Розділ 3. Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Тема 3.1. Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни

План

1. Терміни і термінологія

2. Лексика за сферою вживання

3. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної

Функції та структурно-граматичні особливості слів-термінів

4. Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики

Студенти повинні:

знати особливостімови своєї професії, термінологію свого фаху, джерела поповнення лексики сучасної української літературної мови;

володіти літературною професійною мовою, користуватися термінологічними словниками та словниками іншомовних слів, правильно використовувати терміни свого фаху.

 

1. У сучасний період великий інтерес у лінгвістиці викликають проблеми галузевих термінологічних систем, розширення їх меж, збільшення кількості компонентів, які входять до них. На межі XX і XXI століть наука стає винятково ефективним і динамічним інструментарієм людської діяльності, що підвищує інтерес вчених до аспектів і проблем теорії пізнання з метою підвищення ефективності наукової роботи на основі інноваційних систем штучного інтелекту. Відповідно, термінологія штучного інтелекту – це молода терміносистема, що перебуває у стані формування. Тому вивчення загальних тенденцій розвитку цієї термінології в англійській мові є цікавим з теоретичного і практичного поглядів. Крім того, слід зазначити, що поза увагою дослідників практично залишився дуже важливий аспект – термінологічний складник наукового тексту в усій його повноті (дисертація).

Науковий текст з будь-якої тематики містить не тільки спеціальні терміни цієї сфери, але й загальнонаукову лексику, а також терміни інших галузей. Е.Ф. Скороходько розрізняє три групи термінів, які функціонують у межах одного тексту: інтрагалузеві, тобто спеціальні терміни тієї галузі, якій належить конкретний текст; екстрагалузеві, тобто спеціальні терміни інших галузей, та загальнонаукові, загально технічні та міжгалузеві терміни.

Науково-технічний прогрес вносить значні зміни у всі сфери розвитку суспільства, в тому числі у мовну картину світу, в зв’язку з чим виникає нагальна потреба вдосконалення системи передавання та обробки інформації, співробітництва науковців різних країн у найрізноманітніших сферах науки й техніки. Одна з найістотніших змін полягає в тому, що переважну частину лінгвістичного фонду складає фахова лексика, і доля термінів у лексичному складі мови стрімко зростає. Тому цілком природно, що лінгвісти надають велике значення вивченню закономірностей утворення термінів, їх структури та семантики, аспектам упорядкування, питанням перекладу; розглядають термінологію як важливу складову сучасної літературної мови.

Наприкінці ХХ століття людство вступило у новий етап науково-технічного прогресу, який названо інформаційною революцією. В умовах кардинальних змін в усіх сферах людської діяльності, пов’язаних із глобальною комп’ютеризацією, значною мірою зросли темпи збагачення словникового складу багатьох мов, зокрема англійської, яка зараз переживає справжній “неологічний бум ” У словниковому складі мови термінологічна лексика відіграє значну роль. Нові поняття в науці потребують нових слів. Це супроводжується появою нових термінів.

Науково-технічні терміни як мовні знаки, що репрезентують поняття спеціальної професійної галузі науки або техніки, становлять суттєву складову науково-технічних текстів і одну з головних труднощів їх перекладу з огляду на їх неоднозначність, відсутність перекладних відповідників (у випадку термінів-неологізмів). Визначення терміну та терміносистеми, як впорядкованої сукупності термінів, які адекватно висловлюють систему понять теорії, що описує певну спеціальну сферу людських знань чи діяльності.

Дослідження термінологічної лексики спирається на визначення терміна. З приводу визначення терміну та вимог до нього в лінгвістичній літературі існують різні, не рідко протилежні точки зору.

Частіше за все терміном називають слово, словосполучення, або просто мовний знак, що репрезентує наукове поняття спеціальної, професійної сфери знань. Н. А. Баскаков визначає термін як стійке, моносемантичне (однозначне) слово або словосполучення, яке співвідноситься з іншими термінами всередині даної сфери термінології.

Але багато сучасних дослідників термінології відійшли від такого консервативного розуміння поняття терміну. І більш прийнятним вважають наступне визначення терміну. Під терміном ми розуміємо слово або словосполучення, одне або декілька значень яких є спеціальними. Таке розуміння терміну ґрунтується на полісемії та передбачає, що слово в одному зі своїх значень належить літературній нормі, а в іншому одній або декільком терміносистемам.

Так як єдиного визначення терміна в лінгвістичній літературі ще немає, то завдання дати таке визначення залишається актуальним. Крім того навіть не дуже глибоке вивчення термінології певної області знань показує, що не завжди термін точно виражає спеціальне поняття і не завжди входить лише в одну терміносистему. Дослідження також показали, що не завжди термін має точні семантичні границі і виражає точно окреслене поняття. З цього випливає, що існує два підходи до вивчення терміна: нормативний (за Д. С. Лотте) і дескриптивний (за В. О. Винокуром).

В характеристику терміна потрібно обов’язково включити його якості та тенденції, а у визначення терміна лише якості усіх термінів, які не є спірними. Основним в специфіці терміну - в його спеціальному, професійному використанні, є те, що сфера його поширення обмежена певною областю знань. Але не завжди така категоричність суджень є доцільною. Не можна не погодитись з думкою, що ні у формі ні у змісті не можна знайти суттєвої різниці між словом неспеціальної лексики та словом термінологічної лексики. Реальна, об’єктивна різниця між цими двома типами слів – це,по суті, різниця немовна. Якщо слово неспеціальної лексики співвідноситься з загальновідомим об’єктом, то слово термінологічної лексики – з специфічним об’єктом, який відомий лише вузькому колу фахівців. Ніякої іншої різниці між цими типами слів більше не існує. А. І. Моісєєв стверджує, що різниця між терміном та нетерміном полягає не в специфіці слова, а в специфіці об’єктів номінації. Але термін не перестає бути терміном, якщо його знатимуть не лише фахівці у певній галузі.

