. Завдяки цьому з множини пасивних та активних чинників соціалізації, тобто з соціально-педагогічного середовища, утворюється і діє своєрідний соціальний педагогічний ансамбль. У взаємодії провідних чинників (культури та субкультур) утворюються спеціалізовані форми соціалізації молоді, тісно пов’язані з процесами відтворення соціальних страт: сільського та міського населення, селянства, робітників тощо.
Історичною закономірністю є зростання педагогічної складової у діяльності всіх суспільних інституцій і суспільства як такого. Ця закономірність виражається поняттям “педагогізація суспільства” і відображає глибинну потребу і тенденцію у дедалі повнішому свідомому оволодінні людьми (суспільством) умовами власного життя і розвитку, а отже і процесом індивідуального розвитку та соціалізації молоді як однією з цих умов. Ця обставина є похідною від загального вектора і рушія культурно-історичного розвитку – до осмисленості та свободи.
Ця періодизація відповідає найбільш поширеним моделям організації освіти – молодша школа, середній цикл І, середній цикл ІІ.
Метою шкільної соціалізації є забезпечення базових особистісних підвалин життєвої готовності, соціальної компетентності та адекватності молодої людини.
Перед початком шкільної соціалізації є її дошкільна фаза, яка збігається з часом соціалізації дитини у сім’ї та дошкільних закладах, які є провідними агентами соціалізації у цей час. Цей етап соціалізації дитини можна позначити як період соціальної гри. На цьому відтинку життєвого шляху дитини і школа повинна перебирати на себе відповідальні педагогічні завдання. Це виявляється дедалі необхіднішим, оскільки школа має турбуватися про педагогічну якість первинної соціалізації своїх майбутніх учнів. В сучасному суспільстві саме школа з дедалі більшою відповідальністю має братися за розв’язання цих питань.
З цією метою школа піклується про педагогічну просвіту і розвиток педагогічної культури батьків та інших агентів первинної соціалізації.
Початковий етап власне шкільної соціалізації розпочинається з моменту вступу-прийняття дитини до школи. Його можна позначити як початок соціального навчання. Педагогічним завданням шкільної соціалізації на цьому етапі є утвердження, коригування та розвиток базової системи життєвих відносин та орієнтацій, чуттєвості, інтелекту та волі, формування нахилів та вподобань, соціальних інстинктів та пристрастей, утвердження соціальної форми сприйняття, переживання, усвідомлення та задоволення потреб та інтересів.
Переший середній етап шкільної соціалізації – це час соціального навчання. На цьому відтинку життєвого самоствердження дитини розв’язують такі педагогічні завдання шкільної соціалізації, як освоєння базових алгоритмів соціальної взаємодії та поведінки, початкова соціально-рольова підготовка, збагачення соціального досвіду, визрівання системи соціальних установок, осягнення розмірностей і масштабів соціального простору та часу, само ідентифікаційна консолідація особистості.
Період навчання у середній школі характеризується більш інформаційно-насиченим та функціонально різноманітним змістом соціалізаційної роботи з учнями. У цей період завершується цикл засвоєння необхідних базових знань для їх спеціалізації або поглиблення розвитку набувають навички соціальної поведінки, набуті у молодшій школі. Набирають форм звичаєвості та саморегуляції значна кількість суто побутових та організаційних учнівських форм поведінки. Більше уваги приділяють засвоєнню засадових сутнісних моментів суспільного співжиття – ознайомленню з економічним, політичним, правовим, виробничим, екологічним та іншими його аспектами, а певною мірою і їх засвоєнню. Збільшується самостійність та заохочується ініціатива учнів у присвоєнні про соціальних навичок поведінки. На межі середньої та старшої школи настає важливий період, коли набуті знання дозволяють учневі перейти від переважно адаптивних форм соціалізіації до активного формування власного “Я-образу”, проектування власного соціального майбутнього, не тільки засвоєння, а й творення особистої соціальної ситуації.
