Тема 1.4. Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики.

План

1. Мова і думка

2. Види, форми, прийоми розумової діяльності

3. Формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного, систематизація, узагальнення, аргументація, доведення, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, спростування, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання

4. Закони риторики

 

Студенти повинні:

знати прийоми мислення, вимоги до мовлення і мислення, як правильно читати й осмислювати прочитане;володіти прийомами мислення та мовлення, збагачувати індивідуальний словник, правильно читати, осмислювати й опрацьовувати текст, вміти відредагувати текст.

1. Мова — це не тільки засіб спілкування, а також засіб формування та експлікування думки. Для того, щоб точніше визначити роль мови в процесі мислення, необхідно насамперед уточнити поняття мовленнєвого мислення у його відношенні до свідомості. У мозку індивіда свідомість і мова утворюють дві відносно самостійні області, кожна з яких володіє своєю «пам'яттю», де зберігаються компоненти, що будують її. Ці дві сфери поєднані між собою таким чином, що діяльність свідомості завжди супроводжується діяльністю мови, виливаючись у єдиний реченнєвомисленнєвий процес. Діяльність свідомості виражається в процесах мислення. Свідомість складається з таких основних аспектів: 1) пізнання (пізнавальний аспект); 2) розподілу (розподільчий аспект); 3) обміну (аспект взаємного обміну); 4) користування (аспект практичного користування).

Процес породження мовлення тісно переплітається з процесом породження думки, утворюючи єдиний реченнєвомисленнєвий процес, який здійснюється за допомогою механізмів мовленнєвого мислення. Необхідною передумовою процесів мисленнєвої діяльності є мислення, різнобічна діяльність свідомості, за допомогою мови й механізмів мовлення. У процесі породження мовлення можна виділити три етапи: семантичний, лексико-морфологічний, фонологічний.

Реченнєвомисленнєві й універсально-мовні основи традиційних частин мови Морфологічні ознаки самі по собі не можуть бути відправною точкою для побудови універсальної теорії граматичних класів. У реченнєвомисленнєвому плані фундаментальне значення для граматичної класифікації слів має протилежність предметних призначеннєвих значень. Під предметними значеннями розуміються лексичні значення, що відображають матеріальні предмети, фізичні тіла тощо Традиційна граматика до числа предметів зараховує все те, що виражається іменниками (події, просторові й часові відношення — «поверхня», «канікули» тощо). Основні синтаксичні функції і синтаксичні відношення, що ними передбачаються, утворюють основу для розподілу лексичних значень за їх граматичними класами. На цій основі здійснюється поділ всіх лексичних значень (крім «подійних») на субстанційні та несубстанційні. Подальший поділ лексичних значень на дрібніші класи зумовлений спеціалізацією основних синтаксичних функцій.

Завжди ідуть у парі мова й думка. Не випадково О.О.Потебня наголошував: " мова е засіб не виражати готову думку, а створювати її... вона не відображення світогляду, який вже склався, а діяльність, що його складає" (Потебня A.A. Мисль і язик. X., 1913. С.141).Навчаючи дитину мови, вчимо ЇЇ мислити, почувати, сприймати світ у всій різноманітності звуків, барв. Видатні педагоги усвідомлювали значення рідної мови для виховання дитини. Основоположник вітчизняної народної педагогіки й народної школи в Росії К.Д.Ушинський в умовах царської політики, коли на Україні заборонялися школи рідною мовою навчання, відстоював думку про те, що рідна мова -органічний витвір народної думки і почуття, в якому виявляються результати духовного життя народу". Добре розумів, який тонкий різець в руках педагога слово, В.О.Сухомлинський. Саме мова зовні непомітно здатна розкрити, збудити талант мислення і талант діяння - праці. Він зазначив, що школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культури: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова.

Освіта, наука, мистецтво, театр, побутова культура пов'язані з мовним вихованням. Усі сфери життя суспільного охоплює мова. Поняття матеріальної і духовної культури формуються в національній мові, причому людина виступає не тільки суб'єктом, що створює ці поняття, а й об'єктом на якому позначається дія мовного мислення, в широкому розумінні - мовної культури. Досліджуючи співвідношення мови і культури, вчені детально зупиняються на функціях, які виконує мова в суспільстві. Обмеження сфер, де використовується національна мова, приводить до знекровлення культури. Адже " мова для культури - те саме, що центральна нервова система для людини " (Лем С. Модель культури// Вопр. Філос.1969 рік. №8 С.49). Мову називають акумулятором, інтегратором культури. її живий складний організм реагує не лише на стан мовної освіти в суспільстві, а й на функціонування таких, здавалося б, формальних чинників, як інформативна реклама, вивіски, оголошення. В них на перший план виступає умовність знаків, їхня застандартизованість, стереотипність.