Можна дати таке, «робоче» визначення терміну. Термін – це мовний знак, що репрезентує наукове поняття спеціальної, професійної області знань.

Розглянемо вимоги до терміну. Д. С. Лотте висунув до науково-технічного терміну наступні вимоги: системність; незалежність від контексту; однозначність; точність та лаконічність. Термін не повинен бути полісистемним, омонімічним, синонімічним.

Початок термінознавства пов'язаний з іменами австрійського вченого Ойгена Вюстера Нубасова і російського термінознавця Д. С.Лотте, які опублікували свої перші роботи в 1930р. На даний час роботою з теоретичними проблемами термінознавства займається ряд національних шкіл – австрійсько-німецька, франко-канадська, російська, чеська. На даний момент в термінознавстві виділяється ряд незалежних напрямків дослідження. В першу чергу можна назвати теоретичне термінознавство, яке вивчає закономірності розвитку і вживання спеціальної лексики. В свою чергу прикладне термінознавство займається встановленням практичних принципів та рекомендацій з метою усунення нестачі термінів; їх оцінкою, описом, редагуванням, упорядкуванням, створенням, перекладом і використанням.

Загальне термінознавство вивчає найбільш загальні якості, проблеми і процеси, що стосуються спеціальної лексики, а галузеве термінознавство займається вивченням спеціальної лексики і понять, які належать до окремих областей знань конкретних мов. Типологічне термінознавство займається порівняльним дослідженням особливостей окремих термінологій з метою визначення спільних рис та відмінностей окремих терміносистем, а порівняльне термінознавство, в свою чергу, займається порівняльним вивченням спільних та відмінних рис лексики різних мов, наприклад української та англійської. Семасіологічне термінознавство займається вивченням проблем, що пов’язані із значенням (семантикою) спеціальних лексем, зміною значень і різноманітними семантичними явищами – полісемією, омонімією, синонімією, антонімією і т. д. Ономасіологічне термінознавство вивчає структурні форми спеціальних лексем, займається процесом найменування спеціальних понять і вибором оптимальних форм найменування.

Історичне термінознавство вивчає історію термінів та терміносистем для того, щоб виявити тенденції їх утворення та розвитку, що в свою чергу дозволяє дати вірні рекомендації стосовно їх упорядкування. На даний час на основі цих досліджень виникає нова самостійна лінгвістична дисципліна – антрополінгвістика.

Функціональне термінознавство пов’язане з вивченням сучасних функцій терміну в різних текстах та ситуаціях професійного спілкування і підготовки спеціалістів, а також досліджує особливості використання термінів в мові і комп’ютерних системах.

На сучасному етапі формується ряд нових напрямків, серед яких слід зазначити когнітивне або гносеологічне термінознавство, що займається дослідженням ролі термінів в науковому мисленні та знаннях. Як самостійні розділи термінознавства можна розглядати також термінознавчу теорію тексту; ця теорія займає позицію між термінознавством і власне теорією тексту і займається питаннями типології текстів (де наявні терміни), термінологічним аналізом тексту і текстовим аналізом терміну.

2. Слова характеризуються також сферою їх уживання. Слова, що їх розуміють і вживають усі носії української мови незалежно від місця проживання і роду занять, називаються загальновживаними (рука, книга, великий, чотири, читати, близько). Саме наявність загальновживаних слів забезпечує існування мови будь-якого народу як єдиної цілості.

У лексиці української мови є і слова обмеженого вживання. Одні з них використовують

ся лише у певній місцевості. Це — діалектні слова, або діалектизми. Наприклад:

у літературній мові у діалектах

відро путня

гарний файний

пильнувати пазити

торік тогід

худоба маржина

хлопець легінь

Діалектні слова можуть (здебільшого через художні твори) увійти до літературної мови (наприклад, трепета — осика).

Є слова, що вживаються лише людьми певних професій або ж позначають особливості їх діяльності. Це — професійні слова, або професіоналізми.

Приклади слів, якими користуються:

музиканти — квартет, ноти, віолончель, фортепіано;

художники — палітра, гравюра, акварель, колорит;

медики — ін'єкція, реанімація, бинт, процедура, скальпель;

вчителі — означення;опитування, оцінка, диктант,

механізатори — карбюратор, капот, ресора, вантажівка, бульдозер.

Серед професійних слів виділяються слова-терміни, якими позначаються наукові поняття. Вживаються вони в текстах наукового стилю. Зокрема, мовознавчі терміни — суфікс, числівник, підмет, наголос; літературознавчі — сюжет, роман, ямб, зав'язка; математичні — дільник, дріб, знаменник, множення, катет тощо. Серед термінів дуже багато запозичених слів.

У тлумачних словниках діалектні слова супроводжуються поміткою діал,, професійні -поміткою спец, або ж скороченою назвою галузі науки — хім., біол., техн. тощо.

Є й окремі словники місцевих говірок, (напр., буковинських, поліських) та слів певної сфери діяльності (будівельна, снортивна, виноградарська лексика).

Лексика сучасної української літературної мови з огляду на сферу її використання

За сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на 2 групи:

1) загальновживана, або загальнонародна, лексика;

2) лексика обмеженого вживання.

До загальновживаної лексики входять слова, використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови незалежно від того, де він живе, професії, способу життя, наприклад: картопля, школа, журнал, море, п'ять, літо, понеділок, тисяча, високий, зелений, низько, радісно тощо. Загальнонародна мова становить основу української мови.

Певні обмеження сфери функціонування виявляють діалектна, спеціальна, жаргонна, арготична лексика. Розглянемо їх докладніше.

