Поняття і категорії соціології політики

Самостійна робота №16

Соціологія політики є однією з галузей соціологічного знання, яка вивчає взаємозв’язки між суспільством і державою, суспільством і політичними інститутами, соціальні механізми влади, механізми впливів у суспільстві. У сучасній соціологічній літературі соціологія політики визначається як теорія середнього рівня, що концентрує свою увагу передусім на аналізі взаємодії політики й суспільства; її спеціальний розділ становлять методи і процедури дослідження політичних відносин, процесів і явищ.

На перший погляд соціологія політики й політологія (знання про політику) можуть видатися тотожними науковими дисциплінами, оскільки обидві вивчають політику й політичне життя суспільства, політичні процеси, політичні події і політичні суб’єкти з їхніми сутнісними характеристиками.

Однак насправді це дві самостійні науки. Спробу розмежувати їх зробили американські дослідники Р.Бендікс та С.Ліпсет.

Ось їхній висновок: «Наука про політику (тобто політологія) виходить із держави і вивчає, як вона впливає на суспільство, тоді як політична соціологія виходить із суспільства і вивчає, як воно впливає на державу, тобто на формальні інститути, що слугують розподілу й здійсненню влади». Хоча цей висновок доволі схематичний і спрощений, все-таки він дає уявлення про специфіку саме соціологічного дослідження політичної сфери.

Взагалі ж політика — настільки багатогранний феномен, що він досліджується багатьма соціогуманітарними науками. Політологія вивчає політику як цілісний об’єкт і внутрішні, притаманні лише їй закономірності владних відносин. Філософія досліджує політику як феномен світового розвитку і компонент людської цивілізації. Юриспруденція (або наука про право) вивчає галузь правових і державних норм та інститутів на їхньому стику.

Історію цікавлять питання послідовно-хронологічного збирання й опису емпіричних фактів про розвиток політичних інститутів та ідей. Психологія звертається до тонкої матерії психологічних механізмів і стереотипів політичної поведінки людей.

Соціологія ж аналізує вплив соціального середовища на політичну сферу в цілому. Тому можна вважати, що соціологія політики утворилася на межі таких двох загальних наук, як соціологія і політологія. Маючи практично один і той самий об’єкт дослідження, ці науки використовують різні методи, стратегію і тактику досліджень політичного життя і політичної сфери суспільства.

Отже, предметом соціології політики є соціальні механізми влади і впливів у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування. Власне вивчення механізмів перетворення соціального в політичне, зокрема механізмів формування з соціальної спільноти політичного суб’єкта, і вирізняє соціологію політики з поміж інших політологічних

дисциплін, таких, як політична економія (яка досліджує характер впливу економічних процесів на політичні структури) чи політична екологія (яка вивчає, в який спосіб деградація довкілля пов’язана з політичними процесами і впливає на них).

Інший погляд на предмет соціології політики дозволяє виокремити в ньому два рівні соціологічного аналізу:

• дослідження соціальних аспектів функціонування політичної сфери (взаємодії політичних і соціальних систем у процесі функціонування і розподілу влади, закономірностей протікання політичних процесів, розгортання політичних відносин включно з політичними конфліктами, функціонування політичних режимів, здійснення зовнішньополітичної діяльності, розвитку соціально-політичного прогнозування тощо), а також

• вивчення характеристик політичної свідомості, поведінки, процесів формування політичної культури населення, взаємодії і взаємо-впливів політичних реалій і національного характеру, ментальності того чи того народу тощо.

Соціологія політики має також свої власні об’єкти, події, процеси, суб’єкти політичної сфери. Водночас вона досліджує й ті об’єкти, які є в економічній, політичній і духовній сферах суспільства. Саме тому вона виходить за межі політології. Прикладом може бути соціологічний опис економічних суб’єктів, які виступають на політичній арені з метою впливати на органи влади (як-от страйки шахтарів з їхніми вимогами до уряду), або контент-аналіз політичної символіки якогось національного руху.

Надзвичайно важливою категорією соціології політики є «політичний суб’єкт». Це поняття допомагає зрозуміти механізм перетворення соціального в політичне. Політичним суб’єктом може стати окрема людина (якщо вона бере участь у голосуванні на виборах, входить до політичної партії тощо), соціальна спільнота (наприклад, нація, котра виборює самостійну державу), соціальний інститут (наприклад, армія тієї країни, яка здійснює державний переворот).

Російський соціолог В.Амелін називає три основні ознаки політичного суб’єкта:

• здатність ухвалювати політичні рішення;

• здатність реалізувати ці рішення у політичній практиці або контролювати їх реалізацію;

• спроможність відповідати за свої рішення.

Що ж таке політика? Для одних — це яскраві політичні лідери, талановиті керманичі держави, які дбають за інтереси й потреби народу.

