Некроз, або місцева смерть - це загибель окремих клітин, ділянок тканин,частини органа чи цілого органа в живому організмі. При цьому в них повністю і незворотно припиняється обмін речовин, внаслідок чого вони втрачають усі функції. Цей процес проходить декілька стадій:
1) паранекроз - зміни ще можуть бути зворотними;
2) некробіоз - незворотні зміни;
3) смерть клітини;
4) автоліз - розпад мертвого субстрату під дією гідролітичних ферментів.
Причини некрозу різноманітні. Загибель тканин може бути викликана механічними (травма), термічними (опіки, відмороження) факторами; іонізуючим випромінюванням, хімічними речовинами (кислоти, луги), порушенням нервової і судинної трофіки тканин. До некрозу може призвести вплив токсинів при інфекційних (дифтерія, туберкульоз) і неінфекційних захворюваннях та патологічних станах (уремія).
Основними ознаками некрозу є незворотні зміни ядер і цитоплазми клітин. У процесі некробіозу клітини втрачають воду, ядра зморщуються й ущільнюються, нарешті ядерна речовина розчиняється. В некротизованих клітинах ядер нема, і це є однією з основних ознак некрозу. Ідентична динаміка некротичних змін спостерігається і в цитоплазмі нарешті, розчиняється вся клітина - відбувається цитоліз. При некрозі інтерстиціальної тканини її основна речовина набрякає і розплавляється, волокнисті
структури ущільнюються або також розплавляються. Утворені в результаті загибелі тканин з білкових та жирових зерняток, залишків ядерної субстанції, безструктурні гомогенні некротичні маси мають назву некротичного детриту. Некротизовані тканини відрізняються від навколишніх за консистенцією, кольором, запахом.
За зовнішніми ознаками розрізняють:
- сухий (коагуляційний) некроз;
- вологий (колікваційний) некроз;
- гангрену;
- секвестр;
- інфаркт.
При сухому некрозі змертвілі ділянки сухі, ущільнені, глинисто-жовтого або сіро-жовтого кольору. Сухий некроз характерний для туберкульозу, сифілісу, лімфогра-
нулематозу, ревматичних захворювань.
При вологому некрозі змертвілі ділянки розчиняються з перетворенням їх у дрібнозернисту емульсію або рідку непрозору масу. Прикладами вологого некрозу може бути сіре розм’якшення мозку (ішемічний інсульт).
При гангрені змертвілі тканини, що перебувають у контакті з навколишнім середовищем, набувають сіро-бурого або навіть чорного кольору (залежно від змін кров’яного пігменту).
Волога гангрена є наслідком проникнення в змертвілі тканини мікроорганізмів. Розпад тканин викликається банальною гноєрідною флорою (стафілококи, стрептококи), а також анаеробними мікроорганізмами. Волога гангрена найчастіше розвивається в
тканинах, багатих рідиною.
Суха гангрена, або муміфікація, виникає в тих випадках, коли змертвілі тканини, шо оозташовані на повеохні тіла, віддають вологу в навколишнє середовище, висихають, стають ущільненими. Прикладами сухої гангрени можуть бути змертвіння кукси пупкового канатика у новонародженого,марантична (стареча) гангрена. Найчастіше суха гангрена виникає на кінцівках в результаті ішемічного коагуляційного некрозу.
Різновидом гангрени є пролежень - змертвіння ділянок тіла (шкіра, м’які тканини) в результаті їх тривалого стискування. Пролежні з’являються в ділянці крижів, остистих відростків хребта, великого вертлюга стегнової кістки у важких
хворих при серцево-судинних, інфекційних або нервових захворюваннях.
Секвестр - це ділянка змертвілої тканини, що не розплавляється під дією ферментів, не заміщується сполучною тканиною і вільно розташовується серед живих тканин. Найчастіше він виникає при остеомієліті: утворюється секвестральна порожнина, виповнена гноєм, у якій міститься кістковий фрагмент (секвестр). Секвестрація можлива і в м’яких тканинах (легені, нирки), однак ці секвестри швидко розплавляються.
Наслідками некрозу може бути повне відновлення структури материнської тканини; зустрічається це рідко, тільки в окремих тканинах і при незначному їх пошкодженні. У більшості ж випадків спостерігають розростання молодої сполучної тканини (грануляційна тканина), що поступово заміщує (частково
або повністю) змертвілу масу (організація).
При вологих некрозах, наприклад у головному мозку, на місці змертвіння утворюється порожнина, оточена оболонкою, яка розростається із гліозної та сполучної тканин (формування кісти).
Некроз у життєво важливих органах (серце, головний мозок) може закінчуватися смертю. Небезпечним у клініці є гнійне розплавлення некрозу, що може бути причиною гнійного запалення серозних оболонок, кровотечі, сепсису.
Регенерація – відновлення структур, які були втрачені в результаті патологічних процесів. Розрізняють 3 види регенерації: 1) фізіологічну (відновлення структур, які відмирають в процесі нормальної життєдіяльності організму); 2) репаративну (відновлення структур після ушкоджень). 3) патологічну регенерацію (тобто таку, що перебігає не так, як у звичайних умовах) виникає при спотворенні ходу регенераторного процесу. Це спостерігається при порушенні харчування (білкова, вітамінна недостатність), нервової регуляції, гормональних розладах, пригніченні імунних реакцій] і характеризується сповільненням або спотворенням регенерації. У цих випадках загоєння рани,перелому кістки затримується і набуває в’ялого перебігу, виникають виразки,що не загоюються, келоїдні рубці, несправжні суглоби та ін.
Регенерація забезпечує широкий діапазон пристосувальних реакцій організму, є структурною основою його нормальної життєдіяльності. Терміни регенерації тканин різні, вони залежать від кровопостачання тканини, віку і активності людини. Так, м’язова тканина регенерує 7-12 днів, кісткова – від 2-3 тижнів до 4-6 місяців, сухожилля – 4-6 тижнів і т.д. Регенерація – це біологічний процес, який неможливо прискорити. Тому педагоги і тренери повинні знати і дотримуватись термінів регенерації тканин, оскільки порушення їх може привести до повторних травм або переходу захворювання в хронічну форму.