До діалектної лексики (діалектизмів) належать слова, уживання яких обмежене певною територією. Діалектна лексика характеризується неоднорідністю. Одним із видів діалектизмів є етнографіз-ми - слова, що називають предмети, поняття, характерні для побуту, господарства певної місцевості, наприклад: котига - віз, на якому возять припаси, необхідні для пастухів, овець; верета - покривало, мішок на сінник; загата - огорожа біля стін хати, проміжок між якою і стінами закладається листям, соломою або глицею для утеплення хати взимку; сачма - велика сітка-накидка для лову риби; ру-нець - біла хустина або шматок полотна; рябчун - різнобарвний домотканий килим. Етнографізми не мають паралелей у літературній мові, оскільки вони є місцевими назвами місцевих реалій. Іншою групою діалектної лексики є власне лексичні діалектизми - слова, які збігаються із загальнолітературними за значенням: безрога - свиня, легінь - парубок, бузько - лелека, втрафити - потрапити, капар-ство - недбалість, неохайність, ковнір - комір, клевець - молоток, когут - півень, рахуба - клопіт. Третьою групою діалектної лексики є семантичні діалектизми, тобто слова, які мають інше, ніж у літературній мові, значення: куля - милиця, бук - палиця, обруч - поряд, пасія - гнів, чудно - незручно, під - горище. Розрізняють також діалектизми фонетичні (хтіти - "хотіти", свеї- "своєї", - шкахва "шафа", кождий - "кожний") і граматичні (баче - "бачить", дасииі - "даси", к столу - "до столу").

Діалектизми не входять до складу літературної мови. Письменники звертаються до діалектизмів з метою передати особливості говірки своїх героїв, достовірніше відтворити етнографічні деталі, місцевий колорит описуваних подій. Украплення діалектизмів у художній текст має бути помірним і стилістично виправданим. Порушенням стилістичних норм мови є використання діалектизмів у науковому та офіційно-діловому стилях.

Спеціальна лексика - це слова і вирази, які вживаються групами людей, об'єднаними професійною спільністю. У ній виділяються два основні шари: терміни і професіоналізми.

Термінами називаються слова, що є спеціальними назвами наукових, технічних, сільськогосподарських, суспільних понять. Сукупність термінів певної галузі науки, виробництва становить її термінологію. Існує, наприклад, термінологія технічна, біологічна, географічна, математична, філологічна, філософська, хімічна тощо.

Для термінології не властива багатозначність. Якщо ж термін має кілька значень, кожне із значень належить до різних термінологій. Як приклад можна навести значення термінів стопер та стела стопер - 1) машина для буріння свердловин, спрямованих уверх; 2) захисник у футболі та деяких інших спортивних іграх. Стела - 1) вертикальна кам'яна плита чи стовп з рельєфним зображенням чи написом; 2) центральна частина стебла й кореня вищих рослин, у якій міститься провідна система всіх осьових органів.

У межах конкретної галузевої термінології термін в ідеалі має бути однозначним, щоб забезпечити точність передачі наукового поняття. Однак існують випадки порушення цієї вимоги, наприклад: караул - 1) збройна варта, сторожа; 2) збройний підрозділ для охорони військових об'єктів або для віддання військових почестей; 3) несення охорони; 4) місце, де розташована варта, сторожа. Репертуар - 1) сукупність творів, які виконуються в театрі за певний час; 2) ролі, в яких виступає актор; 3) добір музичних, літературних творів тощо, з якими виступають актор, співак, музикант, читець. Контроль - 1) перевірка, облік, спостереження за чим-небудь; 2) установи, особи, що перевіряють діяльність будь-якої іншої організації або відповідальної особи, звітність тощо; 3) заключна функція управління.

Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявом невпорядкованості конкретної термінології. До недоліків термінології відносять також синонімію термінів: мовознавство - лінгвістика, алфавіт - абетка, орфографія - правопис, багатозначність - полісемія, значення - семантика. Про досконалість термінології можна говорити у тому випадку, коли дотримується таке правило: кожен термін називає одне поняття, кожне спеціальне поняття позначається одним терміном. Синонімія і багатозначність у термінології порушують вимогу однозначної відповідності між терміном і позначуваним ним поняттям.

Розрізняють терміни загальновідомі: трикутник, діаспора, інтеграція, демократія, прикметник, капрон, плато, арія, стоматолог тощо і вузькоспеціальні, які використовуються лише спеціалістами: сальдо (бухг.), кавернотомія (мед.), діаміни (хім.), субстантивація (лінгв.), сервомотор (техн.), септакорд (муз.), меркаптани (хім.) і т. ін.

У межах спеціальної лексики термінам протистоять професіона-лізми - слова і звороти, які використовуються людьми певної професії і є напівофіційними назвами понять цієї професії. Часто про-фесіоналізмами є загальнонародні слова, ужиті у специфічному значенні, наприклад: вікно для викладачів - це час між заняттями, висячим редактори називають рядок, що не вміщується в сторінку, а ляпом - помилку, у водіїв загоряти - сидіти без діла, бублик - руль, гума - автопокришка тощо.

Під жаргоном розуміють різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять, суспільного становища чи віку. Сьогодні мовознавці виділяють жаргон молоді, програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, спортсменів, п'яниць, декласованих елементів (злодіїв, картярських шулерів та ін.). У відкритих групах (молодь, мисливці та ін.) жаргон є своєрідною "колективною грою" (О. Єсперсен). Замкнені групи (жебраки, злодії і т. ін.) за допомогою жаргону відокремлюються від іншої частини суспільства, він допомагає членам групи розпізнавати "своїх" і "чужих", а також виконує функцію конспірації.

Елементами злодійського жаргону є, наприклад, слова: перо (ніж), мочити (вбивати), стибрити (вкрасти), лажа (неприємність), збацати (станцювати), закласти (видати), иімон (обшук), розколотися (зізнатися), зав'язати (порвати із злочинним світом) тощо. Основною метою таких слів є приховання предмета комунікації.

