Класичними клініко-морфологічними проявами запалення є ті, що вперше
були описані римським вченим-енциклопедистом А. Цельсом (близько 25-30 р.
до н.е. - 50 р. н.е.) у його трактаті “Про медицину”: - це почервоніння (rubor),
пухлина (tumor), жар (саlor) та біль (dolor). Пізніше римський лікар та природо-
знавець К. Гален долав п'яту ознаку - порушення функії (functio laesa).
Основні місцеві ознаки гострого запалення:
1) почервоніння запаленої ділянки, що зумовлено розвитком артеріальної гіперемії, при якій відбувається розширення судин, збільшується їх кількість і зростає приплив багатої на кисень артеріальної крові;
2) припухлість (набряк) – зумовлена збільшенням проникності судин і виходом рідини з судинного русла в оточуючі тканини;
3) жар - підвищення температури ураженої ділянки спричинене рядом факторів. По-перше, воно пов'язане з артеріальною гіперемією, тобто з припливом теплішої крові, по-друге, з посиленням обмінних процесів, що також зумовлює підвищення температури запаленої тканини;
4) біль - спричинений подразненням больових рецепторів біологічно активними речовинами і тисненням запального набряку;
5) порушення функції - відбувається внаслідок больового подразнення та ушкодження в ділянці запалення. Функція при цьому буде зниженою.
Якщо при захворюванні спостерігається реакція організму, яка проявляється найчастіше у більшості людей, то таке запалення називається нормергічним. Якщо реакція слабка і затяжна, то запалення називається гіпоергічним. У ряді випадків перебіг захворювання настільки бурхливий, що не відповідає силі подразника і відповідній реакції організму. Таке запалення називається гіперергічним.
Назву запалення тієї або іншої тканини (органа) прийнято утворювати, додаючи до латинської і грецької назви органу або тканини закінчення itis, а до української – ит. Наприклад, запалення плеври позначають як pleuritis – плеврит, запалення нирок – nephritis – нефрит. Однак запалення деяких органів має особливі назви. Наприклад, запалення мигдаликів називають ангіною, запалення легень – пневмонією.
До неспецифічних загальних реакцій при запаленні відносяться лейкоцитоз і лихоманка. Ці реакції виникають не тільки при запаленні, але і при багатьох інших патологічних процесах. При запаленні вони досягають найбільшої вираженості при інтенсивному больовому подразненні і значному ушкодженні тканин з одночасним приєднанням інфекції.
1) Лейкоцитоз — це збільшення кількості лейкоцитів в одиниці об'єму крові (у здорових дорослих людей натще в стані спокою є 4—8 · 109/л лейкоцитів). При запальних процесах, інфекційних захворюваннях і інтоксикаціях кількість лейкоцитів у крові може зростати до 20· 109/лі більше.
Біологічне значення лейкоцитозу визначається численними захисно-пристосувальними функціями лейкоцитів: вони здійснюють фагоцитоз, беруть участь імунних реакціях (Т- і В-лімфоцити) тощо.
2) Лихоманка (гарячка) — це еволюційно вироблена пристосувальна температурна реакція хворого організму. Лихоманка — патологічний процес, що характеризується порушенням процесів терморегуляції та підвищенням температури тіла.
Вона є наслідком дії на центр терморегуляції різних агентів, що викликають підвищення температури тіла,— так званих пірогенних речовин. Ними можуть бути інфекційні агенти — мікроорганізми, віруси, найпростіші; продукти їх розпаду: неінфекційні пірогенні агенти — чужорідні білки, наприклад, при введенні сироваток, крові, кровозамінних білкових препаратів.
З алежно від ступеня підвищення температури тіла розрізняють таку температуру тіла: 1) субфебрильна — від 37 °С до 38 °С; 2) помірно підвищена — від 38 °С до 39 °С; 3) висока — від 39 °С до 40 °С; 4) надвисока — від 40 °С до 41 °С; 5) гіперпіретична — понад 41 °С.
Гарячкова реакція у своїй основі є реакцією пристосувальною. Підвищена температура тіла перешкоджає розмноженню багатьох збудників хвороби. До того ж тимчасовий підвищений рівень температури стимулює обмінні процеси у клітинах, підвищує їх функціональну активність. Посилюється фагоцитарна здатність лейкоцитів, кровопостачання внутрішніх органів, що сприяє підвищенню антитоксичної функції печінки. У позитивному впливі гарячки на перебіг основного захворювання велике значення належить стресу, який підвищує неспецифічну резистентність організму.
Захисно-пристосувальні реакції організму, які мобілізуються у разі лихоманки, можуть бути значною мірою неефективними із-за розвитку інтоксикації і ушкодження життєво важливих органів. У цьому випадку підвищення температури може мати негативні наслідки, оскільки це призводить до додаткового навантаження на інші органи та системи і особливо на серце та судини. Найбільш тяжкими можуть бути наслідки у хворих із недостатністю кровообігу.
