Мікроекономічна модель підприємства

Підприємство - один із господарюючих суб’єктів, поведінка якого моделюється в рамках мікроекономічного аналізу [1].

Основними функціями підприємств є виробництво приватних благ, інвестування та придбання виробничих ресурсів, зокрема факторів виробництва.

Виробництво - це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг.

Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

В мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально - як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва.

З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів (факторів) у процесі виробництва визначаються короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період – це період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції; його тривалість залежить від технологій виробництва.

Довгостроковий період – це період у діяльності підприємства (фірми), достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні підприємству для випуску продукції (на відміну від короткострокового періоду).

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначається передусім технологією, що використовується у ньому.

Технологія - це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послуг. Вона матеріалізується у нових зразках обладнання; нових методах виробництва; новій організації праці; підвищенні загальноосвітнього та професійногорівня підготовки працівників.

У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що приводить до зміни у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі аналізу припускається, що технологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спростить процес пізнання.

Якщо технологія залишається незмінною, то можна обгрунтовано припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.

Виробнича функція - це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленої за допомогою цього набору факторів:

Q = f (L, K, M)

де Q - обсяг виробництва, L - затрати праці, K - затрати капіталу, М - матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів

1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К, М - const, а зростає тільки L, то DQ ® 0 .

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж у короткотерміновому.

Процес трансформації ресурсів у готову продукцію характеризується показниками сукупного, середнього та граничного продуктів.

Якщо зафіксувати обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного (наприклад, праці, обсяг використання якої позначається літерою L), тоді сукупний продукт змінного фактора виробництва (праці - TPL) визначається як обсяг продукції, що виробляє фірма при певному обсязі L використання цього фактора і незмінних обсягах використання всіх інших факторів. Аналогічний показник капіталу позначається як TPK.

Середній продукт змінного фактора виробництва (праці - APL, капіталу - APK) - це відношення сукупного продукту змінного фактора до обсягу фактора, що забезпечив випуск цього продукту:

APL = TPL / L; APK = TPK / K.

Ці показники мають також назву продуктивність праці, продуктивність капіталу.

Граничний продукт змінного фактора виробництва (праці - MPL, капіталу - MPК) - додатковий випуск продукції, який забезпечується використанням додаткової одиниці ресурсу.

Витрати виробництва - це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів, послуг, інформації.

У короткостроковому періоді зі зміною обсягу продукції одні витрати виробництва залишаються сталими, тоді як інші змінюються. Разом вони становлять загальні витрати підприємства (фірми).

Загальні витрати (ТС) - це сума витрат на всі ресурси, які використовують для виробництва продукції. Для короткострокового періоду загальні витрати поділяють на постійні витрати (ТFС) і змінні витрати (ТVС): ТС= ТFС+ ТVС

Короткострокові загальні постійні витрати - це та частина загальних витрат, яка не змінюється зі зміною обсягу продукції.

Короткострокові загальні змінні витрати - це та частина загальних витрат, яка змінюється разом зі зміною обсягу продукції.

Загальні витрати - це сума постійних і змінних витрат. На їхній основі можна визначити середні та граничні витрати, які є різновидами короткострокових витрат.

Короткострокові середні витрати (АС) - це витрати на одиницю продукції. Розрізняють три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні загальні витрати.

Короткострокові граничні витрати (МС) - це додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Виторг - це сума грошей, яка надходить від продажу підприємством певної кількості товарів і послуг.

Мікроекономіка виділяє три види виторгу: загальний (TR), середній (AR), граничний (MR).

Загальний виторг - це добуток ціни та кількості проданого продукту: TR =AR ´Q. Оскільки AR = P, то TR = P ´ Q.

Середній виторг - це сума грошей, яку отримує продавець за продану одиницю продукції: АR =Р, де Р - ціна продукту, АR - середній виторг.

Граничний виторг - це зміна загального виторгу підприємства, що походить із продажу однієї додаткової одиниці його продукту. MR - це додатковий виторг, отриманий виробником унаслідок зниження ціни і продажу додаткової одиниці продукції.

Граничний виторг обчислюється за формулою: MR = D TR / DQ,

де TR - зміна загального виторгу; DQ - зміна кількості проданої продукції. За сумою виторгу фірми визначають масштаби її комерційної діяльності.

Термін “прибуток” використовують для позначення різниці між виторгом фірми та її витратами. В економічній науці та господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Економічний прибуток - це різниця між загальним виторгом і загальними витратами фірми - явними і неявними: ЕР= ТR - ТС, де ЕР - економічний прибуток; TR - загальний виторг; ТС = ЕС + ІС, де ЕС - явні витрати; ІС - неявні витрати.

Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним виторгом і явними витратами фірми. Такий прибуток називають ще розрахунковим, бо під час його обчислення враховують лише грошові платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми: АCР = ТR - ЕС, де АCР - бухгалтерський прибуток; ТR - загальний виторг; ЕС- явні витрати.

Нормальний прибуток - це той мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі. Це плата за виконання підприємницьких функцій.

Прибуток - це основний показник ефективності роботи підприємства.

Проте абсолютні розміри прибутку не є достатньою підставою для характеристики якості цієї роботи. Величина прибутку, що отримує підприємство, залежить (за інших рівних умов) від обсягу виробництва, на який впливає чимало чинників. Тому якість роботи підприємства визначають за відносним показником, який відображає ступінь прибутковості стосовно того чи іншого фактора виробництва. Таким показником є рентабельність.

Рентабельність підприємства обчислюють як відношення прибутку до вартості основних виробничих та оборотних засобів, виражене у відсотках.

Рівень рентабельності часто називають нормою прибутку. Цей відносний показник дає змогу порівнювати ефективність роботи різних підприємств.

Крім рентабельності підприємства, для виявлення ефективності виробництва окремих речей обчислюють рентабельність продукції.

Рівень рентабельності продукції визначають як відношення прибутку від реалізації продукції до витрат на її виробництво.

Для максимізації прибутку фірми її керівництво може використовувати дані про виторг і витрати. Максимізує прибуток такий обсяг продукції, за якого ТR: TC є найбільшим, або MR: MC = 1