Молодіжні жаргонізми являють собою експресивні позначення загальновідомих понять:предки (батьки), чувак (хлопець), баскет (баскетбол), бабки (гроші), бухати (випивати), погрімон (прізвисько), олдовий (старий), герла (дівчина), фачити (принижувати, ігнорувати), фацет (чоловік, хлопець), бачик (телевізор), стріха (свідомість, здоровий глузд), кріпак (провінціал, селюк), баклажан (алкоголік), шуфляда (щелепа). У мові школярів і студентів натрапляємо на слова: хвіст - нескладений іспит, зрізатися - не скласти іспиту, автомат - залік, поставлений викладачем без спеціальної співбесіди, шпора - шпаргалка, бабки - гроші. Такі слова, як правило, відображають фамільярне або гумористичне ставлення до предмета мови. Психологічною основою появи молодіжних жаргонних слів є споконвічне прагнення молоді підкреслити свою дорослість, незалежність і нестандартність у поведінці та судженнях.

Як синонім слова "жаргон" іноді (здебільшого стосовно англомовних країн) використовують термін сленг. Для позначення способу спілкування декласованих елементів поряд із терміном "жаргон" вживається також термін арго, що позначає сукупність особливостей мови групи людей, які намагаються засекретити свої висловлювання, зробити їх незрозумілими для оточення.

Жаргонні слова звичайно охоплюють вузьке коло понять. Уживання їх є ненормативним явищем. Жаргонізми роблять мову примітивною, засмічують її. У художніх творах жаргонізми використовуються як засіб мовленнєвої характеристики героїв. Поза цим завданням використання жаргонної лексики в літературній мові неприпустиме. Найнадійнішим засобом очищення мови від таких елементів є збагачення словникового запасу справжніми цінностями рідної мови, піднесення загальної культури мови.

3. Терміни – це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів. Іншими словами, термін – це слово в особливій функції і саме в зв’язку з цією своєю функцією термін набуває великої точності значення, “чистоти” (він позбавлений образних, експресивних, суб’єктивно-офіційних відтінків значення).

Терміни створюються засобами власної мови (діловодство), запозичаються (дебет) або “конструюються” з власних і запозичених складників (телетайп, фототелеграма, скорозшивач).

У діловому стилі також є своя термінологія. Розвиток соціалістичної економіки, вдосконалення норм адміністративного права, виникнення нових науково-технічних понять – усі ці фактори значною мірою визначають склад словника сучасної мови управління, зокрема склад термінології. Поява нових термінів, уточнення й кодифікація (закріплення у словнику) вже наявних у мові ставлять працівника сфери управління перед необхідністю враховувати зміни в мої службової документації, знати вимоги, які до неї висуваються.

Сьогодні в термінології багатьох галузей наук з’явилося чимало термінів-дублетів (нові й старі терміни для називання того самого поняття), термінів-неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова школа та ін. При необхідності вжити ці терміни в діловому документі слід вибрати той, який для цієї термінології вже кодифікований (закріплений у словнику).

Ускладненість термінології, недоречна пишномовність висловлення – це свідчення невисокої культури людини, вбого інтелекту її. Високоінтелектуальна і культурна людина завжди прагне висловитися ясно, чітко, шукає для формування своєї думки найточніших слів і словосполучень, послуговуючись при цьому не запозиченнями й термінами, а звичайними загальновживаними словами рідної мови. Тому псевдонаукова мова – це те, чого слід уникати.

Погане враження справляє й мова такого службового документа, в якому поряд з термінами (дебет, фінансування, кредити) вживаються ”бувші терміни”, тобто терміни інших галузей науки, які потрапили до загальнонародної мови і які втратили своє термінологічне значення (фактор, стимул, фронт, база, претензія та ін.). Це утруднює читання документа, викликає потребу додаткового пояснювати написане, певним чином “дискредитує” справжні, правильно вживані в тексті терміни.

Загальний висновок: терміни – це така група слів нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звіряння з словниками, повсякчасного поновлення в пам’яті значення потрібних для роботи найменувань.

Професіоналізми – це слова або висновки, властиві мові певної вузької професійної (рідше – соціальної) групи людей, поставлених в особливі умови життя.

Професіоналізми виникають у двох випадках: коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології (це, наприклад, рибальство, полювання, різні ігри та ін.), або як розмовні неофіційні замінники наявних у цій галузі термінів. Друга група професіоналізмів особливо поширена й досить активно поповнюється (наприклад: карданний пристрій – кардан; трансплантації – пересадка тощо). Це, як правило, загальнозрозумілі й часто загальновживані слова, які, проте не належать до літературної мови.

Такі професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, відомств, установ та ін. Доки вони вживаються лише в усному мовленні й не виходять за межі відомства – шкода від них невелика (псується мова лише тих людей, які вживають професіоналізми в усіх випадках життя, а не лише в окремих робочих ситуаціях). У практиці писемного спілкування в межах одного відомства вони теж зрозумілі, але небажані, бо через них діловий папір перетворюється з офіційного в напівофіційний (або й зовсім неофіційний), набуває рис приватної записки, а не документа.

У міжвідомчій кореспонденції їх вживання небажане, або просто неприпустиме. На жаль, дехто з службових осіб, причетних до складання ділової кореспонденції, вважає професійну лексику нормою писемного мовлення, засмічуючи професіоналізмами мову ділових паперів тощо.

Які ж слова входять до складу професіоналізмів?

Серед професіоналізмів переважають слова загально нар. мови, вжиті у специфічному значенні або в не узвичаєній для них формі. Так, поза літературною нормою перебуває вживання абстрактних іменників у множині: начальникам відділів требу уточнити свої обсяги, ми має типові застосування, цілий ряд диференціювань та ін. Як відомо, ці абстрактні іменники в загальнолітературній мові форм множини не мають.

Уже згадувалося, що до професіоналізмів належать також і слова загальна. мови, вжиті в спеціальному значенні. Так, наприклад, слова кваліфікований, свідомий, якісний означають наявність у якихось осіб предметів певних властивостей або ознак. У деяких колективах усталилось вживання цих слів на позначення високого вияву названої ознаки чи властивості: кваліфікований у них означає “висококваліфікований”, а не той, що має певну кваліфікацію; свідомий – це людина надзвичайно високої свідомості; якісні показники – це показники високої (найвищої) якості та ін.

Таке слововживання збіднює мову й водночас ускладнює сам процес спілкування.

