До першого ряду препаратів не ввійшли блокатори альфа1-адренорецепторов (празозин, доксазозин), агоністи альфа2-адренорецепторів центральної дії (клонідін, гуанабенз, метилдопа, гуанфацин), алкалоїди раувольфії, антиадренегічні препарати периферійної дії (гуанетидин, гуанадрел) та прямі вазодилататори (гідралазин, міноксиділ). Альфа1-адреноблокатори (доксазозин) виявились менш ефективними, ніж тіазидоподібний діуретик хлорталідон в дослідженні ALLHAT, у зв’язку з чим їх тепер не вважають препаратами першої лінії. Вони чинять виразну судинорозширюючу дію в результаті селективної блокади альфа1-адренорецепторів у судинах. Викликають зниження АТ, найістотніше при прийомі першої дози (”ефект першої дози”) та при переході з горизонтального у вертикальне положення. У зв’язку з цим починати лікування цими препаратами слід з мінімальної дози (0,5 мг празозину, 1 мг доксазозину). Доксазозин є препаратом пролонгованої дії, завдяки чому ортостатичні реакції та ”ефект першої дози” при його вживанні спостерігаються рідко, на фоні празозину – часто. Основним станом, за якого слід надавати перевагу цим препаратам, є аденома передміхурової залози. Вони справляють позитивний вплив на хворих з аденомою простати завдяки тому, що зменшують ступінь обструкції сечовивідних шляхів.
Незважаючи на достатню антигіпертензивну ефективність та суттєве зменшення частоти ускладнень АГ при тривалому застосуванні антиадренергічних препаратів центральної дії, сьогодні вони відсунуті на другий план новими, більш специфічними засобами. Найважливіша причина цього – небажані ефекти, що погіршують якість життя хворих. Центральним альфа-агоністам властиві седативна дія та сухість у роті; алкалоїдам раувольфії – седативна дія, набряк слизової оболонки носа, подразнення слизової оболонки шлунка; прямі вазодилататори спричиняють рефлекторну тахікардію та затримують рідину в організмі. Седативний ефект порушує працездатність, емоційний стан, знижує увагу, уповільнює реакцію хворих. Проте використання невеликих доз цих препаратів дозволяє значно зменшити їх небажані ефекти, а комбіноване застосування препаратів центральної дії з діуретиками та вазодилататорами супроводжується значним зниженням АТ при мінімальних небажаних реакціях. Досить ефективна комбінація резерпіну з гідралазином та гідрохлоротіазидом (адельфан) або з дигідроергокристином та клопамідом (кристепін, бринердін, нормотенс).
Таблиця 14. Альфа1-адреноблокатори.
| Назва препарату | Середні дози (мг на добу) | Частота прийому на добу | Примітка |
| Доксазозин Празозин Теразозин | 1-16 1-20 1-20 | 2-3 | Можуть спричиняти ортостатичну гіпотензію |
Таблиця 15. Інші антигіпертензивні препарати.
| Назва препарату | Середні дози (мг на добу) | Частота прийому на добу | |
| Агоністи альфа-рецепторів центральної дії | |||
| Гуанфацин Клонідін Клонідін (пластир тривалої дії) Гуанабенз Метилдопа | 0,5-2,0 0,1-0,8 0,1-0,3 4-64 250-1000 | 2-4 1 раз на тиждень | |
| Антиадренергічні препарати периферійної дії | |||
| Гуанадрел Гуанетидин | 10-75 10-100 | ||
| Алкалоїди раувольфії | |||
| Раунатин Резерпін | 0,002-0,012 0,05-0,25 | 2-3 | |
| Прямі вазодилататори | |||
| Гідралазин Міноксиділ | 25-100 2,5-80 | 2-4 1-2 |
5.4.4. Нові антигіпертензивні препарати
Агоністи імідазолінових рецепторів є новою генерацією препаратів, що діють на центральну нервову систему. Їх особливість – менша частота побічних ефектів порівняно з іншими препаратами центральної дії, такими, як метилдопа, клонідін, гуанфацин. Останні знижують АТ внаслідок зв’язування з альфа2-адренорецепторами в ЦНС та на периферії, що веде до зменшення вивільнення норадреналіну з нервових закінчень. Однак взаємодія з альфа2-рецепторами призводить, поряд зі зниженням АТ, і до побічних ефектів – втоми, сухості в роті, сонливості. Протягом останніх років синтезовані препарати, які мінімально впливають на альфа2-рецептори і стимулюють переважно імідазолінові рецептори в ЦНС – моксонідін та рилменідін. Клінічні обстеження показали, що за ефективністю ці препарати не поступаються клонідіну, але в 2 рази рідше викликають побічні явища.