2. Пізнання нового відбувається через розумові дії (операції):

• аналіз;

• синтез;

• абстрагування;

• узагальнення;

• класифікацію.

+ Аналіз — це мислений поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

+ Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

+ Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта.

+ Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ, або понять.

+ Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Без асоціацій мислення не буває. Розрізняють три типи асоціацій:

• за суміжністю;

• за подібністю;

• за контрастом.

Асоціаціями називаються елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне з'явлене уявлення або поняття викликає інші.

Судження - найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак.

Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяльності. Судження - основа розуміння.

Умовиводи - це утворення з декількох суджень нового судження.

Умовивід, який знімає невизначеність і дає відповідь на запитання, усвідомлюється як розуміння.

Розуміння - це пізнання зв'язків між предметами і явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби.

Індуктивними умовиводами (або індукцією) називається процес переходу одиничних, часткових суджень до загального судження.

Дедуктивними умовиводами (або дедукцією) називається процес переходу від судження, що висловлює якесь загальне положення, до судження, що висловлює вужчі положення або частковий випадок.

Уява як вища форма розумової діяльності

У складній структурі людської психіки є така якість, як уява, або фантазія.

Уява - це психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин через приведення наявних у людини знань у нову комбінацію.

Розрізняють два види уяви - відтворювальну і творчу.

Відтворення залежить від:

• вихідної інформації;

• суми та якості знань людини;

• наявності психологічної установки.

Розумова діяльність пов'язана з психічними процесами, під час яких людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними символами.

Людина в діяльності виступає як особистість, що має певні мотиви і намічені цілі. Мотивами можуть виступати потреби, почуття тощо. Для здійснення діяльності необхідно мати об'єкт діяльності, внутрішні спонуки, а також співвідношення спонук і цілей людини, які вона хоче досягнути в результаті своєї діяльності. Наприклад, людину до діяльності спонукає або особисте збагачення (задоволення особистих потреб), або неможливість фізичного існування без діяльності.

На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не значить, що вона є легкою. Основним робочим органом під час такого виду діяльності виступає мозок. Під час розумової діяльності «значно активізуються аналітичні та синтетичні функції ЦНС, «ускладнюється прийом і переробка інформації, +виникають функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, +зростає роль функцій уваги, пам'яті, напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них.

Для розумової діяльності характерні

*напруження уваги,

*неприйняття,

*пам'яті,

*велика кількість стресів,

*малорухомість,

*вимушена поза.

Все це зумовлює застійні явища у м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання мозку киснем, зростає потреба в глюкозі. Погіршуються також функції зорового аналізатора: стійкість; ясного бачення, гострота зору, зорова працездатність, збільшується час зорово-моторної реакції.

Розумовій праці притаманний найбільший ступінь напруження уваги — в середньому у 5 — 10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму — втома, що з часом може перетворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму.

Люди, що займаються розумовою діяльністю, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої обов'язки без особливого зниження рівня працездатності і продуктивності.

Переважно люди розумової діяльності нездатні вимкнути механізм переробки інформації на ніч; вони працюють не лише 8 — 12 годин на добу, а майже постійно з короткими переключеннями. Це і є підтвердженням так званої інформативної теорії, згідно з якою людина, під час сну перероблює інформацію, отриману в період активної бадьорості.

Фізичний і розумовий види діяльності вимагають різного напруженні певних функціональних систем організму, тому навантаження необхідно класифікувати відповідно до важкості і напруженості. Важкість праці — це напруження функціональних систем, які зумовлені фізичним навантаженням. Напруженість, своєю чергою, характеризує рівень напруження центральної нервової системи.

3. Ефективне прийняття рішень потрібне для виконання управлінських функцій. Наука управління намагається підвищити ефективність організації шляхом підвищення здібності керівництва до прийняття обґрунтованих об'єктивних рішень у ситуаціях виключної складності за допомогою моделей та кількісних методів.

На сьогодні моделі та методи науки управління використовують для вирішення таких завдань: регулювання транспортних потоків у містах, оптимізація графіку руху літаків, складання графіків занять у школах та університетах, управління запасами в супермаркетах та універмагах і т. ін.