Часом переосмислене слово так далеко відходить від значення основного, що “непосвяченій” людині взагалі буде незрозуміло, про що йдеться: слово удар, наприклад, у текстильній промисловості вживається на позначення одиниці швидкості станка. Тому речення: “Повідомте ударність нового агрегата” для непосвяченої людини буде “цифровим донесенням”, а не діловим листом.

Поширеним засобом поповнення складу професіоналізмів є “місцева творчість” (у межах колективу, підприємства тощо), насамперед за рахунок префіксації та словоскладання. Серед префіксів найпопулярніші до- (дообладнати, декваліфікація), недо- (недопалив, недовнесок), за- (залозунгувати, за процентувати), над- (надзверхплановий); серед суфіксів – ість (бойовитість, пливучість, стрибучість), -аж (типаж, листаж), -ація (маршрутизація, декваліфікація) та ін.

Словоскладання чи основоскладання дає у професійних жаргонах слова, невідомі загальнонародній мові, наприклад: маловісна корова (корова некондиційної ваги).

Професійні жаргони часто виникають і вкорінюються там, де порушується автоматизм праці, виробничий ритм.

В українську мову запозичено багато російських слів, насамперед для називання нових понять, які в українській мові ще не мали ніякої назви. Запозичення вважається правомірним і тоді, коли засвоюється слово з дещо іншим значенням, ніж те, яке вже є в українського відповідника.

До речі, навіть дуже схожі слова російської й української мов можуть мати далеко неоднакове значення, порівняйте:

Російські Українські

час (60 хв.) час (невизначена кількість)

человек (людина) чоловік (людина, мужчина, чиєсь подружжя)

неделя (7 днів) неділя (один з днів тижня)

Луна (Місяць) луна (відлуння. рос. ехо)

речь (промова) річ (предмет)

трус (боягуз) трус (обшук)

нарядний (гарно одягнений) нарядний (пов’язаний з нарядом як з документом)

злодей (лиходій) злодій (той, що краде)

красный (червоний) красний (красивий)

У внутрішній поточній кореспонденції, яка не виходить за межі підприємства, мішанина слів з двох мов зустрічається, на жаль, звичайно частіше, ніж хотілося б. Документи, написані такою мовою, свідчать про недостатнє знання обох мов, про низьку мовну й загальну культуру того, хто так пише.

Це саме можна сказати й про вживання у мові документів діалектизмів, тобто місцевих слів і висловів, які зрозуміє лише обмежена кількість людей.

Чомусь вважається, наприклад, що оволодіння синонімічним багатством української мови – це вже компетенція художнього слова, а для ділового мовлення синоніми – це зайва розкіш.

Насправді синоніміка – це явище, властиве усім сталям мови, воно притаманне лексиці нашої мови, загалом, а не лише лексиці художньої літератури й публіцистики. Адже явище синоніміки означає висловлення, покликане якнайточніше відтворювати всі відтінки людської думки.

Велику кількість близьких за значенням слів ми розрізняємо добре; відмінності між ними очевидні, переплутати ці слова важко. Наприклад:

робітник – людина, що працює на промисл. під-ві; працівник – ширше поняття, ніж робітник (газетний працівник, наук. працівник тощо).

Але вже такі слова, як замісник і заступник, примусять декого замислитися, перш ніж відповісти на питання, чи ці слова абсолютно тотожні за змістом. Виявляється, що замісник – це людина, яка тимчасово виконує чиїсь обов’язки, а заступник – це офіційна назва постійної посади; заступник працює водночас з керівником, а замісник заступає відсутнього керівника.

Поняття “близькозначне слово” для кожної людини дещо інше, визначається воно насамперед ступенем знання мови.

Легко уявити собі, що було б, якби в документі при перекладі були переплутані щойно названі слова: документ втратив би свою цілеспрямованість, точність.

Чим менше виразне предметне значення слова, тим важче шляхом логічних роздумувань відрізнити значення одного слова від іншого. Ці значення слів треба запам’ятати, щоб точно і правильно ними користуватися.

Багато сумнівів звичайно викликає вибір серед слід тепер, зараз, нині, сьогодні. Дехто вважає, що “законне право на існування” має лише слово тепер. Виявляється, що ці слова різняться значенням, а не місцем вживання: зараз – це у момент розмови (цієї миті, секунди, хвилини); тепер – у наш час, останнім часом (з цим же значенням вживається нині й сьогодні). При зіставленні двох часових періодів вживається тепер (колись – тепер); при зміні дій, процесів, станів також вживається тепер (Тепер переходимо...).

Буває, що два слова різняться лише префіксами, але не є взаємопов’язаними; тут треба бути особливо обережними й уважними, бо від наявності чи відсутності навіть однієї літери у слові може змінитися значення всього тексту.

На перший погляд дуже незначна відмінність між словами зупинятися і спинятися, запитання і питання. І справді, у прямому значенні це дуже близькі за змістом слова, які вільно взаємо замінюються. Проте у переносному значенні вживається лише спинятися (спинимося на цьому питанні, він ні перед чим не спиняється), питання (проблема, справа), а зупинятися і запитання – у прямому. Синоніми служать не лише для найточнішого висловлення думки, вони допомагають також знайти найдоречніший спосіб висловлення.

У певних ситуаціях звичайне загальновживане слово може виявитися аж надто прямолінійним. навіть жорстоким, тоді йому підшукують відповідну синонімічну заміну (наприклад: у некролозі неповтрюється слово помер, його замінюють після першого вживання словами зворотами – пішов від нас, залишив нас, пішов з життя та ін.).

Деякі загальновживані слова мають виразно експресивний характер і тому не придатні для ділового документа. Так, слово п’яний у нашій уяві повязуємться зі словами п’яниця, пиячити, пиятика тощо, які є досить експресивними рядом. Тому в ділових паперах до них добираються описові без емоційні звороти: у нетверезому стані, під ідєю алкоголю, у стані сп’яніння тощо.