Для других — це нескінченні двобої політичних партій, інтриги, політичні ігри, нехтування моральними нормами заради здобуття влади. Для третіх — це безліч різноманітних організацій і закладів, де кожний чиновник претендує на право керувати людьми. Всі ці неоднозначні судження свідчать про складність і різноманітність такого соціального явища, як політика, зумовлюють широкий спектр його визначень. Українські соціологи зазначають, що політика — це відносини, що включають згоду, підкорення, панування, конфлікт і змагання між соціальними спільнотами, людьми і державами.

Соціологія політики вивчає проблеми влади, політичних прав і свобод з погляду конкретної людини, соціальних спільнот, прошарків і груп, громадських об’єднань і організацій, політичних партій тощо.

Українські соціологи наголошують, що політика є особливим видом регуляції соціального життя, який виникає на певному ступені розвитку людства у зв’язку з поглибленням соціальної диференціації. Розподіл праці, виникнення приватної власності, поглиблення етнічних, професійних, поселенських відмінностей призводить до того, що з’являються соціальні групи з різними, а то й несумісними інтересами.

Для їх регуляції вже не досить норм моралі, звичаїв, традицій. Задля збереження цілісності спільноти або суспільства загалом та їх нормального функціонування стають необхідними більш жорсткі нормативні регулятори, які підтримуються вже не всезагальним осудом, а силою і примусом.

Для характеристики політичних явищ і процесів соціологія використовує цілу низку понять. Найбільш широким з них є «політична сфера», яке включає всі явища політичного характеру, простір, де відбуваються політичні процеси.

Якщо політика — це специфічний вид діяльності людей, пов’язаний з утвердженням права індивідів, груп і спільнот на управління суспільством, на владу, то політична сфера — це той простір, у межах якого політика здійснюється. Як зазначає відомий харківський соціолог О.Якуба, структура політичної сфери розкривається через поняття політичної свідомості, норм, організацій, закладів, політичних відносин.

Політика тісно пов’язана з такими сферами життя суспільства, як культура і економіка. Тому варто зупинитися докладніше на деяких

аспектах цього взаємозв’язку. Аналізуючи роль традицій культури в соціологічному аналізі політичних відносин, Є.Вятр вирізняє такі принципові положення:

• політика є частиною культури, оскільки в політичній діяльності проявляються певні цінності і певні усталені зразки поведінки; ми зможемо зрозуміти інтереси й сили, що існують нині, лише враховуючи модифікуючий вплив минулого;

• влада як центральне явище світу політики може одночасно розглядатись і як частина світу культури; погляд на політику крізь призму культури дозволяє краще зрозуміти, яка влада, якою мірою, коли і для кого є цінністю, а також яким є співвідношення між різними цінностями, наприклад, владою і престижем, владою і релігійними цінностями, владою і мораллю;

• відмінність культур народів світу дає можливість зрозуміти, чому в ньому існують різні політичні системи; чому деякі політичні системи, які ефективно діють в одній країні, не спрацьовують в іншій; чому одні й ті самі політичні дії мають успіх в одних країнах і зазнають поразки в інших. У цьому плані варто замислитися над бездумним запозиченням зарубіжних (переважно західних) моделей і взірців розвитку для реалій України. Адже, маючи свою багатовікову специфіку історичного життя, наша країна здатна обрати свій самобутній шлях поступу, відповідний її внутрішнім силам і потенціям;

• зміни в політичних відносинах впливають на риси національного характеру і, навпаки, національний характер того чи того народу відчутно впливає на перебіг політичних процесів, політичну поведінку людей і політичний устрій. Поразки багатьох реформаторів стануть зрозумілими, якщо збагнути, що вони не враховували взаємозалежності рис національного характеру й особливостей ладу, який вони мали намір створити. Тому нині, коли в Україні відбуваються процеси державотворення та наповнюється реальним змістом поняття суверенності, слід замислитися над увідповідненням організаційних форм політичного життя з національним характером народу в його кращих рисах.

Взаємозв’язок політики й економіки також надзвичайно сильний. Але вчені по-різному трактували ці обопільні впливи. У соціологічній концепції марксизму міститься висновок про вторинність політики, її залежність від економіки. Виходячи з примату економічних інтересів, що визначаються відносинами власності, К.Маркс акцентував на прямій залежності політичної надбудови від економічного базису. На його думку, клас, який панує економічно, повністю тримає в руках головний політичний інститут —державу. Відповідно і зміни у політичній сфері в кінцевому підсумку визначаються особливостями глибинних економічних процесів. Однак французький соціолог Р.Арон робить висновок про пріоритет політики над економікою. Як один із засновників теорії «індустріального суспільства, він порівнює різні види індустріальних і постіндустріальних суспільств і наголошує, що їхні характерні риси залежать насамперед від політики; що для людини політика є більш значущою, оскільки дає права і можливості проявити, реалізувати себе насамперед як суб’єкт політичних відносин.

Більшість західних дослідників погоджується з думкою про позитивний взаємозв’язок між рівнем економічного розвитку і стабільністю, а також демократичними інститутами. Очевидно, це є слушним і щодо сучасної України, де економічні негаразди і кризові явища перехідного періоду тісно переплітаються з політичною напруженістю і протистоянням різних політичних сил.