Соціалізація та робота з підлітками вимагає таких підходів, за яких максимально використовувався б характерний для цього віку потяг до самостійності, нестандартності поведінки як форми утвердження індивідуальних та соціальних виявів власного “Я”. Тому в цей період доцільним є застосування методу учнівських проектів, використання неформальних та позашкільних молодіжний об’єднань, молодіжного дозвілля у навчальних та соціалізаційних цілях. Учневі потрібно надати максимальних можливостей “вийти за межі” школи, не полишаючи її, і він обов’язково “повернеться”, збагачений досвідом і свідомий необхідності набуття додаткових знань як засобу для підвищення та утвердження особистого соціального статусу. Застосування різноманітних форм учнівського самоврядування, індивідуально адаптованого навчання, профорієнтаційна робота, залучення громади, батьків, підприємців, органів місцевої влади та інших зацікавлених суб’єктів до взаємодії із школою на цьому етапі соціалізації учнів є не тільки бажаним, а й абсолютно необхідними формами роботи.
Провідними різновидами діяльності у цей час є навчання та практична дія.
Другий середній етап шкільної соціалізації передбачає розв’язання педагогічних завдань щодо формування базових життєвих концепцій, становлення світогляду та стійкої самосвідомості, концептуалізації природної, соціальної та особистісної реальності, утвердження інтелектуально-вольового, етичного та естетичного змісту та спрямованості особистості, освоєння та вибір системи життєвих орієнтацій, соціальна само ідентифікація та самовизначення. Узагальненим наслідком цього процесу стає усвідомлення і прийняття власних життєвих перспектив і можливого місця і ролі у суспільному житті, визначення своїх покликань, оволодіння рушійною силою пристрастей і поривань, формування життєвого проекту.
Напрямки шкільної соціалізації визначають, осібними сферами та рівнями суспільних відносин і діяльності, в яких покликаний брати у майбутньому участь вихованець школи. Спираючись на класифікацію цих відносин, розвинену українськими науковцями, і доповнюючи її, можемо у найзагальніших рисах визначити такі головні напрямки життєвої підготовки соціалізації школярів.
1. Особистісний напрямок. Це становлення особистості як соціальної істоти у сфері її внутрішніх самовизначень і відносин “Я – Я” відносини. У цьому інтимному просторі відбувається формування самосвідомості і ставлення до себе, розгортається внутрішній діалог особистості із самою собою, виникають механізми довільної самокерованої поведінки і творчої діяльності, відбувається підпорядкування потреб і мотивацій вищим рівням самосвідомості та духовності. Становлення внутрішньої структури особистості та її цілісності взаємопов’язане із структуруванням внутрішнього духовного плану людського життя. Диференціація неперервного буття на сакральне та повсякденне, відокремлення особливих зон життєвого простору – рідного та чужого, дому та всесвіту – утворюють природні розмірності внутрішнього світу людини.
Забезпечення цього процесу внутрішнього становлення молодої особистості як соціальної істоти, цілеспрямоване педагогічне керування ним становлять зміст цього напрямку шкільної соціалізації. Її фундаментальним завдання і підсумком є розвиток того дивовижного явище, яке називається людською душею, її просвітлення, піднесення і життєве натхнення.
2. Міжособистісний напрямок. Ця сфера становлення й розвитку знань, умінь і навичок особистості, які забезпечують їй можливості спілкування та спільної діяльності з “іншим” – відносини “Я – Ти”. З актового спілкування та взаємодії і починаються власне соціалізація і внутрішній розвиток особистості.
Розвиток мови, здібностей до співчуття та співпереживання, культури сприйняття та розуміння “іншого”, передбачення його вчинків і поведінки загалом, самих витоків цієї поведінки і життєвих позицій утворює зміст цього напрямку шкільної соціалізації.
3. Соціально-груповий напрямок. Це сфера відносин “Я – Ми”, у межах якої молода особистість має оволодіти у школі базовими передумовами майбутньої інкорпорації у множину різноманітних характером і масштабністю соціальних груп.