Часом виникає пом’якшити наказ, порівняйте:

Не курити!

Палити забороняється!

Просимо не курити.

У нас не курять.

Проте пошуки пом’якшуючих синонімів для ділового папера не завжди виправдані об’єктивними причинами, а пояснюються часом надмірною делікатністю того, хто пише.

Таким чином, пом’якшуючі синоніми доречні в діловому документі насамперед у тих випадках, коли загальновживане слово аж надто експресивне або викликає небажані побутові асоціації. Оскільки ж пом’якшуючі синоніми – це переважно описові кількаслівні словосполучення, то вони, до всього іншого, ще й громіздкі. Тому кількість їх у тексті повинна бути мінімальною.

4. Вивченням термінів та терміносистем займається наука термінознавство. Отже термінознавство - це наука, що вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, значення і функціонування, а також використання, упорядкування і творення.

Початок термінознавства пов'язаний з іменами австрійського вченого Ойгена Вюстера Нубасова і російського термінознавця Д. С.Лотте, які опублікували свої перші роботи в 1930р. На даний час роботою з теоретичними проблемами термінознавства займається ряд національних шкіл – австрійсько-німецька, франко-канадська, російська, чеська. На даний момент в термінознавстві виділяється ряд незалежних напрямків дослідження. В першу чергу можна назвати теоретичне термінознавство, яке вивчає закономірності розвитку і вживання спеціальної лексики. В свою чергу прикладне термінознавство займається встановленням практичних принципів та рекомендацій з метою усунення нестачі термінів; їх оцінкою, описом, редагуванням, упорядкуванням, створенням, перекладом і використанням.

Загальне термінознавство вивчає найбільш загальні якості, проблеми і процеси, що стосуються спеціальної лексики, а галузеве термінознавство займається вивченням спеціальної лексики і понять, які належать до окремих областей знань конкретних мов. Типологічне термінознавство займається порівняльним дослідженням особливостей окремих термінологій з метою визначення спільних рис та відмінностей окремих терміносистем, а порівняльне термінознавство, в свою чергу, займається порівняльним вивченням спільних та відмінних рис лексики різних мов, наприклад української та англійської. Семасіологічне термінознавство займається вивченням проблем, що пов’язані із значенням (семантикою) спеціальних лексем, зміною значень і різноманітними семантичними явищами – полісемією, омонімією, синонімією, антонімією і т. д. Ономасіологічне термінознавство вивчає структурні форми спеціальних лексем, займається процесом найменування спеціальних понять і вибором оптимальних форм найменування.

Історичне термінознавство вивчає історію термінів та терміносистем для того, щоб виявити тенденції їх утворення та розвитку, що в свою чергу дозволяє дати вірні рекомендації стосовно їх упорядкування. На даний час на основі цих досліджень виникає нова самостійна лінгвістична дисципліна – антрополінгвістика.

Функціональне термінознавство пов’язане з вивченням сучасних функцій терміну в різних текстах та ситуаціях професійного спілкування і підготовки спеціалістів, а також досліджує особливості використання термінів в мові і комп’ютерних системах.

На сучасному етапі формується ряд нових напрямків, серед яких слід зазначити когнітивне або гносеологічне термінознавство, що займається дослідженням ролі термінів в науковому мисленні та знаннях. Як самостійні розділи термінознавства можна розглядати також термінознавчу теорію тексту; ця теорія займає позицію між термінознавством і власне теорією тексту і займається питаннями типології текстів (де наявні терміни), термінологічним аналізом тексту і текстовим аналізом терміну.

Термінознавство тісно пов’язане з термінографією. Термінографія – це наука, що займається складанням словників спеціальної лексики. Ряд вчених навіть розглядає термінографію як розділ термінознавства.

Термінологічна лексика, як частина словникового складу мови володіє рядом цікавих якостей. Саме вона перебуває в стані активного розвитку у порівнянні з іншими частинами словникового складу мови. Саме на матеріалі термінологічної лексики найбільш явно проявляється дія законів мови, а головним чином – словотвірних. Для нових об’єктів номінації використовуються всі способи словотвору, що є наявними у даній мові, любі, а особливо лексичні ресурси національної мови, ресурси міжнародного словникового фонду, лексика інших національних мов. При цьому термінологічне словотворення не повторює механічні прийоми загальнолітературного творення слів. Відбувається своєрідний «природній відбір» тих способів і конкретних засобів словотвору, які б відповідали вимогам щодо спеціальних найменувань та їх функцій в мові науки. А це в кінцевому результаті призводить до відбору і формування дериватив них морфем і цілих моделей, що спеціалізуються у вираженні певних значень.

Виявлення особливостей словотвору і продуктивних для даної сфери словотворчих моделей значно б полегшило і активізувало засвоєння лексичного і граматичного матеріалу. Саме в області засвоєння словотворчих закономірностей і можливостей вивчення мови необхідний строгий і обґрунтований відбір всіх словотвірних засобів, потрібно створити так звану систему вправ, яка б являлась обов’язковим компонентом роботи над лексикою.

Як уже було зазначено вище, існує багато визначень терміна, які відображають різні підходи їх авторів до даного поняття. Більшість вчених підкреслюють функціонально-смислову сторону терміна і погоджуються на розумінні терміна, як слова чи словосполучення, пов’язаного з поняттям, що належить до певної області знань чи діяльності. Важливим моментом являється питання про розрізнення понять «термінологія» і «номенклатура».

Спірним також залишається питання про те, якими граматичними категоріями може бути представлена термінологічна лексика. Ми будемо притримуватися точки зору, що термінологічна лексика представлена в основному іменниками та словосполученнями на їх основі.

Таким чином, будемо вважати, що будь-яка мовна система, яка представляє ту чи іншу область знань, включає в себе термінологію, представлену сукупністю іменників та іменникових словосполучень (які називають поняття даної області), а також словоформи з термінізованими значеннями, такі як діє слова причастия, наречия, прилагательные, за допомогою яких і реалізуються наші знання про певну область науки чи техніки.