Фундаментальною процедурою будь-якого наукового дослідження є метод, який складається з таких кроків: спостереження, формулювання гіпотези та верифікація.

1. Спостереження. Це об'єктивний збір та аналіз інформації з питань проблеми та ситуації. Наприклад, якщо розглядається залежність між потребою у виробах і рівнем запасів, керівник повинен оцінити, як змінюється рівень запасів залежно від попиту.

2. Формулювання гіпотези. Формулюючи гіпотезу, дослідник виявляє альтернативи - варіанти дій та наслідки для ситуації, а також робить прогноз, який ґрунтується на цих спостереженнях. Ціль - встановлення взаємозв'язку між компонентами проблеми. Наприклад, спостереження показує, що запаси будуть зменшуватися, якщо попит протягом місяця збільшиться більше ніж на 10 %. Керівник може розглядати гіпотезу, згідно з якою приріст запасів на певну величину дозволить їх скоротити в ситуації збільшення попиту.

3. Верифікація. Дослідник перевіряє гіпотезу, спостерігаючи результати прийнятого рішення. Отже, якщо керівник може збільшити запаси на величину, рекомендовану штабним спеціалістом і якщо при цьому запаси не зменшуються і не збільшуються надмірно, гіпотезу слід визнати правильною. Якщо ж виникає нестача (брак) продукції зі збільшенням попиту або запаси збільшуються на стільки, що витрати на їх утримання стають завеликими, гіпотезу визнають недостовірною. У цьому випадку керівник повинен повернутися до першого кроку, добавити до відомої інформації ту, яку зібрано на кроці перевірки гіпотези, після чого сформулювати нову гіпотезу.

Моделювання

Модель - це уявлення об'єкта, системи або ідеї в деякій формі, яка відрізняється від самої цілісності. Схема організації - модель, яка представляє її структуру.

Головна характеристика моделі — спрощення реальної життєвої ситуації, у якій її застосовують.

Потреба в моделюванні. Існує ряд причин, через які обґрунтовують доцільність застосування моделі, а саме:

1. Істотна складність багатьох організаційних ситуацій, які неможливо здійснити (відтворити) в реальному житті. Реальний світ організації дуже складний і фактична кількість змінних, які стосуються конкретної проблеми, значно перевищує можливості будь-якої людини; вирішення проблеми можливе лише за умови спрощення реальної ситуації за допомогою моделювання.

2. Експериментування, що дозволяє перевірити альтернативні варіанти вирішення проблеми. Виготовляють зразок, перевіряють його в реальних умовах і після цього роблять висновки щодо подальшої його долі. Але пряме експериментування досить дороге і потребує багато часу, а інколи взагалі неможливо провести експеримент в реальному житті.

Моделювання - єдиний на сьогодні систематизований спосіб побачити варіанти майбутнього і визначити потенційні наслідки альтернативних рішень, що дозволяє їх об'єктивно порівнювати.

Розглянемо типи моделей: фізичні, аналогові, математичні.

Фізична модель являє собою об'єкт, що досліджують за допомогою збільшеного чи зменшеного опису об'єкта або системи. Характерною ознакою фізичної (портретної) моделі є те, що вона виглядає як цілісність, яку моделюють. Наприклад, креслення завода - його фактична модель у зменшеному розмірі. Можна уявити, як розташувати обладнання.

Аналогова модель являє собою досліджуваний об'єкт аналогом, який поводить себе як реальний об'єкт, але не виглядає як він. Організаційна схема дає можливість уявити та прослідкувати ланцюг команд і формальну залежність між індивідами та діяльністю.

Математична модель (символічна) використовує символи для опису якостей або характеристик об'єкта чи явища.

Математичні моделі найчастіше використовують для прийняття організаційних рішень.

Процес побудови моделі. Побудова моделі, як і управління, є процес. Його основні етапи:

1)постановка завдання;

2) побудова моделі;

3) перевірка моделі на достовірність; 4)застосування;

5) поновлення моделі.

1. Постановка завдання. Проблему потрібно точно діагностувати. Якщо сама проблема не буде точно діагностована, то ні математика, ні комп'ютер не допоможе. Правильна постановка завдання важливіша навіть, ніж його рішення (наприклад, якщо лікар правильно діагностує хворобу, то лікувати легше).