Саме у цій площині соціальне становлення молодої особистості набуває таких форм, як етнізація, початкова професіоналізація та інші як і особистісної суверенності та ініціативи – ось процеси, які утворюють зміст цього напрямку соціалізації.
4. Політично-правовий напрямок. Це формування передумов поступового входження молоді у множину громадянських, юридично-правових, адміністративно-управлінських та громадських відносин. Відповідно змістом цього напрямку шкільної соціалізації є засвоєння учнями певного типу сприйняття, розуміння та оцінки політико-правових відносин різного рівня та форми, самовизначення та самореалізації особистості у цій сфері суспільного життя. З цієї точки зору школа має бути досконалим простором, в якому розгортаються найперші політико-правові контакти учнів – вихідців із сімей різного соціального походження, статку, конфесійних та етнокультурних особливостей. Тут, у шкільному класі та шкільному колективі набувається перший досвід таких взаємодій, утверджуються, апробуються і розвиваються відповідні ідеї, цінності та принципи.
5. Економічний напрямок. У цій сфері суспільних відносин майбутній громадянин має стати учасником відносин виробництва, обміну, споживання. Отже, у школі він має засвоїти засадові знання, вміння, навички, орієнтації та алгоритми майбутньої своєї поведінки та діяльності як працівника, агента обміну, споживача.
Саме тут відіграють свою незмінну роль уроки праці, ознайомлення з технологіями, відвідування підприємств та установ, де працюють батьки.
Надзвичайної ваги завдання – ознайомлення учнів із специфікою підприємницької діяльності, культивування підприємницьких здібностей і мотивацій. Не обов’язково навіть деякі з учнів мають стати фахівцями-менеджерами, але здатність у разі необхідності створити власну справу, зайнятися дрібним і середнім бізнесом має бути нормативною якістю людини у розвиненому товарному суспільстві.
6. Екологічний напрямок. На цьому напрямку соціалізації особистість має бути сформована як компетентний суб’єкт відносин “Я – довкілля”.
Особливим і надзвичайно специфічним предметом педагогічної уваги у соціалізації молоді є формування правильного розуміння феномена людської тілесності, становлення культури фізичного життя, спрацювання екології тіла.
7. Напрямок “Я – Універсум”. Це сфера відносин людини як єдиної істоти, життя якої не обмежується фактом фізичного існування “тут” і “тепер”, а відбувається як історична подія у вимірах минулого, сучасного та майбутнього.
Духовне життя і духовний порятунок, саме утвердження людського духу як єдиної реальності буття особистості у структурі “Ми” в “Універсумі” мають своїм витоком вчителя і наставника, яким є або принаймні покликаний бути шкільний вчитель.
Кінцевою метою шкільної соціалізації учнів на кожному з її напрямків є формування готовності молодої людини бути учасником відповідної сфери суспільного життя.
Цілісна система таких показників утворює адекватну сучасності модель соціального суб’єкта. Інтегрована множина цих моделей є функціональним ідеалом сучасної соціально зрілої особистості, який виконує функції педагогічної мети у процесі шкільної соціалізації. Конкретизація змісту педагогічних зусиль щодо реалізації завдань того чи того етапу шкільної соціалізації на кожному з конкретних напрямків цього процесу та їхніх складових відокремлює множину взаємопов’язаних між собою педагогічних завдань і заходів шкільної соціалізації.
Множина педагогічних завдань шкільної соціалізації може розглядатися як простір педагогічної дії та реалізації цього процесу і його педагогічний зміст. Цілісне їх відображення можливо здійснити у формі педагогічної програми і відповідних їй педагогічних планів шкільної соціалізації. Соціалізація як навчання соціальним ролям – одна з найважливіших ідей про нерозривний зв’язок процесів виховання, навчання і соціалізації, підсумком яких є “засвоєння реквізиту орієнтації для задовільного функціонування в ролі”.
Поняття субкультури. Молодіжна субкультура.