В лінгвістичній літературі встановилась міцна традиція вбачати в природі терміна певну кількість ознак. Серед таких ознак основними вважаються системність (систематичність), однозначність, точність, стилістична нейтральність, лаконічність, відсутність емоційної чи експресивної вираженості.

З приводу наявності чи відсутності у термінів тих чи інших при знаків серед лінгвістів не припиняються суперечки. Слід відмітити, що для правильного розуміння особливостей функціонування термінів має висунута А. А. Реформатским ідея термінологічного поля. За визначенням А. А. Реформатського, поле для терміна – це дана термінологія, за межами якої слово втрачає свою характеристику терміна, термін пов'язаний не з контекстом, а з термінологічним полем, яке і заміняє собою контекст. Саме виходячи з цього твердження слід розглядати всі ознаки терміна.

Визначаючи системність, як одну з основних ознак терміна, слід пам’ятати, що системні відносини термінів дійсні лише в межах термінології однієї області знань. Одним з найсуттєвіших лінгвістичних джерел системності в термінологічній сфері виступає системність морфології і словотвору. Терміни в своїй більшості, як і звичайні слова, утворюються на базі засобів загальної мови. Однак, взявши за основу уже існуючі в мові способи і моделі словотворення, моква науки і техніки виробляє свою словотворчу підсистему, пристосувавши її до основних вимог і функцій термінологічної лексики і мови науки в цілому. Таким чином, словотвірні засоби в термінології являють собою певну систему.

 

 

Тема 3.2. Спеціальна термінологія і професіоналізми (відповідно до напряму підготовки)

План

1. Правила вживання термінів

2. Терміни і професіоналізми. Творення професіоналізмів

3. Фразеологічні одиниці, кліше та використання їх у мовленні

4. Джерела походження фразеологізмів.Сфери вживання

Студенти повинні:

знати правила вживання термінів, правила правопису слів-термінів та слів іншомовного походження;

вміти користуватися термінологічними словниками та словниками іншомовних слів, використовувати терміни і фразеологічні одиниці у професійному мовленні.

 

1. Офіційно-діловий стиль, крім загальновживаної лексики, послуговується термінами. Терміни – це слова, словосполучення, які називають предмети, явища, дії, різні поняття з якої-небудь галузі суспільного життя і дають їм точне визначення. Тому терміни вживаються не в усіх сферах мовлення, а лише в деяких (освіта, культура, техніка, діловодство та ін.). Терміни становлять основу наукової мови кожної галузі суспільства.

В офіційно-діловому стилі терміни підпорядковуються законам, що діють в інших стилях: вони з’являються, уточнюються, розмежовуються із загальновживаними словами, близькими за значенням, потім кодифікуються, пізніше можуть вибувати зі складу активних, переходити до пасивних.

До використання термінів у діловому стилі ставляться такі вимоги: послуговуватися термінами, зафіксованими лише у словнику, напр.: діловодство, а не діловедення; вживати терміни зі значенням, закріпленим у словнику; особливої уваги заслуговують багатозначні терміни, які функціонують в одній або кількох галузях з різними значеннями, напр.: справа як сукупність документів, як одиниця зберігання текстових документів в архіві, як різновид справи (атестаційна справа, кримінальна справа тощо); суворо дотримуватися правил утворення від термінів похідних слів; перевіряти за словниками та довідниками значення термінів у випадку сумніву; орієнтуватися на ті терміни, які для даної термінологічної системи уже кодифіковані, зафіксовані у словнику.

Кожна галузь суспільного життя має свою термінологію, яку представляють термінологічні словники. Термінологічний словник – це словник, що містить спеціальну лексику, використовувану в чітко окресленій галузі науки, техніки, мистецтва, культури тощо. Напр., українська лінгвістична термінологія відображена у “Словнику лінгвістичних термінів” Д.І.Ганича та І.С.Олійника (1985).

Діловодство, що обслуговує управління, галузі промисловості, торгівлі, культури, науки, освіти, має свою термінологію (діловодство, діловод, діловодний тощо). Укладаючи документ, треба враховувати фах адресата, не вводити спеціальні терміни в документи, що адресуються широкому загалові. Терміни у діловому стилі повинні вживатися з тими значеннями, які відомі фахівцям певної галузі суспільного життя.

Можна розглянути вимоги до термінів уже на конкретному прикладі. Є. Ф. Скороходько у своєму науковому доробку «Опыт построения лексики информационного языка на основе ступенчатого кодирования значений терминов» висунув наступні вимоги до термінів інформаційної мови:

1. Термін повинен володіти абсолютною однозначністю (в будь-якому контексті він повинен виражати лише одне поняття).

2. Формальна структура термінів повинна виражати зв’язки між поняттями. Це допоможе у ряді випадків знаходити в текстах інформацію про ті класи предметів, які прямо ніде не названі.

3. Повинна бути передбачена також можливість формальних перетворень термінів з метою отримання нових термінів для позначення новоутворених понять.

4. Також повинна бути передбачена можливість автоматичного перекладу термінів з природних мов на інформаційну мову і навпаки.

5. Термін повинен бути коротким.

2. Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово, або усталене словосполучення. Що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття, приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається вдома конвенційність термінова, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї чи іншої галузі домовляються. Що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета, або зазначення поняття. Тобто його зміст і межі.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність термінова (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моностемічність (однозначність) термінова в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, діяльник, чисельник).

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах.

До будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, й утворились й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви –своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне.

До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.

Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.

Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.

Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити – розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератури з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

3. Значення частини неподільних фразеологізмів не мотивується значенням складників – слів (за вухом не свербить, на гарячому зловити, дати гарбуза), значення інших безпосередньо пов’язане із семантикою слів, що входять до їх складу (мозолити язика, знати пальці). Деякі неподільні фразеологічні одиниці характеризуються наявністю застарілих,не вживаних у сучасній літературній мові слів і граматичних форм та відсутністю живого синтаксичного зв’язку між їх компонентами: точити ляси, зняти бучу, збити з пантелику; от тобі й на, пиши пропало.