2. Побудова моделі. Розробник повинен визначити головну мету моделі, яку інформацію передбачають отримати, використовуючи модель, щоб допомогти керівництву вирішити проблему. Розробник повинен визначити, яка інформація буде потрібна для побудови моделі, яка задовольнить цілі і надасть необхідні відомості щодо цілі, з'ясувати витрати і реагування людей. Модель, яка коштує більше ніж усе завдання, не наблизить організацію до здійснення цілі. Дуже складну модель можуть не сприймати користувачі і тому не використовувати.

3. Перевірка моделі на достовірність. Після побудови моделі її треба перевірити на достовірність: визначити ступінь відповідності моделі в реальному світі. Перевірка багатьох моделей управління показала, що вони недосконалі, оскільки не охоплюють усі релевантні змінні. Другий аспект перевірки моделі пов'язаний з визначенням міри того, наскільки інформація, яку отримують за її допомогою, дійсно допоможе керівництву вирішити проблему.

4. Застосування моделі. Жодну модель науки управління не можна вважати успішно розробленою доти, доки її не прийнято, не усвідомлено і не застосовано на практиці. У розробці моделей повинні брати участь лінійні керівники, для яких, по суті, створюють ці моделі. Якщо ця умова виконується під час розроблення, застосування моделей збільшується на 50 %.

5. Поновлення моделі. Навіть якщо застосування моделі виявилось успішним, через деякий час її потрібно поновлювати через нові чинники із зовнішнього середовища (поява нових споживачів, технологій).

Загальні проблеми моделювання. Методи загалом можуть призводити до помилок. Моделі науки управління теж можуть призводити до помилок. Ефективність моделі можна зменшити через дію потенційних похибок. Найчастіше такими похибками можуть бути: недостовірні первинні припущення, обмежені можливості отримання потрібної інформації, недостатнє використання на практиці, дуже висока вартість.

1. Недостовірні первинні припущення. Деякі передбачення не можна оцінити і об'єктивно перевірити (припущення про зростання збуту в наступному році на 10 % не можна перевірити, точно передбачити). Якщо такі припущення є основою моделі, то точність моделі залежить від точності припущення. Модель не можна використовувати для прогнозування потреб у запасах, якщо немає точної інформації прогнозу збуту.

2. Інформаційні обмеження. Точність моделі визначають точністю інформації з проблеми. Якщо зовнішнє оточуюче середовище мінливе, інформацію про нього потрібно швидко оновлювати, але це часто важко здійснити. Істотні проблеми виникають в умовах невизначеності, тоді керівник покладається на свій досвід, судження, інтуїцію.

3. Недостатнє використання на практиці. Досліди показують, що рівень методів моделювання в межах науки управління переважає рівень застосування моделей. Одна з причин цього чинника - недостатність знань та опір змінам. Тому рекомендують на стадії побудови моделі спеціалістам з розроблення моделі запрошувати до співпраці користувачів цих моделей, тоді опір зменшується.

4. Дуже висока вартість. Вигоди від використання моделі мають виправдовувати її вартість: витрати часу на розроблення, збір інформації, навчання, а також витрати, пов'язані з вартістю оброблення та зберігання інформації.

Огляд моделей науки управління. Кількість моделей науки управління може бути такою ж великою, як і кількість проблем, які вирішують за їх допомогою.

Розглянемо найбільш поширені моделі науки управління, щоб збільшити своє уявлення про те, як моделі та методи можуть допомогти у прийнятті рішень.

Модель лінійного програмування застосовують для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресурсів за наявності конкуруючих потреб. Лінійне програмування використовують спеціалісти штабних підрозділів для вирішення виробничих проблем.

Існує декілька типових варіантів моделей лінійного програмування.

1. Планування асортименту виробів. Визначають оптимальний асортимент продукції з кожного виду. Кожний вид продукції потребує певних витрат і ресурсів (бензину, фарб, продуктів харчування, кормів для тварин).

2. Управління технологічним процесом. Зведення до мінімуму відходів підчас різання сталі, розкроювання шкіри або тканин тощо.

3. Регулювання запасів. Визначення оптимальної кількості продукції на складі.

4. Календарне планування транспорту. Мінімізація витрат подачі вантажних машин під навантаження і транспортних суден до причалів.

Імітаційне моделювання - процес створення моделі та її експериментального застосування для визначення змін реальної ситуації. (Аеродинамічна труба - імітаційна модель, за допомогою якої вивчають характеристики літаків та автомобілів.)

