Основні школи та концептуальні напрями сучасної соціології

Сучасна соціологія представлена різноманітністю шкіл і течій, які розвиваються за багатьма напрямами.

У широкому значенні слова під школою в соціології розуміють групу соціологів, яка працює в межах виробленої нею самою дослідницьких традицій. В більш вужчому значенні школа в соціології – це дослідницька група із загальними традиціями і відповідною інституційною формою.

Напрями об’єднують соціологів, які займаються розробкою ідентичної проблематики, або мають спільну світоглядну направленість.

 

Структурний функціоналізм – один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології, виникнення якого певною мірою об'єктивно пов’язане з широким розвитком емпіричної соціології.

Представники структурного функціоналізму розглядають соціологію як науку, котра покликана аналізувати повторювальні наслідки, що виникають в результаті взаємодії елементів соціальної структури. При структурному підході об’єкт дослідження (суспільство, соціальний інститут, чи соціальний процес) складаються з одиниць чи елементів, які входять до його складу і утворюють певну структуру. Функціональний підхід з'ясовує зв'язки між елементами і цілим, а також способи їх функціонування.

Представники структурного функціоналізму:

Толкот Парсонс (1902-1979) – приділив основну увагу аналізу механізмів підтримки «соціального порядку». Основні праці: «Структура соціальної дії» (1937), «Соціальна система» (1951), «Соціальна система і еволюція теорії дії» (1977).

Роберт Мертон (1910) – зосередив свої зусилля на вивченні дисфункціональних явищ, які виникають внаслідок напруг і протиріч в соціальному житті. Основні праці: «Соціальна теорія і соціальна структура» (1975), «Соціальна структура і автономія» (1966), «Соціологія науки» (1973).

Основні положення структурного функціоналізму:

– соціальні системи є інтегрованими і тяжіють до стабільності;

– дисфункції є ненормальним, патологічним станом, який слід долати;

– суспільство – це система, взаємопов'язаних структур, що складають його і утворюють єдине ціле;

– всі елементи системи залежні один від одного в силу різних виконуваних ними функцій;

– соціальні інститути (держава, родина, освіта, тощо) як частини системи активно впливають на функціонування суспільства;

– індивід (діюча особистість) – основний елемент соціальної системи; він входить до соціальної структури суспільства через виконувану ним соціальну роль;

– в основі суспільного життя лежать норми і цінності;

– суспільне життя залежить від солідарності, засновується на взаємодії та співробітництві діючих у ньому індивідів і вимагає соціального контролю.

Теорія соціального обміну

Фундатором теорії соціального обміну вважають американського соціолога, соціального психолога Джорджа Хоманса (1910-1989).

Теорія соціального обміну – втілює спроби встановити зв’язки між макро- і мікрорівнями соціальної реальності, обмін різними видами діяльності розглядається як фундаментальна основа суспільних відносин, на якій формуються певні структурні утворення (влада, статус, престиж).

Основні положення теорії соціального обміну:

– люди взаємодіють між собою на основі аналізу власного досвіду, потенційних винагород і покарань.

– у поведінці людини переважає раціональне начало, яке націлює її на одержання певних вигод (гроші, товари, послуги, престиж, повага, успіх, дружба, кохання).

– процес соціальної взаємодії тлумачиться як постійний обмін між людьми різними вигодами.

 

Психоаналітичні теорії

Розвитку психоаналітичних теорій дало психологічне вчення відомого австрійця Зигмунда Фрейда (1856-1939) – висунув гіпотезу про домінуючу роль у людському житті несвідомих імпульсів, переважно сексуального характеру.

Основні погляди З.Фрейда:

– розв’язання сексуальних проблем має значення в індивідуальному розвитку та в історичному процесі;

– в основі видів людської діяльності лежить перетворення сексуальної енергії.

– в процесі міжособистісної взаємодії людей відтворюється їх дитячий досвід (будучи дорослими, вони застосовують у різних життєвих ситуаціях поняття, засвоєні у ранньому дитинстві);

– люди належать до різних соціальних груп і залишаються у них тому, що переживають почуття відданості та покірності лідерам груп;

Карен Хорні (1885-1952) – займалася вивченням соціальних аспектів появи неврозів, розглядаючи невроз як відображення ірраціональних аспектів суспільства.

Основні погляди К.Хорні:

– вважала невроз рушійною силою стану «основного страху», породженого ворожим середовищем;

– виділила чотири типи неврозів: невроз прихильності (пошуки любові, кохання і схвалення будь-якою ціною), невроз влади (гонитва за владою, престижем і володінням), невроз покірності (конформізм автомата), невроізоляція (втеча від суспільства).

Еріх Фромм (1900-1980) – розробляв теорію фрейдистського напряму.

Основні погляди Е.Фромма:

– виділив три підходи до вивчення суспільства:

І. Психологічний (культурні явища зумовлені психологічними чинниками, що виникають з інстинктивних спонук, на які суспільство впливає тільки шляхом повного або часткового придушення).

ІІ. Економічний (об'єктивні економічні умови є рушійною силою історії, оскільки зміна цих умов призводить до перетворення економічних відносин).

ІІІ. Ідеалістичний (ідеологія і культура ґрунтуються на соціальному характері, який є сукупністю рис, властивих більшості учасникам даної соціальної групи).

– змоделював механізм взаємодії економічних, психологічних та ідеологічних чинників (людина реагує на зміни зовнішньої обстановки тим, що змінюється сама, а ці психологічні чинники, в свою чергу, сприяють розвитку економічного і соціального процесу).

– дотримувався думки, що структура особистості середнього індивіда і соціально-економічна структура взаємозумовлені.

– автор теорії радикального гуманізму (типологія соціальних характерів, вивчення відносин між особистістю та суспільством).

основні положення теорії радикального гуманізму:

-виробництво повинно служити людині, а не економіці;

-відносини між людиною і природою мають будуватися не на експлуатації, а на кооперації;

-антагонізми повинні бути замінені відносинами солідарності;

-вищою метою всіх соціальних заходів мають бути людське благо і запобігання людським стражданням;

-не максимальне, а тільки розумне споживання служить здоров'ю та добробуту людини;

-кожна людина повинна бути зацікавлена в активній діяльності на благо інших людей і залучена до неї.