Фразеологічні одиниці з структурою словосполучення і речення.

До кожного фразеологізму входить,як правило, не менше двох складників. Це можуть бути повнозначні слова з службовими і без них (все тече, все міняється; решетом воду носити; серце з перцем), повнозначне і службове слово (не промах, з пелюшок, на порі) і навіть тільки службові слова (або-або, від і до, за й проти).

Структурно-граматична організація фразеологічних одиниць надзвичайно різноманітна. Проте слова в них пов’язані за правилами української граматики й усталені звороти мають структурні відповідники серед вільних сполучень слів.

За структурно-граматичним оформленням виділяють дві основні групи фразеологічних одиниць: фразеологічні одиниці, співвідносні із словосполученням і фразеологічні одиниці, співвідносні із реченням.

Фразеологічні звороти, співвідносні з словосполученнями можуть мати структуру як підрядного, так і сурядного словосполучення, тобто такого, що складається із незалежних одне від одного слів.

Фразеологічні одиниці типу сурядних словосполучень – найчастіше поєднані сполучниками сурядності (переважно єднальними).

Фразеологізми типу підрядних словосполучень складаються, як і всі звичайні словосполучення, з головного (стрижневого) слова і одного чи кількох залежних слів або словосполучень.

Наприклад: підносити до неба; змінити гнів на милість; тримати в чорному тілі.

Головним словом найчастіше буває іменник або дієслово.

Стилістичне використання фразеологічних одиниць

Фразеологічні записи української мови, як і її лексичний склад, стилістично диференційовані. Серед фразеологічних звороті виділяють міжстильові та обмежені вживання у певному стилі.

Міжстильовими називаються фразеологічні звороти, що використовуються в усіх стилях мовлення. Наприклад: привертати увагу, із року в рік, робити послугу.

Міжстильові фразеологічні звороти являють собою загальновживані найменування певних предметів і явищ дійсності. Їм не властиві додаткові відтінки значення, експресивність, емоційність.

Переважна більшість фразеологічних зворотів має стилістичні особливості і є опорою образного, емоційно наснаженого мовлення. Ці усталені звороти тяжіють до певного стилю. Офіційно-ділова фразеологія – це усталені звороти,що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, заслухавши і обговоривши.

Фразеологічні єдності — теж семантично неподільні фразеологічні одиниці, але цілісне значення їх умотивоване значенням компонентів (не нюхати пороху — не бути ще в боях; прикусити язика — замовкнути; кров з молоком — здоровий та ін.).У них значення цілого пов'язане з розумінням внутрішнього образного стрижня фрази, потенційного смислу слів. Звуковою формою вони нерідко збігаються з вільними сполученнями слів: намилити голову (кому), взяти за боки (кого). Для фразеологічних єдностей характерні римовані співзвуччя (всякої тварі по парі, катюзі по заслузі), алітерація (ні ладу ні складу). Сюди належать і каламбури (прокатати на "ороних, сон рябої кобили).

Фразеологічні єдності можуть виникати і внаслідок синтаксичної спеціалізації фрази, вживання її у певній граматичній формі (нуль уваги; діло табак), внаслідок наявності експресивних відтінків значення (плакали наші гроші). До цього розряду В. В. Виноградов залучає «фразові штампи, кліше, типові для різних літературних стилів, і літературні цитати, і крилаті вислови, і народні прислів'я та приказки»

4. Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські і власне українські.

До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу. До складу української фразеології ввійшли висловлювання К.Маркса і Ф. Енгельса, звороти спортивних та державних документів. Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови – висловлювання Леніна, російських письменників, фразеологізми з народної мови.

Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження – старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської та ін.

Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження.

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі.

У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа.

В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнична діяльність, морально – етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво.

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї: “Він на цьому ділі собаку з’їв “.А трапиться незугарний працівник, який не вміє зробити того, за що взявся, як говорять: “Зробив із лемеша швайку“, і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності.

Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки (кісточки) –займатись пересудами, обмовляти кого-небудь – зв’язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов’ян через кілька років після смерті людини. Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика.

Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його. Так поняття перемивати кістки було пов’язане з аналізом життя, вчинків, рис людини, яку вдруге ховали.

Живе в нашій мові фразеологічний зворот прикласти руку - взяти участь у чомусь. Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства. Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис.

Ще іншу стороні життя наших предків розкриває фразеологічний зворот сім п’ятниць на тиждень, який використовується для характеристики нестійкої, легковажної людини, яка часто міняє свої рішення, погляди, не дотримується своїх слів.

Колись існував культ “святої п'ятниці“. Пригадайте, як шанував і боявся “святої п’ятниці” старий Кайдаш із твору І.Нечуя - Левицького “ Кайдашева сім’я”. На відзначення “ святої п’ятниці “ будувалися церкви, день відкриття яких вважався в певній місцевості святом. У цей день приймали й честували гостей, поминали померлих. Біля церкви збиралося багато людей; організовувався ярмарок, велись торги, купували, продавали, міняли, брали в борг і повертали борги. П’ятниця ставала строковим днем, з яким зв’язували виконання обіцянок, зобов’язань. Траплялося, зрозуміло, й такі люди, які не дотримувались слова і відкладали виконання своїх обіцянок до наступної п’ятниці або й переносили на інший день. У таких людей всі дні тижня ставали строковими, перетворювались у п’ятниці, а обіцянки так і залишались не виконаними. Так і з’явився вислів, що став усталеним і досить точно характеризує непослідовних легковажних людей.

Майже всі ідіоми та й інші фразеологічні звороти мають цікаву історію. Ознайомлення з нею не тількі дає відповідь на запитання, чому ми так говоримо, а й збагачує знання про життя, історію, культуру, побут нашого народу в минулому.

Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся, але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); всякому городу нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (П.Мирний); коні не винні (М.Коцюбинський); досвітні вогні (Л.Українка).