1. Інноваційне підприємництво: сутність, роль в економічній системі
Інноваційне підприємництво - це особливий новаторський процес створення нового, процес господарювання, в основу якого покладено постійний пошук нових можливостей, орієнтацію на інновацію, вміння використовувати для виконання постійних завдань ресурси з найрізноманітніших джерел; такий суспільний, технічний, економічний процес, який через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращої продукції й технології [1, c.70].
Інноваційним слід вважати підприємництво, в основу діяльності якого покладено виробництво науково-технічної продукції (товарів, послуг) та інтелектуальне виробництво. Технічні зміни тут стосуються переважно виробничого процесу, а не самого продукту.
Формування інноваційного підприємництва є необхідною умовою для створення інноваційної економіки, вдосконалення економічного механізму управління інноваційною діяльністю.
Впродовж останніх років в Україні спостерігається низький рівень інноваційної активності малого підприємництва [2], що пояснюється загостренням ряду проблем (табл.)
Таблиця
Інституціональні та ресурсні проблеми інноваційної діяльності [1, c.72-73]
| Проблеми | Сутність проблеми |
| Проблеми фінансового характеру | Брак власних коштів, недостатня підтримка з боку держави, складність залучення фінансових ресурсів із ринкових джерел (невигідні умови кредитування) |
| Проблеми організаційно-правового характеру | Нерозвиненість ринку технологій, відсутність суб’єктів інноваційної інфраструктури, що мають надавати посередницькі, юридичні, експертні, фінансово-кредитні и та інші послуги [3]; незадовільні умови для встановлення інтеграційних зв’язків з іншими суб’єктами інноваційного процесу |
| Проблеми інформаційного характеру | Недоступність або брак широкого доступу до систематизованої інформації про нові технології, що мають потенціал комерціалізації |
| Проблеми ринкового характеру | Висока вартість нововведень, невизначеніст термінів інноваційного процесу, високий економічний ризик інноваційної діяльності, тривалий термін окупності нововведень, низький платоспроможний попит на вітчизняну інноваційну продукцію |
Важливим заходом для розв’язання проблеми ресурсного забезпечення малих інноваційних підприємств є накопичення об’єктів інфраструктури інноваційної підприємницької діяльності (бізнес-центрів, інформаційно-консультативних установ, небанківських фінансово-кредитних установ, інвестиційних фондів та компаній), здатної спрямувати ринкові ресурсні потоки на реалізацію інноваційних проектів і сприяти ринковій адаптації інноваційної продукції малих підприємств.Важливим економічним інструментом фінансування малого інноваційного підприємництва має стати розвиток венчурних механізмів залучення фінансових ресурсів.
1. Венчурний капітал як джерело фінансування інноваційного підприємництва
Однією з найгостріших та найактуальніших проблем інноваційного розвитку є пошук джерел його фінансування. Як показує досвід країн, які обрали за основу інноваційну модель розвитку національних країн, важливу роль у вирішенні цієї проблеми може відіграти венчурний капітал [1]. Він може стати головним джерелом інвестицій для малого і середнього інноваційного підприємництва.
Венчурний капітал - це ризиковий капітал, що інвестується в науково-технічний розвиток. За визначенням Європейської асоціації прямого інвестування та венчурного капіталу - венчурний капітал є дольовим капіталом, який надається фірмами, що інвестують і спільно управляють приватними компаніями, які перебувають на різних етапах розвитку (старт, розширення або трансформація) і демонструють потенціал ймовірного суттєвого зростання [2].
Венчурні підприємства - це малі фірми у сферах наукових досліджень, інженерних розробок, створення і впровадження нововведень ризикового характеру.
Учасниками інвестиційного процесу при венчурному інвестування завжди є три сторони: винахідник як носій ідеї – інтелектуальної власності; підприємець, що розвиває бізнес на основі використання цієї власності; венчурний інвестор, що вкладає гроші в розвиток бізнесу. Всі вони мають свої частки у фірмі (підприємстві), яка функціонує і розвивається на засадах ефективного використання інтелектуальної власності, причому частка венчурного інвестора не завжди є домінуючою.
Венчурні інвестиції, як правило, характеризуються такими рисами [3, c.26-27]: венчурний капіталіст поділяє свій ризик з підприємцем; тривалий інвестиційний період (близько 3-7 років) повинен бути достатнім для “розкрутки” компанії - від ідеї чи наукової розробки до забезпечення її прибутковості внаслідок комерціалізації; повернення коштів інвестору здійснюється у вигляді реалізації в кінці інвестиційного періоду частки інвестора у вартості компанії, яка зросла в ціні (як правило, через фондову біржу у вигляді пакету акцій); крім здійснення інвестицій, венчурний капіталіст бере участь в управлінні компанією, забезпечуючи їй через власні зв’язки та набутий досвід на стартовому етапі підтримку в доступі до додаткових джерел фінансування під свої гарантії, розробці стратегії розвитку, організації ефективного менеджменту, проведенні патентної експертизи тощо.
Характерною особливістю венчурного капіталу є його висока ризиковість. Ризки при венчурному фінансуванні повинні компенсуватись високими очікуваними комерційними результатами, у тому числі високим рівнем рентабельності [4].
Особливе місце у формуванні венчурних фондів належить великим промисловим корпорація, які забезпечують тим самим прискорення власного науково-технічного розвитку. Корпорації беруть участь у венчурному фінансуванні трьома основними способами: 1) безпосередньо фінансують створення малих фірм, які забезпечують масове виробництво та просування на ринку інноваційної продукції, розробленої науково-технічним персоналом материнської компанії; 2) створюють мережу цілком приналежних їм філій дрібних венчурних компаній, які використовують вже не науково-дослідні, а інвестиційні функції. Останні (венчурні компанії) створюють фонди, які використовуються для довгострокового фінансування та надання позик на розробку й освоєння винаходів, що перебувають у колі інтересів материнської компанії; 3) разом з іншими венчурними інвесторами (банками, страховими та пенсійними фондами) створюють спеціалізовані інвестиційні компанії венчурного капіталу, які починають інвестувати у розвиток науково-дослідних підприємств, виступаючи замовниками їхньої продукції [2, c.27-28].
Венчурний капітал має власний ринок з відповідною інфраструктурою, попитом, пропозицією та ціною венчурного інвестиційного товару у вигляді частки акцій підприємства, яке фінансується. Попит на венчурний капітал існує сьогодні і в Україні. І він буде зростати тим швидше, чим активніше буде здійснюватись перехід економіки на інноваційний шлях розвитку.