Економічний аналіз. Він охоплює майже всі методи оцінювання витрат і економічних вигод, а також відносної рентабельності підприємства. Типова економічна модель основана на аналізі беззбитковості, на методі прийняття рішень з визначенням точки, в якій загальний прибуток дорівнює сумарним витратам, тобто точки, після якої підприємство стає прибутковим.

Методи прийняття рішень

Будь-який метод прийняття рішень, застосовуваний в управлінні, можна розглядати як різновид моделювання. Але за традицією термін «модель» належить лише до методів загального характеру.

Майже в усіх випадках прийняття рішення керівник повинен оцінювати ймовірність або можливість події.

Імовірність прямо впливає на визначення очікуваного значення - центральної концепції платіжної матриці. Очікуване значення альтернативи або варіанта стратегії — це сума можливих значень, помножених на відповідні ймовірності.

Вирахувавши очікуване значення кожної альтернативи та розмістивши результати у вигляді матриці, керівник може легко визначити, яку альтернативу обрати за цих умов.

Дослідження показують, якщо встановлено точні значення ймовірності, методи «дерево рішень» і «платіжна матриця» забезпечують найбільш якісне рішення.

Розглядувані методи дозволяють керівнику обрати один з декількох варіантів альтернативних рішень.

4. Перший закон риторики - увага до адресата.

Готуючись до прилюдної мови, професійної або особистої бесіди, перш за все, необхідно уявити собі слухача, співбесідника. Хто він? Які особливості його особи (характер, смаки, інтереси). Чи є теми, які не варто зачіпати?

Риторика рекомендує, обдумуючи мову, заздалегідь скласти «соціальний портрет слухача (аудиторії)».

При прилюдному виступі не потрібно забувати про те, що адресат сприймає мову на слух, що він повинен постійно концентрувати увагу, аби зрозуміти все, що говорить оратор. Неясна, плутана, одноманітна мова стомлює того, що слухає. Тому необхідно навчитися міняти темп і ритм мови, висоту голосу.

Другий закон загальної риторики — закон просування і орієнтації адресата, який вимагає, аби слухач за допомогою того, що говорить був орієнтований «в просторі» мови і аби він відчував, що разом з тим, що говорить просувається до мети.

Які засоби пропонує риторика, аби здійснити цей закон?

Перш за все потрібно продумати загальну структуру мови. Структура мови має бути ясною не лише для оратора, але і для адресата, А той, що для цього говорить повинен «весь час пам'ятати про свою мету і основну думку і робити їх очевидними для аудиторії. Добре, коли переходи від однієї смислової частини до іншої теж створюють враження, що оратор рухається вперед, не відволікаючись, не «застряючи «і не повертаючись до того, що вже пройдено»

Закон емоційності

Третій закон риторики, закон емоційності, вимагає, «аби що говорить не лише мислив, не лише розумом творив свою мову, але і відчував, переживав емоційно те, про що він повідомляє або розмовляє» (21, 90). Ще древні риторики говорили об те, що лише особово пережите, відчуте можна переконливо повідомити, не залишивши слухача байдужим. Існує безліч виразних засобів, розроблених риторикою, які роблять мову виразною. Найсильніше з них — це метафора (Дивися главу «Елокуция»). Емоційною і експресивною мова стає також завдяки виразним рухам того, що говорить, його голосу.

Закон задоволення

Четвертий закон риторики — закон задоволення. Мова тоді і тому дієва, коли приносить задоволення слухачеві (співбесідникові). Як зробити мовне спілкування приємним? Перш за все створенням ігрової установки, «загадок», які разом з тим, що говорить розгадує слухач. Уміння користуватися парадоксом, каламбуром, грою слів — ось що допоможе тому, що говорить принести задоволення слухачеві. При цьому потрібно пам'ятати; мова не повинна перетворюватися на порожнє базікання. І ще, Принести задоволення слухачеві — це не означає уникнути складних питань, деколи навіть неприємних. У будь-якій ситуації потрібно пам'ятати про культуру спілкування.

Закони сучасної загальної риторики сприяють ефективності мови і успіху мовного спілкування в різних ситуаціях: і в процесі безпосередньої взаємодії з тим, кому мова адресована; і в ситуації прилюдного виступу. Тому в цій главі мова піде про найзагальніші, класичні закони риторики, закони монологічного і діалогічного мовлення. Більша увага буде приділена тому, як ці закони працюють при безпосередній взаємодії з тим (або з тими), кому ця мова адресована. а ось стосунки що «говорить — аудиторія» і управління увагою аудиторії будуть розглянута в главі, присвяченою ораторській майстерності.