Структура і рівні соціології

Об’єкт і предмет соціології

Соціологія – наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Соціологія (від лат. Societas – суспільство + гр. logos – слово, вчення) вивчає суспільство в цілому, все соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, їх взаємодію.

Специфіка і відмінність соціології від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість і поведінку.

Об’єктом соціології є:

– суспільство як цілісна соціальна реальність;

– емпірично надана реальність, що відбиває різні сторони соціального життя;

– цілісний розвиток і функціонування суспільства;

– об’єктивні явища суспільства (соціальні відносини, соціальні зв'язки, соціальні організації, соціальні інститути, соціальні явища, соціальні спільноти, соціальні процеси, соціальні суб’єкти).

Предметом соціології:

– закони і закономірності функціонування та розвитку особистості, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому;

– соціальне життя суспільства (взаємодія соціальних суб’єктів і проблем, пов’язаних з їх соціальними статусами і ролями.

Основним для розуміння особливостей об’єкта соціологічного пізнання і визначення предмета соціологічної науки є поняття соціального.

Соціальне – це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей соціальних відносин, які проявляються в конкретних умовах між індивідами і спільнотами в процесі сумісної діяльності (взаємодії).

Основні риси, що характеризують специфіку соціального:

– загальна якість, притаманна різним групам індивідів;

– характер і зміст відносин між різними індивідами і групами в залежності від місця, яке вони займають в різних суспільних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують в них;

– соціальне проявляється у відносинах різних індивідів і груп один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) залежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота.

 

Структура і рівні соціології

Структура соціології – це система взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому).

Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментального і прикладного порядку.

У зв’язку з цим у ній виділяють відносно самостійні галузі знання:

– теоретичну соціологію,

– фундаментальну соціологію,

– прикладну соціологію,

– емпіричну соціологію.

Емпірична і теоретична соціології відрізняються за рівнем абстракції одержуваного знання;

Фундаментальна і прикладна відрізняються за орієнтацією отримуваних знань, за цілями, які вони перед собою ставлять.

Теоретична соціологія (вивчення фундаментальних наукових проблем, пов’язаних з формуванням знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методології та методів соціологічного дослідження).

Концепції і теорії, що розробляються нею, відповідають в основному на два запитання: «що пізнається?» (об’єкт) і «як пізнається?» (метод), тобто пов’язані з вирішенням гносеологічних завдань.

Теоретична соціологія сформувалась у 30-40-х роках XX ст. в академічному університетському середовищі США, хоча вихідні її передумови виникли набагато раніше в працях Г.Зіммеля, Е.Дюркгейма, М.Вебера та ін. Значно вплинула на теоретичну соціологію неопозитивістська методологія, орієнтована на моделі розвинутих фізичних наук, в яких існує поділ на прикладні та фундаментальні, теоретичні дослідження.

Прикладна соціологія (вивчення специфічних законів становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів).

На відміну від загальної соціології, яка вивчає закони розвитку соціальних спільнот та відносин, взаємодій у масштабах усього суспільства, прикладна соціологія вивчає процеси, які відбуваються в певних соціальних підсистемах, конкретних соціальних спільнотах, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів і закономірностей.

Прикладна соціологія безпосередньо вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім’ї, що безпосередньо орієнтовані на вирішення соціальних проблем.

Специфіка прикладної соціології полягає не тільки в тому, що вона концентрує увагу на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов’язані з людиною, впливають на її практичну діяльність. Вона зосереджується на дослідженні людських спільнот та людської особи в її різних соціальних аспектах.

Прикладна соціологія вивчає закони:

1) що діють на рівні соціальних інститутів;

2) що відбивають розвиток компонентів соціальної структури суспільства;

3) що діють на рівні соціальних систем і підсистем.

Прикладна соціологія являє собою єдність конкретних соціологічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій. У цьому проявляється єдність емпіричного та теоретичного, що становить фундамент кожної науки.

Прикладна соціологія висвітлює можливість і сферу конкретного соціологічного дослідження, розробляє його основні категорії, понятійний апарат, розглядає питання, пов’язані з розробкою проектів дослідження, з формулюванням гіпотез та ін.

В структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні (три рівні соціологічного знання):

– загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;

– спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня;

– конкретно-соціологічні дослідження.

Загальносоціологічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця в ньому людини.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження, займають певне проміжне становище між фундаментальними соціологічними теоріями і емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації, виступають у ролі своєрідної зв’язуючої ланки та долають наявний між ними розрив.

Галузеві соціологічні теорії постають на межі власне між соціологією та іншими науками: економікою, правознавством, політологією, наукознавством. Вони розподіляють свій об’єкт з тією чи іншою наукою про суспільство, виділяючи в ньому власне соціальний вимір, насамперед, соціальні відносини, групові інтереси, інституційні зв’язки тощо.

Галузевими називають економічну соціологію, соціологію політики, соціологію культури, соціологію медицини та деякі інші соціологічні дисципліни.

Спеціальні соціологічні теорії вивчають окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані (соціологія малих груп, соціологічне вивчення соціальної структури, соціологія окремих професійних груп, соціологія міста, соціологія села, соціологія молоді, етносоціологія та ін.), соціальні інститути (соціологія сім’ї, соціологія освіти тощо), соціальні процеси (соціологія конфлікту, соціологія вивчення мобільності міграційних процесів, масової комунікації, масових соціальних рухів, злочинності, самогубств). До спеціальних соціальних теорій відносять також соціологію особистості та ті теоретичні побудови, які пояснюють закономірності міжособистісного спілкування: теорію соціальних ролей, теорію референтних груп, соціальних статусів.

Конкретні соціологічні дослідження проводяться з метою одержання об’єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмисленні на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використанні у розв’язанні актуальних проблем розвитку суспільства.

Названі рівні соціологічного знання знаходяться у тісній взаємодії один з одним. За допомогою вищих рівнів соціологічного знання визначають концептуальні межі і логіку побудови зв’язків між ключовими поняттями більш нижчого рівня, а за допомогою більш нижчих рівнів соціологічного знання складають базу для теоретичних узагальнень вищих рівнів.

 

Функції соціології

Різноманітність зв’язків соціології із життям суспільства, її суспільне призначення визначаються насамперед тими функціями, які вона виконує.

Теоретична (поповнення та збагачення соціологічного знання, розробка концепцій, теорій, ключових понять і категорій на основі дослідження соціальної дійсності);

Описова (опис, систематизація, нагромадження дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних записок різних наукових звітів, статей, книг);

Інформаційна (збирання, концентрація соціологічної інформації, одержаної у результаті проведення досліджень);

Прогностична (полягає у соціальному прогнозуванні. Соціологічні дослідження завершуються обгрунтуванням коротко- або довгострокового прогнозів досліджуваного об'єкта);

Критична (виробляє практичні рекомендації по вдосконаленню соціальних систем, конструює можливі технології їх прогресу, формує соціальні ідеали, розробляє програми соціального розвитку);

Виховна (знання, які здобуваються використовуються системою виховання і впливу на свідомість і поведінку людей з метою формування їх певних соціальних якостей, забезпечує передачу новому поколінню соціального досвіду попередніх поколінь);

Пізнавальна (здобування і накопичення знань про закони і закономірності функціонування і розвитку історично визначених соціальних систем, про різні сфери суспільного життя, всі його складові частини);

Інструментальна (вивчення методів збору, обробки і аналізу первинної соціологічної інформації);

Світоглядна (формує у суспільстві погляди на соціальні процеси, дає йому теоретичну основу для практичних дій, оцінки явищ соціальної реальності);

Ідеологічна (віддзеркалення законів функціонування і розвитку соціальних систем, їх теоретичне обгрунтування з позицій певних соціальних і політичних сил, в тій чи іншій мірі відображаючи їх погляди);

Гуманістична (зв’язок соціології з культурним життям суспільства та гуманізація суспільства);

Функція соціального управління (свідома і цілеспрямована дія щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування);

Функція соціального контролю (вироблення і наукове обґрунтування ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості).

Всі функції, які виконує соціологія, працюють в єдності, взаємодоповнюючи одна одну.